Про Українську мову і не тільки....
- 26.07.11, 21:53
Cаме наше існування – загроза для Імперії. Сьогодні якраз і вирішується гамлетівське "бути чи не бути". Адже якщо нас поглине Росія, ми будемо знищені як нація, а Імперія трохи відтермінує незворотну дату свого розпаду.
Україна і в національно-культурному, і у мовному сенсі, а також за соціально-політичними традиціями та орієнтацією є територіально неоднорідною. Три великі регіони (з відповідними підрегіонами), з яких вона складається, свого часу належали різним державам, досить довго співіснували роз'єднано і возз'єднувалися поетапно – за різних політичних обставин і причин. Це слабо зрусифікований Захід (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області); середньо зрусифіковані Північ та Центр (Хмельницька, Винницька, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська області) та сильно зрусифіковані Південь і Схід (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Донецька, Луганська області, Крим). У середині регіонів спостерігаються певні мовно-політичні відмінності.
В таких європейських країнах, як Польща, Румунія, Хорватія, Словаччина, Боснія і Герцеговина і Чехія українська мова регулюється "Європейською хартією регіональних та міноритарних мов". В невизнаній Придністровській республіці вона має державний статус. Характерно, що найбільша кількість носіїв української мови поза Батьківщиною в Росії. Там нею володіє 1,8 млн осіб. Але її статус в Росії законодавчо неврегульований.В Молдові (без врахування Придністров'я українська є рідною для 181 тис. осіб, мовою щоденного спілкування українська є для 130 тис. осіб), Канаді (володіє 174 тис. осіб), США (129 тис. мовців), Казахстані (говорять українською 128 тис. осіб, однак володіють більшою чи меншою мірою до 732 тис. осіб), Білорусі (рідною називає 116 тис. осіб), Румунії (57 тис. мовців), Польщі (23 тис. осіб, що постійно проживає на території Польщі та від 20 до 450 тис. осіб з числа трудових мігрантів), Бразилії (щонайменше 17 тис. мовців), Словаччині (11 тис. осіб, які назвали свою мову українською та 24 тис. осіб, які назвали своєю мовою "русинську") та інших країнах.
Українська мова займає за кількістю її носіїв, відповідно до різних джерел, 25 або 22 місце у світі. Вона є також третьою або другою за поширеністю серед слов'янських мов. За різними оцінками загалом у світі українською мовою говорить від 41 млн. до 45 млн. осіб, вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.
В Україні понад 31 мільйона осіб може спілкуватися українською мовою. В останні роки ця цифра поступово зростає.
Так історично склалося, що найбільшою небезпекою для розвитку, а подекуди просто для існування української мови є наша північно-східна сусідка. Автор Л. Будій із Харкова описує мовну історію України і показує, як мова може вплинути на інші, здавалося б дуже далекі від мови проблеми:
...В основі державності будь-якого європейського народу лежить також і національна мова. Між тим мене дивувало й дивує, що навіть за президентства Ющенка не було у цьому напрямку інформаційно-просвітницької роботи, пропаганди рідної мови. Тим паче, що за більшістю параметрів наша мова не поступається найрозвиненішим мовам світу. А таких параметрів, як мінімум, п'ять: древність, самобутність, інформаційна спроможність, вокальність та краса звучання, термінологічна розвиненість.
Щоправда, за рівнем термінологічної розвиненості українська поступається як основним європейським мовам, так і російській через наш 350-річний колоніальний статус. 1933 р., під час намісництва П. Постишева в Україні, під приводом боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом були знищені десятки (55 назв!) різнотематичних науково-термінологічних українських словників, їх авторів було розстріляно. Коли пізніше, у 60-х рр., в Україні було видано (перший у світі!) "Словник кібернетичних термінів" під редакцією академіка Глушкова, то в Москві це викликало справжній переполох. Терміново наш "Словник" заборонили, вилучивши його повсюдно з обігу, натомість подібний словник спішно було видано в Росії. Й сьогодні триває безпрецедентне за своїм цинізмом інформаційне, фінансове та морально-психологічне блокування видання 20-томного тлумачного "Словника української мови".
Імпер-шовіністи називають нашу мову "русскім язиком, іспорченним польскімі да австрійскімі вліяніямі". Втім, чесні російські історики, такі, наприклад, як Василь Ключевський, давно визнали, що мовою Київської Русі була українська. Починаючи з XVII ст. розпочалися заборони української мови з боку північного сусіда. За даними В. Яворівського, таких заборон було понад шістсот (642), з яких понад сорок – офіційні, а решта – таємні. До речі, московська мова стала називатися російською лише після перейменування в 1721 р. Московії на Російську імперію. Тому слід відверто говорити про російську мову (не применшуючи її значення у світовому культурному просторі) як, по-перше, про наймолодшу серед слов'янських, по-друге, про певну штучність її створення на основі церковнослов'янської, яка, в свою чергу, теж штучно створена для релігійних потреб на основі староболгарської, по-третє, про її несамостійність. Адже, згідно з чотиритомником академіка Фасмера "Этимологический словарь русского языка", у російській мові 58,5% пізніх запозичень із тюркської, німецької, французької, 29,5% запозичень з української, 0,8% – з інших східнослов'янських, 0,9% – власне російська складова. Українська ж, як ще у XIX ст. доведено поліглотом-лінгвістом польського походження М. Красуським, є древньою мовою. Саме вона була "спонсором" не тільки слов'янських, а й певної частини індоєвропейських мов. Так вважають, зокрема, й англійські вчені – Роберт Макрам, Уільям Крен та Роберт Макней у своїй праці "The storу of English".
Наша мова не поступається іншим інформаційними можливостями. Об'єм українського тексту, перекладеного з європейських мов, обсягом, як правило, співпадає з обсягом англійського, французького оригіналу. У той же час російський переклад на 15% більший за оригінал. Загальником став і спогад про конкурс мов різних народів світу на красу звучання, що проходив у Парижі 1936 р., де наша мова посіла друге місце. У той же час російській було відведено лише 36-те місце, яке вона поділила з африканською мовою суахілі. Такі от уперті факти... До речі, слово "хохол" (або "кохол"), як полюбляють зневажливо називати росіяни українців, походить із тюркської й означає "син неба". А "кацапами" (або "касапами" – теж слово тюркського походження) були названі ординці Івана Грозного під час захоплення Казані за їхню жорстокість. Значення цього слова – різун, м'ясник, а пізніше – забійник худоби. Коли б етимологія обох слів була відома ширшим колам населення Росії, то, певно, у багатьох би відпало бажання називати Україну хохландією.
Останнім часом у періодиці частішають повідомлення про сучасну науку біолінгвістику, яка доводить, що мова надається території, а не тільки народу. У разі штучного нав'язування на певній території іншої мови, неминуче каліцтво на тонкому душевно-духовному рівні, й, як наслідок, фізичні та психічні розлади. Ось що говорив із цього приводу російський священик і мислитель П. Флоренський: "Асимільована зденаціоналізована свідомість оперує оболонками слів, себто морфемами та синемами, але не сутнісними ядрами слів, без зворотного зв'язку з прапам'яттю, підсвідомістю народу свого, землі своєї".
Медики виявили цікаву закономірність: що більше людей говорить російською в Україні, то вищий показник смертності. А відомий київський психіатр і правозахисник Семен Глузман повідомив, що, за даними дослідження Асоціації психіатрів України, Київського міжнародного інституту соціології та університету Стоні – Брук (США, штат Нью- Йорк), карта рівнів наркотизації й алкоголізації та їхніх наслідків повністю співпадає з картою розповсюдження мов в Україні: чим більше в регіоні переважала російська мова, тим вищим був рівень вживання наркотиків, алкоголю, депресій, суїцидів.
На жаль, наша влада замість природної для постколоніальної й постгеноцидної країни дерусифікації продовжує фінансування російської мови, в той же час відмовляючи у фінансуванні конкурсу ім. П. Яцика; проштовхує у Верховній Раді одіозні антиукраїнські мовні законопроекти, не працює з окупованим інформаційним простором.
Сучасною природничою наукою давно усвідомлено, як катастрофічно відбивається на екосистемі Землі зникнення тих або інших представників флори і фауни. Але чи досліджено наслідки зникнення цілих етносів, їхніх мов і культур для духовної складової Землі, для тонких світів? У Російській імперії на початок XX ст. було понад двісті народностей! А до 1991р. їх залишилося лише кілька десятків. Хіба це не збіднило людство? Але чи виграла від цього сама Імперія? Петро Чаадаєв ще у XIX ст. пророчо сказав, що "Россия существует только для того, чтобы преподать остальному миру какой- то страшный урок". Після краху амбітних сталінських планів захоплення Західної Європи, а далі й усього світу, найкривавіша в історії людства Російсько-радянська імперія, не витримавши напруги гонитви озброєнь, удруге за XX ст. розвалилась у 1991р. Україні номінально вдалося звільнитись із цупких "братерських" обіймів Москви. Але не вдалося звільнитися від промосковського совєтського елементу управління та від надпотужної п'ятої колони. Сучасна путінська Росія круто повернула в бік тоталітаризму. Серед глибинних комплексів Росії є проблема її самоідентифікації, бо, вкравши в нас наш стародавній етнонім "Русь" та спотворивши на свою користь нашу історію, Московія так по суті й не стала Руссю, не стала Європою. Тому Україна й українці для неї – кістка в горлі, бо саме наше існування – загроза для Імперії. Сьогодні якраз і вирішується гамлетівське "бути чи не бути". Адже якщо нас поглине Росія, ми будемо знищені як нація, а Імперія трохи відтермінує незворотну дату свого розпаду. Але якщо ми вистоїмо, то станемо нормальною європейською країною з громадянським суспільством, ринковою економікою й демократичним устроєм.
Україна і в національно-культурному, і у мовному сенсі, а також за соціально-політичними традиціями та орієнтацією є територіально неоднорідною. Три великі регіони (з відповідними підрегіонами), з яких вона складається, свого часу належали різним державам, досить довго співіснували роз'єднано і возз'єднувалися поетапно – за різних політичних обставин і причин. Це слабо зрусифікований Захід (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області); середньо зрусифіковані Північ та Центр (Хмельницька, Винницька, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська області) та сильно зрусифіковані Південь і Схід (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Донецька, Луганська області, Крим). У середині регіонів спостерігаються певні мовно-політичні відмінності.
В таких європейських країнах, як Польща, Румунія, Хорватія, Словаччина, Боснія і Герцеговина і Чехія українська мова регулюється "Європейською хартією регіональних та міноритарних мов". В невизнаній Придністровській республіці вона має державний статус. Характерно, що найбільша кількість носіїв української мови поза Батьківщиною в Росії. Там нею володіє 1,8 млн осіб. Але її статус в Росії законодавчо неврегульований.В Молдові (без врахування Придністров'я українська є рідною для 181 тис. осіб, мовою щоденного спілкування українська є для 130 тис. осіб), Канаді (володіє 174 тис. осіб), США (129 тис. мовців), Казахстані (говорять українською 128 тис. осіб, однак володіють більшою чи меншою мірою до 732 тис. осіб), Білорусі (рідною називає 116 тис. осіб), Румунії (57 тис. мовців), Польщі (23 тис. осіб, що постійно проживає на території Польщі та від 20 до 450 тис. осіб з числа трудових мігрантів), Бразилії (щонайменше 17 тис. мовців), Словаччині (11 тис. осіб, які назвали свою мову українською та 24 тис. осіб, які назвали своєю мовою "русинську") та інших країнах.
Українська мова займає за кількістю її носіїв, відповідно до різних джерел, 25 або 22 місце у світі. Вона є також третьою або другою за поширеністю серед слов'янських мов. За різними оцінками загалом у світі українською мовою говорить від 41 млн. до 45 млн. осіб, вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.
В Україні понад 31 мільйона осіб може спілкуватися українською мовою. В останні роки ця цифра поступово зростає.
Так історично склалося, що найбільшою небезпекою для розвитку, а подекуди просто для існування української мови є наша північно-східна сусідка. Автор Л. Будій із Харкова описує мовну історію України і показує, як мова може вплинути на інші, здавалося б дуже далекі від мови проблеми:
...В основі державності будь-якого європейського народу лежить також і національна мова. Між тим мене дивувало й дивує, що навіть за президентства Ющенка не було у цьому напрямку інформаційно-просвітницької роботи, пропаганди рідної мови. Тим паче, що за більшістю параметрів наша мова не поступається найрозвиненішим мовам світу. А таких параметрів, як мінімум, п'ять: древність, самобутність, інформаційна спроможність, вокальність та краса звучання, термінологічна розвиненість.
Щоправда, за рівнем термінологічної розвиненості українська поступається як основним європейським мовам, так і російській через наш 350-річний колоніальний статус. 1933 р., під час намісництва П. Постишева в Україні, під приводом боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом були знищені десятки (55 назв!) різнотематичних науково-термінологічних українських словників, їх авторів було розстріляно. Коли пізніше, у 60-х рр., в Україні було видано (перший у світі!) "Словник кібернетичних термінів" під редакцією академіка Глушкова, то в Москві це викликало справжній переполох. Терміново наш "Словник" заборонили, вилучивши його повсюдно з обігу, натомість подібний словник спішно було видано в Росії. Й сьогодні триває безпрецедентне за своїм цинізмом інформаційне, фінансове та морально-психологічне блокування видання 20-томного тлумачного "Словника української мови".
Імпер-шовіністи називають нашу мову "русскім язиком, іспорченним польскімі да австрійскімі вліяніямі". Втім, чесні російські історики, такі, наприклад, як Василь Ключевський, давно визнали, що мовою Київської Русі була українська. Починаючи з XVII ст. розпочалися заборони української мови з боку північного сусіда. За даними В. Яворівського, таких заборон було понад шістсот (642), з яких понад сорок – офіційні, а решта – таємні. До речі, московська мова стала називатися російською лише після перейменування в 1721 р. Московії на Російську імперію. Тому слід відверто говорити про російську мову (не применшуючи її значення у світовому культурному просторі) як, по-перше, про наймолодшу серед слов'янських, по-друге, про певну штучність її створення на основі церковнослов'янської, яка, в свою чергу, теж штучно створена для релігійних потреб на основі староболгарської, по-третє, про її несамостійність. Адже, згідно з чотиритомником академіка Фасмера "Этимологический словарь русского языка", у російській мові 58,5% пізніх запозичень із тюркської, німецької, французької, 29,5% запозичень з української, 0,8% – з інших східнослов'янських, 0,9% – власне російська складова. Українська ж, як ще у XIX ст. доведено поліглотом-лінгвістом польського походження М. Красуським, є древньою мовою. Саме вона була "спонсором" не тільки слов'янських, а й певної частини індоєвропейських мов. Так вважають, зокрема, й англійські вчені – Роберт Макрам, Уільям Крен та Роберт Макней у своїй праці "The storу of English".
Наша мова не поступається іншим інформаційними можливостями. Об'єм українського тексту, перекладеного з європейських мов, обсягом, як правило, співпадає з обсягом англійського, французького оригіналу. У той же час російський переклад на 15% більший за оригінал. Загальником став і спогад про конкурс мов різних народів світу на красу звучання, що проходив у Парижі 1936 р., де наша мова посіла друге місце. У той же час російській було відведено лише 36-те місце, яке вона поділила з африканською мовою суахілі. Такі от уперті факти... До речі, слово "хохол" (або "кохол"), як полюбляють зневажливо називати росіяни українців, походить із тюркської й означає "син неба". А "кацапами" (або "касапами" – теж слово тюркського походження) були названі ординці Івана Грозного під час захоплення Казані за їхню жорстокість. Значення цього слова – різун, м'ясник, а пізніше – забійник худоби. Коли б етимологія обох слів була відома ширшим колам населення Росії, то, певно, у багатьох би відпало бажання називати Україну хохландією.
Останнім часом у періодиці частішають повідомлення про сучасну науку біолінгвістику, яка доводить, що мова надається території, а не тільки народу. У разі штучного нав'язування на певній території іншої мови, неминуче каліцтво на тонкому душевно-духовному рівні, й, як наслідок, фізичні та психічні розлади. Ось що говорив із цього приводу російський священик і мислитель П. Флоренський: "Асимільована зденаціоналізована свідомість оперує оболонками слів, себто морфемами та синемами, але не сутнісними ядрами слів, без зворотного зв'язку з прапам'яттю, підсвідомістю народу свого, землі своєї".
Медики виявили цікаву закономірність: що більше людей говорить російською в Україні, то вищий показник смертності. А відомий київський психіатр і правозахисник Семен Глузман повідомив, що, за даними дослідження Асоціації психіатрів України, Київського міжнародного інституту соціології та університету Стоні – Брук (США, штат Нью- Йорк), карта рівнів наркотизації й алкоголізації та їхніх наслідків повністю співпадає з картою розповсюдження мов в Україні: чим більше в регіоні переважала російська мова, тим вищим був рівень вживання наркотиків, алкоголю, депресій, суїцидів.
На жаль, наша влада замість природної для постколоніальної й постгеноцидної країни дерусифікації продовжує фінансування російської мови, в той же час відмовляючи у фінансуванні конкурсу ім. П. Яцика; проштовхує у Верховній Раді одіозні антиукраїнські мовні законопроекти, не працює з окупованим інформаційним простором.
Сучасною природничою наукою давно усвідомлено, як катастрофічно відбивається на екосистемі Землі зникнення тих або інших представників флори і фауни. Але чи досліджено наслідки зникнення цілих етносів, їхніх мов і культур для духовної складової Землі, для тонких світів? У Російській імперії на початок XX ст. було понад двісті народностей! А до 1991р. їх залишилося лише кілька десятків. Хіба це не збіднило людство? Але чи виграла від цього сама Імперія? Петро Чаадаєв ще у XIX ст. пророчо сказав, що "Россия существует только для того, чтобы преподать остальному миру какой- то страшный урок". Після краху амбітних сталінських планів захоплення Західної Європи, а далі й усього світу, найкривавіша в історії людства Російсько-радянська імперія, не витримавши напруги гонитви озброєнь, удруге за XX ст. розвалилась у 1991р. Україні номінально вдалося звільнитись із цупких "братерських" обіймів Москви. Але не вдалося звільнитися від промосковського совєтського елементу управління та від надпотужної п'ятої колони. Сучасна путінська Росія круто повернула в бік тоталітаризму. Серед глибинних комплексів Росії є проблема її самоідентифікації, бо, вкравши в нас наш стародавній етнонім "Русь" та спотворивши на свою користь нашу історію, Московія так по суті й не стала Руссю, не стала Європою. Тому Україна й українці для неї – кістка в горлі, бо саме наше існування – загроза для Імперії. Сьогодні якраз і вирішується гамлетівське "бути чи не бути". Адже якщо нас поглине Росія, ми будемо знищені як нація, а Імперія трохи відтермінує незворотну дату свого розпаду. Але якщо ми вистоїмо, то станемо нормальною європейською країною з громадянським суспільством, ринковою економікою й демократичним устроєм.
2
Коментарі
Гість: svak
127.07.11, 09:56
Дякую. Скопіював для себе в збірочку.