О мыколках и морковках......((

  • 15.11.11, 11:34





О мыколках и морковках...


Кабмин                        
Однажды назначил Шрек.

 
А это – Мыколка,
Задорно читающий чудо-приколки  
В Кабмине                                                      
Который назначил Шрек.

 
А это -  созревшая в поле морковка,
Которую кушает старый Мыколка,
Задорно читающий чудо-приколки
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
Вот Мачо,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку
И в кресло Мыколки засесть втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
Но вот незадача -
Кишка тонковата у Мачо,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку,
Чтоб с кресла Мыколку столкнуть втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
А это – реформы безмозглые,
Пришедшие в  лысую голову Мачо,
Где мысли подача – всегда незадача,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку,
Чтоб с кресла Мыколку спихнуть втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
А вот население – дети и взрослые,
Которых достанут реформы безмозглые,
Зачем-то пришедшие в голову Мачо,
Где мысли подача – всегда незадача,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку
И в кресло Мыколки залезть втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.    
    
А это – парламент, что выбрали сами
Себе, словно дети играючись, взрослые,
Которых пугают реформы безмозглые,
Зачем-то пришедшие в голову Мачо,
Где мысли подача – всегда незадача,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку
И кресло Мыколки занять втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
А это – Вован, предержащий парламент,
Который по-случаю выбрали сами
Себе, словно дети играючись, взрослые,
Которых достали реформы безмозглые,
Зачем-то пришедшие в голову Мачо,
Где мысли подача – всегда незадача,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку
И кресло Мыколки занять втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
А это – угрюмый и жадный пахан,
Которого нежно лелеет Вован,
Уже много лет предержащий парламент,
Который по-случаю выбрали сами
Себе, словно дети играючись, взрослые,
Которых достали реформы безмозглые,
Зачем-то пришедшие в голову Мачо,
Где мысли подача – всегда незадача,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку
И кресло Мыколки занять втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
А вот вертолёт.     В вертолёте - пахан,
Которого нежно лелеет Вован,
Уже много лет предержащий парламент,
Который по-случаю выбрали сами
Себе, словно дети играючись, взрослые,
Которых достали реформы безмозглые,
Зачем-то пришедшие в голову Мачо,
Где мысли подача – всегда незадача,
Который грызёт у Мыколки морковку,
Мечтая сожрать с потрохами Мыколку
И кресло Мыколки занять втихомолку
В Кабмине,
Который назначил Шрек.

 
А это – народ, сотворивший пролёт,
Страны, над которой висит вертолёт,
В кабине которого голову Шрека
Теперь нам видать до скончания века?

©

Подзаборное......)))

  • 06.11.11, 19:35

фото Корреспондент.netУкраинский народ так стремительно прошел путь «от майдана до паркана», что этот исторический прорыв, безусловно, заслуживает пера лучших стихотворцев прошедших времен.

Разумеется, главным символом этого поворотного момента стал Забор вокруг Верховной Рады – бессмысленный, но притягательный, уничтожаемый днем и таинственно возрождаемый ночью, никому не нужный и совершенно бесполезный, но столь необходимый в историческом смысле…

…И Русь все так же будет жить,

Плясать и плакать у забора.

С. Есенин, 1916 г.

*****

В сон мне – Рада и забор

И кричу во сне я:

«Дайте в руки мне топор,

Утро – мудренее».

Но и утром все не так,

Что ж с Отчизной будет?

На дороге – автозак,

В автозаке – люди!

Эх, раз,

Да еще раз,

Да еще много, много раз.

Я к Кабмину впопыхах –

Бастовать за льготы,

А там все «Беркуты» в кустах,

Да и ментов – три роты.

Показал я им кулак,

Мол, погодите, гады!

Нет, и в Кабмине все не так,

Все не так, как надо.

Эх, раз,

Да еще раз,

Да еще много, много раз.

К Межигорью на простор

Вышел прогуляться,

Глядь – и там стоит забор:

Да что же это, братцы?!

Все, окончен разговор,

Надоели споры!

Достаю я свой топор –

И иду к забору!

Эх, раз,

Да еще раз,

Да еще много, много, много, много, много раз…

*****

Паркан залізний коло Ради,

Ляшко над «бобіком» гуде.

І поки слухає громада,

Його менти беруть за зада,

А він лише того і жде…

Паркан зламали коло Ради,

Шалений натовп зніс ментів

Та до будівлі полетів.

Лише Ляшко цьому не радий,

Бо він продовження хотів.

…Паркан монтують коло Ради,

На ноги зводять наш паркан.

До ранку – темрява така,

Що стихло все. Лиш дзвін кувалди

І зойки стишені Ляшка…

*****

Ни страны, ни ограды

Не хочу выбирать,

Под Верховную Раду

Я приду бастовать.

И забор по старинке

Повалив на ходу,

От удара дубинки

На асфальт упаду.

И под ребра вонзится

Милицейский сапог,

Попаду я в больницу

На значительный срок.

И ко мне с передачей

Карпачева придет,

Уголовное дело

ГПУ заведет.

И когда меня Пшонка

Будет страшно пытать,

На вопросы я звонко

Буду так отвечать:

«Ни страны, ни ограды

Не хочу выбирать,

Под Верховную Раду

Я приду бастовать…».

*****

Сегодня, я вижу, особенно грустен твой взор.

И денег особенно мало сегодня как раз…

Послушай: не так уж далёко тот дивный забор,

Который откроет мир светлый и чудный для нас.

Стоит тот забор высоко над великой рекой,

Сквозь дивный узор его виден прекрасный дворец,

И кажется, стоит его лишь коснуться рукой,

Как всем нашим бедам придет моментальный конец.

За этим забором есть то, чего хватит на всех!

Там пенсия вмиг превращается в сказочный клад!..

Ты слышишь – раздался задорный старушечий смех,

А рядом рыдает униженный гад-депутат.

Там вечные елки, газоны непаханых трав,

В подвалах – закуски, прохлада, изысканный бар!..

Ты плачешь? Послушай… пойдем-ка, сестра, в зоопарк

Посмотрим, не помер ли там африканский жираф.

*****

Отелло:

Ходила ли ты к Раде, Дездемона?

Дездемона:

Да, мой синьор.

Отелло:

Тогда коль знаешь за собою грех,

Непримиренный с властью Межигорья, -

Покайся в нем сейчас же!

Дездемона:

Я не против,

Ходила к Раде я ломать забор,

Что ограждает нас от кровопийцев,

Законы издающих. А когда

Прорвали мы блокаду, то на нас

Напал жестокий «Барс» и бравый «Беркут»,

(шаря по карманам)

Я, кстати, обронила там платок…

Отелло:

Вот, гнусная блудница, твой платок –

Свидетельство поруганного брака!

Мне притащил его Генпрокурор

С ухмылкою кривой и безобразной.

И лишь в обмен на перстень из ларца

Отдать вещдок охотно согласился.

И вот теперь взываю я к тебе:

Как смеешь ты, приличия поправши,

Слоняться с оппозицией?

Дездемона:

Синьор,

Что это значит, объяснить извольте!

Что вы глухи к терзаниям народа

И что отмена льгот вас не тревожит?!

Ушам своим не верю!

Отелло:

Голодранцы!

Афганский сброд, чернобыльская нечисть!

Пускай в аду вас жалят скорпионы

И крокодилы жрут!

Дездемона:

Остановитесь!

Еще одно проклятье – и за бедность

Я отомщу, рука моя не дрогнет!

Отелло:

Срамные тунеядцы, правду Яныч

Им про лопаты говорил минувшим летом!

Да будьте прокляты…(падает, пораженный кинжалом Дездемоны)

Дездемона:

…А ведь предупреждала!

Но потеряли всяку осторожность

Приспешники преступного режима!

Теперь – бежать, на явочной квартире

Меня укроет Александра Кужель

О, сколько нам еще придется сделать,

Чтоб защитить народные права!

(Убегает)

*****

Снова старт был взят и нет пути назад,

И менты к забору мчат, почти летят

И по рации ругается майор,

А на площади шатается забор.

Отчего наш Госбюджет всегда таков,

Что его распилит дюжина воров?

Оттого-то в этот час, тяжелый час

Наши льготы не всегда находят нас.

А не было бы этих горьких ран,

Если б не прошляпили Майдан

И на выборах не выбрали б***ей.

А теперь на мачте – триколор,

Приговоры пишет прокурор

И на площади качается забор!

Нам по жизни с президентом не везло

Но везенье – не простое ремесло.

Если ты, мой друг, не валишь за бугор,

Помоги тогда расшатывать забор!

А не было бы этих горьких ран,

Если б не прошляпили Майдан

И на выборах не выбрали б***ей.

А теперь на мачте – триколор,

Приговоры пишет прокурор,

И на площади шатается забор!

©

Як позбутися СССР: литовський досвід

  • 03.11.11, 20:48

Ми бачимо наступ на права і свободи громадян та все більшу прірву між статками українців та доходами вузької групи політичних гравців. Все це значною мірою є наслідком неподоланого тоталітарного минулого. На фоні спроб нинішньої влади реабілітувати сталінізм це загрожує тим, що Україна не те що не матиме найближчим часом шансів наздогнати у розвитку своїх колишніх колег по соцтабору — від Прибалтики та Грузії, до Польщі та Угорщини. Ми можемо просто різко покрокувати назад.

Щоб протистояти цьому, варто, як на мене, запозичити досвід Литви.

Литовська громадськість одразу була налаштована на проведення всеосяжної десовєтизації – про це твердили і політики, і науковці, і прості люди. Проте під час ейфорії здобуття незалежності мало хто думав, що це – лише початок довгого шляху. Депутат литовського Сейму Далія Куодіте свого часу визнала: “Правду кажуть ті, які стверджують, що економіку поставити на нові рейки можна значно швидше, ніж перебудувати менталітет народу, його самосвідомість».

Після 1991 року на суспільство, яке десятиліттями жило в умовах інформаційної блокади, хлинув потік інформації про репресії та боротьбу литовських партизан. Він пробудив бажання не лише повернути вкрадену історію, але й оцінити – що ж насправді сталося з країною, хто був ким під час окупації.

Але 92-го на позачергових виборах до Сейму перемагає партія колишніх комуністів і питання, що робити із колишніми агентами і співробітниками радянської спецслужби, відклалися до 1998 року, коли нарешті були прийняті два закони  –  про перевірку кадрових працівників КГБ і про секретних агентів. Ці нормативні акти стали основою для люстрації.

Минуло 12 років, і литовці говорять, що у них люстрація не була повністю здійснена. Головна причина – архіви. Коли восени 1991 року розформували КГБ Литовської РСР, виявилося, що ще ще з 1989 року почалося системне знищення документів: справи або вивозилися в Росію, або спалювалися, вирізали імена і клички агентів. Таким чином, того, що залишалося, не завжди було достатньо для того, щоб довести факти у суді.

Все, що відбувалося в країні від 11 березня 1991 року (день відновлення незалежності Литви) і до сьогодні, – литовці називають трансформацією, яка досі триває. “Всі сфери життя повинні були бути реорганізовані” – розповідала пані Куодіте, – “І оскільки ні в кого не було досвіду, як це зробити, політики і весь народ вчилися на своїх помилках”.

Втім це був той настрій, який дозволив Литві, ставши на шлях трансформації, не звернути з нього. На 20-му році незалежності Литовська республіка – член Євросоюзу, демократична вільна країна, яка провела успішні економічні реформи.  

Володимир В`ятрович, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху

Таможенный шансон....((

  • 23.10.11, 18:31


Семён Битый

 
Завещала мама Вите уркагану:
Ты трубу - как целку, смолоду храни,
Ох, не знала мама - отлетела рано -
Как сынок гулящий прожигает дни.

 
Всем, аж пыль летела, продавался Витя -
Даже за копейки, рваные рубли,
Предлагал натурой – пользуйтесь, берите -
Для друзей не жалко - жрите, москали!

 
Москали смеялись – во гуляет девка,
Немцы сторонились – ну а как больна? –
Проржавела насквозь, износилась целка –
Ну, кому такая надобна страна?

 
Клинтон, вот зануда, требует подмыться,
Даже Кремль всеядный носом воротит,
И совсем уж наглым стал Брюссель-столица –
Все ворота дёгтем изгваздал, бандит.

 
Как, меня динамить? – разозлился Витя –
Да я всех урою - как шестёрку туз,
Ну, французы-немцы, суки, погодите -
И пошёл гулящий к Путину в Союз.

 
Хорошо в гареме – газ почти задаром,
И не надо думать – Путин всё решил,
Третьею женою – раз больной и старый -
Так зато хозяин тырить разрешил.

 
Пусть трубу забрали, так откатов – ворох,
Денег по оффшорам – до предсмертных дней,
Стала Украина – федеральный округ,
Да её не жалко – сдохла - и хрен с ней!

К ПУТИНУ-МЕДВЕДУ НА ВЕЛОСИПЕДЕ...(((

  • 21.10.11, 22:41


 
Семён Битый

 
Мы едем, едем, едем,
Везём подарков груз –
Мчим к Путину-Медведу
В Таможенный союз,

 
Мы дарим, дарим, дарим
Им Севастополь-Крым,
«Трубу» как разбазарим –
В придачу отдадим!

 
Мы пилим, пилим, пилим
Державное бабло -
Под флагом бело-синим  
Сосёт страну кубло!

 
Мы, садим, садим, садим,
Суды – как пулемёт,
И спереди, и сзади
Режим народ гребёт,

 
Мы давим, давим, давим
И взрослых, и детей,
Брехнёй с экраном травим,
Быкуем без затей!

 
Мы лижем, лижем, лижем
Кремлю имперский зад,
С Европой связь всё жиже –
Кто ж бандюганам рад?

 
Ни капли не боимся -
Воруй, пока не лень,
Погонят - отсидимся
С баблом про чёрный день,

 
Смешны нам страхи-вздохи -
Вернёмся - дай лишь час -
Ведь демократы-лохи
Простят, как в прошлый раз!

Послання президенту України від громадян України!..((

  • 21.10.11, 11:43
Громадяни України Януковичу!

 
Ти, Вітьок, Хам чортовий, і проклятого чорта брат і товариш, самого
Люцифера секретар! Який ти в чорта президент, коли ти тільки свою сраку
бережеш та народ обкрадаєш. Чорт висирає, а ти пожираєш. Не будеш, сучий
ти сину народ України обкрадати. Тебе та твого посіпаки Могильова ми не
боїмося, "Межигірья" вкрадене тобою ми розвалимо як французи Бастілію,
бо воно є центром зла, распройоб твою мати. Путінський ти кухар, шістка
ти карликів московських, балабол ти межигірський ти тільки красти і
навчився змолоду, Ахметова та Юри Єнакієвського свинар, КАЗЛОВ ты
пастух, кат усього Народу України, Дивись бо прийде час і вишикується
черга від Донбасу до Львова табуретку вибити с під ніг. Свиняча ти
морда, кобиляча срака, злодійський собака, порожній ти лоб, матір твою
вйоб. От так тобі народ висловив, плюгавче. Не дамо тобі нарід
обкрадати. А книжка твоя не годиться, папір дуже грубий. Теперь
кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць у небі, рік у
книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас!..
Підписали: народ України.

 
Інфо Online

ПРоссати все......))

  • 19.10.11, 20:24


 
Она была в Брюсселе (исполняет В. Ф. Янукович)
по мотивам песни В.С.Высоцкого

 

 
Наверно я ослеп: я вижу смутно цели,
Наверно, я пропал: опять везде ОНА.
Куда мне до неё — она была в Брюсселе,
А я вчера узнал — что это не страна!

 
Какие песни пел, я всем про суд нормальный!
Я думал: вот чуть-чуть — и сделана игра,
Но я напрасно пел "Что вектор мой нейтральный" —
В Европе знают все, о слове «пацана».

 
Я спел тогда ещё — я думал, что при деле —
"Про газ" и "Про того, кто раньше с нею был"...
Но что им до меня — о ней шумят в Брюсселе,
И сам Барак Обама о ней мне говорил!

 
Я плюнул на Европу — хоть, в общем, был не вправе, —
С России жду гостей, терзает меня страх...
Стою как новый конь — на старой переправе,
Нам снова говорить на разных языках...

 
Скажу по-русски им: "Кой хер вам, Тимошенко,
Примите всё как есть, не буду больше петь..."
Но что вам до неё — она давно в застенках,
Ну почему опять, я должен пролететь!

 
Сидит она в тюрьме, а завтра я там буду...
Да, я попал впросак, да, я попал в беду!..
Пошлю теперь в Москву, Азарова и Бойку, —
Пусть пробуют они, я лучше пережду!

©

Українці написали «ЗЕКА ГЕТЬ!» вже на 22 000 гривень

  • 17.10.11, 12:09
Новость от Anatoliy Tkachenko Українці написали «ЗЕКА ГЕТЬ!» вже на 22 000 гривень
З 7 жовтня у соціальній мережі  Facebook триває акція «ЗЕКА ГЕТЬ!», започаткована активістом Віталієм Уманцем з Кременчуга, повідомляє Lugansk. Медіа Стиль.

Акція полягає в тому, щоб позначати купюри написом «ЗЕКА ГЕТЬ!», в такий спосіб висловлюючи незгоду з методами керування країною Януковичем.

Таке гасло обране недарма — чинний «президент» у совєцькі роки мав два тюремні терміні за вчинені ним кримінальні злочини. Активісти обрали для висловлення закликів гроші, бо, на їхню думку, гроші є єдиним вагомим аргументом для українських можновладців.

«А як ще ти можеш донести свою думку до правлячої в країні псевдоеліти, коли у неї святим залишились лише гроші? Час діяти НАСТАВ! ПРИЄДНУЙСЯ!!!» — так говориться у зверненні.

Віталій Уманець розказав кореспондентові Lugansk. Медіа Стиль:  

«Завдання наше просте: на зворотній стороні кожної купюри у верхньому правому кутку написати «ЗЕКА ГЕТЬ!» і пустити її у подальший оббіг. Будь-яка людина може приєднатися до акції будь-де та у будь-який час — просто зробивши цей надпис і про цей вчинок може дізнатися вся Україна!

Головне, щоб напис був не більшим, ніж 400 мм2, інакше такі гроші вважатимуться пошкодженими і банки вилучатимуть їх!»

Результати акції підбиваються у на сторінці «Всеукраїнський безстроковий флешмоб «STOP#Zek!»»

Віталій веде такий собі «лічильник» рахує скільки купюр якої вартості позначено і яка сума виходить назагал.

На вечір 16 жовтня сума підписаних складає близька 22 000 гривень. Серед позначених купюр 18 500-гривневих.

Частина банкнот з означеним гаслом іде на благодійність.

«Тюнінговані» гривні я віддаю на благодійність, переводячи їх через банкомати «Приватбанку». Бо маю звичку щомісяця 200–300 гривень переводити  хворим дітям на їхні картки. От і вирішив, чому б не перераховувати гривні, підписані наприклад «Зека ГЕТЬ!»:) Банкомати все одно їх приймають. Таким чином поєдную приємне з корисним», — розповів Віталій Уманець.

На питання, чи не цікавилися ще його персоною правоохоронці Уманець одповів, що на щастя ще ні. Однак була заблокована його поштова скринька на російському сервісі mail.ru.

Микита Клінчаєнко,

Джерело: Lugansk. Медіа Стиль


97%, 31 голос

0%, 0 голосів

3%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

14 жовтня - свято Покрови, свято козацтва та річниця УПА.

  • 14.10.11, 10:20


14 жовтня - свято Покрови, свято козацтва та річниця УПА.



 

 
  Якщо ти - українець, то серце тобі підкаже.
  І тут неважливо, якою мовою ти розмовляєш !
  А якщо ти - совок, тобто живеш минулим,
  то тобі вже нічого не поможе і ніщо не підкаже.


 
Вони жили в страшні та безглузді часи . І ми немаємо жодного права їх засуджувати !
Засуджувати їх боротьбу проти окупаційної совітської влади, їх право бути незалежними ніхто неможе заперечувати.
Вони були українцями, та мріяли про счасття в своїй незалежній державі для всіх українців.
І не побоялись вступити в неравний бій з фашисткими, а потім з совітскими окупантами.
Багато з них загинуло в тій  кровавій боротьбі. Десятиліттями їх
оббріхувала радянська пропаганда та агітація. І результати цієї  брехні
ми ще досі відчуваємо...

 

 

  Воля - дороґа ! Іноді за неї треба заплатити власним життям...
але краще загинути вільною людиною в боротьбі, ніж жити рабом.
- Таким був зміст боротьби вояків УПА.

 
                                                                     ВОЛЯ! АБО СМЕРТЬ

 
    

 
  Дивно ! Люди навіть не знають, як правильно називали себе воїни та
борці за незалежну Україну в далеких 40-50х роках, але посмердіти
радянською брехнею, як мухи на гівно прилітають....
Бовдури совітськи. Пояснюю. Степан Бандера - Герой України, віддав своє
життя за незалежність України ! А його тавариші та послідовники -
Бандерівці ! І нічого спільного з тов.Бендером тут нема.

 
  ...«Погані» бандерівці та хороші «совєти» - типова радянська брехлива
легенда, що десятиліттями і навіть зараз забруднює мізки українців,
особливо у східній, південній та центральній Україні. На жаль, подібна
брехня живуча. Десятки років вона створювала антагонізм та ділення
українців по регіонам

 
Вшануймо пам'ять тих людей хочаб в цей день, якщо на більше ми неможемо
спромогтись, якщо совітська брехня ще міцно сидить в головах...

 
      

 
    

 
    

 
    

 
І в день Покрови  ЖОДЕН український телеканал не покаже фільми про наших справжніх героїв...

©

Лист із тюрми № 11: «Юля, Мінотавр і ми» ..((

  • 12.10.11, 21:03

«На Покрову Україна традиційно згадує своїх героїв.

Їх ніколи не бракувало народу, який всю свою тисячолітню історію боровся за свободу на перехресті ворожих інтересів.

Маємо безліч перемог, але жодної виграної власної війни. Боремося досі...»

Приблизно так я думав під час святкування 90-річчя поліції Польщі, коли стояв на трибуні центрального варшавського плацу. Урочистості тривали довго, тож був час поміркувати над історичними символами, що оточували нас.

Ліворуч — рештки королівського палацу, який нині слугує пантеоном військової слави польського народу. На його колонах — дати перемог над хрестоносцями при Грюнвальді 1410 року, над османами при Відні 1683, над будьонівцями 1920 під Варшавою.

У глибині площі видно пам`ятник Головному Коменданту Пілсудському, який після 140 років окупації на чолі Легіонів, відновив після 140 років незалежну польську державу.

По центру стоїть величезний пам`ятний хрест, зведений на місці, де молився за відродження Польщі Папа Іоан-Павло II в дні свого першого історичного візиту на батьківщину 1979 року.

Ці символи прямо пояснювали феномен невмирущого польського Фенікса, який постійно відроджував вільну державу, спираючись на подвиги своїх лідерів сили і духу. Їх могили - не тільки точки пам`яті, але й джерела поступу для поляків.

Доля України склалася інакше. Безжальна історія залишила нам розриті могили Ярослава Мудрого, Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Романа Шухевича.

І це теж символ. Символ країни, яку перемагали, вбиваючи лідерів і винищуючи шляхту. Це перевірений спосіб уярмити націю.

Вільна шляхта прокладала дорогу до свобод, примусивши в 1215 англійського короля підписати Велику Хартію вольностей. Теж саме і в той же час робила угорська шляхта, здобувши права «Золотої булли». За ними — французькі, польські й інші дворяни. За тим потягнувся процес здобуття прав містян, оформлений Магдебурзьким правом, прав університетів, прав торгових гільдій — неперервний європейський процес творення вільного громадянського суспільства. З тієї англійської Хартії «Magna Carta» бере початок правова європейська цивілізація. Без носіїв особистої гідності й національної гордості нема шансу стати частиною сучасної Європи. McDonald`s неможливий без Magna Carta. Спочатку права і свободи, за ними добробут.

Еліта вказує нації дорогу, відчуває не право, а обов`язок очолювати її. У нас же нащадок козацької старшини Павло Тичина в рік винищення мільйонів співвітчизників Голодомором пише оду катам «Партія веде!». Під такі співи вирощувалася сліпо-глухо-німа Хохляндія, де особисту гідність і національну волю закопували в безіменних могилах Биковні та ГУЛАГу.

Сотні років позбавлена еліт Україна трималась лише на пам`яті, що зачіплялася за кургани козацьких гетьманів, Великого Тараса, Січових стрільців та УПА.

Розкидані по всій країні могили кричали «Не зрадь!». Щоб перестати бути дітьми поразок, вийти із зачарованого кола зрад, які поповнилися й зовсім свіжими, помаранчевими, нам варто віднайти лідерів, гідних поваги. Не для того, щоб на них молитися, а щоб чути програму майбутнього, сенс спільного життя.

Це особливо важливо зробити в час нинішнього спазму української історії, коли Лук`янівська тюрма знову поповнюється інакомислячими.

Для мене дуже важливо чути думки І. Дзюби, Я. Грицака, Л. Костенко, Б. Ступки, багатьох інших мислителів. Але в ці дні вся їх мудрість впирається в кричущу реальність брутальної розправи над Юлею.

Останній раз я її бачив на початку серпня, коли нас разом везли в автозаку, потім ми перемовлялися в сусідніх клітках-боксах Печерського суду. Про політику майже не говорили, я старався жартувати, відволікаючи від навколишнього сюрреалізму. Через 10 хвилин Хтось, хто насолоджувався дійством, наказав припинити наше спілкування. Мене вивели, Юля лишилася в компанії двох бувалих дядьків з наколотими куполами на грудях. Що-що, а з моральними гальмами у ляльководів проблем нема...

Та картина рукостискання через грати стоїть мені перед очима. Сплили тижні, а я відчуваю якусь вину за те, що не можу їй допомогти.

Французький історик Ренан говорив: «Нація — це щоденний плебісцит». Янукович поставив руба питання цього плебісциту: чи здамо ми один із символів Помаранчевої революції?

Знаю, що до Тимошенко є багато претензій. Знаю, що вона не свята. Але хіба не було інколи й більших помилок у людей, які є символами незалежної України — у Хмельницького, у Мазепи, у Петлюри, у Коновальця, у Чорновола?

Вже чую крик про різницю величин історичних постатей і нашого сьогодення. Але як би там не було, саме за Юлину косу всі ці 7 років витягувала нас Європа з Лабіринту тоталітаризму. І дуже здивувалася, коли на виході замість знайомого всьому світу обличчя побачила самозадоволену пику Мінотавра.

Бог з ним, з Мінотавром, який не може без тваринного бажання помсти. Питання в іншому — де ми в цьому дійстві? В Європі чи в задниці у Мінотавра? Маємо силу вільних людей захищати свою честь і гідність чи як належить рабам мовчки спостерігаємо за жертвоприношенням Юлі?

Хіба ще комусь не очевидно, що ми почули не вирок по справі громадянки Тимошенко, а озвучене вустами маріонетки в мантії остаточне рішення Януковича про знищення свого єдиного реального конкурента?

Обивателям з «крайніх хат» нав`язують зручну думку, що це не їхня війна, хай, мовляв, пани воюють як хочуть. Моя відповідь тут проста, в три ходи.

Дайте собі відповідь, чи хочете ви й далі жити в режимі брехні та пограбування останніх 1,5 років?

Тим 90%, які дали негативну відповідь пропоную наступний крок. Вдивіться в обличчя усіх наявних політиків під час чергової політ-діареї на ТБ. Скажіть чесно — ви вірите, що хтось з них здатен спалити мости і піти до кінця проти нинішнього владного союзу олігархів і злодіїв у законі?

Ні, не дарма в Середньовіччя робили гармати з симпатичними жіночими обличчями. Якщо хочемо зруйнувати гніздо узаконеного розбою на українському політичному Олімпі, крок третій: Юлі — волю! Бо це не стільки її особиста як наша з вами воля.

Ми живемо у важкі часи поразок, зневіри і серцевої недостатності між людьми. Щоб скоротити час до наступних перемог, треба не здавати тих, хто був попереду в часи боротьби і не ламається в часи поразки.

Ми не маємо права на песимізм і байдужість. Не маємо часу на перевірку, чи насиплять нащадки черговий курган лідеру, і аж тоді, переконавшись в його високій оцінці, знову підніматись зі співом «Ще не вмерла Україна».

Вже досить в Україні тих курганів посмертної любові. Маємо діяти, пам`ятаючи, що фронт проходить не по партійним, а по морально-ідеологічним ознакам.

На порядку денному загальнонаціональне об`єднання людей, яким є що втрачати. Середньому класу — бізнес, інтелігенції — переконання, молоді — майбутнє, ветеранам — повагу.

Вироком Юлі режим Мінотавра ставить нас перед цим вибором: рабство в мовчанні або честь і гідність в опорі. Форми дій хай вибере кожен сам. Як казав Теодор Рузвельт: «Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є!».

P.S. Автор не претендує ні на особистий курган, ні на місце в партійному списку.

Юрій Луценко,

Лук`янівське СІЗО, 12.10.2011 року