Очі Дензела Вашингтона

           Так вже воно є, що за кожним актором закріпляють якесь певне амплуа й починають його сприймати лише у рамках того звичного амплуа, й потім дуже важко довести, що актор значно більш глибокий і більш різноплановий, що це актор ґатунку трагедій Шекспіра й найкращої світової драматургії.            Просто, ну не дають (чи майже не дають) йому грати ТАКІ, класичні найяскравіші ролі... (щоправда, можливо ще й тому, що не часто створюють такі фільми)            І це стосується не лише «акторів другого плану», а і відомих та дуже відомих акторів…

І тому надзвичайно неприємно вражає, коли, характеризуючи таких акторів відомі журналісти звертають особливу увагу не на ще більш високий рівень філігранної гри, а на… «зайві сантиметри на талії» («чи це не початок ожиріння!», «ми помітили, що він/вона ніби вже не у такій формі» – …та він/вона у найкращої акторської формі, бо здатен передавати такі відтінки почуттів,  які більшість не здатна й сприйняти!)

Ті ж самі неприємні відчуття у мене з’явилися, коли почула (за допомогою ТV), як відомі (англомовні) люди обговорюють, чи з’явився живіт у Дензела Вашингтона…бо його ж сприймають насамперед як такого, що створює кіногероїв, які у гарній спортивній формі…

 І вийшло, що ніби лише це вони помічали, коли дивилися фільми, де грав Дензел Вашингтон!

Щодо більшості кінообразів, створених Дензелом Вашингтоном, то про таких говорять: «це справжній чоловік», «стриманий і не багатослівний», «сильний і вольовий» і т. ін. А такі кіногерої у свідомості американців здебільшого мають бути лише «у гарній спортивній формі» і «без зайвих сантиметрів на талії», бо лише це для представників маскультури найперше «впадає у вічі» і найпершим береться до уваги.              Можливо тому про більшість американської кінопродукції також говорять, що це все професійно зроблене, але надзвичайно примітивне не цікаве і пласке?

Але ж там завжди були (і ще є) актори, які, кого б не грали, створювали  такі багатошарові складні кінообрази, що можна лише дивуватися (і додавати, що їх потенціал аж ніяк не міг повністю використатися у більшості фільмів, у яких вони змушені були грати).

 Саме як такий актор мав би й сприйматися Дензел Вашингтон, щоб справжні «кіногурмани» розглядали численні деталі і акторські знахідки, підкресливши, що своєю працею він збагатив досвід світового кіномистецтва.

Наприклад, як він зіграв у трилері з елементами фантастики (спецслужби робили експерименти, щоб  використовувати «двійника» людини) надзвичайно відповідального, лаконічного у жестах навченого опановувати себе і розмовляти з людьми в екстремальних обставинах службовця, який намагається не допустити терористичного акту!                Щосекунди там такі події!       Ті події, як і поведінку людей, важко передбачити (весь час неприємні сюрпризи, а люди здійснюють дурні вчинки і гальмують ними так необхідну швидкість дій), і вони сприймаються й усвідомлюються його героєм, як живою людиною (але це можна помітити лише у якусь частку секунду, лише уважно вдивляючись в очі!), потім мовчки здійснюється аналіз тієї жахливої ситуації й пошук оптимальних варіантів виходу з безвихідної ситуації            (і все це – в очах!), намагання заспокоїти і захистити тих, кого має захистити герой, хоч як там йому самі жертви (чи потенційні жертви) у цьому заважають, робить і говорить лише необхідне, опановуючи своє хвилювання, яке нікому не показує (але все це, всю цю приховану надзвичайну розумову і емоційну активність ми бачимо, уважно вдивляючись в очі! А це ж найвищий пілотаж для акторів!!!) 

Тому, коли бачиш такі прояви надзвичайного таланту і професіоналізму, просто вражаєшся: а про що це вони всі говорять? Вони ж теж бачили цей фільм, цю філігранну акторську гру, цей вир почуттів і думок у очах актора?! І після цього …з сантиметром і вимірювати талію?!!! Якщо такий підхід є панівним, то… Америка просто не заслуговує на ТАКИХ акторів! _____________________________________________

Опитування

Коли Ви бачите у фільмі  кіногероя (чи кіногероїню), що для Вас є найважливішим?