Оборвалась его жизнь внезапно,

как нить давно лежащего мотка,

И все прекрасно теперь знают,

Что он уже в пути на небаса.

Оборвалась его жизнь как ветка,

С давно уже усохшегося дуба,

И смотрит он нас улыбкой неба,

Наверное там легче ему будет.

Конечно, сколько лет прожить - отвага,

Но ведь вся жизнь летит как облака,

И всё равно пусть сколько ему было,

Хоть 80-т, хоть с малым 22-а.

Я поклоняюсь ей, как ты и милиарды,

сегодняшних и прошлых поколений!

я с сердцем заключенным в миокарды,

Борюсь с накатом разных ощущений.

Мы будто под крылом "наседки-мамы",

Рождаемся, живем, порой, и умираем,

Она рисует, как художник гаммы,

А мы с годами на холстах сгораем.

За нами льеться дождь и снова светит солнце,

Она же там - где вечное тепло,

Где есть вода у чистого колодца,

И счастье пьется радостно, легко!

На вулиці ллє сірий дощ,

В очах моїх блищить сльоза,

Ти знову не прийшов, ну що ж,

Мабуть залишуся одна.

В смітник усі делікатеси,

що готувалися з рання,

і мрії з голови, до біса,

нажаль таке сумне життя.

Чекала так твого приходу,

Та видно краще б в "Міст" пішла,

І навіть в отаку негоду,

Та щасливіша б я була.

Дзвінок. Не вже прийшов. Не вірю,

Біжу скоріше відчиняти.

Привіт, хоч й втратила надію,

Та все ж так рада обійняти!

Напившись у ріки кохання,

Вони не мов злітають в небеса!

Кружать над світом аж до рання,

Збирають трави у омріяних лісах.

Хлюпочуться у теплих переливах,

квітучих спогадів й бажань,

Дарують радість у весняних заливах

Рясних дощів і сонячних сіянь.

Малюють один одному картини,

Майбутніх діток, їхньої сім'ї,

Країну у якій вони щасливі,

Їх дім, садок й цвіт яблуні.

Тебя люблю я кнопкой телефона,

Клавиатурой, мышкой, пастой на листе,

люблю тебя я на песке у моря,

Сияньем звезд, и просто на земле.


Люблю тебя я на коре деревьев,

И на столбах по всюду "Я люблю",

На окнах магазинов, коридоров,

Читается людьми моё "Люблю"!


Пусть глупо это, может, и нелепо,

Но чувства в фразу помещаю я,

И мой летит к тебе конвертик,

Где вывела слова: "Люблю тебя!"

Просыпается утро, в тумане укрыто,

Наслаждясь прекрасной музыкой птиц,

Расскрывается счастье в кроватке тихо,

И улыбка влечет с двух еще сонных лиц.

Когда бьется чаша об пол,

Крушась на мелкие осколки,

Мы собираем всё в совок,

Чтобы списать с серванта полки.

Когда же сердце на куски,

Расстерзано в который раз,

Мы не спешим всё в миг снести

И так понять непросто нас.

Земля - лишь малый круглый шар,

В котором бьется сердце жизни.

 

 

                                               Присвячую своєму дідусю

 

    Ти колихав мене в колисці немовлям,

Розповідаючи про те минуле,

Що так тривожило твоє життя,

Й одвічно буде незабуте.

 

Ми слухали всі залюбки,

Сідаючи навколо тебе.

Розповідав ти про страшні війни роки,

Про ворогів – катів, про друзів і про себе.

 

Вже прилетіли журавлі,

Що так любив ти зустрічати.

І над могилою «Курли!»

Як завжди мало прозвучати.

 

Реліквією стали нагороди,

Твоїх юнацьких років здобуття.

Залишив добрий слід своєму роду,

На вічну пам’ять і життя!