Ти знаєш, що ти людина?

Ти знаєш, що ти людина?

Практично кожного дня ми чуємо слово «людина». Та майже ніколи не замислюємося, який глибокий підтекст воно має. Митець поетичного слова Василь Симоненко розкриває простими, на перший погляд, але такими зрозумілими кожному словами цю тему у своєму вірші. Усі ми чудово знаємо, що В. Симоненко був «шістдесятником», його поезія була просякнута щирою і відданою любов’ю до Батьківщини, яку він не боявся висловлювати, хоча рамки совєцької цензури постійно тримали у тісних лещатах. У часи СРСР висловлення своєї національної любові до України називалося «буржуазним націоналізмом», а усвідомлення себе самого і власної історії каралося десятками років каторги у північних сибірських краях.

Зараз питання усвідомлення себе людиною, а не гвинтиком у чиїйсь державній системі, є найголовнішим для подальшого розвитку і процвітання нашої країни. Як це не сумно, але історія повторюється. У 1917 сучасникам Грушевського і Винниченка здавалося, що все тимчасове. «Невеличкий» регрес у вигляді більшовицької влади є допустимим, адже не може увесь шлях бути вистелений одними лише перемогами. Ті, хто мали б бути непорушними союзниками, бачили один в одному ворогів. Демократи не бажали знайти порозуміння з націоналістами. Соціалісти не йшли на договір ні з одними, ні з іншими. Кожен бачив перед собою певну ціль і не розумів, що вона має бути єдина для всіх! Грушевський, Винниченко, Скоропадский, Петлюра – кожен із них накреслив свій шлях для України, не бажаючи іти на будь-які компроміси чи шукати порозуміння із співвітчизниками, які, незважаючи на певну відмінність у поглядах, так само обстоювали інтереси України.

І що ж ми бачимо зараз? Політики, які відносять себе до демократичного проукраїнськи налаштованого табору, гризуться між собою ще заповзятіше, ніж їхні попередники часів Визвольних змагань. Але найсумніше інше. У цих безглуздих сутичках страждає сам народ, піддаючись впливу свого політика і його теперішній позиції, навіть не намагаючись тверезо проаналізувати ситуацію. Схаменіться, люди! Згадайте, хто ви є і ким були ваші предки, славні вольні українські козаки! Не забувайте про свою людську гідність, що так не вигідна політикам, адже виокремлює з аморфної народної маси особистості, які мають ВЛАСНУ думку, ВЛАСНУ позицію, ВЛАСНИЙ світогляд! Ми скаржимося на відсталу економіку, низькі заробітні плати, невигідні газові домовленості з Москвою, безперервні ідеологічні суперечки та й взагалі на що ми тільки не скаржимося!!! Але чи задумувався хтось, що зробив він сам для того, щоб його політики почали ставитися до нього з повагою? Перестали вважати хохляцьким затурканим дурником, і стали рахуватися з його інтересами? Адже якщо людина не поважає себе, як можуть її поважати інші?

Гідність, панове, це не біжутерійна прикраса чи яскрава брошка, яку можна чіпляти і знімати за бажанням. Це річ, яку людина або почуває в собі, або ні. Виховуйте її у своєму серці, щоб не плутали більше Україну з Малоросією, нашу мову не іменували «язичієм», а історію не переписували щоразу з вигідної собі точки зору!

                       Ти знаєш, що ти людина?

                       Ти знаєш про це чи ні?                        Усмішка твоя єдина, мука твоя єдина,                        Очі твої – одні. Почнімо з себе і разом збудуймо сильну та квітучу Україну!!!