Осип Дяків - «Горновий» (21.06.1921 р. – 29.11.1950 р.) – підполковник-політвиховник УПА, видатний пропагандист та ідеолог ОУН(б).

Псевдо: «Горновий», «Гончарук», «Юріїв», «Осипенко», «Цвечек», «Наум», «Артем», «605», «147». Народився в с. Олесин на Тернопільщині в родині колишнього вояка УГА. У 1927-1928 рр. навчався в сільскій народній школі. З 1931 по 1939 р. навчався в Бережанській гімназії, яку закінчив з відзнакою. У 1933 р.стає членом Юнацтва ОУН. 1940 р. – вступив на філолоігчний ф-т Львівського ун-ту. 20.09.1940 р. – заарештований НКВС. Піддавався тортурам під час допитів. Засуджений до 10 р. виправно-трудових таборів. Втік із в’язниці в Бердичеві в хаосі перших днів війни під час бомбардування міста. З серпня 1941 по 1943 рр. працював у осередку пропаганди Бережанской округи ОУН (в другій пол. 1941 – першій пол. 1942 р. знаходився в рідному селі). 1941 року Дяків записався студентом на заочні курси журналістики й економії в Українському торгово-господарському інституті.

З осені 1942 р. – член крайового проводу Юнацтва ОУН, редколегії журналу “Юнак” та редактор журналу “Вісті. Огляд воєнно-політичних подій”(виходив: листопад 1943 р. – лютий 1944 р., всього 7 чисел). Брав участь у роботі комісії з підготовки III Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943 року). З 1944 р. – член крайового проводу ОУН. 1944 року Провід ОУН пропонував Осипові виїзд за кордон, але той відмовився, прагнучи до кінця розділити долю своїх побратимів по зброї.

У 1944-1948 рр.– член Головного осередку пропаганди (ГОСП) при Проводі ОУН, редактор підпільних революційних журналів («Ідея і чин», «Самостійність» – орган УГВР (1946), «Щоденні Вісті» – видання УПА, “Осередок Пропаганди і Інформації при Проводі ОУН” (1948-1949)), видань листівок і звернень.

Навесні 1944 р. – співробітник Української Інформаційної Служби (УІС) – окремої підреферентури при ГОСП, яка займалась збиранням та обробкою інформації (діяла з 1942 по 1945 рр.). В листопаді 1944 р. – редагував “Щоденні Вісті Української Інформаційної Служби”. З кінця листопада 1944 р. – у підпорядкуванні Я. Бусла («Київського») – ідеологічно-політичного референта Проводу ОУН і керівника політвиховного відділу ГВШ УПА. У 2-й половині березня 1945 р. – референтуру розформовано, а Дяківа направили у Львівський край. З 4.06.1945 р. – редактор підпільного журналу «Повстанець», співредактор офіційного журналу Проводу «Ідея і чин».

Весною 1948 р. брав участь у нараді з П. Федуном і В. Галасою. У травні 1948 р. – зустрічався з Р.Шухевичем. З 1948 р. – провідник Львівського краю. . З 1949 р. Дяків – член Проводу ОУН в Україні. В другій половині 1950 року стає членом Української Головної Визвольної Ради і заступником Голови Генерального секретаріату УГВР. Постановою УГВР нагороджений Золотим Хрестом Заслуги (рішення УГВР від 1.11.1950 р.) і Срібним Хрестом Заслуги. Загинув у бою з підрозділом МДБ біля с. Велике Поле (Великопілля) Яворівського району на Львівщині. Рішенням УГВР від 2.10.1952 р. підвищений до рангу підполковника-політвиховника. В рідному селі Дяківа йому встановлено пам’ятник.

Автор статей:
„Яка філософія зобов’язує членів ОУН?”,
„На большевицькому ідеологічному фронті” (1947)
„СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску” (1949),
„Наше становище до російського народу” (1949)
„Про свободу преси в СССР”, (1949р.)
„Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів” (1949)
„УПА - носій ідей визволення і дружби народів” (1946 р.)
„Вклад ОУН у справу творення і розбудови УПА” (1948 р.)
„Ганьба ХХ століття”(1949)
„Про наш демократизм” (1948)
„Чи на розпутті?” (1948) та ін.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/1900.html



Книга присвячена життю та діяльності одного з провідних публіцистів воюючої України, члена Проводу ОУН на українських землях та заступника Голови генерального секретаріату УГВР, підполковника-політвиховника УПА Осипа Дяківа. На підставі широкого масиву джерел з’ясовано його внесок в український
національно-визвольний рух, висвітлено основні ідеї понад двох десятків публіцистичних праць.
http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=46388

Коваль Степан Йосипович (03.01.1914 р., с. Корчин Радехівського р-ну Львівської обл. – 2001 р., м. Івано-Франківськ). – хорунжий УПА (від 31.08.1944 р.). Псевдо: «Рубаш», «Рубашенко», «Рубащенко», «Бурлака», «Юрко», «Юрій». Курінний УПА


З родини селян-середняків. У 1930 р. здобув середню освіту в сільській школі. Від 1930 р. навчався на дяка. З 1933 р. став активним симпатиком ОУН. Мав хист до співу, відвідував хоровий і драматичний гуртки "Просвіти", диригував у хорі. Служив у Війську Польському в артилерії впродовж 1936-1938 рр. Звідти за "читання української літератури" і демонстрацію "обурення пригнобленням українців" потрапив до польської в'язниці на строк 5 р. У вересні 1939 р. вийшов з тюрми. Побоюючись арешту новою радянською владою нелегально перейшов на територію Генерал-губернаторства. До червня 1941 р. перебував у Грубешівському повіті Люблінського воєводства (нині - Польща). Жив у с. Жужель і містечку Долматів. Організував там молодіжні парамілітарні організації "Січі", працював на млині і в продовольчому відділі.

Влітку 1941 р. прибув до Львова з похідними групами ОУН(б). За радянськими даними, відмовився працювати поліцаєм у Львові, переїхав до Луцька і розпочав навчання у німецькій сільськогосподарській школі "Ландвіртшафт". Як свідчить П. Содоль, С Коваль після прибуття з похідними групами був призначений заступником к-ра навчального куреня, згодом реорганізованого у сільськогосподарську школу. Як згадує сотник УПА В. Новак, з липня 1941 р. Коваль став заступником к-ра куреня "Відділ окремого призначення ім. Є. Коновальця". Згодом німці перепрофілювали цей підрозділ на господарську школу. Далі С.Коваль вступив у нелегальну ланку ОУН(б), якою керував Г.Кузьма ("Мороз")


Похорони курсанта с/г школи “Ландвіртшафт” у м. Луцьку. Збоку колони курсантів – Степан Коваль. Мабуть 1942 або поч. 1943 р.

З вересня 1941 р. (за ін. даними – з осені 1942 р.) очолював школу. Проводив нелегальний вишкіл оунівських кадрів. Влітку 1942 р. одружився з Косюк Ольгою. 20 березня 1943 р. вихованців своєї школи (300-320 чол.) перевів до УПА, захопивши всю зброю (100 гринтівок). За це німці спалили будинок і забрали все майно сім’ї дружини Коваля. 1—13 червня 1943 р. брав участь у здобутті від німців м. Колки. Влітку командував сотнею УПА "Богдана". Сотня брала участь в боях з німцями в с.с. Гірка Полонка і Котів, здійснювала відплатну акцію на польську колонію Пшебраже (за те, що поляки знищили українське с. Красний Сад у Сенкевичівському р-ні), у середині 1943 р. воювала з радянськими партизанами у Крижинському лісі, між с. Берестяни і м. Цумань, у р-ні с.с. Черниж і Журавичі. З літа або листопада 1943 – до осені 1944 - к-р загону «Котловина» («Хвастівський») групи "Турів" з базою в Колках (бл. 300 чол. на поч. осені 1943 р., 600 чол. станом на поч. весни 1944 р.).
Організаційна структура загону "Котловина" станом на жовтень 1943 р.

У січні або лютому 1944 р. загін «Котловина», розбившись на дрібні підрозділи, перетнув лінію фронту. Після того загін підпорядковано групі «Заграва» і перейменовано на «Хвастівський». 22 квітня 1944 р. «Юрій» передав командуванням загоном «В. Чорноті» у складі відділів «Стріли», «Залізняка», «Орла», «Кореня», «Жука», «Ярмака», «Богуна», «Лева», «Узбека», «Гриця», «Ігоря» (з останніми 4-рма на той момент не було зв’язку), підстаршинською школою і шпиталем (це за даними «Акта передачі «Хвастівського загону», а за даними нотаток «Клима Савура» щодо чисельності загонів УПА, то загін «Рубаша» на квітень після переходу фронту налічував усього 1 сотню – 120 чол.

Ймовірно в 1-му випадку перелічено всі підрозділи, які номінально входили в загін, але після переходу фронту не змогли з’єднатися назад). До кінця 1944 р. загін він постійні бої з радянськими військами. Від червня 1944 р. до осені 1945 р. – ад’ютант (керівник почту) к-ра ЗГ № 33 («Завихост»), провідника ПЗК І. Литвинчука, наприкінці 1944 р. призначений заступником І.Литвинчука. На переломі 1944 р. і 1945 р., щоб урятуватися від постійних переслідувань радянських військових підрозділів, С.Коваль створив при своєму загоні спецгрупу, яка відвертала на себе увагу ворогів, у той час як кістяк відділу відходив у безпечне місце.

Керівник персонального (з 1 листопада 1944 р.), контррозвідувального відділу ЗГ УПА № 33 («Завихост»), к-р відділу «Азіати» (до його розформування в червні 1945 р.). Тоді виглядав так: «середнього зросту, кремезний, лице продовгувате, поголене, волосся русяве, довге, зачісував його назад», носив англійську військову форму, одягався у зелену шинель, френч, галіфе, пілотку, чоботи, при собі завжди мав «пістолет і німецький автомат».

На початку 1945 р. Коваль брав участь у рейді по Голобському, Маневицькому, Камінь-Каширському, Цуманському, Колківському р-нах Волинської обл. для відновлення тамтешньої оунівської мережі. Був звинувачений у зв'язку з МДБ і заарештований СБ, проте зміг утекти з-під варти. Відтак, покинув УПА і восени 1945 р. переїхав на свою «малу батьківщину», в с.Корчин Радехівського р-ну Львівської обл., де переховувався як від СБ ОУН(б) (за вказівкою «Дубового" СБ-іст "Підкова» знищував усіх підозрілих стрільців УПА), так і від радянської влади. Наступного року в Зубкові на Сокальщині придбав собі посвідчення переселенця (у 1944-1946 рр. якраз ішло переселення українців з польських на українські території) на ім'я Литвина Дмитра Петровича.

Далі влаштувався регентом церковного хору в с Долматів. 1948 р. одружився вдруге, з Дарією Боднаровською. З 1949 р. до 1954 р., вже як повноправний громадянин СРСР, працював художнім керівником Станиславівського районного будинку культури, «неодноразово одержував подяки і нагороджувався грамотами». Якимось чином був розконспірований «органами».

У 1954 його засудив військовий трибунал Прикарпатського ВО на 10 років ВТТ за ст. 54-4 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР. (Матір Коваль Софію Миронівну і сестру Коваль Ольгу Йосипівну виселили у віддалені області СРСР ще у 1951 р.). Коваль відбував покарання 2 р. і 8 міс. За зразкову поведінку його достроково звільнили, а в 1956 р. зняли судимість. Повернувся до Івано-Франківська, де працював диригентом і учителем. 1985 р. вийшов на пенсію. За висновком Волинської обласної прокуратури від 15 вересня 1992 р. реабілітований.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/2455.html

Фоя Людмила Адамівна («Апрєльская», «Оксана» , «Перелесник») (1923-19.07.1950). Член ОУН , учасниця оперативних ігор з НКВС.



Народилася в с.Топори Ружинського р-ну Житомирської обл.
Батько – учасник 1 світової війни , робітник. Мати – домогосподарка.
Після її народження сім`я переїжає до м.Сквира Київської обл. , а к 1932 р. до м.Буча під Києвом.

У 1941 р. вступає до Київського медичного інституту. Тоді ж вперше контактує з ОУН.

З кінця 1941 р. член підпілля ОУН(б). Їй доручена справа пропаганди серед населення , часто виступає в ролі зв’язкової. Частина її зверхників розстріляні гестапо влітку 1942 р.

Весною 1942 р. зустрічається з провідником ОУН Дмитром Мироном – «Орликом» , іншими провідними членами підпілля.

З осені 1942 р. переходить на навчання до Київського сільськогосподарського інституту.
У квітні 1943 р. її безпосереднім керівником стає Іван Нагірний «Чорний». Під його керівництвом Л.Фоя займаєть виготовленням пропагандивних матеріалів , збирає ліки для потреб УПА на Волині , фінтансові ресурси необхідні для підпілля.

Контактує з Миколою Козаком «Смоком» , тоді провідником ОУН на Вінничині.

24 січня 1944 р. у Києві заарештована НКГБ. Під арештом перебуває до 2 квітня 1944 р.
Йде на вимушену співпрацю з НКГБ. Стає агентом під псевдонімом «Апрєльская)

тюремне фото
Влітку 1944 р. НКВД використовує Л.Фою в створенні псевдо-Проводу ОУН на Сході , з метою виявлення справжніх підпільників , та заманювання до пасток НКВД групи з Західної України. Ініціатором цієї операції був керівник одного з управлінь НКВД УРСР- С.Карін-Даниленко.

Керівника псевдо-проводу Михайла Захаржевського «Тарана» , Л.Фою , та агента НКВД Ніну Калюжну «Ірину» планують відправити на Волинь з метою встановлення контактів з керівництвом УПА , виявлення їх місць перебування , та наводку на них сил НКВД.

Л.Фоя відправившись на Волинь разом з агентом НКВД Ніною Калюжню , на допиті СБ ОУН розкриває своє завдання і всі плани НКВД. Її особисто допитував Провідник ОУН на ПЗУЗ Микола Козак «Смок». Людмила Фоя перевербовується СБ ОУН , а агента НКВД Ніну Калюжну –ліквідовано.



СБ ОУН використовує Л.Фою для оперативних ігор з НКВД. Вона декілька разів поверталась в Київ , викладаючи НКВД надумані звіти про свою «роботу». В НКВД їй вірять , вважаючи цінним агентом. Її звіти особисто слухає заступник Народного Комісар Держбезпеки УРСР – Дроздов.

19 серпня 1945 р. НКВД для продовження операції відправляє Л.Фою і керівника Псевдо-Проводу – М.Захаржевського «Тарана» на Волинь , де Л.Фоя відразу видає його СБ. Після допиту радянського агента М.Захаржевського повішено.

Після цього Л.Фоя у вересні 1945 р. знову повертається до Києва , подає «звіт» до НКВД. Відсутність М.Захаржевського пояснює тим що він пішов на зв'язок з справжнім проводом ОУН. В органах це розцінюють як успіх , і далі вірять Л.Фої , яка вже давно насправді працює на СБ ОУН.

У жовтні 1945 р. вона знову виїжає на Волинь тепер уже з агентом НКВД – Катериною Маньківською - нагородженою орденом Червоного Прапора.
Цього агента Л.Фоя також здає до СБ ОУН , де його ліквідовують. І після цього остаточно переходить до підпілля

В НКВД довго не вірили в свій провал , і втрату таких цінних агентів. Лише у серпні 1946 р. – Л.Фою оголошують у Всесоюзний розшук.
Деякий час до грудня 1946 р. перебуває у родичів у Шиловському р-ні Рязанської обл..



У підпіллі відома як автор листівок , художніх творів.
Належить до близького оточення Провідника ОУН на ПЗУЗ – Миколи Козака – «Смока».

Одружується , її чоловіком стає Рівненський окружний провідник Максим Ат.

19 липня 1950 р. в Неверківському лісі Рівненської обл. з групою резервного батальйону 446 стрілецького полку ВВ зіткнулося 3 підпільники – Л.Фоя , Надрайонний Провідник «Артем» та «Богдан» (керівник однієї з ліній зв’язку між Рівненщиною та Житомирщиною).
Л.Фоя та «Артем» загинули , «Богдану» вдалося втекти.


Фоя Людмла Адмівна. Посмертне фото.

В бою Людмила Фоя - застрелила рядового Бахтіярова і поранила рядового Синіцина.
Були вилучені 2 пістолети , автомат , 2 гранати , 200 патронів , л-ра.

Чоловік Л.Фої – Максим Ат загинув від вибуху бомби яку МГБ підіслало в пошту , 14 жовтня 1951 р.
Підпільник «Богдан» помер від туберкульозу в криївці в січні 1952 р.

У 1952 р. Л.Фоя посмертно нагороджена Срібним Хрестом за Бойові заслуги 2-го класу.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/2779.html

Пропоноване дослідження присвячене життю Людмили Фої - “Оксани”, "М. Перелесник” (1 9 2 3 -1 9 5 0 ), котра була одним з організаторів підпілля ОУН (6) у м. Києві під час Другої світової війни. Арештована вона витримала тортури в’язниці НКДБ. Будучи ключовою фігурою у протистоянні радянських спецслужб з СБ ОУН, зірвала потужну чекістську операцію з виявлення та знищення керівників українського визвольного руху. Одночасно вона - авторка чудових літературних творів. Людмила Фоя загинула в нерівному бою з військовою групою радянського МДБ, рятуючи пораненого друга.

 Скачати книгу: http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=46733

На сьогодні встановлено, що до війни С. Сапун був учителем фізики 4-ої школи м. Суми. Він народився 1893 р. в селі Попівка Карлівського району Полтавської області. У 1930-тих рр. учителював у Путивлі. У 1938 р. був репресований як член СВУ. З початком німецької окупації йому вдалося організувати “Просвіту”, під опікою якої діяла школа перекладачів, українська гімназія, школа художньої вишивки. Збори “Просвіти” проходили у приміщенні театру ім. Т. Шевченка, директором якого був Єпіфанов. У школі перекладачів, розташованій у будинку колишнього банку “Україна” на Червоній площі (тоді Українській площі), відбувалася підготовка підпільників ОУН.

С. Сапун влаштовував на роботу в ці установи членів бандерівського підпілля під виглядом викладачів. Так, наприклад, згідно з документами школи художньої вишивки її штат складався з 46 чоловік, за свідченнями ж колишніх учнів, там було троє – четверо вчителів. Учасниками згаданої підпільної групи були також режисер сумського театру Яків Васильович Шовкун-Дунайський (народився 1887 р. у с. Василівка Сумського району) та виходець із Західної України Михайло Степанович Козацький. У приміщенні школи збиралося багато людей. Тут обговорювали плани діяльності, готували листівки. За наказом Проводу по області було відряджено людей із завданням організовувати підпільні осередки в ра­йонах.
Семен Сапун - провідник ОУН(б) Сумської області.

У жовтні 1942 р. його та інших керівників обласного проводу ОУН німці заарештували. Архівні документи розповідають, що після арешту націоналісти були розстріляні і спалені на подвір’ї сумської в’язниці в лютому 1943 р.:

“У лютому місяці 1943 р., покидаючи Суми, німці зігнали всіх за­арештованих (близько 650 чоловік) у ями двох овочесховищ, замкнули двері овочесховищ, відчинили отвори й почали кидати туди ручні гранати, потому вилили в ті ж отвори гарячу рідину й підпалили, у результаті чого всі люди, які там знаходилися, згоріли живцем.

Серед тих, хто згорів, були такі мешканці м. Суми: фельдшер 2-ої міської поліклініки Долгополов, фельдшер залізничної станції Суми Гузик, директор школи № 18 Саленко, учитель однієї зі шкіл Сапун і багато інших”

Німецьке повідомлення:

12 грудня 1942 р. Суми

Політична ситуація

Рух опору української інтелігенції стає все більш агресивним. СД розкрило нитки, що вели аж до Києва, до централі руху Бандери. Дотепер заарештовано обласного провідника Сапуна, двох районних провідників і 38 членів ОУН. Керівники школи перекладачів організовують мережу ОУН (рух Бандери) і добирають людей, яких потім представляють як осіб, гідних довіри німецької влади...

Театральні трупи ведуть нелегальну пропаганду. Їхні дії та розмови важко проконтролювати. Згідно з деякими чутками, ОУН має намір будувати в Конотопі фабрику боєприпасів. Центр ОУН – у Києві. ОУН діє за принципом кілець. Можна бачити зовнішнє кільце, але серцевина залишається недосяжною” (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж – Нью-Йорк – Львів, 1993. – С. 596-597)

Іванущенко Г. Деякі факти діяльності ОУН і УПА на Сумщині
http://henrik-kvinto.livejournal.com/3172.html

КУДРА ВОЛОДИМИР - («Бурлака», «Заграва», «Орест», «Роман», «Старий», «ТМР») (1922 - 08.07.1955 )

(на фото відмічений цифрою 63)

Народився в с. Малий Омеляник Луцького району Волинської області.
З бідної селянської родини.

Закінчив Луцьку семирічку (1937 р.), курси садівників-городників, педагогічні курси (1940 р.).
Працював на Луцькій авторемонтній базі.
Від 1939 р. — член ОУН. До 1941 р. очолював один з кущів у Луцькому р-ні.

У роки німецької окупації — член «Січі», «Господарськоїслужби України».

На нелегальному положенні — з березня 1943 р. як чотовий сотні УПА ім. Коновальця. Пізніше сотенний.
У складі групи УПА «Тютюнник» брав участь у пропагандистських рейдах теренами Житомирськоїі Кам'янець- Подільської обл.

Від березня 1944 р. — воює за УПА на Холмщині , де в з підрозділами УПА займається захистом українського населення від польських нападів.
Восени 1944 р. Референт СБ Проводу ОУН на ПЗУЗ - Степан Янишевський призначив Володимира Кудру «комендантом бойових груп на СУЗ».

Очолював проводи Малинського р-ну (березень-травень 1945 р.), теренів «Роздоріжжя» (Північна Житомирщина), «Плацдарм» (Північна Київщина).

Повернувся на ПЗУЗ у червні 1945 р.
Від 1947 р. — член ПСК «Одеса». Упродовж 1945-1955 рр. — учасник багатьох рейдів на СУЗ.

Житомирський окружний провідник ОУН (1949 – 1955 )


Посвітка про нагородження Володимра Кудри - "Романа"

В одному з звітів про рейд на сході Володимир Кудра - "Роман" писав :

«…Населення сприймає нашу пропаганду радо і прихильно... Населення ставиться до нас прихильно і не боїться нас. Воно переконалось, що ми нікого не вбиваємо і без страху вночі відкривають нам двері, щиро діляться навіть останнім шматком хліба. Коли пізнають, що це повстанці, радо інформують нас про все, що питаємось…»

Отримав 2 важких поранення в ногу – восени 1948 та в серпні 1949 р.

За даними Чкістів у 1944 – 1955 рр. група “Романа” здійснила 227 збройних акцій, 11 терористичних актів над працівниками МГБ та 112 нападів та розгромів колгоспів і магазинів, розгромила і спалила 22 сільради та правління колгоспів, знищила щонайменше 14 радянських активістів. Каральні органи зафіксували й 77 випадків поширення повстанської літератури ( загалом 1500 розповсюджених екземплярів листівок і брошур).
Також зафіксовано 5 випадків затримання та , після проведення пропагандивних бесід , відпущення радянського партійного активу.

Підпільник Сильвестр Приймак – «Будько» ( який разом із Володимиром Кудрею – «Романом» очолював Житомирську округу ОУН) 9 травня 1951 р. у с. Лисівка Корнинського району Житомирської області був оточений з ще з 1 одним повстанцем групою МГБ , обидва повстанці загинули , в бою «Будько» з кулемета застрелив начальника Радомишського равідділу МГБ Житомирської області І.Кезова


("64" - Олександр Усач - "Лис" ( 1919 - - 08.07.1955 ). Бойовик "Романа")

У 1952 р. для пошуків «Романа» було залучено 1700 осіб ВВ МВД і МГБ

Загину Володимир Кудра – «Роман» 8 липня 1955 р. разом з повстанцем Олексієм Усачем – «Лисом» в с. Сушки Коростенського району Житомирської області в бою з КГБ в садибі Марії Яценко на західній околиці села.



В 2002 у селі Сушки було встановлено пам'ятний знак на честь загиблих повстанців.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/3744.html