Ніч яка місячна

Ніч яка місячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочці ми під калиною – І над панами я пан! Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелиться в полі туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить:

Ген настрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить.

Небо глибоке, засіяне зорями, ­-

Що то за Божа краса!

Перлами ясними попід тополями

Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босії Вмочиш в холодну росу: Я ж тебе, вірною, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько, Тихо – ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, мов жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухати

Тиху розмову твою.

Нічка поклала всіх, соном окутала,

Ані шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знуджені працею,

Нас не сполоха їх сміх.

Чи ж нам обкраденим долею нашею

Й хвиля кохання за гріх?