Як день ( позитивне оповіданнячко в ритмі серця)

«Люблю тебе, як день: нема дня – нема життя»

В мережі він був особливо милий! Хм…А я чомусь рідко звертала на нього увагу раніше!  Такий непримітний, тихенький зубрик. Анічогісінько особливого, що могло б привернути мою королівську увагу. От тільки в спілкуванні з ним було так добре, приємнюще і тепло, нібито відчувала – ось він, моє дзеркальне відображення! Здавалось, він знає всі мої відповіді заздалегідь, от тільки питання чомусь продовжував задавати все частіше. Мені було так страшно думати, що коли-небудь я його втрачу! Я жила сьогоднішнім днем, цитувала своїм подружкам нашу переписку і під супровід їхніх дружніх «охів» усміхалась! Бо знала – ця дружба вічна!

Його звали Андрій! Миленьке гарненьке імя, непримітне, як і він сам. Але мені  воно навіть почало подобатись, бо асоціювалось з зелененькою квіточкою моєї аськи.

Наші розмови були плавними і найцікавішіми у світі, наші усмішки – штучними, проте щирими, наші зізнання – відвертими як ніколи. Збивали з пантелику лише поодинокі  бажання зустрітись. А виникали вони почергово : то в нього, то в мене. Але чомусь ніяк не виходило, знаходилось безліч причин, щоб відмінити наше омріяне побачення. Ні, не подумайте, що ми не бачились зовсім.  Зазвичай перетинались в універі, обмінювались скромним привіт і продовжували прямувати по своїх справах. Просто так хотілось, щоб ота омріяна зустріч була втіленням краси, романтики і патетики очікувань.

І ось, це нарешті  мало статись. Домовились зустрітись в парку біля маленького кафе «Дукат». Моїй радості не було меж! Як же так, обоє прагнемо цього, в обох немає проблем з вільним часом, обоє здорові, отже, ніяких перешкод. Зустріч відбудеться, -  цього разу стовідсотково.  

Я весь день провела перед дзеркалом, не пішла на пари, тільки аби виглядати якнайкраще. Подруга зробила мені чарівний «мейк ап», мамині термобігуді закрутили волосся симпатичними хвильками, а нова вечірня сукня старшої сестри нарешті мала виконати своє головне призначення! Поглянувши на своє відображення за годину до зустрічі, я не могла зрозуміти, хто ж це дивиться на мене  того боку люстра. Подруга більш ніж задоволена результатом свого креативного світобачення пішла за пів години до мого виходу. А я  від щастя вже й не знала куди подітись.

Вийшла на холодну передосінню вулиця за чверть п’ята, хоча від мого будинку йти треба було не більше, ніж 5 хвилин. З кожним кроком хвилювання підступало все ближче і ближче…

І ось він, парк! Ось «Дукат»! Осіннє листячко в обіймах з сонцем створювали, мабуть, найпозитивніше враження! Проте чогось не вистачає!...хм. АААААА!!!!!!!!! Він!! Його немає!!! невже він не прийшов? ЯК бути, що робити? Це ж ганьба!!! Ганьба!! Такс, дорогенька, візьми себе в руки…Глибокий вдих…Та це ж тільки 4.50, є ще цілих десять хвилин…Прийде, куди він дінеться! От хам, міг би й раніш прийти! Свиня! Не знає правил етикету, чи що? Це ж дівчина спізнюватись повинна, а не кавалер! Стоп! Він же не спізнюється! Це я, дурепа, прийшла завчасно! Звісно, я не могла не вчудити чогось дурнуватого! І що тепер робити? Цілих 10 хвилин…Ні, вже 5…Ще 5 залишилось!  Ой, як час повільно летить…Що я верзу?.. Невже не можна просто спокійно постояти…Ей, ноги, я знаю, що ви не звикли до каблуків, але перестаньте нарешті трястись! Що буде? Що буде? Ну, дорогенький, якщо ти не прийдеш  - капець тобі! Блін, яка ж там година? Ще 2 хвилини…  Хто там йде ? А, він! Ну слава Богу! Так, кохана, усміхайся…ти найкраща в світі…сьогодні твій день, ти – королева балу! А попереду незабутній романтичний вечір…І все одно, що він сьогодні в джинсах і старому протертому светрі, а ти в вечірній сукні і на каблуках…Потерпиш…Головне, що бал таки відбудеться!