У минулому столітті у двох національно-визвольних війнах проти
російських, німецьких та польських окупантів найкращі сини та дочки
України віддали свої життя у боротьбі за Незалежну Українську Самостійну
Соборну Державу.
90 років тому агресією Росії була знищена українська держава Українська
Народна Республіка (УНР) і окуповані українські землі. Невдала спроба
відновлення УНР відбулась 30 червня 1941 р.
Після розвалу тюрми народів російської імперії-СССР у 1991 році
начебто постала омріяна Незалежність. Але життя українського народу з
кожним роком стає все більш нестерпним. Тому що 24 серпня 1991 р.
відбулось не відновлення української держави, а проголошення умовної
незалежностІ київської компартноменклатури від московської. Українські
націонал-демократи не змогли відсторонити від влади злочинну
комуністичну номенклатуру, що об’єдналась з "соціально близьким"
криміналітетом, приватизувала державу і відкрито і відверто грабує
український народ, щороку вивозячи з країни мільярди "у.є".
Скасувавши військовий парад, неукраїнська влада плюнула в очі українцям.
Звичайно, 24 серпня не є її святом. Її свята імперські. Адже для неї в
1991 році відбулася лише трансформація тієї ж псевдодержави. Заощадивши
на параді 50 млн гривень, влада тут же виділила на наступні півроку
більше 250 млн гривень на "реставрацію" резиденцій, у яких відпочиває
"гарант" продовження грабунку країни і його оточення. Втім, видовища та
розваги для охлоса будуть.
Націонал-демократи чомусь досі визнають українською державою уламок
імперії, "пєрєстроєнную" російську колонію УССР, в якій українці як
нація підлягали поступовій ліквідації. Збережені усі її інституції і
кадри, що мудро привласнили і зганьбили українські національні гасла і
символи. Залишилася, ще більше поширилася і активно діє потужна
імперська мережа стукачів і провокаторів в національному середовищі, як в
Україні, так і за кордоном. Багато хто з них сьогодні провідники і
активісти національних партій.
Трагічною помилкою націонал-демократів були згода на співпрацю з
колоніальною владою, визнання громадянства всіх окупантів
колонізаторів, колоністів та їх прислужників, відмова від люстрації.
Трагічною помилкою була передача Президентом УНР в екзилі М. Плав'юком клейнодів України обраному Президентом секретарю ЦК КПУ.
Чому ж українцям так важко усвідомити, що своєї держави вони досі не
мають? Адже ця держава сьогодні вичавлює з себе рештки того українського
змісту, який вона з переляку впустила в себе після 1991 року. Скільки
може тривати ейфорія тільки від споглядання тризуба і прапора та
співання "Ще не вмерла...?
Ця держава має конституцію, не менш прекрасну і не більш дієву, ніж
сталінська, брєжнєвська і щербицька. При забаганці правителя може бути
прийнята будь-яка, більш приємна для нього конституція. Адже щоб не
витрачатись на імітацію "всенародних виборів", йому краще "обиратися" на
другий термін в парламенті кнопкодавами за помахом клоуна-диригента. І
щоб цей термін вважався першим.
Часто можна почути таку дурницю: "Маємо українську державу, але не маємо української влади".
Чи можна уявити, що в російській державі влада була би неросійською, в
польській непольською, в чеській нечеською, в німецькій
ненімецькою, у французькій нефранцузькою і т.д?
Немає української влади немає української держави!
Цілком природно, що "государство Украіна" не визнає борців за
відновлення УНР і продовжує шанувати пільгами і привілеями катів
українського народа, всіх, хто вірно служив імперії, російщив українців,
розкуркулював їх, допитував, охороняв, катував, розстрілював, вішав,
депортував, скоював злочини під виглядом бандерівців, винищував інші
народи на своїх і чужих землях.
Дурницею є також пристрасті щодо прирівняння героїв визвольної війни за
відновлення УНР до ландиків, сабоданів, гєрасімових, звягільських,
прошкуратових, засух, бойків, литвинів, стельмахів, омельченків... На
жаль, окремі дійсно достойні українці не знайшли в собі мужності
відмовитись від цієї, за виразом великої української поетки Ліни
Костенко, "політичної біжутерії", як це зробила вона. Зберіг гідність,
відмовившись від цієї "біжутерії" і останній командуючий УПА, генерал
Василь Кук. Невже наші горе-патріоти думають, що С.Бандера і Р.Шухевич
не вчинили би так само? Вони воювали проти цієї ж держави, і їх вбили
саме ті, кого шанує ця держава. В цій державі все продається, і так
само, як і прибуткову державну посаду, можна купити і цю знецінену і
знеславлену "біжутерію" по не дуже обтяжливій для т.з. "еліти" ціні.
Ми говоримо про Голодомор, Геноцид, але чомусь
замовчуємо Етноцид. Адже Геноцид 1933-1934 років був лише найбільш
трагічним епізодом кількасотлітнього Етноциду.
Три с половиною століття поневолення українці планово переселялися на
російські землі, де під тиском ворожого до будь-яких проявів українства
оточення денаціоналізувалися і ставали "русскімі". Таких уже десятки
мільйонів. Непокірні нищилися зброєю, голодоморами, ГУЛАГом. За даними
перепису 1926 р., пізніше сфальшованими, українців тоді ще було 81 млн
проти 78 млн росіян
(
http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=135).
Звільнені від українців землі заселялися російськими колоністами. Такі ж
процеси денаціоналізації українців йшли і в Україні. І не "історіческі
так сложілось" само собою. Створювались умови, за яких бути українцем
було морально і матеріально невигідно і непрестижно. На жаль, багато хто
за пільги і привілеї ставали прислужниками окупантів. І ці умови багато
де збережені досі. І колонізація продовжується, за минулий рік до нас
переселилися 13920 росіян тільки офіційно.
Ця держава, як і УССР, продовжує перебувати в стані окупації — мовної,
культурної, інформаційної, економічної, військової. Тому ій непотрібна
армія, яка постійно скорочується. Натомість постійно збільшується
кількість охоронних і каральних сил адже головним ворогом влади є
народ.
Імперська мова залишається панівною і вже вимагає юридичного закріплення
своєї зверхності над українською. Закон про державність української
мови є фікцією навіть в державних органах.
Геополітичною метою Москви продовжує бути повна ліквідація української нації російщенням.
Москва змирилась з неминучістю втрати території за Уралом і тому мертвою
хваткою вчепилась в Україну, "справою Гонгадзе" перекривши їй шлях
повернення до европейської цивілізації. Це її останній шанс.
За століття поневолення Москва нав’язала українцям "русскій мір", який
приніс на европейську, вільну українську землю кріпосне рабство і
злочинний ординський спосіб життя жорстокість, насильство,
кровопролиття, злодійство, хабарництво, підступність, брехню, нахабство,
хамство, алкоголізм, наркоманію, мат (брудну ординську лайку), зневагу
до законів, до людської гідності і життя, до інших націй (в першу чергу
– до української).
У цьому "русском мірє" щодня, щогодини нас чи наших близьких, як і в
Росії, можуть безвинно і безкарно вбити, згвалтувати, викрасти,
засудити, закатувати бандити в погонах чи без них. У нас можуть безкарно
відібрати квартиру, гроші, майно, товар, підприємство. Адже залежні
суди виносять вироки за вказівкою влади, чи на користь того, хто більше
заплатить.
"Смотрящій" за посиленням поглинання українців "русскім міром" московський піп-мільярдер Гундяєв
(
http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_24175.html;
http://volyntimes.com.ua/news/450)
уже зробив публічну заяву, що ніяких українців не існує, а є тільки
"єдіний русскій народ". Українцям нав’язується "славянскоє єдинство" з
московитами. В той же час давно доведено, в т.ч. і російськими
науковцями, що жоден з російських етносів, окрім зросійщених українців і
білорусів, нічого спільного зі слов’янами не має.
Авангардом-рейдером "русскаго міра" є московська церква, що окупувала
українські святині. Сталінською реформою 1943 року вона перетворена на
політично-ідеологічно-комерційну інституцію імперії, включену до
структури НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ (
http://www.vehi.net/politika/yakunin.html). На жаль, нема кому просвітити дуже багатьох задурених українців, що від ФСБ не може надходити ніякої "благодаті".
Ідеологи "русскаго міра" претендують на належність до нього всіх
"русскоязичних". Але це неправда. Наполовину російськомовним був
розколотий і знищений "п’ятою колоною" Народний Рух. Наполовину
російськомовним був зраджений В.Ющенком Майдан, зародок політичної
нації. Ніяких мовних проблем там не було, і російськомовним патріотам
України (етнічним росіянам в т.ч.) друга державна мова непотрібна,
навіть якщо вони не володіють українською, тільки розуміючи її. Мій
найближчий старший друг етнічний росіянин з російської сім’ї, в 1933
р. переселеної із Свердловської області в будинок померлої від голоду
української сім’ї на Чернігівщині. Одружений на росіянці і не має жодної
краплі української крові. Лейтенантом КГБ він брав участь у військових
діях проти УПА і ще тоді усвідомив на чиєму боці правда. Він не володіє
українською мовою через відсутність у Києві українського мовного
середовища, але вважає себе українцем. За переконаннями є послідовником
демократичного українського націоналізма Романа Шухевича. О.Тягнибока
таким послідовником не вважає (я теж). І таких росіян дуже багато,
але, на відміну від Р.Шухевича, вони не цікавлять тих, хто сьогодні
називає себе українськими націоналістами.
Звичайно ж, українці мають і братерські стосунки з Росією, але з іншою
Росією А.Сахарова, Є. Боннер, С.Ковальова, Г.Якуніна, Я.Кротова,
А.Стрєляного, В.Новодворської, Г.Явлінського, Ю.Афанасьєва, Б.Соколова,
М.Солоніна, Ю.Латиніної, М.Ходорковського, А.Мєня, Г.Старовойтової,
С.Юшенкова, К.Борового, Ю.Щекочихіна, А.Політковської, А.Літвіненка т.і.
Проте цієї Росії, що прагне позбутися ординського спадку і приєднатися
до вільного світу, дуже мало, і вона безжально нищиться, в т.ч. і
фізично. Ця Росія може мати шанс тільки після відновлення Української
Держави.
20 років нас дурять пошуками "національної ідеї", яка
нібито об’єднає розколоту Україну. Але чомусь ніхто не наважується
назвати речі своїми іменами. Адже в країні відбувається протистояння
двох національних ідей – української і російської, протистояння
українських і антиукраїнських сил. І тривале співіснування цих ідей і
сил на одній землі неможливе.
Українська національна ідея давно висловлена Тарасом
Шевченком: "І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/ А буде син,
і буде мати,/ І будуть люди на землі"...
Російська національна ідея, успадкована від Золотої Орди, спадкоємицею
якої є Росія (адже Московська держава заснована як золотоординський
улус) полягає в претензії на вищість над іншими націями (в минулому і
на світове панування) та в поневоленні слабших народів і паразитуванні
на їх економічних, територіальних, природних, культурних,
інтелектуальних, людських ресурсах. Россия існує не працею власного
народу, як цивілізовані країни, а розпродажем природних багатств,
відібраних у народів поневолених — ненецкого газу, татарської,
башкірської, ханти-мансійської нафти, эвенкійського золота, якутських
алмазів. При тому представник будь-якого поневоленого народу, якщо він
зречеться мови і культури своєї нації і стане російськомовним
"інтернацистом", може досягти вершини влади в імперії. Але хто би не
правив імперією німці, євреї, грузини, татаро-монголи, угро-фіни,
чукчі чи колишні українці всі вони вже "русскіє". І геополітичною
метою Москви, поки вона існує, завжди буде повне знищення, повна
асиміляція українців. Адже Україна найкоштовніша і найпоживніша здобич
Орди за всю її історію.
Антиукраїнські сили в Україні складаються з російських колоністів,
патріотів Росії інших націй і їх прислужників зденаціоналізованих
малоросів, хохлів, яничар, манкуртів. Вони керуються з єдиного центру,
їх мета – побудова "русской Украіни" без українців з подальшим
"воссоєдінєнієм". Чужинці-мільярдери-олігархи, які правлять країною,
спираються на цей антиукраїнській і совковий "лохторат", але їх проблема
в тому, що самим їм "воссоєдінєніє" непотрібне і загрозливе. Адже такі
самі, але сильніші російські бандити тоді віднімуть у них награбоване.
Українські сили складаються із залишків української нації, а також тих
росіян, білорусів, євреїв, поляків, грузинів, вірмен т.і., які
розуміють, що несе їм і світу "русскій мір", і що його чекає. І тільки
ця спільнота може і має об’єднатися в політичну націю, яка матиме
майбутнє. Півстоліття тому ці сили під проводом Романа Шухевича 10 років
чинили опір всім окупантам в боротьбі за відновлення Української
Держави.
Сім років тому ці сили дали В.Ющенку історичний шанс відновити
Українську Державу і приєднати її до світової цивілізації. Але він
продався бандитам, яким обіцяв тюрми, і перейшов на їх бік. Остаточно
цей шанс був втрачений на останніх виборах через зраду Майдану
"противсіхами" на чолі з В.Ющенком і О.Тягнибоком. Звичайно, багато хто
зрадив несвідомо, клюнувши на гачок підступного гасла московських
політтехнологів: "Всі однакові! Тому голосуй проти всіх, або не йди на
вибори!" Але ж яким треба було бути дебілом, щоб не розуміти
неоднаковість, насамперед хоча б ту, що на відміну від Бандюковича
Тигрюлю можна було би переобрати. В 2004 році саме з цих міркувань я
голосувала за Ющера, а не "проти всіх", хоч і знала, за що він назвав
Рудого "батьком". Українські сили залишились роз’єднаними і
розпорошеними.
Влада в країні зрадою і фальшуванням на виборах захоплена російськими
націоналістами. Ліквідовано навіть той умовний поділ влади на гілки,
який існував до 2010 р. Побудована промислово-феодальна
злодійсько-бандитська "вертикаль", куди включені і "правопохоронні
органи" з "ліфтом" наверх частки "наколядованого" з кожного поверху.
"Виборів" більше не буде. Все буде як в Росії і Білорусі. "Суди" над
небезпечними для влади політиками вже діють. Єдиний політик в Україні,
якого тваринно боїться влада, тому що при всіх його вадах і помилках він
єдиний здатен створити реальний спротив бандитам і зламати злочинну
"Систему", нищится ними в залежному суді політично і морально. Якщо не
вдасться будуть намагатися знищити фізично, бо його свобода їх
ув’язнення. З серпня цього року влада стала режимом.
Наляканий Майданом режим олігархів нищить загрозливий для нього малий і
середній бізнес. Режим створює умови для прискореного вимирання
пенсіонерів і люмпенізації населення, вже непотрібного як "лохторат"
("Усьо будіт Данбас", як писали вони на стінах і парканах в 2004 р.).
Олігархи зацікавлені в поширенні безробіття, щоб люди прагнули за
копійки працювати на привласнених ними підприємствах. Найбільш активні і
тому небезпечні для влади українці безробіттям витісняються за межі
України.
Олігархи примножують свої багатства за рахунок російського газу,
купувати який вони примушують приватизовану ними державу. Вони не
зацікавлені в скороченні споживання газу, модернізації привласнених
підприємств та створенні робочих місць. За газові подачки вони
розплачуються залишками суверенітету. Якби 20 років тому була відновлена
українська держава, вона давно мала би свій газ і свою нафту.
Режим дурить українців "европейським вибором" і "безвізовим режимом" при
відсутності східного кордону, звідки до Европи лине потік імміґрантів
та наркотиків. Якби в Україні діяли европейські закони і існували
незалежні суди, бандити сиділи би в тюрмах, а не в парламенті і уряді.
Щоб завершити пограбування країни перепродажем української землі і
чкурнути в свої закордонні маєтки, як вже чкурнув, обікравши киян,
Черновецький, режиму потрібна "стабільність". Нас постійно закликають до
"примирення" та "порозуміння".
Але ж Україна століттями колонізувалася. Тут поколіннями живуть
російські колоністи. Їх батьківщина Росія, їх куміри Пьотр,
Єкатєріна, Сталін, Жуков і Путін. Вони звикли бути панами над
тубільцями, і ніякий міфічний "добробут" не примусить їх визнати, що
вони живуть не на російській землі. Вони ненавидять і зневажають
українців, які не хочуть ставати "русскімі". Можливо, заслужено, якщо ті
терплять. Адже жодна інша нація не потерпіла би такої наруги над собою
на своїй землі, але занадто багатьом українцям прищеплена меншовартість.
Як сказав колись Андрій Шептицький: "Народ наш великий, але людей
мало".
"Порозуміння" поневолених з поневолювачами, жертв з катами теоретично
можливе тільки в одному випадку якщо кати покаються. Але ж кати
каятися не збираються і продовжують нищити нас.
Занадто багато українців продовжують бути задуреними інформаційним
середовищем, в якому панують російський, проросійський і совковий
агітпропи. Використовуючи проблеми історичних стосунків українців з
євреями і наявність відповідного підґрунтя, широко використовується
віковічна ідеологічна імперська зброя підбурювання етносів "divide et
impera", в першу чергу антисемітизм, який як громовідвід відвертає
увагу від реальної загрози. На маргінальну частину українців ця зброя
діє надзвичайно ефективно. В той же час найбільш осоружні українцям
євреї є складовою "русскаго міра". Адже саме "русскій мір", а не
єврейській світ вони нав’язують українцям через свої панівні теле- та
радіоканали, газети, журнали, книги.
Що робити?!
Назвати речі своїми іменами. Насамперед, перестати сором’язливо називати
антиукраїнські сили і їх владу проросійськими і усвідомити безглуздість
будь-яких "дискусій" та "звернень" до них.
Усвідомити, що маячня про "демократію", "вибори", "конституцію" при
кримінальній владі, "толерантність" до ворога, "порозуміння" з ним, яка
навязується українцям, сприяє продовженню повзучого нищення нації, її
мови і культури.
Усвідомити, що всі "реформи" в цій державі, як і в Росії, робляться для посилення збагачення влади і полегшення її існування.
Усвідомити, що якщо ми не чинитимемо спротиву і не знешкодимо агресивний
і нахабний "русскій мір", ми втратимо націю і жити по-людськи ніколи не
будемо. "Русскій мір" в українській державі має знати своє місце, як
знає він його в усіх цивілізованих країнах, в тому числі і в колишніх
російських колоніях, саме тому набагато більш успішних, ніж Україна.
Усвідомити, що об’єднання українських сил неможливе без визначення "хто є
хто" і попереднього роз’єднання. Українська інтеліґенція вже
визначилася "хто є хто".
Росіяни мають розмежуватися з кацапами і москалями, євреї з жидами,
українці з яничарами, манкуртами, хохлами, малоросами, "толерастами",
"противсіхами", які не покаються за зраду нації.
Усвідомити, що визволення "демократичним шляхом" уже неможливе.
Усвідомити, що якщо ми хочемо залишитися українцями, зберегти свою мову і
культуру, жити в цивілізованій країні, наша мета відновлення
Української Держави, Української Народної Республіки.
Усвідомити, що День Нашої Незалежності 22 січня, День Злуки.
Тож нашим першим кроком до визволення має бути створення на місцях
Комітетів Опору Диктатурі, які в свою чергу мають бути першим кроком до
відновлення українського представництва Української Головної
Визвольної Ради.
Об’єднаймося спільною метою відновлення Української Держави.
© MilagrosaJulia, російськомовна українка
[18.08.2011]