Почему не отпускает из тюрьмы Луценко суд?..

...ссуу-у-т... Можно верить в улучшенье беспросветного житья?.. ...них.яя-я-я... Янукович обещает нас избавить от нужды!.. ...до пи.ды-ы-ы-ы... А еще он обещает взять коррупцию в узды!.. ...до пи.ды-ы-ы-ы... Богословская вещает на любом ТВ опять... ...бл.-.-.-.-дь... Что нас ждет, крестьян, рабочих, продавцов и углекопов?... ...ж.-.-.-.-па... Смотрю на Чечетова рожу, что мне напоминает он?.. ...гондо-о-о-о-н... Когда Колесниченко вижу, мне представляется всегда... ...елда-а-а-а... Мы верим в то, что Ганна Герман нас не обманет никогда... ...манда-а-а-а... Есть такой Василий Волга, бывший флотский офицер... ...хе-е-е-е-р... Нам в июле обещают быстрое сниженье цен... ...хре-е-е-е-н... Скоро каждый насладится тем, чего он сам достиг...   ...фи-и-и-и-г... Янукович, слава богу, занял, наконец, престол... ...пи.добо-о-о-о-л...

Я називаю Партію регіонів та владу, яку вона, фактично, являє
собою сьогодні, "біло-блакитною чумою" за кольором партійних прапорів й
через нищівну для Української державності діяльність.

 
Даю їй таку дефініцію, тому що вона йде війною проти всього
українського. Вважаю цю антиукраїнську орду "чумою", оскільки подібно
пошесті, вона вбиває все здорове, добре і світле в державі, все
позитивне й прогресивне, що залишилося від попередньої влади та наших
"помаранчевих" надій на краще майбутнє.

 
Нові правителі поводяться біля державного керма як неандертальці. Вони
не знають іншого стилю чи методу правління, окрім як ламання і трощення
всього, що бачать навколо, а єдино прийнятною для себе мовою спілкування
з політичною опозицією вважають удари дрючками по голові.

 
Коли ж не мають під рукою звичного для них "інструмента діалогу", то й
кулаками обходяться: вони в них розвинуті у зворотній пропорції відносно
мізків. Наочним підтвердженням тому служить чи не кожен другий з
парламентської фракції ПР.

 
Якого печерного рівня потрібно бути, аби так вперто відкидати, майже на
підсвідомості не сприймати гідної, демократичної, цивілізованої
альтернативи розвитку України.

 
За Ющенка ми розпочали рухатися шляхом євроатлантичної інтеграції ,
одначе, замість того аби продовжити курс, ВікторФедоричЯнукович не
тільки зупинив, але й навмисно розвернув країну на 180 градусів,
відправив весь український народ до єдиного концтабору, обнісши колючим
дротом цілу країну і тепер отримує задоволення від споглядання за тим,
як країна крокує призначеним шляхом у безодню минулого.

 
А щодо порівняння Януковича з Гітлером, то гіршим за керманича НСДАП,
"духовного" лідера "регіоналів" робить те, що фюрер хотів підкорити весь
світ, зробити "тіпа" нордичну расу правителької всіх інших народів, але
навіть йому, подейкують хронічому сифілитику, не спадало на думку
нищити СВОЮ, німецьку культуру й традицію на догоду іншій, чужеземній,
замінювати німецьку мову фрацузькою чи англійською, або надавати якійсь
статусу регіональної в тій чи іншій федеральній землі.

 
Так, той палив "хибні" книжки, мав схильність до яскравих видовищ на
вшанування свого невігластва , але ж ватри палали не тому, що
письменники були ну вже надто, в його розумінні, німецькими. Якраз
навпаки. В жертву приносилися "не вповні" відповідні "арійському духу".

 
В нас же зараз найбільші проблеми виникають якраз в найбільш
українських, патріотичних письменників. Саме вони підпадають під
категорію най-"небезпечніших" й "шкідливіших".

 
У німецького фанатика на меті було єдине: "Дойчланд убер алес"! І він
здійснював свої плани якими їх бачив. Але навіть в цю божевільну голову
ніколи не могла прийти думка на зразок ліквідації німецького флоту чи
здачі якоїсь території в оренду іншій державі. Бо він таки, нехай
по-своєму, але любив Німеччину. Чого не скажеш про нинішнього,
українського "фюрера" по відношенню до рідної країни.

 
Злий агресор Гітлер анексував і загарбував чужі території, добрий Янукович -здає свої.

 
Обидва "вожді", що "коричневий", що "біло-блакитний", прийшли до влади
демократичним шляхом і обоє "сиділи". Кожен відбув свій термін за
гратами. Але й тут подальші порівняння не на користь Януковича.

 
При бажанні, Гіітлера, так-сяк, але можна розцінювати політичним
ув'язненим, що цілком неможливо у випадку з "нашим"
ВікторФедоричемЯнуковичем - тут чистий кримінал без ніякої ідеолгії.
Тільки "понятія".

 
Майбутній очільник рейху йшов до влади, ніколи не приховуючи своїх
справжніх поглядів й намірів, а прийшовши, взявся виконувати свою
програму. Та ще й, як не дивно, але таки досяг певних позитивних
результатів. Зокрема, Німеччина здобула економічний прогрес і пішла
вперед по багатьох позиціях. Принаймні, стабільність "по-німецьки"
німець відчував на практиці, у власному повсякденному житті.

 
А от нинішній українець - переможець фашизму - свою "стабільність"
відчуває тільки на і в словах ВікторФедорича. Більше ніяк. Бо все, що
оточує простих людей в реальності, для яких Янукович "грозився"
побудувати нову країну, стає з кожним днем дедалі гірше. Як не сьогодні,
то завтра українському "фьолькішу" - повний гаплик. Це ж очевидно.

 
Чи не кожна обіцянка "донецького фюоера" виконується з точністю до
навпаки. Виключення складає хіба що жорстка антиукраїнська політика:
яким українофобом Янукович був, таким і залишився. Тут, заради
справедливості, варто визнати вірність "біло-блакитного" фюрера своєму
кровному україноненависництву.

 
У своїй любові до Гітлера помилилися мільйони німців. Але десятки, сотні
тисяч рук щиро вітали фюрера і тягнулися до нього тривалого часу після
його приходу до влади.

 
Януковича проклинають його ж прихильники вже за рік горе-президентства
свого колишнього улюбленця. Одним словом і тут у ВікторФедорича - повний
"стабілізець".

 
І ще цікава деталь. Гітлер ніколи не був настільки жалюгідним в
німецькій мові, як Янукович в українській. Та й чи став би той фюрером,
якби припустився бодай невеличкої часточки з тієї безлічі мовних казусів
та інших конфузів, якими знаменитий наш, з дозволу сказати,
"український" президент.

 
Навіть уявити неможливо щоби німецький рейхсканцлер Гітлер раптово
забув, як же його рідною мовою буде "ялинка", а от український президент
Янукович як не тужився, так і не зміг згадати назву дерева українською,
видавши на-гора черговий свій "шедевр" - російську "йолку".

 
До того ж Гітлер був в курсі, хто з великих німців письменник, хто поет,
а хто композитор. А в Януковича і тут проблеми - як з українськими, так
і російськими митцями. Що не вислів, то приголомшливе відкриття на
зразок виявленого особисто ВікторФедоричем дару українського поетичного
слова в російського письменника, драматурга Антона Чехова.

 
Гітлер у першу світову на фронті воював, кажуть добровольцем записався,
його газами травили, поранення отримав; а Янукович навть в армії не
служив - а все через свої "тюремні університети".

 
Хоча ні, вибачайте, забувся. В Януковича теж поранення є. Навіть два,
"військові": одне - курячим яйцем у груди, а друге -ялинковим вінком у
голову. Так що теж пережив, натерпівся, не дай Боже!

 
Коли російський прем'єр Владімір Путін заявив, що Росія перемогла б у
Великій Вітчизняній війні і без України, Янукович як води у рота набрав.
Ніби нічого такого не почув.

 
В двному випадку дуже важко провести якусь подібну аналогію з
рейхканцлером, але можемо уявити, яка б істерика трапилася у Гітлера,
якби десь хтось щось дозволив би собі сказати трохи не те щодо
німецького солдату. Фюрер по радіо на всю країну таку б промову у
відповідь "зарядив", що б мікрофон проковтнув, уся б Німеччина "кінчила"
та й не один раз поки слухала б "вождя" з динаміків на площах та
виробництві. Всепоглинаючому екстазу не було б меж.

 
А що ж наш ВікторФедорич Янукович? Хтось щось чув від нього бодай півслова на цю тему?

 
Якби в Україні були нормальний президент і уряд, то після таких глибоко
образливих для українського народу слів російського прем'єра, мали б
негайно послідувати ноти протесту про неприпустимість подібного
зневажливого ставлення до українського солдата та цивільного населення,
яке віддавало всі сили фронту, працюючи на перемогу у війні в тилу.

 
Навіть Януковичу, який відтворює в Україні совок та повертає її в СРСР,
було б не зайве відреагувати на це, адже в даному випадку йдеться про
тих, хто воював під черовним прапорам в лавах радянської армії.

 
Та що ж з цього урки взяти... Той все готовий проковтнути від "старшого
брата" і стати перед ним в будь-яку позу за найпершим побажанням. А щодо
шанування "подвигу радянського соладта" – то йому на нього, в
дійсності, глибоко наср..., скажімо так, "все одно", тим більше, коли
йдеться про українців.

 
Головне для "проФФесора-рецидивіста" – пришпандьорити коли треба на
лацкан піджака георгієвську стрічку та поїхати до Москви святкувати
розгром фашистської Німеччини разом з мєдвєпутіними та лукашенками. А що
там його кремлівські начальники насправді про Україну та українців
думають й говорять, в тому числі про внесок країни у цю перемогу, справа
двадцять п'ята...

 
Я от, буває, і останнім часом все частіше, серйозно замислююся над
питанням: нищівна для держави політика, яку проводить Янукович - це від
його та команди недолугості чи свідомий, спланований злочин проти
України?

 
Наскільки Віктор Федорич є незалежним у своїх прорахунках і якою мірою
маніпульований чи навіть стимульований зовнішними силами? Ці сторонні
впливи є користанням з недалекоглядності українського лідера чи свідома,
узгоджена гра обох сторін, що загрожує ліквідацією національного
суверенітету України?

 
З огляду на те, як "двічі несудимий" атакує все українське, топче
демократію, підминає під себе правосуддя, наступає на свободу слова й
мирних зібрань, відроджує совок, розвертає країну у минуле, то
зрозуміло, що все це є результатом свідомої політики знищення України в
Україні на догоду Росії з встановленням тут звичної для північного
сусіди моделі керованої демократії.

 
А от щодо економічної сфери? Це від недоумкуватості горе-реформаторів чи
теж навмисно і цілеспрямовано? Янукович справді десь в глибині душі
думає, що такими псевдо-рехвормами можна покращити ситуацію чи йде на
них з єдиною ціллю - задушити український народ, позбавивши його сил для
спротиву?

 
Якщо відповідь позитивна, то тоді можна вести мову про здійсення
новітнього національно-кульурного й економічного геноциду українського
народу. А якщо так, то українці не те, що мають право, а й зовбов'язані
піти на рішучі заходи з метою не лише захисту національно-культурної
ідентичності, а й заради свого фізичного виживання. Поки ще є сили.

 
Адже сьогоднішня влада, як бачимо, "нєвмєняєма". Вона пре бульдозером по
наших кістках. Покищо ця фраза є жахливою метафорою, але чи можна бути
впевненим з огляду на логіку подій, що вона ніколи не стане реальністю?

 
Як на мене, то в діях влади поєднується і перше, і друге. Тобто можна
казати і про наднизький загальноосвітній, морально-етичний й культурний
рівень її носіїв, обтяжений патологічною українофобією, і про свідоме
бажання знищити державу, яка для нинішніх можновладців не те, що не є
цінністю, а радше сприймається як щось вороже їхній чужинській сутності,
їхньому "рускому міру".

 
Одне породжує і перетікає в друге та взаємопосилюється, обертаючись для
країни загрозою повної національно-культурної, соціально-політичної і
економічної катастрофи.

 
"Та ні, не слід згущувати фарби, адже Янукович не такий вже простий, як
може здатися, навіщо йому пиляти гілку, на якій він сидить?", - можуть
закинути мені опоненти. Йому ж, мовляв, самому вигідніше бути
повновладним "хазяїном" сильної, а не слабкої країни. Сказати б, для
власної ж значимості.

 
Якщо він такий "стабіл", для якого російський письменник Чехов -
український поет, то він може пиляти гілку на якій сидить, тобто гнобити
Україну, легко і просто, не замислюючись навіть над суттю процесу.

 
Якщо ж цього "зшибай-шапки" вистачає на щось більше, окрім як "баранку
від бубліка", то руйнівна діяльність може усвідомлюватися і виконуватися
цілком осмислено, скажімо, на замовлення. В даному випадку, отриманого
від "когось" з-зовні країни. З півночі.

 
Тоді свідомо здійснювана руйнація України може бути втіленням
розробленого стратегічного плану лвіквідації країни як суверенного
утворення на політичній мапі світу. Якщо так, то Янукович виступає
кілером, діючим за обіцяну йому винагороду.

 
А для нього це може бути і пожиттєве генерал-губернаторство над
позбавленою державності територією – УРСР (Українсько-російською
совковою Республікою); і особисті бізнесові привілеї в країні-замовниці
ліквідації українського суверенітету; і всіляка дієва (в тому числі
військова) допомога у вирішенні раптових проблемних питань на зразок
народних хвилювань, протестів, повстань; відповідне прикриття й
дипломатичний супровід на міжнародній арені.

 
Тому "наш керманич" може все руйнувати тут в себе, на підвідомчій йому
території, заради щедрої, в його розумінні, винагороди згори, тобто
ззовні. Від вищого керівництва, яким він, скидається на те, сприймає
кремлівське начальство.

 
Ми ж бачимо, як Віктор Федорич хизується "дружбою" з президентом РФ
Дмітрієм Анатолічєм. Але в цій "дружбі" віднсосини зовсім не схожі на
рівні.

 
В них Янукович виступає радше підлеглим, який запопадливо вгадує волю
керівника, "український президент" виглядає холопом, котрий намагається
щосили вислужитися перед російським барином. Єдиний принцип, який
проглядається в нинішній політиці України щодо Росії, це "чєго
ізволітє?" і більше нічого.

 
Якщо для Януковича Україна - не цінність, свідченням і доказом чому є
запроваджувана в країні "гуманітарна політика" (якщо її можна такою
назвати), то чому б не припустити, що все це не результат помилок та
прорахунків, а свідомої руйнації країни, демонтажу державності й
ліквідації суверенітету?

 
Тоді Янукович і кампанія самі зацікавлені, щоб тут все було якомога
гірше, бо для них "гірше" значить "краще", бо значить успішно виконують
отримание замовлення. Те що вони творять Україною стає для них таким
собі смертельним атракціоном.

 
Вони-то врятуються і збагатяться за рахунок влаштованого всенародного
зубожіння, а от дивитися за тим, як боротимуться за життя і гинутимуть
всі навколо - оце для них задоволення, від якого, будучи природженими
садистами-україноненависниками, вони не можуть утриматися.

 
А всі ці заклики потерпіти, затягти паски, ремствування з приводу важкої
спадщини попередньої влади - не більше ніж відволікаючий маневр,
вішання обнадійливої локшини на вуха українців, приречених на повільне
вимирання. Національну, культурну, духовну, а з тим і фізичну смерть.

 
А може ми всі ВЖЕ, завдяки цим кодексам (податковому, житловому,
трудовому, пенсійному тощо) напвішляху туди, звідки немає повернення?
Ворота відкриті і крематорії працюють?

 
На будівлі ж закладу, куди нас люб'язно запрошують, якимсь дотепником з
"пацанів", що при владі, написано: "Україна для людей: безоплатний труд
зробить вас вільними!", що дуже перегукується з іншим історичним написом
німецькою - «Arbeit macht frei».

 
Пам'ятаєте?.. То що, йдемо?

 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.

Семён Битый

Сижу у ставка - не сейчас, когда-то,
Ловлю на червя, поводок запутался,
Подходят с пивком педересы-ребята –
А правда ты, дедушка, видел Путина?

Живого, не бронзе и не в граните,
Не в Мавзолее, не на экране -
Дедушка, милый, как есть, скажите,
Меж нами, партийцами – без обмана,

Неужто, вот так - целовал всех в пупики,
На самолёте летал до Грозного,
На бэтээре, как в детском мультике –
Саакашвили разбил ничтожного?

Сяду я с юными педересами
И заведу разговор приятственный –
Словно живой, Вождь меж нас воскреснет,
Все его подвиги встанут явственно –

Как разгромил он жыдобандерщину,
Злобным грузинам наквасил пику,
Как полюбил он Алину женщину,
СССР возродил великий,

Как уничтожил он мову клятую,
Как расстрелял всех он незалежников -
Трепетно слушают речь ребята,
Правду записывают прилежно,

Встанут, и в гордом строю застынут -
Нас, педересов, настала эра -
Руки в салюте «Хайль Путин!» вскинут,
Щедро умаслят пенсионера -

Картку, талон и купон отвалят -
Хлебца купить, колбасы обмылок,
«Примы» окурок большой подарят,
Да и пивком угостят – с опилок.

Семён Битый

В стране донецкая навала Большую кучу наваляла, Кацапским обдристала калом, Что не засрала – завоняла.   Дерьмо отменно – клейко, липко, Век не отмоешь, даже с мылом, В говне совковом в купу слиплось, Всё, что душе холопской мило:   Там Сталин с трубкой переварен, СССРа там остатки, Попсы с шансоном трали-вали И красные флажочки-тряпки,   Там ламборджини, кнопкодавы, Там миллиарды по оффшорам - Дристят державные кидалы - На головы хезают хором.   Жрёт кацапня говно с причмоком, Всех причащая к жрачке-жору, Желудочным исходит соком, Не нравится – к ногтю чужого!   «Халва, халва!» – по всем каналам - Врёт Ганей строй с телеэкранов - Региональным кормит калом Совковых лохторат-баранов.   Когда же сдохнут твари-воры, Когда же лопнет их малина, Кишками брызнув по простору - Совком удобрив Украину?

 

Семён Битый

  Корчмарь в апреле живой воскрес – Путин, Чернобыль, ПДРС!   Линия Партии – как отвес – Путин, Москва и ПДРС!   Церковь МП – благодать с небес – Путин, Гундяев, ПДРС!   Путинский врио на трон залез – Путин, Медведев, ПДРС!   Натовский злится в Брюсселе бес – Путин, ЧФ и ПДРС!   Греет от натовских бед навес – Путин, ракеты, ПДРС!   Правит Межгорский с небес Зевес – Путин, Федорыч, ПДРС!   Дарит России нас на развес - Путин, ПР и ПДРС!   Хватит с бандеров пустых словес – Путин, ГБ и ПДРС!   Раньше ста лет ни ногой в собес – Путин, Тигипко, ПДРС!   В злобе мовнючий хохол облез – Путин, Табачник, ПДРС!   Вытянем ввысь неподъёмный вес – Путин, реформы, ПДРС!   Время приходит больших чудес – Путин, Азаров, ПДРС!   Зреет гремучий в душе замес – Путин, Союз и ПДРС!   Дабы Майдан - на века исчез – Путин, Россия, ПДРС!  

Согласно сообщениям СМИ, 5 апреля 2011 года в
17.00 вертолёт Президента Украины совершил вынужденную посадку  возле
одного из сел  Полтавщины.

 
Свідєтєльські показанія жителя села  Козлятин  Глухого району Сумної області
П.П. Перепийдядько:

«Отак воно усе було:  я пас гіндиків за селом.  Аж раптом глядь у небо –
а там кружля срібний гвинтокрил і сіда  на поле, засіяне гречкою.
Мене прям щось потянуло до нього. Як був у грязних штанях і калошах, скочив на лісапед, поїхав подивитися.

 
Біля вертольота ходить охраннік. Високий мужик у чорному костюмі.
Каже мені строго:
- Туда нельзя!
Я став проситися:
- Дай хоч подивитися. Всю жисть на трахторі пахав, такого красівого ніколи не бачив.

 
І тут раздався із виртальота Голос:
-  Пропусті етого сєляніна.
Охоронець узяв мене під руку, на вухо каже:
- С Человєком познакомішся.
- Га? Шо? – не поняв я.
- Се   Челавєк! – так значітєльно сказав той, у чорному, шо аж холодні мурашки у мене по спині  побігли.

 
Відкрив двері, заглядаю всередину. Крайній біля вікна — Презідент.

 
- О, Віктор Хведорович, ви? Добрий день.
Він кивнув — мовляв, заходь.

 
В салоні  ще два мужики:  якийсь нєгр - мабуть американський шпійон
і  ще один, зелений... "Ти нє  пугайся, - пошуткував Янукович, - це не
інопланєтянин, а переводчик з американського... Піть нє умєєт, от і
поплохєло йому - оттого і совєршилі винуждєную посадку..."

 
Усередині дуже красиво — крісла м'які, шкіряні. Столик маленький. На ньому випивка і закуска — сир, ковбаса.

 
Мені не боязко було, бо Янукович нормальний, простий мужик. Питає мене:
- Як жизнь?".
Кажу:
- Та як? З утра до вечора прожили, та й слава Богу".

 
І знаєте, що дивно - говорив Президент людською мовою, тільки акцент, як у прем'єра Азарова

 
- Узнав мєня? – запитує  Хведорович, а сам хитро всміхається, мов, хто ж Його не знає.

 
- Аякже, - кажу. – У нас хотя телевізії немає, але іногда діти старі
газєти привозять, шоб було з чим в сортір сходити, так  там кругом Ваші
партрети.   Я їх  прямо до дир... отого... зачитую...
І ще дуже люблю про покращення читать, як прочитаеш: "Жить стало луччє,
жить стало вєсєлєй," - молодим себе чуствуєш, наче ото при Сталіні
живеш....

 
Президент питається, за кого голосував на виборах. Кажу:

 
-  Та за Вас же. Бо баба моя каже, що Ви таке ж падло, як і я. От я і поняв, шо ми родствєниє душі.

 
Тоді мене як понесло. Кажу президенту:
- Газу в селі немає.
Сміється:
- Газ буде! Я сказав. Пастроим газопровод імені Путіна, Уренгой – Козлятин,  прямо до твоєй хати провєдьом...

 
Узяв карту на столі, обвів село червоним олівцем.
- От подпішу спеціальний Указ і зразу у тєбя газ появится...

 
А потом  засміявся:
- Шо хоч в подарок?
Я не знав, що відповісти. Він стягнув з ноги правий ботінок і каже:
- Ето тєбє подарок з барского плєча... Із кожи страуса.  Продаш - сможеш
хату в райцентрі купіть.  А це бабкє твоєй, — витяг із-за пазухі
мохеровий берет і мені протягнув.

 
Тут я зовсім осмілів та й кажу:
- Пенсія   в людей маленька. От баба моя хворіє, а лічитися нема за що.

 
Думаю, може ще один Указ  Хвьодорич підпише, то й пенсії хоть на лікарства буде хватать…

 
Кивнув Презідент головою, зажурився - видно, шо людське горе йому не
байдуже.  А  тоді  подивився так задумливо вдаль, наче за горизонт
заглянув,  та й каже:

 
- Ти главноє вєрь – покращення вже сьогодні наступить через 10 лєт...
або через 20.  Ми з тобою не доживьом, а от діти наші, або онуки
обязатєльно будуть жить при покращенні… За ето надо випіть.  
В сєлє магазін єсть?
- Немає, - кажу.
- А кафе?
- Тоже нема. Село у нас типове: 20 хат і ті розвалились, заросли
бур'яном.  Немає ні магазину, ні школи, ні будинку культури. Дороги
неасфальтовані. Більшість жителів пенсіонери. Молодь виїхала до
райцентру, за 25 км.

 
- А хлєб у тєбя єсть? Давай, дєд, помідора домашнєго, огурца, бо випивка  і ковбаса єсть, а хлєба і огурчика немає.

 
Побіг я додому і кричу бабі:
- Доставай консервацію! Сам Презідент Віктор Хвьодорович до нас в гості пожалував.
- Щас, - каже баба, - достану консервацію.

 
А у самої в погребі ще з війни німецький пулемьот "МG" захований. Але
вже стара вона стала, ноги ледь носять -  поки в погреб, поки кулемет
розконсервувала, поки вилізла - вертоліт уже високо злетів, став
серебряною точкою в небі - проти сонця  і не поцілиш.

 
Чи то такі професійні охраніки  у  Презідента, шо просікли опасность, чи може втік Янукович, не захотів про пенсії говорить...

 
Тут  баба  засумнівалася, чи був Призідент, чи може мені привиділось.

 
Добре, що дід Юхим, сусід наш, якого ще в Імперіалістичну війну
контузило, підтвердив: прилітав вертольот.   До нього приходили двоє в
чорному і виміняли банку помідорів на пляшку  самогону  імпортного,  
закрашеного.

 
Баба як нас не обзивала: і "свідетелі Його ви",  і "похмелісти сєдьмого
дня", а потім в райцентр поїхала і спеціалістів привезла.

 
Понаїхало їх: і  уфологи, і наркологи, і психологи… Кажуть: «Біла гарячка – це наш профіль!»
А ще кажуть: "Ето очінь ценний опит газіфікації всей страни - нада чтоби Презідент почаще общался с народом, почул кожного..."

 
Отакою була моя зустріч з Самим.  Тепер будуть мене по школах возити,
щоб я дітЯм розказував  про мою встречу з Лідером
нашим,  ВікторХведоричем…»

 
Зі слів пацієнта записав санітар Вищої   Глевахської  Міжгалактично-Ветеринарної Академії
К.Безбашений

 

P.S. Согласно правил, я оставил только 49% оригинального
текста из рассказа селянина, который  Самого Януковича видел, хотя там
можно было вообще ничего не менять и не добавлять.

 
Была ли встреча  Януковича с лохторатом или нет – уже не сможет ответить, пожалуй,  и сам ВикторХвёдорыч…
  
Легенда зажила собственной жизнью, обрастая всё новыми подробностями, значительно обогатив  политический фольклор…

 
P.P.S. Кстати, на фото именно тот селянин, который дал интервью о встрече с президентским вертолётом.

©

Після затримання
міліцією одна з активісток руху FEMEN Інна Шевченко була госпіталізована
з підозрою на перелом ключиці.



Я – мусор, потому я мелко бздю
Больших
начальников - понятия блюдю,
А девок с сиськами – не против пощипать,
А
х.ли бздеть – они ж не могут дать -
По морде в смысле, это я люблю -
Лохов
от.издить, потому молю -
Дай, боже, всяких благ родной ПР
И
Могилёву – он нам всем пример,
Как строить дерьмократов этих в ряд –
Чего
уставился? – Закрой .бало, гад!

©

Семён Битый

В стыду оглянешься – и сколько ж дури сзади -
Вкруг плеши вздыбятся огрызки от волос,
Не жизнь – околица, скажи мне, Бога ради –
Чужой дорогою зачем ты долю нёс?

Как пьяный вечером – очнёшься под забором -
Кругом чужие все, кладбище вдалеке,
Вся жизнь расхищена – тобою, глупым вором,
Судьба – расхристанна, валяется в песке.

И холодок трусливый за спиною,
Вопросов горьких жалит злобный рой,
Стучится кровь остывшею волною,
Тьмы нищих будней высятся горой.

Души достоинство – как уберечь под старость,
Остатки разума в башке – как сохранить? -
Своей дорогою пройти, хотя бы малость -
Пока плетут богини жизни нить.

Но время выпито, и черти знают дело -
Грехов и дуростей – с три бочки набралось,
Так хоть взгляни в обрыв бездонный смело –
Да - не срослось, не вышло, не сбылось…

А вчера, моя собственная дочь, стала за ужином задавать нам дурацкие и
странные вопросы. Не важно – какие. Но я очень встревожилась их
содержанием и спросила у неё, что всё это значит? Привожу далее её ответ
почти дословно: «Мы обсуждали с детьми в школе: можно ли убить
Януковича?»

 
НАРОД, Я В ШОКЕ!!!!

 
Только кажется, что они, наши дети, НИЧЕГО не понимают. А ведь они не хуже нашего видят, что, действительно, МИР ПЕРЕВЕРНУЛСЯ…

 
ВМЕСТО качественного образования – закрытие школ.
ВМЕСТО бывших детских садов – налоговые.
ВМЕСТО памятников архитектуры – банки и отели.
ВМЕСТО достойной старости – нищие старушки, копошащиеся на помойке.
ВМЕСТО співучої мови - русский мат.
ВМЕСТО Учителей – выживающие задёрганные преподаватели.
ВМЕСТО специалистов – армия безработных с корочкой о высшем образовании.
ВМЕСТО денег – разноцветние фантики.
ВМЕСТО детских спортплощадок и секций – покупка бразильских футболистов.
ВМЕСТО мячей – пиво из горла в подворотнях.
ВМЕСТО столетних деревьев – недоступные каменные особняки.
ВМЕСТО театров и концертов живой музыки – радио Шансон.
ВМЕСТО качественных асфальтовых покрытий – направления.
ВМЕСТО (пусть и фальшивой) улыбки – искренняя ненависть.

 

Они ещё, наверное, пока не совсем понимают, почему у нас:

 
ВМЕСТО подушек безопасности – иконки в автомобилях.
ВМЕСТО хороших дорог – предупреждающие дорожные знаки и 3-х метровые кресты "Спаси и Сохрани".
ВМЕСТО "Больницы Будущего" – крик души на TV и интернетсайтах: "Помогите спасти ребенка!"
ВМЕСТО украинских академиков – «проффесора Калифорнийских университетов».
ВМЕСТО свободной прессы – движение "Стоп, цензура!"
ВМЕСТО развитой легкой промышленности – не зарастающая народная тропа к сэконд- хэндам.
ВМЕСТО заводов – руины.
ВМЕСТО развития украинского авиастроения – вертолёты и площадки.
ВМЕСТО рабочих мест – очереди в центры занятости.
ВМЕСТО налоговых каникул – Hалоговый кодекс.
ВМЕСТО улыбающихся служителей налоговой – оборзевшая налоговая полиция.
ВМЕСТО зарплат – конверты.
ВМЕСТО боеспособной армии – база металлолома с полуголодными пацанами.
ВМЕСТО Евро-2012 – позор.
ВМЕСТО стремления в цивилизованную Европу – стремление в пьяную Россию.
ВМЕСТО политических и экономических дискуссий – российские шоу.
ВМЕСТО церквей – бизнесприходы.
ВМЕСТО истинного покаяния – 3-х килограммовые золотые цепи на шее с крестами в ладонь и костюмы от Аrmani и Brioni.
ВМЕСТО слуг народа в ВР – в большинстве куча брехливых и воровитых олигархов.
ВМЕСТО государственных деятелей – политические проститутки.
ВМЕСТО мэра – наперсточник со справкой из психушки.
ВМЕСТО украинского премьера – Пахло.
ВМЕСТО украинского президента – уголовник.
ВМЕСТО украинской нации – быдло и только раз в 5 лет – электорат.
ВМЕСТО процветающей Украины – выжженная земля…
…
(При желании – можно продолжить…)

 

Потому что у них, у наших детей:

 
ВМЕСТО глаз – пока ещё розовые очки…
ПОКА...

 
И пусть хоть кто-нибудь мне попробует доказать, что это НЕ ГЕНОЦИД собственного народа!

©

На этой неделе Президент Янукович блеснул перед украинцами, пожалуй, самой загадочной своей гранью, а именно – модерностью и, соответственно, умением поддерживать модерную беседу с представителями такого же модерного круга.

Словарь Ожегова трактует значение слова «модерный» как «модный, современный» применительно к мебели или танцам. Но когда советник Президента Анна Герман называла Виктора Януковича «модерным Президентом», она вряд ли имела в виду, что глава государства похож на большой несгораемый шкаф, элегантный как рояль (это и так всем известно), или намекала на разнузданную ламбаду Виктора Федоровича и заместителя главы АП Ирины Акимовой на прошлогоднем юбилее Лидера.

Понять глубинный смысл этой несколько сомнительной характеристики можно только с учетом некоторых специфических особенностей характера госпожи Герман. Давно известно, что Анна Николаевна – большой любитель ввернуть в разговоре к месту и не к месту какое-нибудь уродливое словцо, полученное путем варварского перекручивания иностранного (как правило, английского) аналога на украинский лад. За такие рагульские понты на журналистском или филологическом факультете любого университета, даже если он и не входит в престижный якутский рейтинг РейтОР, можно легко схлопотать от профессора (не путать с проФФесором!) зачеткой в глаз. Но в команде профессионалов Януковича о таких тонкостях не знают, и когда вместо фразы: «Янукович улетел домой на вертолете» – Анна Герман говорит: «Залізний Господар пофлаював гелікоптером до хоумівки», – пацаны только раскрывают рты в немом восторге: в этот момент сама Европа говорит с ними устами этой благородной женщины…

Конечно же, новоиспеченная советница главы государства загрязняет свою речь словами-выродками не от хорошей жизни. Вращаясь в команде, члены которой перетирают между собой самые важные проблемы на полууголовном суржике, поневоле начнешь корявить язык любым возможным способом, чтобы не прослыть белой вороной, то есть лошицей. Вот, к примеру, некий большой человек, похожий на несгораемый шкаф, говорит: «Получай, маруха, к дню рождения, как говорят, буржуйские котлы с брюликами. Ходи, понтуйся на здоровье, только смотри не про..би!». А Анна Николаевна ему в ответ: «Веримачно сенькую! Респектные гратуляции! Какой же вы все-таки модерный!».

С того все и началось. А поскольку в последнее время в карьере Анны Николаевны произошли очевидные изменения к худшему, то она принялась употреблять английские слова всуе целыми пачками – эта наглая девка, Дарка-разлучница, небось, так никогда не сумеет, вот пусть теперь Янукович и оценит, какую профессионалку он потерял в лице Ганьки-гратуляции!

Недавно народный депутат от Партии регионов Яков Пиневич Табачник, известный среди коллег под псевдонимом «Ян Петрович», поимел честь Анны Николаевны, пригласив к себе на одноименную передачу, и сказал ей там замечательные слова насчет холуев-журналистов: «Это холуи, которые обслуживают своих хозяев. Я это прекрасно знаю. 85% журналистов в этой стране занимаются этим».

Почему именно 85% – непонятно. Да и сам Яков Пиневич вряд ли способен внятно объяснить, откуда в его крупной, под стать телу, голове возникла именно эта цифра. Яков Пиневич не математик, он артист – яркий мужчина в толстом расцвете сил и в очках как у сварщика (на заводе он их заказывает, что ли?), который якобы играет на аккордеоне под фонограмму. При этом восторженные поклонники творчества великого музыканта утверждают, что в последние годы пальцы Якова Пиневича настолько разрослись вширь, что он одним мизинцем легко берет по три, а то и четыре ноты сразу, что придает его исполнению неповторимый колорит. Такому человеку работать с кнопками голосования в Верховной Раде – одно сплошное удовольствие!

В законотворческом деле Табачник Я. П., правда, преуспел меньше. Зайдя на сайт парламента, можно убедиться в том, что за все время последней каденции – то есть с 23 ноября 2007 года и по сей день – Яков Табачник ни разу (!) не выступил ни с места, ни тем более с трибуны (даже не сыграл ничего), и подал за эти три с половиной года один-единственный законопроект – «Про внесення змін до статті 13 Закону України «Про статус суддів» щодо недоторканності» (в соавторстве). Уж конечно, кому как не баянисту-виртуозу в нашей стране писать законы, регулирующие судейскую неприкосновенность!..

Таким образом, раскрыть глаза общественности на происки отечественных холуев-журналистов Якову Пиневичу сам Яхве велел. А разнузданное хамство, с которым это было проделано, такому большому человеку, конечно же, можно простить, как простила Анна Герман. И вовсе не потому, что в ином случае ей могло и аккордеоном по лбу прилететь, – просто суровые слова Пиневича позволили Анне Николаевне в очередной раз раскрыться во всей ее умственной красе. «Тake it easy, – сказала Герман, – Надо вводить для журналистов декларации, как в Польше. И тогда было бы видно, почему журналист, который ездит на очень дорогой машине, не должен декларировать и объяснять, откуда она у него, а политик – должен?.. Free and transparent process!»

Ни хрена не понятно, короче, зато в лучшем стиле Герман – по-ненашему и с европейскими примерами. А то, что никаких таких деклараций польские журналисты на самом деле не подают, не ее вина. Да и что-то подсказывает нам, что в данном случае Анна Николаевна имела в виду вовсе не всех журналистов скопом, а одну вполне конкретную журналистку. Вот появятся у Дарки Чепак «котлы с брюликами», большой джип и сумочки от гей-дизайнеров – а Анна Николаевна ее и спросит: «А на какие, собственно, шиши, пани Дарка? И какое вы имели право?!. Вот я вам сейчас устрою гратуляцию, чтоб вы модерностью нашего Президента поменьше пользовались!»…

Кстати, сейчас самое время вернуться к модерности Виктора Януковича и, наконец, разобраться, что под нею понимает его гратулирующая советница.

Согласно показаниям Анны Герман, признаки модерности главы государства заключаются в следующем: а) применение «риторики национального прагматизма» и б) отсутствие «языка чувств, взглядов, языка тела и костюмов, который был характерен для политического стиля Юлии Тимошенко и сегодня стал немодным».

Что ж, нельзя не отдать Анне Николаевне должное: она таки сумела сказать новое слово в украинской политике. Ведь, чего греха таить, раньше Виктор Федорович очень широко применял в быту всякие немодерные языки. Вот, например, на этом снимке мы видим язык чувств, которые обуяли украинского Президента, когда в Брунее он неожиданно встретил свою супругу Людмилу (или просто очень похожую на нее женщину):

А вот мимолетный эпизод во Львове, наглядно продемонстрировавший всю мощь языка тела и взглядов, присущего главе государства:

А здесь мы видим, как Виктор Федорович умело использует в предвыборной борьбе язык костюма:

…Но на этой неделе Президент Янукович с легкой руки Анны Герман вступил в новую, модерную фазу развития своих талантов, отказавшись от всяческих излишеств не только в быту, но и на работе. Всецело отдавшись «риторике национального прагматизма», Виктор Федорович испробовал этот модерный метод на переговорах со своим российским коллегой Владимиром Путиным:

Крепко сбитое лицо, сложенные клубным домиком пальцы, унылый костюм, отсутствующий взгляд – вот оно, искусство вести переговоры в духе национального прагматизма.

Результат оказался блестящим – в Таможенный союз с Россией Украина не вступила, газ не подешевел, о чем говорили – непонятно. Так Путин и уехал, а Янукович остался, весь модерный… Не зря все же говорят, что улучшение отношений с Россией стало одним из главных достижений Виктора Федоровича с его приходом на президентский пост.

Не менее важным достоинством главы государства, за которое его так любят в народе, является модерная простота Януковича и его любовь к таким же простым, искренним людям.

История о том, как простой сельский мужик с Полтавщины Януковича видел, за несколько дней облетела всю страну.

Ковыряется, сказывают, мужик у себя в огороде, и вдруг садится неподалеку красивый модерный вертолет, и выходит оттуда Виктор Федорович – такой простой, такой доступный, что даже тяпкой докинуть можно. И говорит Янукович: «Слышь, мужик, есть у вас тут что пожрать?».

А тут надобно заметить, что одного из пассажиров вертолета как раз укачало, и ему срочно надо было перекусить. А так получилось, что водка у Януковича в вертолете была, а закуски не было. Наверняка, конечно, в бардачке лежал кусок конской колбасы, с которой Виктор Федорович, как известно, не расстается никогда, но конская колбаса – продукт специфический, неподготовленного человека выворачивает от одного только ее запаха. Конечно, колбаса у Президента не абы какая, а элитного качества, сделанная из самого веселого и ласкового жеребенка, которого только смогли отыскать живодеры, но все равно, видно, попутчику как-то не пошла. А мужик к вертолету сала принес, огурчиков соленых, и дал ему Виктор Федорович за труды рюмку водки да пятак серебра, и было мужику и бабе евойной большое государственное счастье.

С тех пор в народе начали ходить многочисленные легенды о чудесных явлениях Януковича простым людям.

Вот, говорят, на Кировоградщине был случай.

Сидит, значит, бедняк на берегу пруда и ловит рыбу на закидушку, чтобы добыть семье на пропитание. И не клюет у него ничего – уж полдня просидел, и все без толку. А дома детки с голоду плачут и жена безработная – раньше она на рынке торговала, а потом шайтан какой-то реформу провел, и выкинули ее на улицу, как собаку. Сидит мужик, плачет. И вдруг садится возле него вертолет и выходит оттуда Янукович в пальто. И говорит: «Слышь, мужик, есть чего пожрать?». А у мужика как раз последняя редиска осталась да бутерброд со смальцем. «Бери, – говорит мужик, – угощайся, отец родной, тебе оно нужнее». Угостился Виктор Федорович, благодарно головой покивал и водки мужику налил за доброту. А потом дает мужику жменю гречки вареной и говорит: «Ты, мужик, не на червяка лови, а на гречку. И на греблю иди, потому что я с вертолета видел, что вся рыба туда уплыла». И улетел. А мужик пошел на греблю, поцепил гречку на закидушку – и давай таскать рыбин огромных одну за другой!.. И семью накормил, и на базаре продал много, денег заработал. Правда, потом какой-то шайтан на него налоговую наслал, и она у него все нажитое отобрала, потому что он государству не заплатил в НДС и Пенсионный фонд, но мужик все равно к тому времени сытый был, да и жена окунями отъелась. И будут они всей семьей на следующих выборах голосовать за Януковича.

А было и наоборот. Стоял один раз дед под дверями банка «Надра», матюкался и бил ногой. И вдруг опускается возле него вертолет, выходит из него модерный Янукович и говорит: «Мужик, дай пожрать!». А мужик сдуру говорит: «Накормил бы я тебя, Виктор Федорович, да денег у меня нету – все «Надры» проклятые украли». Осерчал тогда Янукович и говорит: «За жадность твою накажу я тебя, глупый шлепер. Ничего ты в «Надрах» больше не получишь. И другие, кроме подачек, тоже ничего не получат. Да будет этот банк проклят во веки веков!». И улетел. А в банке с этого дня деньги совсем кончились…

С тех пор все умные жители Украины носят с собой небольшой тормозок – краюху хлеба, кусок сала и огурец. На счастье. Вдруг в один прекрасный день сядет рядом модерный, но вечно голодный Янукович, попросит покушать – и большим добром за добро ответит!

На него ведь у народа вся надежда…

©