Профиль

TatyanaLambre

TatyanaLambre

Украина, Днепр

Рейтинг в разделе:

Свежие обои


С печалью я гляжу на наше поколение...

Мы ищем для себя роскошные забавы,

А жизнью властвует ребяческий разврат,

Судьбой своей довольны, но болью дышат раны,

и медицина не поможет здесь никак....

Ломаем... Строем (чтобы вновь сломать),

И наслажденье в этом получаем,

Нам проще выкинуть, нежели отдать.

Порой, колодой карт судьбу свою решаем.

Бросаем поветру пустые обещанья,

Хоть загодя о фальши выполненья знаем.

Нам лишни предрассудки, мы их не соблюдаем,

И если виноваты, другим вину скидаем.

Не ценим свою жизнь, но вдруг ее теряя,

Немеля оценить готовы свою суть...,

Мы ею не довольны, порой в неё играя,

Мы в глубину души боимся заглянуть.

Скоро он приедет:-)

Коснись моей шейки дыханьем,

И не нужно мне хмельного вина,

Прельни к ней страстно губами,

И своди меня с ума.

Поцелуи твои как наркотик,

Будоражат кровь внутри.

Руки твои,обожаю, мой котик,

В прочем как и губы твои.

Красивые картинки о любви

Крик души...

Ни о чём не жалею,

и о том, что люблю.

И о том, что ночами рыдаю.

В расстояньях любви,

Я неделю живу,

И неделю по нему я скучаю,

Расстоянье как цепь,

Оковало меня,

И не сдвинутся с места несчастной,

Я дишу кислород не на полную грудь,

Потому что в душе ненастье.

Кохання, що воно таке?

Кохання, що воно таке,
Блаженство чи жорстоке покарання?
Коли кохаєш вибачаєш все,
Коли кохаєш, очі закриваєш,
На всі проблеми, чи образи,
Життя ж бо є одне.
Проте так боляче від тих образ,
Але ти все ж кохаєш й пробачаєш.
Роки минають, згадуєш усе,
І думаєш, що марні ці страждання,
Кохання, що воно таке,
Блаженство чи жорстоке покарання?

Те, кто уходит

Краса природи

Приваблює мене земна краса,

Місця, що не охоплені людьми,

Де все любов природи омива,

Де грають блиском струмені води.

Краса, в якій бринить її життя,

І сонце посміхається на небі,

Усе живе, що дише, і буя,

Немов в колисці раю, у блаженстві.

 

Зоряна вічність (извините за прозу, сообщество не найду)

Вечоріло...

Небо вкривалося зірками. Ось з'явилася одна - це була Вона. Поряд, поблизу неї, друга - це був Він. Вони кинули яскраво-ніжні погляди один одному, ніби обмінявшись поцілунками.

Підійшла легка хмаринка, закривши їх. Два промені злилися в обійми...

Там, на землі, за ними стежили двоє: Він і Вона. Сидячи на березі річки у нього на колінах, Вона ніжно обіймала його шию, схилившись на могуче плече. Їх погляди були спрямовані в одному напрямку. Вона щось тихо шепотіла, але Він був повністю занурений в свої тяжкі роздуми.

Місячна ніч була вразливо тиха. Чувся лише приємний спів пташок та сперечання цвіркунів. які, то замовкали, то знову про щось сперечалися. Сяйво місяця освітило річку, і враз почалися танці маленьких риб, які підіймали голови, ловлячи зоряні промені. Розжарене небесне світило поступово виринало з-за обрію, зафарбувавши все, навколо себе, в рожевий колір.

По небу побігли хмареві коники.

Вдихаючи подих прохолодного вітру, Їй стало зле. Він швидко, взявши Її на руки, поніс в будинок, поклав на ліжко, давши ліки. Вона заспокоїлась. Він миттю вийшов, десь попрямувавши.

Довго вдивляючись в небесну височінь, Вона раптом побачила зірку, яка впала, ніби біля вікна. В ту мить, серце почало шалено калатати в грудях. Все навкруги затьмарилось... Закривши блакитні очі, Вона залишила свою чарівну посмішку Вічності...

Почувся дитячий плач, мабуть приснився страшний сон. Але з небес пробивався, крізь віконне скло, зоряний промінь, ніжно торкаючись щічок немовляти.

За дверима почулося шарудіння. В кімнату ввійшов лікар. Підійшовши до ліжка, він взяв її тендітну холодну руку...

Він поглянув на лікаря і вийшов з будинку. Йому не вдалося, хоча б на мить, продовжити її життя. Простягуючи руки до небес, Він кричав. Його несамовитий крик пронісся по всій околиці маєтку. Здавалося, від нього прокинулося дитя. Він зайшов до кімнати взявши його на руки, наспівуючи колискову, що співала Вона...

... Пролетіли роки. Проживши довго зі своїм ангелем-охоронцем, Він теж відійшов у Вічність.

Тепер там, на небесах, взявшись за руки, Він і Вона разом охороняють майбуття внуків і правнуків.

Не спеши говорить "уйди!"

Уходит он...

Слезу роняя, ты прокричишь: "Скорей иди"!

Уходит он, на ночь не глядя,

А ты ему: "Уйди!" Уйди!".

Кричишь, сама не понимая,

Что он уходит не на час,

Что вот секунда, вот другая,

И нет любви, нет больше Вас.

Теперь ведь только Ты и Он.

И надо с этим уж смерится.

Но ты подумай перед тем,

Как отпустить "с ладони птицу",

Ведь он бы мог с тобой остаться,

и ты могла б его простить,

Подумай, прежде чем расстаться,

В глаза ему еще взгляни.

Увидишь пустоту во взоре,

То правда, лучше отпусти,

А если что-то в них такое,

Что просит: "Милая, прости!",

А ты совсем не замечая,

Свою любовь за дверь гнала,

Прости, и все начни сначала,

Дай птице счастья два крыла.

Ведь когда любишь, всё простишь,

И даже если сердцу больно,

Ты от себя не убежишь,

Обдумай лучше всё спокойно.

Пройдут года, случайно вспомнишь,

Как ты смогла любовь спасти,

Когда над пропастью бездонной

сказала ты: "не уходи"!

Сладкий сон

Любимый - свет моей души,

Побудь со мной, не исчезай,

Мой нежный сон, в ночной тиши,

Дари мне этот светлый рай.

Мне так спокойно и уютно,

С тобой вдвоем вне суеты,

Целуй меня, сжимай мне руки,

И станут явью наши сны.

Но тут в окно туман ворвался

И ты расстаял сладкий сон,

В моей руке цветок остался,

Прекрасный розовый бутон.

Сердечко и красивая роза

Приезжай...

Приезжай скорее мой милый, успокой мое сердце в груди,

Без тебя я жить не умею, без тебя мне этот мир не мил,

Я скучаю, болею, и плачу, мне так хочется быть с тобой,

Приезжай скорее мой мальчик, одиноко ведь быть одной.

 

Приезжай, и я буду послушной, самой нежной и самой родной,

Обещаю, что стану лучше, только б был ты всегда со мной,

Мой любимый, родной человечек, так хочу я тебя обнять,

Мне с тобой жить, как-то легче, я прошу тебя, приезжай.

 

Ночь - не ночь, день - не день, я не сплю,

Без тебя мне уснуть тяжело,

Приезжай, ведь так сильно люблю,

Милый мальчик, я хочу быть с тобой.

Сегодня 6-ое число

Я тоді ще не знала, що таке є кохання

Я тоді ще не знала, що таке є кохання,

й відпустила від себе тебе назавжди,

Я тоді, ще не знала, що таке є страждання,

Як від болю німого все шкребе на душі.

Згадки линуть, мов птиці, і кружать наді мною.

І не можу змиритись й відпустити тебе,

Я вмиваюсь слізьми, витираюсь журбою,

І чекаю на те, що зустрінемось ми...

Хай це буде лиш мить, хай не скажеш нічого.

Лише погляд мені кинеш в слід й промовчиш,

Та я буду чекати, щоб піймати цей погляд,

Бо мені, як нікому, він буде близький.

Може й слово яке мовиш в згадці до мене,

(і від сщастя в очах заблищала сльоза):

           -Скільки років чекала, я чекала на тебе,

           Образ твій і усмішку я в душі берегла.

Сердце, которое любит