Новітній яничарський марш

  • 08.09.10, 01:37
АБО ПОЛІТИЧНА ЗАЯВА В РАЙВНО ГРИЦЬКА ІВАНОВИЧА ПРИДУРЧЕНКА, ХОХЛА ЗА НАЦІОНАЛЬНІСТЮ

Здравствуй, дорогоє наше районо! 
Я пишу заяву і смотрю в окно: 
Це ж моєй дитинє скоро сьомий год, 
Ето ж в школу нинє вже оно пайдьот.
Но вмешалась сила сатанинськая, 
Бо ближайша школа — українськая! 
Що ето такоє — спрашиваю вас, 
Нікуди дитину вести в первий класі
Пнулись я і жінка з яслєй-садіков, 
Щоб була дитина, як в начальніков. 
Бо какой начальній, рило свинськоє, 
Скажеть вам хоть слово украінськоє.
В українську школу я б дітей не вів, 
Їх учебнік школьний весь би посадив. 
Там хотя б Шевченка прочитайте зміст — 
Ето же отпєтий націоналістці
Як сприймьот дитина все натурою — 
Піде неодмінно за Петлюрою!
(Сам я українську закончів давно,
Так казали: "Грицька — будущий Махно".)
Хто там ще за мову, що за голоса? 
А по мнє била би в доме ковбаса. 
І щоб хата скраю, і щоб самогон — 
Ой лунала б пєсня — ото всех сторон!
Ми пойдем всє хором в саму свєтлу жизнь! 
А заклеймим позором націоналізм. 
І спайом, как Сталін научил нас петь: 
Гаркнем — "Україну з України геть!"

1990
Едуард ДРАЧ

Московсько-кримське хамство

  • 08.09.10, 01:10
МОСКОВСЬКО-КРИМСЬКЕ ХАМСТВО
КІНЦЯ ВЕЛИКОГО РОЗПАДУ
І ПОЧАТКУ ВЕЛИКОГО КІНЦЯ

Заява Віті Царапкіна з приводу
авантюризму російського парламенту
щодо Севастополя та з інших приводів
 
«Чекати від дурня розумного рішення -
самому, в якійсь мірі, ставати дурнем».
З щоденника Вані Молдаванa.
 
 
Що краще: мати підлого і наглого сусіда, чи зрадливу жінку? 
А якщо і те, і се? 
Якщо наша молода держава має по сусідству «непредсказуемое держимордие», а у себе в хаті - безліч політичних повій? Від гнидаво-дрібнюсіньких, як чумадєєви, смарченки, тупоущенки, стервихови, прибитови-мєшкови, круглови-дуракови, інші подлєцови. До блошино-величних, як «багрово-красные правители краев й отраслей»? 
Отже, маємо... 

І, звісно, наглий сусід буде йти на контакти з нашими повіями. І, звісно, наші повії будуть шукати контакту з сусідом наглим. Нечисть липне до нечисті. 
І, звісно, наглий сусід, керуючись хамською мораллю, буде лізти на наше подвір'я. Бо його «долг - защитить интересы собратьев». А «долг псобратьев» - віддячити «защитнику». Пудовкіни - це лише гирі у руках хамсбулатових. А хамсбулатови - «выжиматели» пудовкіних. Рухає цим усім хамська мораль. Та мораль, про яку застерігав ще великий класик: 

А судьи кто? – 
За древностию лет 
К свободной жизни 
их вражда непримирима. 
Сужденья черпают 
из забытых газет 
Времен Очаковских 
и покоренья Крыма... 

І коли бачиш на екрані телевізора стару жабу в адміральській уніформі, з прізвищем «всесоюзного старосты», яка квакає: «Черноморский флот и город Севастополь, как бастион на южных рубежах нашей родины...», то розумієш, чого «покорители» так тримаються за «покоренный» Крим. Крим був «последним оплотом белых», коли наступали «красные». Крим є «последним оплотом красных», коли наступають «белые». 
«Бастион южных рубежей» їх «Родины». У них нема країн, земель, народів. У них є «рубежи» і «население». Їх «родина» там, де ступила їхня «покоряющая» нога. І тільки та нога (щоб вона відсохла кожному «покорителю») ступила на чужу землю, як та земля вже «исконно русская». 
Севастополь - «город исконно русский» на «южных рубежах»... 
Кенігсберг - на «северных рубежах»... 
Нарва - на «западных рубежах»... 
Нема «исконно» татарської землі, німецької, естонської. Нема їх народів. Є «русскоязычное население»... І «бастионы», які те «население» охороняє. 

Конаюча відьма хотіла б, щоб увесь світ помер разом з нею. 
Конаюча імперія - гірше конаючої відьми. Відьми конаючої імперії вже п'ють кров на «бастионах» в Югославії, Карабасі, Придніпров'ї, Прибалтиці, Грузії, Таджикистані. Тепер їм запраглося відьомського шабашу на «южных рубежах». І знову грають «населением».. 

Я - Вітя Царапкін, дитя Уралу, син України - не «население»! Я шаную свій «русский язык» і пишу ось українською мовою. Бо я син тієї землі, яка мене породила, і достойний, прийомний син того народу, який мене прийняв по достойному. 

«Население» - це ті, якими свого часу населяли українські села, виморені голодом. 
«Население» - це ті, які займали садиби, вивезених у Сибір «куркулів». 
«Население» - це ті, які займали квартири, розстріляних по застінках НКВД та КГБ... 

Отже, вважаю, що ні я, ні багато подібних до мене росіян, не мають нічого спільного з цим «русскоязычным населением». Так само, як «население» Москви типу хамсбулатових, руцких, пудовкіних, попових, «население» «Верховного Совета России» не має нічого спільного з російським народом. 
Зараз в Україні часто ставлять запитання російською піснею: «Хотят ли русские войны?» Р у ц к и е - постійно хочуть війни. Звір, який хоч раз спробував людської крові, буде людоїдом до скону. 

Вважаю: 
Що мій, російський, народ не допустить, щоб із його святої многостраждальної землі по інших землях розповзалися людоїди. 
Що мій, український, народ не допустить, щоб людоїди повзали по його святій многостраждальній землі. А його політичні повії безкарно продавали цю землю. 

Тому закликаю всіх чесних людей: гуртуймося! 

Вітя ЦАРАПКІН, cправжнє дитя Росії та істинний син України. 
Заяву передрукував та до публікації подав Євген Дудар - істинний друг Віті Царапкіна.
Євген ДУДАР

ЛИСТ запорожців

  • 08.09.10, 01:03

ЛИСТ  запорожців, волелюбних хлопців,  яничарам, в Україні і не в Україні сущим  Розпресобачі сини й дочки!  Душепродавці й братопродавці!  Паскудні наймити й прислужники катів та гнобителів України!  Духовні кастрати і самого Люципера пірати!  Чи знаєте ви, чим відрізняється людина від свині? Тим, що людина час від часу дивиться в небо. А свиня - тільки в корито. А чим відрізняється хохол від українця? Тим, що українець думає про Україну, а хохол - тільки про свою утробу. І про свою шкіру.  А тепер про щурів. Мутантів. Що нібито з'явилися у підземеллях Москви. Свиноподібних.  І про інших мутантів. Що з'явилися на півднів України. Гібрид. Свинячої плоті і собачої крові. «Новоотбросы». Або як їх іще називають «п с о р ы л о в ц ы». За прізвищем і подобою їхнього «месії». Чистопородистого супермутанта. Довголітнього провокатора. Іудопродажного агента реакційних сил Псорилова.  То чим відрізняються мутанти московські від мутантів південноукраїнських? Майже нічим. Хіба що кількістю ніг. Одні мають по чотири ноги. Другі - по дві.  І походженням. Одні виплодилися на відходах «економічного достатку» епохи недорозвиненого соціалізму. Другі - на відходах його ідеології. Словом, утворився новий генотип прислужника колонізаторів. «Мутанта - інтернаціоналіста». Ідеологічного паразита. Що поїдає нації. 

Зовні воно ніби й людина. Ніби й мало рідну маму й рідного батька. І присягається, що воно «чистокровне». Але тут же материнську та батьківську кров поганить. І тут же присягається, що для нього «все матери равны». Це, щоб підхамелеонитися до чужої матері. Щоб визискати її тепло і ласку. Тоді і її запродасть. Поплазує до тієї, яка в більших достатках і вигоді. 

Отож, безлика яничарська отаро!  Хто чує у собі єдність собачо-свинячого єства, сповзайтесь під прапор новоспеченого провокаційним центром «месії» Псорилова. Хто відчуває, що він «проходимец, отщепенец й национальный подлец», записуйтеся у «новоотбросы»! Хто не має людської гідності і гордості, єднайтеся у стадо твердолобих баранів! Утворюйте новоотбросії, автономії, інтерфронти, комітети спасіння власної шкіри. Створюйте загони по боротьбі з народним духом. Підпільні диверсійні групи провокаторів з вчорашніх енкаведистів і політичних бандюг. Терзайте тіло Матері України, як орда песиголовців. Душіть того, у кого зосталося хоч трохи совісті і національної гідності. Щоб не нагадували вам про вашу ницість.  Нехай і далі світ над нами сміється:  «Мають таку багату землю, а ходять голодні і голі...». «Є їх понад п'ятдесят мільйонів, а досі не мають своєї держави...». «Народжують таких лицарів, а ходять вічно в ярмі...».  Зрослися з ярмом. Національна риса волячої покірності. І нерішучості. І шию різати боляче, і ярмо шкода ламати.  Тільки час від часу стогін. Але такий тихенький-тихенький. Щоб, не дай. Боже, не почув той, хто поганяє: «Чижило-о! Ох, чижило-о-о. Але какось воно буде. Ліш би не було войни»...  А яка «війна» тому бідному «волові» вже може бути страшніша, ніж та, якою з ним «государство» воювало сім десятиріч? Орди Батия не поставили його на коліна. Фашистська чума не зломила його волю. А ось ви, ріднонаціональні паршуки, скоїли те, чого не зумів зробити найлютіший ворог. Сплюндрували землю. Зруйнували святині. Потоптали людську гідність. Вичавили душу. Обікрали надії. Вбили віру народу. Опорочили його мову. По сибірах розсіяли кості його синів і дочок. По афганістанах розкидали тіла його онуків. Його самого обібрали до нитки, перетворили на покірного раба, який боїться втратити навіть заяложену куфайку. З ґудзиками періоду колективізації і латками воєнних років. Боїться позбутися бруду перших п'ятирічок, який в'ївся у його порепані долоні.  Вам, слухняним задолизам «вищестоящого» сатрапа вигідно, щоб народ завжди боявся. «Шпигунів». «Ворогів народу». Тюрми. Війни. Голоду. «Націоналістів», «екстремістів». Атеїстів лякаєте православними. Православних - грекокатоликами. Католиків - автокефалістами. Усіх разом - євангелістами. Щоб не було спокою. Щоб не було злагоди. Щоб не єднався брат з братом. Щоб не мав часу спитати: доки ви, кровожадні вампіри, будете смоктати нашу кров і сили? 

Та пам'ятайте!  Хто не відчуває під ногами землі рідної, хто обірвав коріння родоводу свого, хто зрікся мови материної і свого народу, той буде презренний навіки людьми і Богом! Земля святая не прийме вас. А ваші діти і внуки ваші бездомними вовкулаками блукатимуть по чужих землях і проклинатимуть ваші кості.  Хто не визнає над собою неба рідного, на того небо впаде страшною карою.  Хто за іудин гріш продає волю народу свого, того, як .христопродавця Іуду, прокляне людство.  І не прийме вас завтра ні чесна Росія, ні розтерзана вами Молдова, ні розстріляна Вірменія, ні потерзана Грузія, ні поругана і продана вами Україна! І не сховаєтеся ви ні за Кримські гори, ні за мури чиновницьких бастіонів, ні за броню танків. Згорите від гніву народного. А нащадки ваші горітимуть вічно від пекучого сорому - за вас. І прокленуть вас навіки!  Року Божого 1990-го, місяця січня.

Євген ДУДАР

Чолобитна

  • 08.09.10, 00:53

Великому Гетьманові України Богданові-Зіновію Хмельницькому на його 400-річчя  козаком-нетягою Сатиричного куреня Євгеном Дударем складена  і при чесній громаді в місті Чигирині проголошена  Чолом Тобі, Великий Гетьмане!  Чолом Тобі, славний лицарю, мудрий політику, вірний сину землі отчої!  Україна шанує Тебе. Народ любить Тебе і поважає... Під залетіли ми тоді з тією Переяславською радою, як Верховна Рада з Кримською автономією. Та хіба ж знали, що союз із Московією такий «надійний», як одруження з повією?  Нажили собі «родича». Досі не можемо виборсатися з його ведмежих обіймів.  Бракує нам, Гетьмане, Тебе. Бракує Твого козацтва. У нас зараз що не козак — то суцільний стогін. Або ж за всеімперською ковбасою, або за інтерповійною спідницею. Або ж таке немічне, що на коня не в силі видряпатися. Або ж таке розбухле, що у сідло не влазить. Пістолі почепити ніде. Спереду заважає черево, іззаду — політична платформа.  У нас зараз що не отаман, то іншої орієнтації. Тому й тягнемо державного воза, як лебідь, щука і рак.  Уже маємо свою державу. А в тій своїй державі стільки чужого, що аж морозить. Свої, здається, лише герб, прапор, шаровари і вишиванка. І ще сивуха своя. Національна.  Неповторна. І ще свої неповторні у нас яничари.  «Велікорусскіє малороси». «Узкоязичнікі». Напівфабрикати чужого громадянства.  А ще маємо своє духовенство із московитським душком. Своїх чиновничків із чужорідною начинкою. І, як кожна нормальна держава, маємо свої кордони. Ненормальні. Прозорі. Це трохи краще, ніж нічого, але набагато гірше, ніж прозорі штани. Бо там — усе видно, а нічого не вхопиш. Тут — хапай усе і нічого не видно. Так можемо без штанів зостатися.  Та не страшно. Пережили татаро-монгольське іго, пережили трьохсотрічне «братерство», переживемо й синдром нерозлучності.  Народ наш розумний і терплячий. Розсудливий і мужній. Його не візьмеш ні біснуватими жириновськими, ні борговими ямами. Ідіотів у нас і своїх вистачає — імунітет виробився. А борги... Віддамо навіть те, чого ніколи не брали. Земля наша щедра. Люд працьовитий. Годували кілька століть, прогодуємо ще кілька років. Може, Бог дасть, пода... понаїдаються.  Феномен землі нашої. Гетьмане, у її благодаті. Що тільки на ній не росте! Що тільки по ній не повзає.  Ембріон холери у будь-якій іншій землі живе триста років.  У нашій землі бацила рабства розкошує уже чотири століття. А які національні штампи, які генетичні різновиди.  На Хортиці, де гордими мальвами розквітала вольниця, заплодоносив холуйський дурман. І розповзся по степах України. «Славних прадідів великих правнукам поганим» покрутило язики і мізки.  - А дубів скільки! Не тих дубів, що є національними святинями, є національною пам'яттю народу — дуби Шевченка і Франка, Хмельницького і Кривоноса. А отого національного чортополоху — «дубів» зелених і червоних, широкопиких і вузьколобих, рядових і керівних!..  Та Україна, Гетьмане, вже встала з колін. Йдемо до волі, до чесного світового братерства. Нас намагаються збити з ніг. Копають на дорозі підступні ями. Підсилають нам сусаніних, що спрямовують нас у непрохідні болота. Нас опльовують перед світом. Нас намагаються переконати, що ми не здатні мати свою державу. Що ми можемо жити лише у всесоюзній отарі і лише під керівництвом старшого барана. Але ми. Гетьмане, вистоїмо!  І допоможе нам у цьому вічна слава полеглих за волю героїв!  І допоможе нам у цьому Шевченкова непідкупна совість. І допоможе нам у цьому Твоя, Гетьмане, висока лицарська честь. І допоможуть нам у цьому тривожні дзвони «братерської» переяславської зради!

Євген ДУДАР

Уведомление об удалении материала .... Знову???

  • 03.09.10, 20:45
Добрый день, ваш материал "Москалопітеки гавкають з під ігнору..." был удален службой поддержки портала I.UA после рассмотрения жалоб пользователей. Ваш рейтинг на портале также был уменьшен. Пожалуйста, не размещайте материалы, противоречащие правилам портала I.UA: http://help.i.ua/agreement/

Спасибо за понимание.

Зрозуміло!!!  Співай враже, як пан скаже...

Так хто у нас тепер в панах? Вчорашні гопники...

Зовсім забув! Над ними також є пани...тобто, вчорашні "тАваріщі - гєбісти"...

Андроїди півночі...

Подумай, чи хочеш ти для своїх дітей такого майбутнього?

Історія без міфів: з ким воювали російські есесівці в Україні?

  • 31.07.10, 13:15
«Перша есесівська частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...", - Вадим Махно.  Задля політичної доцільності історіючасто перетворювали з науки на пропаганду. Друга світова війна з трагедії мільйонів людей ще до її закінчення стала міфом. Усі ці російсько-радянські фільми про героїчних оборонців Сталінграда, Ленінграда чи Москви і штандартерфюрера Ісаєва-Штірліца, які безперервно транслюються на російських і українських каналах з нагоди річниці форсування Дніпра, початку війни, звільнення Жмеринки тощо, - яскраве тому підтвердження. Радянський міф ВВВ, який плекався десятиліттями, мав на меті об'єднати необ'єднуване, створити радянський народ. Сучасний російський міф тої війни використовується як засіб пропаганди і всередині РФ, і за її межами. Російський міф стверджує: героїчний радянський, він же російський, народ звільнив Європу і світ від фашизму. Тоді як деякі народи колишнього СРСР - у першу чергу, прибалти, кримські татари, а також Західна Україна - у той час воювали на боці німецького рейху. І, мовляв, зараз у цих країнах історію намагаються переписати: возвеличити зрадників та принизити подвиг радянських солдатів.

Як і в кожному міфі, тут є частина правди. Але лише частина - насправді, більшість так званих зрадників батьківщини - етнічні росіяни.

Містечко Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Тут на початку 1944 року відбулася одна з найкровопролитніших битв Другої світової війни. Зараз про це нагадує лише музейна експозиція. Донедавна у музеї жодного слова не було про те, з ким саме воювала радянська армія. Нинішній директор Корсунь-Шевченківського заповідника Парасковія Степенькіна вирішила виправити помилку. Працюючи в архівах, вона з'ясувала, що на боці німців під Корсунем воювали також інші народи. Фламандська дивізія «Валонія» і ще кілька дивних, таємничих формувань: „За радянськими даними, які зберігаються в центральному архіві міністерства оборони РФ в місті Подольську, то там єсть в окремих документах, що в оточення потрапили 5-й полк кубанських козаків і 55-й полк зрадників, тобто такі дві одиниці, які були сформовані з числа радянських людей". Дізнатися більше Парасковії Степенькіній не вдалося. Уся інформація про ці формування - у закритих архівах міністерства оборони Росії. Що ж це за такі таємні військові підрозділи з числа народів колишнього СРСР у складі німецького вермахту? З 1942 року Німеччина через брак людського ресурсу почала залучати під знамена своєї армії добровольців з окупованих територій. Були створені естонські, литовські, латвійські, кримськотатарські підрозділи. На Західній Україні у 1943 році почалося створення 14 гренадерської дивізії «Галичина». Після репресій 39-41 років, вчинених НКВС на Західній Україні, німецьку армію в окремих селах зустрічали як визволителів. «Позбирали люди, думали, прийшли визволителі, позбирали яйця, кури, бо вже знали, що таке радянська влада, скільки поарештували... Мій тато, січовий стрілець, був за дивізію. Він військовий. Сказав - ну що ти в лісі будеш робити з тим обрізом? Німець така махіна і не розбила радянську владу. А ти хочеш обрізами воювати. Іди до дивізії, там вишколишся і тоді при нагоді перейдеш в УПА..» - згадує ветеран дивізії франківчанин Михайло Мулик. У 44 році дивізію «Галичина», так звану Вафен СС, або ж СС зброя, німецьке командування кидає під Броди. Під Бродами дивізія «Галичина» була вщент розбита радянськими військами. Згодом її намагалися відновити уже під виглядом Української національної армії. Нюрнберзький процес, до речі, не знайшов у діях «Галичини» військових злочинів чи злочинів проти мирного населення. Однак дивізія «Галичина» була далеко не першим військовим формуванням німецької армії з числа громадян Радянського Союзу. У Севастополі, який ще полюбляють називати містом «руской слави», я зустрівся із відставним моряком, військовим істориком Вадимом Махном. Він стверджує, що ще влітку 42 року, одразу після здачі міста німцям, у Севастополі була створена російська допоміжна поліція СС. Кожен 8-ий мешканець «города руской слави» співпрацював з німцями - чи то в поліції, чи у військових формуваннях: „Перша СС-ка частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...". Вадим Махно - автор книги-довідника «Повний перелік об'єднань та з'єднань третього рейху з громадян СРСР і емігрантів». Називаючи десятки російських дивізій і корпусів, сотні батальйонів і полків, Вадим Махно послуговувався винятково даними російських істориків. Одного з них - Сергія Дроб'язка - я відшукав у Москві. Дроб'язко підтверджує: переважна більшість із тих, хто воював на боці німців, - росіяни: „У складі східних легіонів вермахту служили представники всіх національностей Радянського Союзу... Можна сказати, що близько 50% становили росіяни, 20% українці, 7% білоруси, ну і решту - це кавказці, середньоазійці...» Відносно відкритою є інформація лише про частину російських формувань, які діяли на боці Німеччини. Більшість людей при розмові на цю тему згадують прізвище радянського генерала Власова. Про створені ним дивізії дозволялося говорити навіть у Радянському Союзі. І на це були причини. Генерал Власов був захоплений у полон у 1942 році. Після зустрічі з німецьким командуванням і особисто з Гімлером Власов дає згоду на формування з числа радянських військовополонених, з мешканців окупованих територій та емігрантів так званої Російської визвольної армії, також відомої під іменем РОА. Дроб'язко каже: роль РОА в роки війни перебільшувалася: „З початку 43 року починає розгортатися повним ходом пропагандистська кампанія під знаменом російської визвольної армії. У Радянському Союзі серйозно починають вірити в цей фантом. У партизанських звітах вже можна зустріти повідомлення, що в такий-то район перекинуто 3 дивізії РОА, чисельність її визначають в мільйон. Хоч насправді ніякої РОА тоді не було. Були тільки частини німецької армії, які називалися східними легіонами...» Реально ж дивізії РОА були сформовані аж у 1944 році. Тут була і авіація, і танки. У 45 році, розуміючи невідворотність поразки Третього рейху, дивізія Власова просто втікає з фронту. Частині вояків РОА вдається здатися американцям, частина потрапляє в полон до радянської армії. Власова і ще кількох його офіцерів на закритому процесі в Москві у 45 році засуджують до страти через повішання. Дивізії СС Власова наприкінці війни перестали виконувати накази німецького командування, і тому згадки про них в радянський час і в сучасній Росії хоч і не бажані, проте дозволені. Інша справа - Російська визвольна національна армія, так звана РОНА, заснована росіянином з польським та німецьким корінням Броніславом Камінським. Сергій ДРОБ'ЯЗКО: „РОНА спочатку виникла як невеликий загін міліції чи самооборони в селищі Локоть... Камінському вдалося розширити своє формування і поширити контроль на декілька районів. Місцеве німецьке командування, підтримавши цю ініціативу, передало в управління Камінському 8 районів Брянської та Орловської областей, дозволило створити фактично власні озброєні сили, які до літа 43 року виросли до 12 тисяч, мали артилерію, навіть танки." У 1943 році стається унікальна в історії Другої світової війни подія: німці дозволяють Камінському створити на території сучасної Брянської області державне формування - Брянськ-Локотську республіку. З відступом німецької армії відходять на Захід і дивізії СС РОНИ. У 44 році їх кидають на придушення Варшавського повстання. Там, за словами Дроб'язка, каміньці особливо „відзначилися": „Там «камінці» відзначались мародерством, звірствами стосовно громадянського населення, в тім числі й німецьких підданих. Це переповнило чашу терпіння німецького командування. Камінський був викликаний з Варшави у Лодзь. Постав перед судом, трибуналом СС і був розстріляний...„ Вояки РОНИ чинили злочини проти мирного населення. Десятки тисяч убитих мирних жителів - це доведений факт. На Нюрнберзькому процесі німецькі генерали навіть наводили розстріл Камінського у своє виправдання. Третім великим формуванням СС з етнічних росіян був 15 кавалерійський козачий корпус. Саме козачі формування найбільше «відзначились» на території України. Як кажуть історики, внаслідок певних маніпуляцій в середині Рейху російські козаки були оголошені майже німецьким народом, нащадками готів, які не мали нічого спільного з слов'янами, і їх можна було набирати в легіони... У 42 році в російському місті Новочеркаськ за згодою німецької влади відновлюється напівдержавне утворення Козачий стан. Паралельно на окупованих територіях Росії та України з усіх, хто називає себе козаками, формуються військові частини. В Україні російські козачі частини формуються в Криму, Херсоні, Кіровограді, на Черкащині; кожен, хто називає себе козаком, звільняється з переповнених таборів для радянських полонених і одягає німецько-козацьку форму. Більше інформації про це - у галузевому архіві Служби безпеки України. Між стелажів зі справами потрібна №65668. Олександр Пагіря, головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ, розповідає: „Ось, зокрема, ця справа - на учасників 570-го козачого батальйону, який розташовувався на території Волині. Один з його членів, Борсуков, росіянин, він був в складі 2-го донського козачого полку, сформований у травні 43 року для боротьби проти радянських партизанів та українських повстанців на території Волині. Ось він описує одну з акцій проти повстанців, він говорить, що 12 чоловік з групи виїхало в село Майків Рівненської області для реквізиції худоби. Однак на них тут напала озброєна група місцевих жителів, очевидно, це свідчить про повстанців або групу самооборони, яка існувала в селі, з якими ця група вступила в бій. За рік бойових дій цей полк скоротився з 10 до 4 рот і був виведений. Він був повністю розбитий і розкладений..." Інші козачі частини мали завдання конвоювати українську молодь для примусових робіт у Німеччині. Живих свідків цих подій мало. Проте у містечку Городище на Черкащині мені вдалося знайти місцевого краєзнавця Володимира Чоса, якому колишній остарбайтер Микола Василенко, нині покійний, розповідав про свої невольницькі будні. Зокрема, за словами Миколи Василенка, облави на українців для примусової відправки в Німеччину організовували саме російські козаки. Перед новим 44 роком донські козаки повели майбутніх остарбайтерів пішки з Городища на Умань. Чос дослівно записав таке: „Дорогою ночували в сараях, їли сніг... І нас охороняли, супроводжували ті ж самі донські козаки, вони були на конях, при собі мали кулемет. Хто відставав, того пристрілювали. Убитих клали на сани і везли з собою, бо їх треба було здати для звітност". У 44 році триває відступ німецької армії територією України. За кільканадцять кілометрів від лінії фронту відступ прикривають козачі частини польової поліції. Автор книги про російські дивізії СС і вермахту Махно стверджує: палили українські села не німці, а росіяни в німецькій формі: „У групі армії «Південь і Південна Україна» була бригада і дивізія польової поліції, і вони відповідали за те, щоб солдати не тікали з фронту, і за те, щоб при відступі земля була знищена. В Україні знищено 1377 сіл. З них 1000 сіл на совісті східних частин. Палили не німці, палили свої ж. Ось мою Черкаську область теж спалила російська козача дивізія". Дві російські козачі бригади польової поліції при відступі німецьких військ знищили, за даними Вадима Махна, приблизно 1000 українських сіл разом із мирним населенням. Зупинився терор лише на Волині, «а потім ці хлопці дійшли - 9 тисяч чоловік в дивізії, 5 тисяч в бригаді - вони дійшли до бандерівських сіл. Є така звичка російська, козацька, фашистська - спалювати українські села, а цьому хлопці в схронах не зраділи. Від дивізії фон Шуленбурга залишився один полк, три полки розформовані через втрати. Від бригади Духопельнікова із 5000 чоловік до Львова добігло 500. Хлопці спіткнулись на бандерівські села. Їх почали тупо різати. І вирізали». Нещодавно на екранах кінотеатрів з'явився російський фільм «Адмірал», який героїзує російського імперського флотоводця Колчака. Мало хто, однак, знає, що син Колчака під час Другої світової війни був майором вермахту. Вадим Махно: „Колчак-майор вермахту, Колчак молодший, командував 813 вірменським батальйоном. Він звірів на півдні України, в Херсонській, Полтавській, Донецькій областях. Карателі. 813 вірменський батальйон вермахту. Командир Колчак-молодший. Ну карателі, що тут казати." У 45 році рештки козачих формувань здалися англійським військам у Австрії. Згодом більшість із них була видана Радянському Союзу. У 47 році козачі генерали Краснов, Шкуро і фон Панвіц були засуджені до страти і повішені. Зараз ставлення до кількамільйонної армії радянських і російських колаборантів різне. Від засудження до цілковитого схвалення. Офіційна російська влада існування десятків російських дивізій у складі СС, вермахту та навіть розвідки Абверу просто замовчує. Водночас у Москві на території Храму Всіх Святих встановлено пам'ятник - борцям «солдатам і офіцерам 15 кавалерійського козачого корпусу, за вєру і отєчєство!». Ініціатором будівництва цього знаку, кажуть, був нині покійний Патріарх Російської Православної Церкви Алєксій Второй. Є ще один такий пам'ятник - у Ростовській області. Про все це російська пропаганда у міфі Другої світової війни не згадує. Як чомусь не згадують і українські ЗМІ, які продовжують тиражувати „героїзацію" сталінської перемоги над гітлеризмом. Утім, можливо, український міф (чи його відсутність) Другої світової сформує нове покоління українців. Яким прізвище Сталіна чи Гітлера взагалі нічого не каже. http://www.gk-press.if.ua/node/2075

Цікавий заповіт

  • 27.07.10, 21:44
«Входьте вузькою брамою, бо простора брама й розлогий шлях, що веде до погибелі, і багато ним ходять. Але тісна брама й вузький шлях, що веде до життя, і мало таких, що його находять» (Матвій 7.13-14)
Ми увійшли в часовий проміжок, коли в Україні відкрилась цивілізаційна Брама. Подібне сталося 7500 років тому, коли народився новий, арійський світ; його залишками у формі Трипільської археологічної культури нашпигована українська земля. Сьогодні кожен, хто насправді цього забажає, може увійти в новий життєвий простір і стати АРІЄМ, тобто сонячним, сильним, шляхетним — незалежно від віку, статі, етнічного походження, соціального чи майнового статусу. Для цього треба здійснити вольовий перехід до нового способу життя. Перехід починається зі зміни свідомості та загального психофізичного оздоровлення. Після цього навколо людини починається вилаштовуватися гармонійне соціальне, природне та технологічне середовище. Арій починає творити навколо себе арійський життєвий простір.
Кожен бажаючий може спробувати знайти власний шлях сонячної трансформації. Але часу обмаль, тож доцільно скористатися вже перевіреною технологією Переходу — Золотою Стежкою. Можливо, інших стежок просто немає.
— Що таке Золота Стежка? — запитаєте ви.
— Це виживання людства, ні більше, ні менше.
(Френк Герберт)
1. АРІЙСЬКИЙ ВОЛЬОВИЙ ІМПЕРАТИВ
Для здійснення першого кроку треба усвідомити й прийняти Арійський вольовий імператив, подарований людству на зорі арійської раси — 7500 років тому в «Законах Ману» («Законах Боголюдини»):
Все, що робиться з чужої волі — зло.
Все, що робиться з власної волі — добро.
Треба знати це коротке визначення добра і зла.
Це вихідна точка мислення арія — вільної людини, що усвідомлює себе творцем своєї долі, паном-господарем, відповідальним за всі свої вчинки Арій все намагається робити свідомо, з власної волі. Він знає, що людський дух втілюється у фізичному світі задля власного й расового еволюційного розвитку, а також освоєння-впорядкування навколишнього земного простору. Людина ж найінтенсивніше розвивається в ті моменти, коли здійснює свідомий і вільний вибір. Усвідомлена свобода з усвідомленою відповідальністю — це обов’язкова умова людської еволюції. Будь-які справи, зроблені «з-під палки», не йдуть в жодне порівняння зі справами, зробленими добровільно.
Насильство над людською волею не завжди виявляється у формі брутального примусу. Значно поширеніші приховані маніпуляції свідомістю через нав’язування певних стереотипів. Наприклад, масована цілодобова реклама пива та слабоалкогольних напоїв. Навіть пляшка цього пійла вбиває на певний час волю і здатність до творчості. Арій це знає, тому вживає лише те, що робить його сильнішим, здоровішим, чистішим — незважаючи на рекламу чи уподобання решти людей.
Людина, що прийняла Арійський вольовий імператив, усвідомлює себе в центрі подій. Причини своїх перемог і своїх поразок арій шукає не назовні, а в собі. За свої успіхи він дякує Творцю, бо й сам є частинкою соборної особистості Творця. Натомість свої невдачі арій сприймає як еволюційний виклик і стимул до самовдосконалення. Бо людина — це втілена божественна сутність, що розвивається шляхом багаторазового втілення — палінгенезії (реінкарнації): «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії стократно одержите і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19.28—29). Тому що посіємо сьогодні, те й пожнемо в наступних втіленнях:
— якщо залишимо після себе здорових дітей, то народимося в здорових тілах;
— якщо залишимо після себе чисту природу, то народимося в земному раю, а не на смітнику;
— якщо залишимо після себе культуру, то народимося в світлі й знатимемо, хто ми, звідки прийшли і куди йдемо.
Еволюційне завдання людини — стати боголюдиною: «Я сказав: ви — боги» (Іван 10.34); «Майте віру бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що відбувається те, що каже, — буде йому так» (Марко 11.22—23); «Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20); «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвій 5.9). Арії — це діти Бога, що прагнуть стати його синами, тобто людьми з божественною свідомістю.
Боголюдський світогляд знаходить свої відображення в відповідній символіці, адже символіка — це сконцентрований світогляд. Символом боголюдського мислення є сварга (свастя, коловорот, свастика, сонцерух, сонцебіг) — універсальний символ Центру. Сварга нагадує арію, що:
— Центром Всесвіту є його Творець-законодавець, якого наші предки називали Сварогом.
— Центром сонячної системи є зірка Сонце, тому сварга є символом Сонця.
— Центром земної цивілізації є Борія—ГіперБорія—Арта—Україна, тому сварга є сакральним символом цієї святої землі.
— Тут, в расотворчому казані Північного Надчорномор’я, народились європейська людина й Арійська раса, тому сварга — це її символ. Матеріальним підтвердженням цьому є дивовижно багата свастична традиція трипільської кераміки. Культурологи й антропологи добре знають, що сварга — це «візитна картка» арійських народів.
— До кінця Середньовіччя сварга широко застосовувалася в хрестиянстві (див. Роман Багдасаров, «Свастика: священний символ», розділ 4) і була символом Ісуса Хреста (Рене Ґенон, «Символіка хреста», розділ 10). Це й зрозуміло, адже Великий Галілеянин розглядався ареохрестиянами як Першолюдина нової раси — зразок для наслідування і центр тяжіння для формування Нової Людини. Гелленське ім’я «Ієс-ус» (від «Ясь»-«Ас»-«Аз») означає ЯСний, світлий, сонячно-божественний, а гелленське слово «хрестос» (найкращий, добрий, щасливий, шляхетний) має первинне значення «боголюдина». Тому сварга є символом арія — нової людини, що твердо прямує до боголюдської реалізації.

2. ТРИ ЗОЛОТІ ПРАВИЛА АРІЯ
Наступний крок Золотої Стежки — усвідомити, прийняти й покласти в основу свого буття «Три золоті правила арія»:
1. Оздоровлюйся!
2. Роби те, що любиш!
3. Тримайся за своїх!

Ця тріада є фундаментом всієї арійської традиції. Тому, закликаючи людину до божественного саморозкриття, український брахман Григорій Сковорода дає нам три генеральні дороговкази: 1) пізнавай себе, вдосконалюйся, вчися тому, до чого маєш здібності; 2) займайся тією професією, що відповідає твоїй природі; 3) дружи з тими, до яких є народжений. Нехтування ж цими правилами мудрець вважав проявом сатанинського збочення, що веде людину до погибелі (див. трактат «Розмова, названа алфавіт, або буквар миру»).
1. Оздоровлюйся!
Великі справи можуть робити тільки сильні люди — духовно, психічно й фізично. Тому арій стає на шлях оздоровлення та самовдосконалення. Він гартує своє тіло фізичними вправами та процедурами, відмовляється від шкідливих звичок, харчується здоровою їжею, живе в гармонії з природою, тримає в чистоті свою свідомість і навколишній простір, розвиває світогляд, пізнає себе, зміцнює волю. Перше золоте правило арія означає:
— перехід до позитивного, сонячного світогляду;
— очищення психіки від негативних емоцій, паразитичних руйнуючих програм, страхів, тривог, інформаційного бруду;
— оздоровлення фізичного тіла.
Для формування правильного світогляду корисно познайомитися з книгами «Арійський стандарт» і «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень». Для очищення психіки, позбавлення від хронічних хвороб і покращення долі найефективнішою є технологія «Живе Слово» головного лікаря Інституту метафізичних досліджень «Перехід-IV» Олександра Філатовича. Вона добре доповнюється традиційним комплексом посилення біоенергетики «5 тібетських вправ». Дуже корисним є гармонійно вписуватися в природні цикли. Зокрема, починати день з шостої години ранку (стандартний початок арійської доби), а новий рік — з весняного рівнодення 22 березня.
Оздоровлення — це перший крок до здійснення великих справ. Тому то Ісус розпочав своє служіння з 40-денного голодування — задля фундаментального очищення душі й тіла. А також для того, щоб дати нам наочний приклад, з чого нам треба розпочинати НАШ ПЕРЕХІД.
2. Роби те, що любиш!
Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, всією душею твоєю і всією думкою твоєю. Будьте досконалі, як Батько ваш небесний досконалий! (Матвій 22.37, 5.48)
Щоб стати досконалим, треба постійно робити досконалі вчинки. Але справжня досконалість можлива лише в тих справах, які робляться з любов’ю. Бо любити людина може лише те, до чого має певну спорідненість, природовідповідність. Тому найвищої майстерності людина досягає лише в тій діяльності, що відповідає її вродженим здібностям і талантам.
Для кожної людини існує своя природовідповідна діяльність. Якщо людина робить якусь суспільно-корисну справу невимушено, радісно й ефективно — то це саме та «споріднена праця» Григорія Сковороди, яка розкриває в людині її божественну природу і приносить їй щастя та розвиток: «Благодарення блаженній природі за те, що потрібне зробила неважким, а важке — непотрібним». І навпаки, «мертва зовсім є душа людська, яка не віддана своєму спорідненому ділу, подібна до каламутної та смердючої води... Що горесніше, як плавати в достатку і смертно мучитись без спорідненої справи? І нема радісніше, як жити за натурою» — навчав мудрець. Споріднена праця завжди робиться з любов’ю. Як показав Еммануїл Сведенборг, виконання роботи з любові до неї є ознакою ангельською, а робота тільки задля потреби в їжі та одягу — ознакою диявольською.
Згідно з Арійською традицією, фахова діяльність є виявленням і продовженням власної природи людини. Більше того, виконання кожною істотою діяльності, згідної з її сутністю, найвищою мірою відповідає космічному порядку, а сама ця діяльність набуває ознак святості. У нерозумінні цього принципу виразно виявляється помилка сучасної світської концепції, згідно з якою людина може обрати будь-яку професію і навіть змінювати її, неначе професія є чимось чисто зовнішнім і без усякого реального зв’язку з індивідуальною природою людини. Звідси сучасна мода на «престижні професії» і пов’язана з цим масова некомпетентність, що набула загрозливих масштабів.
З традиційної ж концепції випливає, що будь-яка суспільно корисна діяльність є престижною і священною, якщо тільки вона робиться кваліфіковано і з любов’ю. Справді, погляньмо на власний організм, — чи можна сказати, що якісь наші органи є меншовартісними або що їхні функції є непрестижними? Так само й із народним організмом — вартість людини визначається не характером виконуваної суспільно корисної роботи, але якістю її виконання.
За такого підходу люди, які кваліфіковано роблять свою справу на різних рівнях суспільної ієрархії, насправді є рівними перед суспільством і перед Богом. Про це чудово сказав геніальний Сковорода: «Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об’єму. Над водограєм напис: “Неоднакова всім рівність”. Ллються з різних рурок різні струмені в різні посудини. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?»
3. Тримайся за своїх!
Люби ближнього твого, як себе самого (Матвій 19.19)
Ближніми для тебе є ті, які вчинили або чинитимуть тобі милосердя, роблять тобі добро, люблять тебе, цінують, співчувають, симпатизують. Мертві, живі й ненароджені. Твої родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі. Принцип «Тримайся за своїх!» означає:
— Пам’ятай історію свого роду, народу, раси; шануй рідні звичаї, люби Батьківщину.
— Дій солідарно зі своїми ближніми, допомагай, підтримуй, захищай; господарюй на своїй землі.
— Дбай про своїх нащадків і нащадків своїх ближніх.
Щоб жити вільним життям, потрібно володіти власним простором свободи. «Вільно діяти» і «володіти» — взаємопов’язані поняття.

3. ІНІЦІАЦІЯ
Після того, як людина сприйняла Арійський вольовий імператив і Три золоті правила арія, вона може здійснити Ініціацію — перехід від старої до нової людини. В ході ініціації в людині вмирає стара особистість і народжується нова. Людина стає арієм, «двічі народженим», співзасновником нового українського етносу і нової раси.
Практично Ініціація здійснюється через 40 денне очищення за допомогою технології самозцілення Живе Слово. Число 40 символізує звільнення від кайданів перестарілого, вмираючого світу — й відкриття себе до нового, молодого, ярого життя.
Протягом 40 днів людина не їсть м’яса і не вживає наркотичні речовини (алкоголь, кава, тютюн), уникає інформаційного бруду та негідних вчинків, різко обмежує перегляд телепрограм, утримується від лихослів’я та інших шкідливих звичок. Вона контролює свої почуття й намагається не піддаватися страху, тривозі, ненависті, заздрості та іншим негативним емоціям.
Вона двічі на день — зранку і ввечері — по півгодини читає спеціальні тексти. В процесі читання вона входить у змінений психофізичний стан і відкривається для світлоносного потоку («ефірного потоку» або «потоку Святого Духа»). Він проходить крізь її голову і строго вертикально входить в землю, розходячись у ній подібно до коренів дерева (цей потік бачать люди з екстрасенсорним сприйняттям). Тому Живе Слово найкраще читати стоячи (як на богослужінні в православній церкві), щоб потік проходив через усе тіло. Протягом 40 днів людина перетворюється. Відбувається очищення психіки й душі, з’являється позитивний погляд на життя і впевненість у собі. Поступово, через серію короткочасних загострень, з людини виходять хронічні хвороби, стреси, фобії, негативні емоції. Радикально підвищується ІМУНІТЕТ. З’являється більше життєвої енергії, до людини починають притягуватися позитивні люди і позитивні події — згідно з принципом «чисте тягнеться до чистого». У людини покращується доля, вона опиняється під захистом вишніх світлих сил. В неї посилюється інтелект, прояснюється свідомість, вона починає значно краще розрізняти правду і брехню, добро і зло. Молоді люди швидше йдуть до самореалізації, старші — омолоджуються. Критерієм того, що ініціація відбулася, є відчуття оздоровлення і спокійної внутрішньої Сили.
Після 40 денного базового курсу арій продовжує практикувати Живе Слово, і тоді перед ним відкриваються ще більші можливості:
— він вивчає тексти Живого Слова напам’ять і може здійснювати зцілююче читання при будь-якій зручній нагоді, зокрема в транспорті, під час прогулянки чи занять фізкультурою;
— він вливає світлу енергію в спільний егрегор (колективний психоенергетичний банк з власним когерентним полем) і сам при потребі отримує від нього додаткову силу, особливо в критичних ситуаціях;
— остаточно розриває зв’язок з сатанинським егрегором страху та тривоги, який висмоктує з людини енергію й робить її донором системи всесвітнього зла;
— знання напам’ять текстів Живого Слова стає своєрідним паролем, який дозволяє аріям ідентифікувати один одного;
— людина перестає хворіти і потрапляти в халепи, у неї вилаштовується гарна доля;
— при читанні Живого Слова освячується (сакралізується, намолюється) простір, в якому відбувається читання; при цьому арій перетворюється на священика — провідника між Землею і Небесами;
— тривале застосування освячуючої сили Живого Слова і регулярне входження в світлоносний потік покращує не лише фенотип людини (зрілі люди омолоджуються на 10—20 років), але й її генотип (блокується все слабке й активізується все сильне); в такий спосіб відбувається формування генетичної основи нової раси.
Шоста Раса час відчиняє
Потік ефіру сміливо направляє
Ковзає, пливе, просуває
Стабільності рутину Змиває
Створюємо!
Олександр Філатович, «Живе Слово», Цифрона 6.
4. НОВЕ ІМ’Я
Нова людина, що народилась після проходження Ініціації, потребує нового ідентифікатора у Всесвіті. Їй потрібне нове ім’я. Людина вибирає його сама, згідно з власним відчуттям того, що найкраще відповідає її справжній природі й земному покликанню. Це своє нове ім’я — ім’я новонародженої арійської людини — вона розкриває тільки аріям. У старому, неарійському середовищі вона використовує старе ім’я, в новому — нове.
5. ПОСТРИГ
Для того, щоб посилити й закріпити внутрішню трансформацію, людина змінює свою зовнішність. У першу чергу це стосується зачіски. Специфічна зачіска — це одна з ознак для ідентифікації своїх, аріїв, ближніх. Зачіска жінки повинна підкреслювати її жіночість, зачіска чоловіка — його мужність.
Особливістю чоловічої арійської зачіски є виголені скроні. Це прадавня, первинна арійська традиція. Арійці почали першими виголювати скроні завдяки тому, що першими освоїли культуру геометричних мікролітів — вузьких ножеподібних пластин. Через надзвичайну гостроту (гостріше скальпеля) вони використовувалися як бритви і вкладиші для ножів та серпів. Територія поширення культури мікролітів точно збігається з територією розселення арійців.
До речі, в ортодоксальному іудаїзмі усталеним звичаєм є приховування скронь під довгим волоссям — пейсами. Цей звичай виник «в піку» арійцям, оскільки іудеї для підкреслення власної унікальності намагалися по можливості все робити навпаки: писати справа наліво, святкувати Новий рік не навесні, а восени, починати добу не зранку, а з вечора тощо (див. книгу «Арійський стандарт», розділ «Арійська теза і єврейська антитеза»).
6. ОДЯГ
Другим важливим зовнішнім проявом внутрішньої трансформації є зміни в одязі. Це ще один спосіб самоідентифікації нового народу, який допомагає знаходити своїх.
По-перше, арій уникає того, щоб носити на собі рекламу якихось іноземних країн, компаній, брендів чи просто безглузді написи. Він визнає лише рідну, сонячну символіку, передусім різноманітні форми хрестів і сварг, адже вони є символами Центру (див. 1. «Арійський вольовий імператив»).
По-друге, арійська традиція негативно ставиться до татуювань, пірсингу (проколювання тіла металічними предметами), обрізання та інших «вдосконалень» людського тіла, оскільки вважає, що Творець створив людину досконалою. Натомість для аріїв властива культура тимчасового ритуального розфарбування. Коли зникає потреба в такому розфарбуванні, воно легко змивається, після чого людське тіло знову залишається первозданно чистим і неушкодженим. Застосування ж татуювань і, особливо, пірсингу з арійської точки зору вважається ознакою темноти або морального й фізичного виродження.
7. ЧЕСТЬ І СЛАВА
Арійська людина живе чистим, свідомим і повнокровним буттям. Вона не забруднює себе шкідливою їжею, низькими думками, лихим словом і негідними вчинками. Вона не живить диявольський егрегор тривогою, заздрістю та ненавистю. Натомість вона освячує себе, накопичує силу і з кожним днем стає все досконалішою. Арій вчасно приходить на зустрічі й виконує свої обіцянки.
Хай буде ваше слово: так — так; ні — ні. А що більше цього, те від лихого (Матвій 5.37)
Арій живе так, неначе весь час перебуває в «прямому ефірі», неначе кожне його слово, дія і навіть думка транслюється на весь світ. Тому все, що він робить, має бути добрим прикладом для сучасників і наступних поколінь. Арій іде шляхом честі й слави, тому йому немає чого соромитись. Це робить його захищеним у сучасному світі тотального контролю, компрометуючих прослуховувань і підглядувань. Збулося пророцтво Ісуса Хреста, яке водночас є його настановою для нових аріїв:
Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства. Нічого бо нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що ви сказали потемки, почується при світлі; і те, що ви говорили на вухо по сховках, оголоситься на крівлях (Лука 12.1-3).
Продуктивна поведінка арія стає найпереконливішим аргументом істинності його світогляду. Цю єдність теорії та практики ми називаємо «практичним хрестиянством» або «арійським хрестиянством».
Світогляд нового арія формується 25 тисячолітньою традицією Білої (Борійської) раси та її спадкоємицею — 7 тисячолітньою традицією Арійської (Гіперборійської) раси. Вона зафіксована у «Велесовій книзі», в індоарійській та кельтській традиціях. Багато фрагментів арійських ритуалів збереглося в українському народному звичаї та звичаях інших народів світу.
Святим письмом для нової арійської громади є послання Ісуса Хреста сучасному людству — сакральний документ під назвою «Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого», підкріплений його гіперфотографією на Туринській плащаниці. Ісус є першолюдиною і засновником раси нових аріїв.
8. ОРГАНІЗАЦІЯ
Кожен «двічі народжений» після долучення до повноти арійського буття має природне бажання поділитися цим даром з іншими людьми. Він навчає своїх родичів, друзів і знайомих, допомагає їм вирватися з кайданів диявольської «матриці», зцілитися за допомогою Живого Слова і здорового способу життя, виховує, організовує, підтримує й захищає. Поступово навколо нього формується громада аріїв, а він сам стає батьком-засновником, патріархом цієї громади, незалежно від того, скільки йому років — 18 чи 80.
Ознакою народження громади є її здатність досягати відчутних позитивних результатів у певному напрямку діяльності (наука, мистецтво, цілительство, книговидання, бізнес тощо) і спроможність до самозахисту.
Формою організації раси нових аріїв є глобальна мережа арійських громад. Логічним організаційним завершенням цієї мережі буде всесвітня арійська держава-громада (глобальна держава-корпорація) — Вишня Борія, Третій Гетьманат.
9. ТЕХНОЛОГІЇ
Найголовнішою технологією завжди було і є творення нової людини. Ключовою технологією арійської спільноти є «Живе Слово» Олександра Філатовича. Очищення свідомості, посилення інтелекту й фізичне зцілення відкривають аріям шлях до опанування всіх інших технологій — виховних, організаційних, інформаційних, промислових, сільськогосподарських, природоохоронних, бізнесових тощо.
Сучасна індустріальна цивілізація чинить відчайдушний опір інноваціям, оскільки вони роблять непотрібними цілі галузі виробництва товарів та послуг з їхніми енергозатратністю, екологічною шкідливістю, протиприродністю чи безглуздістю. Сила нової раси — у відкритті простору для нових технологій та самореалізації їхніх творців.
10. ВІДНОВЛЕННЯ СВІТОЛАДУ. МИР ВИШНЬОЇ БОРІЇ
Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть (Матвій 5.9).
Україна – це геосоціальний організм, що розвивається в пульсуючому режимі. Історична доба цього пульсара становить 532 роки, протягом яких автохтонний український народ проходить перенародження і тотальне оновлення. Кожні 532 роки на цій землі народжується новий український етнос, який формує нову державну систему: козаки — Гетьманат Богдана Хмельницького; руси — Київську Русь; анти — Антський союз; сармати — Велику Сарматію; сколоти — Велику Скуфію... Українські етноси, що послідовно народжуються на цій землі, генетично споріднені між собою як батько, син, внук, правнук і т. д.
Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим світом і наступним (Френк Герберт).
Спроба прослідкувати початок українського геосоціального організму приводить нас до легендарної Борії — священної «Землі вепра». Тут у 25 тис. до н. е. народилась Біла раса — раса європейських кроманьйонців. Територіально Борія (наголос на букві «о») знаходилась на землях північніше прісноводного Понтійського озера, яким було Чорне (Руське) море до Циркумпонтійської катастрофи. У 55 ст. до н. е. солоні води Середземного моря прорвали Босфор і затопили величезні простори Борії разом з людьми і тваринами, що її населяли. Сьогодні це мілководдя Чорного моря між Румунією і Кримом, а також Азовське море.
Частина людей, яка завчасно врятувалася від стихії Великого потопу, здійснила перехід на північ, на географічно вищі землі й заснувала цивілізацію Верхньої Борії, всесвітньо відомої під іменем «ГіперБорія». Старі ж, затоплені долини назвали словом «Альтлан», буквально — «Стара земля», звідси славнозвісні міфи про Атлантиду і атлантів — кремезних русявих європеоїдів-борійців.
Гіперборія — це сакральна назва цивілізації Північного Надчорномор’я, відомої також як Трипільська або Арійська цивілізація. Її народження відбулося після Великого потопу (Циркумпонтійської катастрофи), звідси арійська традиція літочислення від 5508 року до н. е. — від народження «нового світу». Це літочислення офіційно проіснувало в Україні до 1720 року. Формування цивілізації Гіперборії супроводжувалося формуванням раси вищого рівня — Арійської раси. У другій половині 6 тис. до н. е. вона пережила демографічний вибух і кількома великими хвилями розселилася на величезні обшири Євразії, започаткувавши феномен індоєвропейської мовно-культурної спільноти.
Новий день, зоря світанку
Сонце усміхається, промінь в небі виграє
Життя преображається
Творимо!
Олександр Філатович, «Живе Слово», Цифрона 22.
Сьогодні на українській землі відбувається черговий Великий Перехід, який має привести до формування цивілізації вищого рівня — Вишньої Борії і народження нової раси. До 2015 року Україна має пройти повну трансформацію. Це буде поверненням до природного порядку і відновленням Сонячного Миру. Йдеться саме про відновлення, оскільки Сонячний Мир виникав і раніше як результат попередніх цивілізаційно-расових Переходів.
Слово «мир» має той самий корінь, що і слово «міра». Мир — це дотримання міри, тобто правильних, природних, божественних пропорцій. Це не суцільний спокій, а динамічний стан гармонійного розвитку з елементами неминучої боротьби і вольового подолання суперечностей. Звідси арійські імена Володимир — «володар міри» і Мирослав — «знавець міри». Мир — це гармонія різноманітності, це справедливість і вдячність.
Новий сонячний народ — це народ-миротворець, творець Миру, знавець Міри, планетарний відновлювач Божих пропорцій. В його колективній підсвідомості дрімає генетична пам’ять про дерзновенне творення Миру Борії 25-го тис. до н. е. і Миру Гіперборії 6-го тис. до н. е.
http://observer.sd.org.ua/news.php?id=12437


Первісний текст Чубинського

  • 23.07.10, 00:00

Павло Чубинський

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Гей-гей, браття милі,

Нумо братися за діло,

Гей, гей, пора встати,

Пора волю добувати!

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,

Нащо оддав Україну ворогам поганим?!

Щоб вернути її честь, ляжем головами,

Наречемось України славними синами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,

тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,

Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!

Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Текст репринтного відтворення першої публікації вірша П. Чубинського з львівського журналу «Мета», 1863, N 4, с. 271-272, що є літературною канонічною пам'яткою, яка лягла в основу пізніших модифікацій тексту.

Ще не вмерла Україна.

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнетця доля!

Згинуть наші вороги,

Якъ роса на сонці;

Запануємъ, браття, й ми

У своій сторонці.

Душу, тіло ми поґложим

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ

И Тарасі Трясило

Кличуть насъ изъ-за могилъ

На святеє діло.

Изгадаймо славну смертъ

Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ

Своего юнацтва.

Душу, тіло и д.

Ой Богдане, Богдане,

Славний нашъ гетьмане!

На-що віддавъ Україну

Москалямъ поганимъ?!

Щобъ вернути іі честь,

Ляжемъ головами,

Назовемся Украіни

Вірними синами!

Душу, тіло и д.

Наші браття Славяне (а де ж московіти? Не слов»яни?)

Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щобъ ми

По-заду зістались.

Поєднаймось разомъ всі,

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

Душу тіло и д.

Державний Гімн України (до закону України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року)

Ще не вмерла України (?) ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж ворогами.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

слова — П. Чубинський (виправлені Вербицьким)

музика — М.Вербицький

Минула редакція Державного Гімну України

 "Ще не вмерла Україна"

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів: 

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Станем, браття всі за волю, від Сяну до Дону

В ріднім краї панувати не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє

Ще на нашій Україні доленька наспіє

А завзяття, праця щира свого ще докаже

Ще на нашій Україні піснь гучна розляже

За Карпати відіб'ється, згомонить степами

Україні слава стане поміж народами

Українцями були не лише козаки.

  • 22.07.10, 23:54
 Паралельно розгорнулася дискусія, а чи можна галілеян вважати українцями. Мовляв, українці — це нація, що народилася в 15-16 ст. н. е. Їм заперечують: Україна — це назва краю, літописна Оу-країна. Тож українцями були не лише козаки, а й їхні предки, вкорінені в українську землю: руси, анти, сармати, скіфи-сколоти, галли-кімерійці, трипільці. А галілеяни — це південна гілка суперетносу галлів. Цей суперетнос (тобто сім'я етносів-братів, що виокремилася з первинного материнського етносу) народився у 12 ст. до н. е. в Україні. Звідси під різними племінними назвами він розселився на величезній території від Прип’яті до Палестини та Іспанії. 
Європейську гілку галлів ще називали кельтами. Одним з найвідоміших гальських племен були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походить західноукраїнська Бойківщина. Важливим чинником могутності галлів було мистецтво обробки заліза. Саме в них виготовленню залізних виробів вчилися римляни. В Україні ж виробляли стальну зброю ще з 13—12 ст. до н. е. Достеменно відомо, що в 12 ст. до н. е. галли завоювали Південну Палестину. Приплили на човнах-чайках, тому єгиптяни їх назвали «народами моря». Археологи довели, що це була масова міграція войовничих племен з Північного Надчорномор’я. Це саме ті біблійні «филистимляни», з якими воювали євреї. Галли-филистимляни займалися садівництвом і хліборобством, торгівлею й морськими промислами, володіли гончарством і секретами обробки заліза, подібно до європейських галлів-кельтів були чудовими воїнами. Цікаво, що шолом мовою филистимлян називався «кова», тобто «кований». Їхня кераміка була прикрашена трипільськими орнаментами. Сукупність фактів свідчить про те, що імена «галли», «кельти», «кіммерійці», «филистимляни», «народи моря» описують племена того ж самого суперетносу. 
У кінці 11 ст. до н. е. филистимляни завоювали Північну Палестину, яку назвали Галлія-Гальлея-Галілея, тобто «край галлів». Так вони робили завжди — опановану землю називали іменем свого племені-етносу (Бельгія, Британія, Скотланд) або іменем всього суперетносу (Галичина, Галатія, Галісія). Галілеяни були нащадками цих південних галів. Історики описують галілеян як жвавий, веселий і впертий гірський народ, який над усе цінує свободу. 
Скептики все це заперечують і стверджують, що слово «Галілея» походить від гебрейського «галіл» — «круг» або «хвиля», бо ландшафт Галілеї нагадує хвилі. На це їм відповідають, що в 11—10 ст. до н. е. іудеї населяли Іудейські гори за сотню кілометрів південніше Галілеї й не мали до неї жодного відношення. До того ж Галілея була значно цивілізованіша за Іудею, тож її мешканці не могли назвати свій край словом якихось прийшлих кочівників. Галли дали йому свої імена: річки Ярдана («яра вода») і Яргон, гора Ярмак («яра маківка»), сучасна Мерон), міста Магадан («могутня вода»), Скіфополь (столиця Десятимістя, «місто союзу», від «скіфія—скуфія—скупщина»), Рама («хрест»), Каня («яструб»). 
Галілеяни були хліборобами й рибалками, масово розводили свиней. Мали великі пасіки з медом, вирощували льон. Всі апостоли Ісуса, за винятком Іуди, були галілеянами. 
Ім’я Ісус (Іес-ус) — це гелленський варіант імені Яс, що означає «ясний», «світлий», «сонячний». Гелленське слово «хрестос» означає «найкращий, шляхетний, боголюдина». Це слово має синонім — «син Божий»: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти хрестос — син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Матвій 16.16, 20). 
Характерною особливістю галів-кельтів були високий зріст, біла шкіра, розвинені м’язи. Вони були відчутно вищими в порівнянні з іудеями: за даними археології, зріст тодішніх іудеїв не перевищував 160 см. Всюди підкреслюється, що в галів розкішне русяве волосся, яке чоловіки часто носили розпущеним. 
Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії, вона була шляхетною красунею високого зросту, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі й тонкі пальці рук. Ісус був дуже подібний до Своєї матері — був високого зросту, мав тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі. 
Правдивість цих описів через 2 тисячоліття підтверджена Туринською плащаницею, яка зберегла фотографію Ісуса в момент його воскресіння. Згідно з нею, Ісус був людиною європейського типу з атлетичною статурою, зростом 180 см, світлокаштановим волоссям і шляхетним виразом обличчя. 
Ісус належав до тієї хвилі галлів, які ще зберегли материнську мову, що нею розмовляли мешканці тодішньої України. Ця внутрішня мова в них існувала як «хатня» — нею «новоприбулі» галілеяни спілкувалися між собою, з дітьми. Саме цією мовою Ісус промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46), тобто «Лельо, Лельо, лем з мя ся остані». Для іудеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були загадкою. Натомість вони не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського краю, звідки галілеяни переселилися в Палестину. 
Дослівно ця фраза перекладається «Тату, Тату — лише зі мною останься». Але треба розуміти, що Ісус вмирав, у нього згасала свідомість, а в таких ситуаціях залишаються лише інстинктивні дії, вигуки і усталені словесні формули, що виголошують автоматично, наприклад: «Ой!», «Ого!», «Мамо!», «А щоб тобі!»… Тож найвірогідніше, що Ісус промовив усталений вираз (фразеологічний зворот, ідіому). Тому його не можна перекладати буквально — подібно до фразеологізмів «як з неба на голову» (тобто несподівано), «впало в око» (привернуло увагу), «з’їсти зуби» (мати великий досвід) тощо. 
Сенс цього галльського фразеологізму — «Тату, Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Правильність саме такого перекладу тут же підтверджує євангеліст Лука, який в паралельному місці дає його гелленський еквівалент: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх руках!». Так кажуть, коли починають ризиковану справу: йдуть на іспит, стрибають з великої висоти, починають хірургічну операцію тощо. В найважчий момент свого життя, переживаючи невимовний фізичний біль, втрачаючи свідомість і стрімко входячи у стан смерті, Ісус заговорив тією мовою, якою він думав, якою розмовляв з матір’ю і Творцем Всесвіту — своїм небесним Татом. Це була його рідна мова, що прорвалась назовні в «момент істини». 
Існує помилковий стереотип, неначе Ісус перед смертю почав цитувати арамейською мовою «Псалом Давида» № 22: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?» Це повний абсурд, адже Ісус ніколи не втрачав зв’язок з Творцем, а на смерть пішов цілком свідомо, з власної волі — для того, щоб третього дня воскреснути і якнайяскравіше продемонструвати боголюдський потенціал Людини. 
Окрім того, якби ці слова були сказані арамейською, то навколишні іудеї їх би добре зрозуміли, натомість «деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іліяху кличе!» (Марко 15.35). Так само останні слова Ісуса не були сказані гебрейською, гелленською чи латинською, оскільки поряд стояли первосвященики і фарисейська старшина, які знали ці мови. Але ніхто з них не зрозумів сказану Ісусом фразу, яка в записі гелленськими літерами прозвучала приблизно як «Елі Елі лема савахтані» — дещо нерозбірливо, адже в Ісуса було розбите обличчя і він вмирав. Євангеліст Лука, повторимо, тут же дає гелленський еквівалент цього галльського фразеологізму — «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» Це вже не перший випадок, коли один євангеліст наводить звучання слів в оригіналі, а Лука їх перекладає. Наприклад, сказані арамейською мовою слова «Таліта, кум!» (Марко 5.41) перекладаються як «Дитинко, пробудися!» (Лука 8.54). 
Нарешті, існує гарантований спосіб дізнатися, якою мовою говорив Ісус. Це елементарно: просто знайдіть того, хто її зрозуміє — це і буде мова Ісуса! Тож якщо її розуміють українці карпатського краю (де збереглися дуже архаїчні звичаї та говірки), значить Ісус говорив саме цією мовою — мовою Карпат, тобто карпатським діалектом української мови. 
Вся ця інформація набула розголосу завдяки чудовому проекту «Великі Українці». Його шеф-редактором є Вахтанг Кіпіані. Його запитали, а як щодо Арії підтримують Ісуса — Найвеличнішого Українця!? Вахо відповів: «Підтверджую, голоси за Господа Нашого потроху капають в кошик проекту»