Розум та зовнішнє щастя

Чому в світі стільки людей, які роблять багато дурниць? Чому на Землі стільки війн, голоду, приниження, ненависті? Чому ми вбиваємо одне одного? Бо ми не вчимося жити, ми просто намагаємось досягнути зовнішнього щастя будь-якою ціною.

Існує  залежність між прагненням зовнішнього щастя та розумом. Є таке поняття в житті як совість. А що таке совість? Моє пояснення таке:  совість — це підсвідоме розуміння й відчуття того, що правильно, а що неправильно; підсвідомий вказівник до загальних рівноваги та щастя. Це бездоганна логіка, яка існує в кожному із нас. І одне із положень цієї логіки є таким: якщо я прагну бути вільним, незалежним і щасливим, то й інші істоти мають право на все це.

Але як можливо досягати зовнішнього щастя і водночас виконати хоча б це одне положення? Адже для того, щоб бути щасливим зовнішньо, мені потрібно, щоб інші робили саме те, що подобається мені: поважали мене, любили мене, робили мені різні послуги, визнавали мене. Все це — очевидно — обмежує свободу вибору іншої істоти, робить її невільницею. Тільки щоби бажати таких речей, вже треба відкинути совість. І вимагати від когось — це завжди аморально, бо відразу ж обмежує й пригнічує іншого.

Отже, щоби мати совість, потрібно дозволити іншим бути вільними, мати власний вибір. А це передбачає відмову від зовнішнього щастя. А совість і є підґрунтям справжнього розуму, бо сама по собі є незаперечною логікою в нас самих.