Президент
Дмитро Медведев, міркуючи про відновлення миру з Грузією і про
російсько-грузинську війну 2008 року, в інтерв`ю двом телеканалам і
радіостанції «Эхо Москвы» заявив, що особисто йому Саакашвілі «має бути
вдячним, тому, що я зупинив війська. Якби вони ввійшли до Тбілісі, то,
швидше за все, зараз в Грузії був би інший президент».
Дивно, що
юний російський президент з такою легкістю і цинізмом перетворився на
прихильника ідей і рішень, з якими трохи раніше так само палко боровся.
Утім, боротьба за мир є «війна холодна», а завзятість в гонитві за
нереальним завжди ставала головною причиною катастроф у Росії.
Ось
деякі «свіжі» історичні паралелі. Коли під час російсько-чеченських
воєн всі адекватні політичні лідери світу намагалися напоумити
великодержавну Москву, Кремль наполегливо проводив політику війни,
розв`язав війну громадянську - для затвердження московського
суверенітету над всією територією країни.
І що цікаво, в боротьбі
за суверенітет Білокам`яну не дуже турбували бойові втрати своїх
громадян, солдатів і офіцерів. Але найцинічніше - це були «точкові
удари» по містах і селах в Чечні, в яких гинули мирні люди.
Аналізуючи
кілька джерел і дані чотирьох інститутів, що займаються історією двох
російсько-чеченських воєн, можна назвати цифри вбитих в боротьбі за
«збереження цілісності Росії».
Втрати «федеральних військ» -
так у Москві називають особовий склад російської армії - тільки в першій
війні: загиблих 5042, зниклих безвісти - 510, поранених, контужених,
травмованих - 16098. Втрати чеченських бійців - 17391. Втрати мирного
населення - 40 тисяч жителів міст і сіл. Ось, власне, ціна суверенітету «по-російськи».
Але
не слід забувати, що потім була і друга «чеченська війна». Загальні
втрати, за словами генерала Олександра Лебедя - 80 тисяч, поранені - 120
тис., а Аслан Масхадов називав цифру убитих тільки серед мирного
населення - 200 тисяч. Виявляється, можна укласти в могили 300000
власних громадян замість того, щоб зрозуміти очевидну істину в політиці -
можливість домовлятися.
Питається, чому Росії можна боротися за
суверенітет власної країни, зокрема танками і бойовою авіацією, а Грузії
ні? І тоді чому Дмитро Медведєв і Володимир Путін входять до
кола «цивілізованих політиків» або, як сам Медведев називає
«рукопожимаемых», а президент Саакашвілі - злочинець, вбивця, а руку
йому подавати не слід? Хіба грузинський президент живив (фінансово і
ідеологічно) сепаратизм у Південній Осетії і Абхазії, озброював місцеві
еліти проти Тбілісі?
У своєму інтерв`ю президент Медведєв знов
назвав війну проти суверенної держави «примусом до миру». Тут, не
міркуючи, доречно пригадати відомий анекдот про те, що: «Примус до
щедрості - пограбування. Примус до відпустки - звільнення. Примус до
поліпшення здоров`я - побиття. Примус до зміни обстановки - арешт.
Примус до весілля - зґвалтування. Примус до дружби - газ по $500 за
кубометр».
Ну і найголовніше. Медведєв зупинив війська і
«врятував Саакашвілі». «Хай спасибі скаже, що я не дозволив армії ввійти
до столиці!» - мужньо декларує Дмитро Анатолійович. Справді, дякувати
(!) Медведеву, що не спустив з ланцюга чудовиська, не дав із
стародавнього Тбілісі зробити руїну, попелище, зруйнувати мільйонне
місто, вбити сотні тисяч людей. Це міркування пацієнта з «Палати №6» чи
політика, за яким вдень і вночі два морські офіцери носять ядерну
валізку?
Страшно!
Російський державний шовінізм - це
(повторимо за французьким філософом) серйозна недуга, тонка суміш
гордині з жахливою пихатістю, яка породжує злобу та насильство.
Гіпотетично, враховуючи стратегію Кремля - «можливість першою завдати
ядерного удару» - цілком можна припустити, що російські політики готові і
Київ зробити заручником ідей розділення світу на сфери впливу.
Я
не здивуюся, якщо в Україні пролунають гасла і крики: Росія сказилася!
Тому треба зруйнувати, розрубати все, що пов`язує Україну з Москвою,
інакше нас покусають, заразять сказом шовінізму і теорією «зон життєво
важливих просторів».
©