Профіль

Кошеня

Кошеня

Україна, Львів

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

Погляд правди

  • 14.12.09, 10:47
       
Очі все бачать

Очі все бачать, очі все терплять...

...їх можна закрити на багато речей...і на погані і на не дуже...

Очима можна побачити все: життя, страждання, радість, смуток людини, щастя ...очі багато чого помічають та їх можна обманути...що люди часто намагаються робити, вводять в оману, а потім тебе звинувачують! жалко, що все так відбувається...сумно...

Та все ж очі бувають різні: добрі, злі, душевні, глибокі, такі рідні та чужі....

Від погляду добрих одразу хочеться посміхатися, дарувати всім тепло...

Від злого ж погляду відразу стає на душі тоскно...

А коли дивишся в очі, що здається глибші за море, хочеться тонути в них,пізнати те незвідане!

Рідні очі-очі людей, яких ти кохаєш, без яких не уявляєш свого життя....А чужі-ті, що ніколи не стануть тобі рідними і від цього розуміння вони стають тобі чужими...

....багато чого залежитьв житті  від погяду та від очей людини....вони багатогранні....користуйтесь їхньою багатогранністю....та не намагайтесь їх обманути і запам*ятайте:очі все бачать, очі все терплять!

г. Винницы

  • 09.12.09, 11:21

Старостинские обирательства не имели границ, и возмущение жителей часто приводило к восстаниям, например в 1541 и в 1560 годах, когда городская беднота выбрала своего войта Яцка Палагенко, казненного потом карателями. В 1598 году в Винницу были переведены все правительственные учреждения, и она стала столицей Брацлавского воеводства, потому что Брацлав еще чаще подвергался нападениям татар, да и беспокойная Запорожская Сечь находилась близко. Это обусловило следующий этап роста Винницы — застройку правого берега Буга. Новое расположение замка, занявшего важнейшее место в структуре города, сформировало и планировочную сеть улиц Правобережья, пучком сходящихся к мосту, позже переброшенному на замковый остров Кемпа, а с него — на левый берег. Эта схема улиц существует и ныне. Но для покорения коренного украинского населения одного только вновь восстановленного замка было мало, и на помощь пришел католицизм. В 1610 году староста брацлавский Валентин Калиновский пожертвовал тридцать тысяч злотых и два села для монастыря водворившихся в Виннице иезуитов. Они построили громадный костел, коллегиум (школу), конвикт (общежитие), окружив их, подобно крепости, толстыми кирпичными стенами с башнями по углам. Монастырский ансамбль разместился в нагорной части правого берега, видимый издалека, доминирующий над рекой. Его «мурованные» постройки в свое время произвели сильное впечатление капитальностью и добротностью, и с тех пор за ними закрепилось название Муры (от латинского murus — стена). В 1616 году, в противовес кляштору иезуитов, был основан православный Преображенский монастырь. И началось соревнование двух вероисповеданий — жестокая, непримиримая, прикрытая маской «благочиния» борьба. В 1621 году в Виннице появляются доминиканцы, которым староста Ян Одрживольский дал место в Мурах, рядом с иезуитами, и большие маетности. И они построили монастырь. Еще через пять лет открывается второй православный монастырь — женский Влаговещенский. Важную роль играли повсеместно возникавшие тогда православные церковные братства, в Виннице — братство Козьмы и Демьяна, организованное вскоре цосле Люблинской церковной унии; украинская братская школа просуществовала в Виннице рядом с Мура ми около двухсот лет. В 1632 году при содействии выдающегося деятеля украинской культуры митрополита Петра Могилы и брацлавского подсудка Михайла Кропивницкого был открыт православный коллегиум при братском Вознесенском монастыре. Но через семь лет происками иезуитов коллегиум закрылся. А в 1645 году при женском православном монастыре снова была создана братская школа. И так — на протяжении жизни одного-двух поколений! Одновременно с идеологическим нажимом усиливался натиск централизованной королевской власти. Но винницкие мещане добились своего, и в 1640 году король Владислав IV дал городу грамоту взамен погибших при пожаре в замке, по которой возобновлялось право магдебургского суда, подробно излагались порядки выборов должностных лиц, их отношения к старостам и т. п. Однако королевские привилеи и гарантированные ими выгоды касались в первую очередь и главным образом поляков и католиков вообще. Поэтому, когда после многих лет суровой, открытой и тайной борьбы вспыхнула в 1648 году национально-освободительная война, Винница заняла в ней видное место.

Харкыв

  • 09.12.09, 10:09

 

Багато хто в Україні вважає, що харківська площа Свободи (колишня Дзержинського) — найбільша в Європі, але насправді вона лише п'ята після плац Дефіляд у Варшаві, а також площі Куйбишева в Самарі, Московської в Санкт-Петербургу та плас де Кенконс у Бордо.[6]. Площа Свободи спланована в 20-х роках 20 ст. архітектором В. Троценко. Вона займає 11.6 га, її протяжність по найбільшій осі складає 750 м. Міська площа таких колосальних розмірів була спеціально задумана для підкреслення столичного статусу Харкова, який був політичним центром Радянської України з 1919 по 1934 р. Площу Свободи обрамляють відповідні з її масштабами будівлі, у ряді яких виділяється гігантська будівля Будинку державної промисловості, — Держпрома. [7] У Харків'ян та гостей міста є унікальна можливість побачити зорі посеред дня, бо в Харкові працює планетарій, другий за розмірами та можливостями в Україні після київського. Окрім лекцій в планетарії працює музей та проводяться демонстраційні спостереження в телескоп. Цікаво, що Харків ввійшов до історії не тільки як велике промислове та культурне місто, але й відоме кількома спеціфичними словами, зокрема — словами тремпель та ракло. За використанням цих слів легко можна впізнати людину, що хоча б кілька років прожила в Харкові. Слово тремпель (тобто вішалка для одягу), що з'явилося на початку 19 ст., наразі використовують майже на всій Слобожанщині, у Києві та навіть в Бєлгородській області Росії.

Тернопіль

  • 05.11.09, 10:10

Яке ж старе місто без старих підземель Опубліковано: 28 вересня 2009 Старі підземні ходи Тернополя, це якраз та частина його іторії, яка побудована саме в основному на легендах і думках, аніж на реальних фактах. Звичайно колись невелике оборонне місто-фортеця, яке обмежувалося з заходу – ставом, зі сходу – територією сучасної вулиці Валової, не могло не мати підземних ходів, які б могли вивести чільників міста, в разі його захоплення ворогами, в безпечне місце. Отож наявність підземних ходів в місті – це, скажім, так легендарна аксіома. Ходи мусіли бути, але куди і звідки вони вели – не ясно. Давні дослідники, та і сучасні археологи-аматори, схиляються до думки, що всі ходи сходилися на території перед Замком – сучасному майдані Волі. Звідти, так звані, глобальні ходи вели в різні кінці міста. Більш менш достовірна інформація про такий хід від майдану до так званої Середньої церкви – знаної тепер як „Зелена церква на Руській”. Також є дані про хід в невідомому напрямку від воєводського будинку – тепер обласної прокуратури. Певні дослідження доводять, що ходи в Тернополі були розміщені в формі пятикутної зірки, з центром - Замком. Найсуперечнішим в історії міста є наявність ходу від Замку, попід став, до Загребелля. Фактично такий варіант втечі з міста був би набеспечнішим для городян. Однак важко уявити можливість глобального ходу під водним плесом. Однак те, що ходи в центральній частині міста були – не береться заперечувати ніхто. В районі ринку в минулому столітті відкопали стару криницю, яка служила вентиляцією підземелля. Провалля то тут то там, проявляються в Тернополі і досі. Однак зараз вже ніхто не береться досліджувати що це – глобальний хід, що вів за місто, чи залишки старого глибокого льоху, яких було багато в той час, коли центр міста заселяли торговці-євреї

Сказка

Наступила ноч,но она никак не могла уснуть, будто ждала чего-то. Она чуствувала, что этой ночью с ней обязательно случиться чудо,она очень этого хотела. Возможно, в свои 19 лет она была еще маленькой девочкой и просто верила в чудеса, потому что в дестве больше всего любила читать сказки. Она смотрела на звезды и ждала , ждала. Она подошла к книжковому шкафу,посмотрела на свои мягкие игрушки,заглянула каждой в глаза и улибнулась своей откритой, доброй улибкой. Как стронно, скажети вы- почему в книжном шкафу игрушки, но там были и книги, ее любимые детские сказки. она верила в них и в принца на белом коне, и в сказку, которая приключилась с ней в один из осенних месяцев.

Закрой глаза, закрой! Что ты чуствуэш? Постоту или видишь еддинственную любовь? Она, сделав это, увидела его... Она помнила жаркие поцелуи. холодный снег и ветер хлестал по щекам, разлучая влюбленные сердца. Воспоминания давнопослились в ее душе и наполннили жизнь теплым светом. там, гдето - далеко она была сним. Держались за руки, она бродила по  берегу, кормили знакомых белых чаек и были одни на пустынном пляже. Морской ветер дул в лицо. Щеки горели. На глазах блестели слезы. наступала зима,и первые снежинки опускались на теплые руки ее любимого. Пляж был пуст, он больше не дышал летней теплотой. Находиться на нем становилось жутко, они свернули в анапский сквер, прошли немного и сели на уютную скамью. Он обнял ее. сказал, что влюблен. Целовал шею,лицо, губы. Егоруки ласкали ее тело. Они лелели ввысь... Час, другой прошли, как минуты. "Как давно это было.." - подумала Она  и открыла свои большие карие глаза. Она понимала. что ей сложно без него в етом мире.  Осенние ночи листья падали на ее открытый балкон, кружили на паркете  и звали с собой. Она так и прождала стоять у книг, открыв любимую  сказку, стала читать.

Вскоре пишла зима. Однажды ночыю она услышала стук в дверь. Бегом по ступенькам спустилась со второгот свего дома, ее серце билось все сильнее и сильнее. " Чудо, чудо, свершись!" - шептала она. Откила тяжелую дверь, но это был лиш ветер.

Наутро она поснувшись, услишила звонок в двер, она спустилась , думая что ветер внов решил заглянуть к ней в дом .Веки плавно поднялись вверх. Глаза серкнули огнем. Перед ней  стоял человек  с огромним букетом ее любимих белых роз. Они напоминали ей осень на юге. Она розписалась о нолучении цветов, закрыла дверь и, пресев у тлеэщего камина, развернула записку.Белий лист бумаги был помечен тремя голубими снежинками и фразой: " Наеки твой. если хочеш меня увидеть приходи на Снежную улицу в 18-00"...

Львів

  • 29.10.09, 08:17
                                                                                                   
ЦЕНТР МІСТА БУВ ТАКИМ І СТАВ...
І АДАМ МІЦКЕВИЧ
А ТЕПЕР
І ПЛОЩА РИНОК ЗМІНИЛАСЬ
І СТАЛА
НА МІСТІ ТЕПЕРІНШНЬОГО ПАМЯТНИКА ШЕВЧЕНКА 
НА ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
ЦЕРВКА св.ЮРА
ПРИВОКЗАЛЬНА
ПИВОВАРНЯ
ЦЕРКВАсв.АНДРІЯ
І навіть відомий цирк
ПЕРШИЙ ТАМВАЙ ЛЬВОВА
І ТРОШКИ ЦІКАВОГО З ІСТОРІЇ

У 1853 році в аптеці Петра Міколяша “Під золотою зіркою” з нафтою працювали два провізори Іван Зег та Ігнатій Лукасевич.

Іван Зег народився в сім’х аптекаря у 1817 році в місті Ланьцут (Польща). З 13 років працював учнем аптекаря в Самборі. У період із 1844 по 1846 рр. навчався у Відні, де здобув звання магістра фармації. З початку 60-х років ХІХ ст. працював в аптеці Петра Міколяша.

Ігнатій Лукасевич народився в 1822 році під містом Тарнова. Закінчив чотири класи гімназії (що приблизно відповідає семи класам загальноосвітньої школи). Потім був учнем в аптеці в Ланьцуті. Через чотири роки склав відповідні екзаменаційні випробування і здобув звання помічника аптекаря. В 1841 р. переїхав до Жешова та працював там в окружній аптеці. Але у 1846 році його заарештували. В той час Європу потрясла хвиля революційного руху, яка докотилася й до Галичини, північно-східної провінції Австро-Угорської монархії. Багато тогочасної молоді брало участь у революції, в тому числі й наш герой, Ігнатій Лукасевич. Він брав активну участь у так званій Краківській революції, за що його ув’язнили на два роки. Після звільнення Лукасевич переїхав із Жешова у Львів, де з серпня 1848 року працював у аптеці “Під золотою зіркою”.

Тоді ж і зустрілися два провізори, які спільно перетворювали нафту в “білу скельну олію”, з якої в той час виготовлялися модні косметичні мікстури. Після цього винаходу аптекар Міколяш уже не мав потреби імпортувати ці мікстури з Італії.

А на початку 1853 року у львівську аптеку “Під золотою зіркою” завітав німецький торговець Шрейнер із десятком бочок нафтової ропи. Після тисяч експериментів із ропою вчені Зег і Лукасевич розробили методику дистиляції й очистки нафти і могли розпочати виробництво гасу, або “нової камфіни”, як називав гас Лукасевич.

У грудні 1853 року вченим видали патент, який зазначав: “Учені Зег і Лукасевич – винахідники гасу шляхом хімічного очищення. Гас придатний для технічних цілей.” У цьому ж році Зег відкрив у Львові перше невелике нафтопереробне підприємство. Але гас ніхто не купував, адже ніде було його застосовувати. Розчарований невдачею колеги, Лукасевич розпочинає нові досліди із нафтою, але згадавши про масляну лампу він знаходить застосування гасу, як пального для освітлення. Перші досліди з гасовими лампами призводили до потужних вибухів у лабораторії. Але з допомогою бляхаря Адама Братковського дослідник сконструював безпечну, дешеву гасову лампу, яка працювала без кіптяви. Ця перша лампа була схожою на олійну, але мала більший резервуар, виготовлений із товстої бляхи, а верхня частина – зі слюди. Зараз макет цієї лампи зберігається в Аптеці-музеї на площі Ринок.
У березневі вечори 1853 року перша така лампа вже освічувала вітрину аптеки “Під золотою зіркою” (тепер аптека на вул. Коперника, 1). А 31 липня того ж року хірург львівського міського госпіталю Заорський зробив першу термінову нічну операцію завдяки гасовим лампам, які освічували операційну.
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна