Як відчути існування внутрішнього щастя?

Подивитись на себе

Отже, якщо я напружений, мене постійно щось або хтось не влаштовує, якщо я хочу щось змінити у навколишньому, якщо я від кого-небудь що-небудь вимагаю — то я прагну зовнішнього щастя. Чи можна насправді бути щасливим у такому положенні?  Чи хочу я далі так жити? Чи є взагалі щось інше, окрім постійної невдоволеності, напруги, боротьби? Якщо хтось задає собі такі запитання, то це є вже саме по собі великим кроком до внутрішнього щастя. З цього й все починається.

Віддалитись

Як можна помітити внутрішнє щастя? Один із перших кроків — віддалитись від зовнішнього щастя, зректися. Якщо хтось відчуває безглуздість буденного існування, то поступово він буде віддалятись від нього та дивитись все більш і більш спокійніше та неупередженіше.

Щоб віддалитись від зовнішнього щастя, потрібно зрозуміти, що ні перемога, ні гроші, ні слава, ні володіння чим-небудь не зроблять мене насправді щасливим. Зовнішнє щастя — це лише наша вигадка, яка нас затягує в цей божевільний вир боротьби та напруженого існування. Всі, хто бореться за зовнішнє щастя, програють. Все, що залишиться після такого життя — тимчасове задоволення, сильна напруга, гнів, самотність і подібні речі.

Коли людина віддаляється від зовнішнього щастя, то вона поступово починає дивитися на речі, події та людей неупереджено і спокійно. При цьому вона правильно та не осудливо дивиться на навколишнє і починає приймати рішення не почуттями, а розумно, розважливо. В такої людини обов’язково в житті почне все налагоджуватись, тому що вона починає приймати правильні, а згодом і мудрі рішення.

Незалежність

Що таке справжня незалежність? Це коли я роблю все, що я хочу? Але ж коли ми всі станемо таким чином  «незалежними», то хіба така поведінка не буде злочином проти оточуючих? Хіба в нашій свідомості виникають тільки бажання, які роблять всіх щасливими? Найчастіше якраз трапляється навпаки — коли ми хочемо задовольнити наші бажання, то ми зосереджуємося тільки на власному задоволенні.

Але ж наші вчинки завжди впливають на оточуючих: ми можемо порушити чийсь спокій своєю голосною поведінкою, можемо образити інших своїми словами, можемо забути про тих, хто потребує нашої опіки. І все це відбувається через те, що ми не беремо відповідальності за наслідки наших вчинків, бо зосереджені тільки на власних бажаннях.

Уявіть собі суспільство таких «незалежних» людей, які роблять завжди те, що задовольняє тільки їхні почуття та порушують права й спокій всіх інших? Чи буде таке суспільство щасливим насправді? На мою думку, це буде виглядати гірше, аніж стадо яких тварин — вони хоч нерозумні, але навіть у них є якійсь порядок.

Але якщо говорити не по зовнішню незалежність, а про внутрішню, то вона повністю протилежна першій. Зовнішня незалежність означає, що я не можу керувати людьми, подіями, становищем навколо мене, тому я маю їх просто прийняти; вона означає повну зреченість від того, що відбувається навколо, бо там завжди буде щось таке, що мене не задовольняє. Така людина повністю незалежна від погоди, поведінки оточуючих, добрих чи поганих подій і т. д. Вона знаходиться у рівновазі, спокої, стані розумності й тому неймовірно щаслива.

Внутрішній спокій

Саме внутрішній спокій є порогом внутрішнього щастя. Без спокою неможливо відчувати щастя, яке не залежить від переживань та почуттів, становища, подій, положення в суспільстві. У внутрішньому спокої людина не розхитується різними коливаннями свідомості, тому вона може чітко міркувати, адже саме через сильні почуття й переживання ми приймаємо рішення, які потім руйнують наше й наших ближніх життя.

Внутрішній спокій заводить увагу всередину самої сутності свідомості істоти, де знаходиться невичерпне й незворушне щастя. Дехто гадає, що якщо людина заспокоїться і перестане жити досягненням зовнішніх цілей, то вона впаде в таку собі повну байдужість та небажання жити. Вони так гадають тільки тому, що ніколи не перебували у цьому стані.

Звідки у спокої з’являється це незворушне щастя? Пояснення просте. На досягнення якихось зовнішніх цілей ми витрачаємо шалену кількість сили свідомості, ми просто цим поступово вбиваємо самим себе. Чому? Бо ми боремося за зовнішнє щастя із іншими істотами, серед  яких виграють одиниці. На це все потрібне постійне самопідганяння, самозаохочення, самонакручування переживаннями.

Коли ми перестаємо бажати досягти якихось зовнішніх цілей, то поступово починаємо заспокоюватися і якщо ми при цьому приймаємо життя таким, яким воно є, наша життєсила починає накопичуватись  та через деякий час все більше й більше починає відчуватися щось приємне у житті; щось таке, що не залежить від наших почуттів, переживань, бажань, але при цьому ми відчуваємо себе якось вільно, легко приємно. Саме і є ознакою приходу в життя внутрішнього щастя.