Українським монстрам року 16 вересня 2007 року -----25!

16 вересня 2007 року гурту «САД», учасників якого з упевненістю можна назвати монстрами концептуального хард року в Україні, виповнюється  25 років. Дата досить значна для музичного колективу, особливо враховуючи те, що він пережив зміну епох і, пройшовши крізь величезну кількість труднощів і випробувань, залишився вірним кращим традиціям року, не забуваючи при цьому і про національну самобутність свого народу, і про вірність вищим ідеалам людства. Невелика бесіда з лідером і ідейним натхненником гурту Сергієм Решетником або просто Сірим.

- Яка саме музика вплинула на тебе і спонукала стати музикантом? Чи це було щось іще?

 

- Я був музикантом від народження. Мій батько володіє грою на декількох народних музичних інструментах, і в нашому будинку щодня звучала музика в його виконанні. Коли мені було 3 роки, я ходив по нашому великому дворі і співав пісню (популярний на той час хіт) «В жизни раз бывает восемнадцать лет». Сусіди за це мені давали фрукти, цукерки і печиво. Потім, у вісім я сам пішов до музичної школи і домовився з викладачем  по класу баяна про те, що вчитимуся музиці. Батькам залишалося тільки констатувати факт і оформити документи. І лише з дванадцяти-тринадцяти років я почав слухати рок-музику і освоювати гітару. Звичайно ж це був класичний hard rock.

 

- І не було ніяких заморочок, типу льотчика, водолаза, космонавта?

 

- Ні, я не морочився мріями про космонавтику та  інші «популярні спеціальності». Музика була для мене єдиною мрією і метою. Хоча, ні, здається, я ще дуже сильно хотів стати чарівником, знову ж таки для того, щоб за допомогою чар володіти грою на всіх відомих музичних інструментах.

 

- Коли мова йде про рок-н-рол, звичайно ж встає питання СВОБОДИ, з якою власне і з'явився рок-н-рол на своєму знамені. І вашому колективу, з відомих причини, це прапор доводиться нести. Тому цілком закономірно виникає питання, що ви думаєте про свободу, і що вона означає для вас?

 

- Практично всі, хто тільки вступає на тернистий творчий шлях, відчувають надзвичайне натхнення і колосальний потенціал своїх можливостей, вимагаючи їх сьогохвилинної і успішної реалізації, не підозрюючи, що свобода (у тому числі і творча) не може бути абсолютною, що це цілий комплекс усвідомлених самообмежень. Успіх же, який в результаті такого незнання раптом і нібито на порожньому місці чудово виникає, як правило, є ілюзією, банальним безкоштовним сиром в мишоловці, а не проявом свободи.

 

- Змінюються часи, люди, змінюється музика і її роль в суспільстві. Як гадаєшь, які завдання рок-музики тепер, коли сам факт її існування вже не є викликом системі або яким будь-яким засадам?

 

- Нести світло усвідомлення людству - завдання музики, як одній з вищих форм мистецтва. Якщо цього не відбувається, музика стає простим набором звуків. Рок-музика зобов'язана вирішувати ту ж задачу.

 

- Ну і хотілося б дізнатися, як ви відноситесь до відомого рок-гасла: "Секс, наркотики, рок-н-рол"?

 

- Як до гасла західної молоді 70-х. У СРСР реалізувати це хіпарське гасло в повному об'ємі було практично не можливо. Сьогодні зовсім інші пріоритети, тому "Секс, наркотики, рок-н-рол" – це вже історія, з якої потрібно брати тільки те, в чому є сенс і необхідність.

 

- Могли б  ви якось визначити девіз власної групи?

 

- Heavy metal - в кожну хату!

 

- Як різні періоди впливали на вашу музику?

 

- Совок нас забороняв, ми шифрувалися, шифруючи музику і тексти. Офіційно совок помер, але він продовжується в свідомості людей. Ми змінили шифр.

 

- Ваш склад неодноразово мінявся, як це позначалося на творчому процесі?

 

- З одного боку негативно, оскільки доводилося втрачати час на пошуки і підготовку заміни музикантів, що залишали гурт, замість створення нових творів. З іншої – позитивно, оскільки раніше створена музика отримувала нові можливості за рахунок іншої її інтерпретації новоприбулими.

 

- Чи є окрім музики в тебе які-небудь хобі?

 

- Рок-н-ролл та наш гурт займають практично весь час в моєму житті, залишаючи невеликі його відрізки для релаксації з допомогою велотуризму і купання в холодних джерелах.

 

- А як впливає життя музиканта на його особисте життя?

 

- Дуже добре! Сім’ї немає, дітей також. Є тільки любов, музика та гурт.

 

- Ви маєте дивовижну можливість донести свої думки, почуття, ідеї до слухача. Чи завжди вдавалося це зробити? Не виникало відчуття, що щось залишається недомовленим?

 

- Ми завжди прагнули і прагнемо робити це з максимальною результативністю. І якщо з якихось причин в цьому сенсі виникали проколи, то переживали гостре відчуття провини, яке проте примушувало нас робити необхідні висновки і прикладати всі можливі зусилля для недопущення їх повторення.

 

- Чи були серйозні розчарування на твоєму творчому шляху?

 

- Швидше за все це стосується лише так званого «людського фактору». Надмірно завищене відчуття власної важливості, обман та зрада колег і ближніх.

 

- Чи влаштовує вас теперішнє становище гурту? Можливо, щось хотілося б змінити?

 

- Наше колишнє і теперішнє становище можна охарактеризувати як «підводний човен в степах України». Це нас цілком влаштовує. Проте, хотілося б в найближчому майбутньому здійснити кругосвітню підводну подорож.

 

- На ліричній сторінці вашого сайту http://[email protected]  є слова:

“Кто света жаждет - должен сметь взглянуть тьме в самые зрачки, и выдержать и взгляда не отвесть..”

Чи довелося поглянути цій самій тьмі в очі? Адже ваша творчість наповнена саме жаданням світла.

 

- О, так! І не раз. Але лише на короткий проміжок часу. Приголомшливе відчуття! Хоча ми завжди пам'ятаємо про згубність і підступність передозування і пітьмою і світлом.

 

- Як виникла ідея об'єднати хард рок  і поезії Тараса Шевченка в єдиний проект?

 

- Ми завжди прагнули до створення складної, концептуальної музики. Але для її наповнення була потрібна відповідна поезія. Класика – найоптимальніший вихід, вирішили ми. Так народилися композиції на вірші Данііла Андрєєва, Костянтина Бальмонта, Максиміліана Волошина, Шарля Бодлера, Мігеля де Унамуно і... Тараса Шевченка.

 

- Чи без проблем лягали вірші поета на музику?

 

- Легкість створення музики на вірші Тараса Григоровича пояснюється просто: збірка його віршів «Кобзар»  з самого початку була призначена для співу. Тому сьогодні програма «Доле, де ти?!» налічує вже двадцять дві композиції. І процес творення продовжується.

 

- У вашому першому альбомі ви запропонували деякий новий варіант напряму рок-музики - mutant-rock. Хотілося б дізнатися докладніше, що це таке? І як це відбилося у ваших подальших альбомах?

 

- Часи для рок-музики тоді були дуже важкі, і випливати нам вдавалося дуже вкрай важко. Суспільство постсовкової країни  мутувало, бандитизм і рекет процвітав, демократія народжувалася в муках. Звичайно нам захотілося відобразити цей процес перевтілення в музиці. Mutant-rock – це деякий скафандр, в якому ми занурювалися у це агресивне середовище, а альбом «Трансмутатор» - криве дзеркало, в якому ми спробували відобразити побачене при цьому зануренні. Так що в подальших альбомах ми творили вже без mutant-rock-скафандра.

Але якщо знадобиться знову пірнути - за нами не заіржавіє!

 

- Чи є у гурта нові проекти і ідеї? Над чим працюєте зараз?

 

- Поки що відбувається поступальна реалізація вже створеного. В надрах групи зріють нові речі, які ми ще поки що не оформили в якісь об'єднані програми. На даний час майже готовий до виходу другий сольник Сірого, а також йде організаційна підготовка до запису студійної версії шевченківської програми «Доле, де ти».

 

- Ну що ж, Сірий, щиро бажаю вам успіхів в реалізації задуманого, і якнайбільше нових творчих ідей! І на завершення нашої розмови, чого б хотілося побажати  групам-початківцям, виходячи з вашого значного творчого досвіду і нелегкого шляху серед нетрів українського шоу-бізнесу?

 

-          Завжди пам'ятати, що тільки колективними зусиллями можна домогтись бажаного результату!

Бесіду вела  SkyЛилиt.