Tribute to Асадов

  • 31.08.16, 12:59
А что? Я полностью согласен с предыдущим оратором...ораторшей...кароч - Мари_Нкой http://blog.i.ua/user/1878599/1957996/
Как скушно мы живем, мы перестали лазить и все такое. Где, я вас спрашиваю, где нежные, восторженные, томные и вообще волоокие барышни, робко постящие дрожащею ручкой бессмертное, не побоюсь этого слова, стихотворение? Всех распугал Местор своими опусами о самках и Господине? Не верю! (с) Даешь Асадова в ленту!

Как мало тех, с кем можно лечь в постель
А после с удовольствием проснуться,
Расправить члены, сладко потянуться,
И, поглядев налево, ужаснуться:
"Все, блин, не пью, туды его в качель!"

Обличчя війни - Дмитро Муравський

  • 23.08.16, 11:35









Дмитро Муравський

UPD
О "постановочных" фото. Там фотопиздота обзавидовавшись, капая ядом с обломанных и стертых зубов требует подтверждения достоверности от Дмитрий Юрьевич Муравский
Подтверждаю. На фотографии пулемет ДШКМ. С нашим обвесом. С нашим прицелом. Глушитель правда не наш. Мы знаем эту позицию. И знаем снайпера.
Ах да, кикимора в помещении.
Видите ли, господа иксперды. После 3-5 прицельных встрелов калибром 12,7 нужно быстро у@быать и менять позицию. Потому что стреляют как правило по пулеметным расчетам, по амбразурам и технике. Иногда попадают в резку АГСники и гранатометчики.
Ответка прилетает быстро и мощно. Из всего имеющегося в наличии в тот момент. Вес пулемета около 35-40 кг. Его не бросают. Уходят с пулеметом. Это не просто оружие уже. В него вложено много. И души в том числе. Так вот кикимора это для скрытого подхода и свала с позиции.
И снять а тем более одеть кикимору времени боевики не дают. Они не джентельмены в отличии от вас. Ах, еще и о подходе нужно сказать. Позиция выбирается максимально близко к сепарам.
И это не простое любопытство, как вам показалось. Просто так можно больше целей достать.

Роман Доник

Від самого автора:

Вернувшись из очередной командировки по ставшему уже родным Донбасу, увидев заявление незнакомых профессионалов, мне хотелось спросить у них,- почему же вы не дождались назначенной встречи сегодня во вторник, что бы получить все те исходные файлы, которых так не хватало,? Почему интервью взятое у очевидцев, под свист пуль снайпера, были не достаточно убедительны?
Но подумав, я решил не доставлять радости нашим бывшим братьям за поребриком. В связи с тем что на Олимпе фотожурналистики места всем не хватает, я решил продолжить свой творческий путь без лаврового венка. Всё равно я никогда не соответствовал этим стандартам не участника снимаемых мною событий. Об этом выразительно говорит ружьё, которое со мной, все семь месяцев проведённых в АТО, многие награды, которые никак не связанны с фотоаппаратом и главное это моё осознанное желание быть чётко и выразительно с ЭТОЙ стороны нашего фронта. Чувствуя себя всегда в одной упряжке с нашими ребятами просто не могу оставаться бесстрастным статистом. Не стану затягивать эту тему скажу лишь, что за несколько дней я получил не только десятки тысяч лайков и тысячи перепоста моих фото, но и небывалый интерес к ним от многих зарубежных изданий.
А пока, что бы не разочаровывать злопыхателей и исполнить ожидания нескольких тысяч новых подписчиков, я продолжаю начатое,- публикую новые постановки с переднего края.
Авдеевская пром зона два дня тому, где наши доблестные десантники ежедневно творят свой подвиг.

Більше фото тут

Сємєйноє (с)

  • 18.08.16, 18:42
Приїхала моя тьотя Іра. З Вільнюса.З Європи, кагбе.
Тьотя Іра має сімдесят років і, судячи з її розповідей, стільки ж проблєм і болячок. Плакалась мамі на тему, шо внутрєнні органи не відповідають зовнішнім прагненням тьоті Іри, а геронтологія в Литві вєсьма повєрхностна і чотко орієнтована на внутрєнній мір кошелька.
Тьотя Іра получила шалене задоволення від нашої районної поліклініки, котру ми щитаємо юдолью сльоз і пічалі, потому шо виглядає вона, як санпропускник до морга. Але тьоті Ірі наша поліклініка подарила клінічне задоволення від убітих реформами медицини айболітів, котрі от фонаря діагностують болєзнь і пенсійних черг під кабінетами, де можна взнати, як ту болєзнь недорого вилічити народними методами, святою водою і молитвами до чудотворців. Но то таке.
Вопшим, тьотя Іра має страшні проблєми у Вільнюсі. Перше - вона ніколи і ніде не працювала, бо була женою полковніка, жила у воєнному городку і її роботою було виховувати двох дочок-близнючок: Галю і Наташу. Цю роботу тьотя Іра спихнула на дочку спившогося прапорщика і присвятила лучші роки свого життя пересилці сімейних фотографій дорогій родині в Кременець.
Дочки виросли, закінчили шось економічне і вийшли в 1987 році заміж за руских льотчиків. Тьотя Іра була настільки щаслива, що засипала родину фотками зятів у фас, профіль і , даже, з боку вихлопної труби. Особенним шиком щитались фотки, де рускі льотчики цюняють в паливний бак і курять на цистернах з авіаційним пальним. Бабця так і сказала:
- Розкішні довбойоби! Ну, але шо поробиш - рускі - вони такі, хоть і трохи на людей похожі.
Вопшим, тьотя Іра жила собі в Литві стандартним тихим совєцким щастям. Котре закінчилось, щойно совок навернувся. Рускі льотчики були переведені разом з самольотами куда-то в Евенкскі єбєня. Жуткі литовці розхерачили воєнний городок і дали совкам рік на вивчення мови, історії і Конституції.
Це було немислимо. Тьотя Іра з другими узкими і узкоговорящими запротестувала і рішила, шо здохне з голоду в тій сраній Литві, но вчити нічого не буде. Потому шо їй і так харашо і нема чого ото такому маленькому государству так по-крупному вимахуватись.
Галя і Наташа, як настоящі жони руских льотчиків, виїхали в Евенкські єбєня. Но оказалось, шо тамошній воєнний городок відрізняється від автентичного стойбіща олєнєводів лише тим, шо рядом з юртами стоять самольоти, а в єдиному кірпічному домі находяться школа, лікарня, дєтсад, клуб, сільрада, ЖЕК, склад авіабомб, продуктова лавка, кабінет зоотехніка, воєнна прокуратура і магазін з водкою.
Галя і Наташа рішили, шо в Литві, хоть і жизнь-дрянь, і русофобія, но бігати з діареєю в зарослі карлікової берізки - тоже не лучший варіант. Прихопили з собою своїх рускіх льотчиків і вернулись до Вільнюса.
Цей період у фотографіях не був відображений тьотьою Ірою.Потому шо рускі льотчики, мастєра філігранного сцяння в бак і курільщіки возлє цистерн, не були достойно оцінені литовською владою. Їм тоже дали рік на мовну і соціальну адаптацію.
Галю і Наташу спасло економічне образованіє і вони пішли торгувать в овощні ряди на ринок. А рускі льотчики устроїлись на автомийку. Там їм видали красіву голубу форму і навчили мити машини шампуньом.
Тьотя Іра тут же зреагувала пересилкою фотографій в Кременець: ось які в мене зяті, на крутій фірмі роблять.
Шампунь харашо пінився і вкусно пахнув яблуками. Рускі льотчики по-тихому переливали той шампунь в баночки з-під "Корвалола" і несли додому, де ним милися всі, включно з котами Жужою і Вєнькою, собакою Паміром і осами, котрі зліталися на запах яблук.
А потом руских льотчиків підло і не по-человєчєскі записали на відеокамеру. Ну, як вони, по привичці, цюняють в резервуар з дизпаливом. Впаяли штраф і вигнали з роботи. Щас вони тоже на ринку палети з овощами тягають.
Так і живуть.
- Іздєваются над нами, - каже тьотя Іра.
Ні пенсії прилічної, ні медицинської страховки, всі в одній квартирі в якомусь вільнюському "шанхаї". Внуки до литовської школи ходять, а там же всьо не по рускі, дітям сложно вчитись. Повна срака, кароче.
Але вони не здаються. Тримаються і вірять, шо скоро все повернеться взад. Їх путін підтримує, руский центр їм створив, шоб вони в ньому матрьошок малювали, співали руских пісень, пили руску водку і випилювали великі ложки для зачерпування майбутніх благ у вселенському рускому мірі.
- Нас за людєй нє щітают, Вєрочка.- А ми ж рускі.
- Точно? - питає моя мама. - І давно таке з тобою? Може, до врача треба якого? В мене є один хароший, в голові дуже сильно розбирається.
- Вєрочка, ми - рускіє от Кієвской Русі. От пєрвобитного общества рускі.
- Бля, - каже мама. - Воно заразне!
- Што? - питає тьотя Іра.
- А ото помниш, як тато тіко з Сибіру вернувся? Коли ми першу корову з телятка виростили? До тата тоді КГБ ходило перевіряти, чи він на Сибірі виправився, чи все в порядку в нього з поніманням інтернаціоналу. То тато ж ту корову Матрьошкою назвав. Приходить КГБ, питає в тата, чи не сниться йому криївка, а тато Матрьошку гукає. І каже:
- Бачте, як виправився, в мене даже корова руска.
- То друге життя було, каже тьотя Іра. - Я помню.
- А помниш, як ти під грушкою заснула, а Матрьошка тебе обісрала?
- Ой! Да, вам тогда смєшно було.
- Та тоді було смішно. А тепер от, Ірко, не дуже. Бо воно, таки, заразне.
- Што заразноє?
- Руске гамно - заразне, - каже мама. - Воно тобі тоді, певно, в голову затекло і там заграло.
- Ти страшний чєловєк, Вєра. Как і тє літовци, што нам жить нє дают.
- Бля! Хто вам чого не дає? - каже мама. - Та вивчіть мову, історію, шо там ше, здайте екзамена, получіть громадянство - і живіть по-людськи.
- Зачєм, Вєра? Ми же рускіє!..

Любов Бурак

Пра понедельник

Понедельник, обычная запарка и рабочая суета. Все вспоминают то, что делали в пятницу и чего именно надо сделать сегодня. У некоторых вспоминается с особенным трудом. Заказчики решительно требуют все и сразу, хотя адекватность некоторых наводит на мысли, что выходные и у них удались.

После обеда меня осеняет, что утром вообще-то надо было отправить письмо коллеге, чертыхаюсь, живо пишу, попутно извиняясь, мол, "понедельник, организм еще не успел настроиться на рабочий лад". Перечитываю письмо и замечаю, что в слове "лад" пропущена "л". Подумал и решил оставить как есть.

Один мій друг...

  • 20.07.16, 16:31
Один мій друг говорить – ніколи не буду з такою, що загладжує смужку на рукавах сорочок;
один мій друг говорить – ніколи не буду з такою, що носить на серці камінь, ніби прикрасу.
Надвечір часто печаль приходить, і ніби вовчок, хапає нас двох за бочок,
і за інші частини тіла; і нічні сирени у місті, ніби тоскні крики качок
над далекими озерами десь за осінньою трасою.

У печалі кошлаті вуха, і гострі зубки дрібні, і гудзики-очі – справді як у вовчка.
І кроки м’які, обережні, хижі, і шелест темного лісу приходить разом із нею.
Не те щоби ми боялися вечорів, коли приходить печаль, та за ними ніч настає така,
ніби це вовчок тебе взяв і тягне по мокрій траві та вогкому глеї,
і крик тобі б’ється в ребра, а рот забитий землею.

Один мій друг говорить про різне, щоб не мовчати, мовчання – слиз, небезпечний біс;
один мій друг говорить весь час, наливає нам по півсклянки.
А печаль-вовчок до обох нас лащиться, лиже в чоло і ніс.
і місто принишкло й вичікує, як темний вовчковий ліс,
і ми сидимо і не спимо до ранку.

Катерина Бабкіна

Кое-что о покемонах (по материалам FB)

  • 19.07.16, 18:14

- Разработчик игры: Niantic Labs. Внутренний старт-ап Гугла. О связи Гугла с Большим Братом - гуглите.
- Niantic основан Джоном Хэнком (John Hanke), так же основавшим Keyhole, Inc ( "Замочная скважина" ) - проект для картографирования поверхности, выкупленный все тем же Гуглом и создавшим на его базе Гугл-карты, Гугл-Земля, Гугл-Стритс.
- А теперь внимание, следите за руками! Keyhole, Inc спонсировался венчурным фондом In-Q-Tel. Это фонд ЦРУ, вполне официально созданный в 1999 году.

Посредством вышеуказанных аппликаций, были решены важные задачи:
- Обновляемое картографирование поверхности планеты, включая дороги, базы и тд. А ведь когда-то, карты-километровки считались стратегическими и секретными. В гражданские карты даже специально вносились погрешности.
- Автомобили-роботы от Гугл-Стритс заглянули во все переулки, картографировав наши города, машины, лица...

Оставалась одна проблема. Как заглянуть в наши дома, подвалы, тенистые аллеи, казармы, госучереждения и так далее, по списку?

И что бы вы думали? Все та же конторка, Niantic Labs, выпускает гениальную вирусную игрушку, новомодной технологии дополненной реальности.
Стоит вам скачать приложение, и дать ей соответствущие права (доступ к камере, микрофону, гироскопу, GPS, подключаемым устройствам, в том числе - носителям USB и тд), и ваш телефон тут же завибрирует, сообщая о нахождении первых трех покемонов! (Первая тройка всегда появляется сразу и поблизости).
Игра потребует заснять их со всех сторон, счастливо наградив вас первым успехом. А заодно получив фото помещения где вы находитесь, включая координаты и угол наклона телефона.
Поздравляю вас! Вы только что провели съемку вашей квартиры!
Кстати, устанавливая игру, вы принимаете условия оферты. А она - не простая. Niantic вас официально предупреждает: "Мы сотрудничаем с государственными структурами и частными компаниями. Мы можем раскрыть перед ними любую информацию о вас или вашем ребенке...". Но кто же это читает?
А еще там есть пункт 6: "наша программа не имеет возможности выполнять запрос вашего браузера "Do not track" -"Не следи за мной". Другими словами - следили и будут следить.

Итак, помимо добровольного и радостного картографирования всего и вся, открываются еще забавные возможности.
Например, захочется сами_знаете_кому узнать - что сейчас делается в здании, скажем, ГосДумы? И у десятков депутатов, уборщиц, журналистов - завибрируют телефоны: "Пикачу рядом!!!". И счастливые граждане извлекут свои смартфоны, активируя камеры, микрофоны, GPS, гироскопы... И закрутятся на месте, глядя в экран и нагружая каналы связи терабайтами видеопотока...

Бинго! Мир снова изменился, мир стал другим. Добро пожаловать в новую эру.

PS: Чуть отредактировал, убрал пару неточностей в терминологии. Но, даже с поправкой на параноидальность россиян в поисках врагов, вполне реальный взгляд на вещи.

Две истории

  • 08.07.16, 14:48
Две истории. Вот первая:

В Киеве больше не будет улицы Баумана... А вы знаете, кто такой Бауман? Я, каюсь, не знал.

Почему его именем был назван ведущий российский технический вуз, улицы в Киеве, Одессе и десятках других городов? Кто этот человечище?

Это короткая история.

Бауман - российский большевик, по образованию ветеринар, перевозил газету "Искра", несколько лет просидел в тюрьме, погиб в 32 года.

18 октября 1905 года он вскочил в едущую пролётку, держа в руках флаг «Долой самодержавие», и выкрикивая: «Долой царя!»

Это возмутило работника фабрики Михалина, который схватил обрезок металлической трубки, тоже вскочил в пролётку и начал вырывать флаг из рук Баумана.

Бауман достал пистолет и попытался застрелить Михалина, но Михалин отбился трубкой, и ударил ею Баумана по голове.

Друзья Баумана выхватили пистолеты и начали стрелять в Михалина, но никто не попал. Сбежавший Михалин отправился в полицейский участок.

Бауман оказался убит.

Вот и всё, чем знаменит революционер Бауман.

P.S. Убийство произошло возле Императорского московского технического училища, ныне - МГТУ, который по этой причине теперь носит имя Баумана.


PPS: И кстати, улица Баумана теперь называется улицей Януша Корчака, его историю, думаю, рассказывать не нужно.

И вторая:

Знаменитый юморист Станислав Ежи Лец дважды бежал из концлагеря. Его ловили. После второго раза ему дали лопату, чтобы он вырыл себе могилу. Этой лопатой он насмерть забил охранника, переоделся в его мундир и сбежал снова, на сей раз - успешно. Впоследствии он говаривал: «Романтик бы нашёл декорации подходящими, и умер. Я юморист. Я убил его лопатой".

Морали не будет, ибо она очевидна.

Менеджер по клинингу (с)

К вопросу о стереотипах и работниках умственного труда... Работает у меня уборщица. К своему стыду, первые года два я её вообще не видел и не знал, как зовут. Приходит она рано, за полчаса всё успевает сделать и уходит до прихода сотрудников. Моя задача была не забыть 15-го числа каждого месяца сделать перевод на 15 тыс рублей. Черным налом, конечно, да простит меня ФНС и ПФР вместе взятые. Короче говоря, человек-невидимка, который становится заметен и о котором вспоминают только тогда, когда его нет пару дней)

Так вот. Заходит однажды ко мне днем молодая, вполне себе симпатичная женщина. Чистенькая такая вся, аккуратно одетая. И говорит: "Босс, я знаю, что в нашем сервисе для сотрудников скидка 50%. Хочу воспользоваться". Я в шоке. Вы, собственно, кто? Что-то я не припоминаю таких сотрудников... "Так я это...Ваш менеджер по клинингу, босс!" ...Я опять в шоке.

Менеджер!) По клинингу, йоптыть! У меня!))) ...Ну ок, говорю, тогда не вопрос, конечно, заезжай. И закатывает мой менеджер по клинингу три (!!!) почти нулевых (!) авто. Свою. Мужа. Сына. Шевроле Авео, Шевроле Круз (!) и Шевроле Каптиву(!!!)... Менеджер! По клинингу!)))) А оказывается, уборщица моя успевает в ближайшей округе пробежаться и убраться в 20 (!) небольших офисах. В каких-то ежедневно, в каких-то через день-два. Общий доход ежемесячный от 150 до 200 тыс.)))

При этом есть незыблемое правило у неё, как оказалось: в 17.00 должна быть дома. Семья!)

...Вот как-то другими глазами посмотрел я на своего "менеджера по клинингу") Снимаю шляпу, чо...

© с просторов fb

7 советов, как сделать жизнь лучше

  • 28.06.16, 21:06
1. Бесполезный совет.
2. Совет, требующий больших затрат времени.
3. Очевидный совет.
4. Совет, требующий больших денежных затрат.
5. Совет, требующий чрезвычайно особенных условий.
6. Рекомендация выполнять советы регулярно.
7. Совет, который написали для того, чтобы получилось всего 7 советов.