Блогосфера про війну

Портников: Путину нужна война Российская агрессия лишила Донбасс статуса равноправного участника политического процесса и превратила в колонию. И урегулирование может решить только одно – чьей колонией будет Донбасс – украинской или российской.

Путину же нужно совершенно другое – чтобы Донбасс сдерживал европейскую и евроатлантическую интеграцию Украины. Чтобы само существование Донбасса в неопределенном статусе не давало Украине возможности нормально развиваться. А это означает, что вооруженная конфронтация будет продолжаться столько, сколько это не будет мешать существованию самого российского режима.

В.Милов - Про курс рубля и нефть Поясню про то, что происходит с рублем. На самом деле обвал курса - прямое следствие западных санкций.
Дело в том, что ключевым источником финансирования российской экономики ("вставания с колен") в последние годы были кредиты западных банков. Масштаб привлечения кредитов на Западе был ошеломляющим: если 10 лет назад совокупный внешний долг российских банков и компаний составлял около 100 млрд $, то в этом году он достиг пика - в июле общий долг составлял $660 млрд (вот статистика), это в полтора раза выше, чем валютные резервы Центробанка. На 1 октября чуть снизился до $615 млрд, но это все равно умопомрачительный долг. Значительная часть из этих займов - относительно краткосрочные, их нужно все время рефинансировать, то есть брать новые кредиты, чтобы отдать старые. Но тут незаметно подкрались события вокруг Украины, Крыма и т.п. И западные кредиторы начали, опережая санкции, закрывать кредитные позиции для наших заемщиков, о чем Минфин сообщил еще в марте. Потом крупных заемщиков - Роснефть, госбанки - начали уже напрямую вносить в санкционные списки.

Борис Гуменюк: Телефонний дзвінок. Сьогодні. П*ята ранку. Якщо п*яний чи нічого важливого - вб*ю.
Привіт, командире.
Привіт, Олеже.
Пробач, що так рано. Цілу ніч не сплю. Ніяк сонця не дочекаюся. Командире, а для нас ще колись зійде сонце? Сам від себе в підвалі ховаюся. Аби не наробити лиха.
Лиха?
Так. Біди. Чи не міг би ти перечислити гривень зо триста на картку моєї Оксани?
Звісно, можу. Але навіщо?
На квиток. Треба негайно їхати звідси.
Куди їхати? Ти ж на ротації. Побудь вдома, з родиною.
Ні-ні. Треба тікати звідси.
Звідки тікати?
З Тернополя.
Куди тікати?
В Піски.
Але чому тікати?
Місто захопили єблани.
...???
Я й раніше підозрював, шо Тернопіль - місто абсолютно єбланське, але зараз, після передової, коли пристріляв око, чітко бачу - єбланів більше, щонайменше семеро з десяти.
Зачекай, друже. Сьогодні буду в Києві, завтра - півдня і ніч у Львові, а у вівторок їду до Тернополя. Розберемося з твоїми... як ти там кажеш? А якщо ні - забираю тебе і вирушаємо на Піски.
Пропонуєш мені дві доби потерпіти? Затаїтися, наче в засідці? От і моя Оксана плаче. Каже, потерпи.
Ну а ти?
А я йду по вулиці свого рідного міста і почуваюся, наче у ворожому тилу. У нас пацани щодня гинуть, а тут співи, танці: ксьондзи фальшиві, волонтери фальшиві і фальшивий добровольчий батальйон. Справжні - лише повії. З мого села 40 чоловіків у вересні поїхали в Москву на заробітки. Хочеться відчинити двері ресторації, кинути гранату і зачинити двері. Командире, невинні не загинуть. Там не може бути невинних. Там самі єблани.
Олеже...
Все. Мовчу, командире. Дві доби. Лише дві доби.
P.S. Не знаю, чи варто після всього казати комусь "добраніч".