"Це село – хатин добитих ряд..."

Це село – хатин добитих ряд,
Мертва школа, ферма в запустінні,
Яма там, де був великий склад,
І іржаві бочки керосинні.
Геть від них, на гору, де один
Вимовчуся, грішний і безвинний,
Бо невдаха, блудний горе-син,
Я нарешті в серці Батьківщини!
Тут – біда, безвір’я мовчазне,
Люд байдужий, панство крадькувате.
Не зустрінуть прийшлого мене
Потом діда вилощена хата,
Сад і церква, сірі куполи,
І могили вільного козацтва.
Шкурники покрали, розтягли,
Що не догромило комуняцтво.
Тут – пітьма, далека від зірок,
Світ вузький – від ями і до школи,
Де життя – падіння, чи урок,
Так і не засвоєний ніколи.
З чим до них я? Чи приніс любов?
Чи спроможний тут хоч щось змінити
Той, хто власну долю обійшов
Так, щоб кров і сльози не пролити?
Я любив розваги і диван,
Прагнення і хтивість до безмірства.
Переплутав храм і балаган,
Свято й сором, мудрість і блюзнірство.
Знав тягар не праці, а морок,
Звик мовчати і ховати очі.
Кожен крок мій – проспаний урок,
Згубний і буденний мікрозлочин.
Переплюнув безліч перепуть.
Скільки сил змарновано? Не знаю.
Повернувся, та мене не ждуть,
А мої повчання не сприймають.
Та хоч хтось згорів у боротьбі?
Чи не тим спаскуджено країну?
Бачу, наче в дзеркалі, в собі
Шлях наш спільний в нинішню руїну.