Московсько-кримське хамство

МОСКОВСЬКО-КРИМСЬКЕ ХАМСТВО
КІНЦЯ ВЕЛИКОГО РОЗПАДУ
І ПОЧАТКУ ВЕЛИКОГО КІНЦЯ
Заява Віті Царапкіна з приводу
авантюризму російського парламенту
щодо Севастополя та з інших приводів
 
«Чекати від дурня розумного рішення -
самому, в якійсь мірі, ставати дурнем».
З щоденника Вані Молдаванa.
 
 
Що краще: мати підлого і наглого сусіда, чи зрадливу жінку? 
А якщо і те, і се? 
Якщо наша молода держава має по сусідству «непредсказуемое держимордие», а у себе в хаті - безліч політичних повій? Від гнидаво-дрібнюсіньких, як чумадєєви, смарченки, тупоущенки, стервихови, прибитови-мєшкови, круглови-дуракови, інші подлєцови. До блошино-величних, як «багрово-красные правители краев й отраслей»? 
Отже, маємо... 

І, звісно, наглий сусід буде йти на контакти з нашими повіями. І, звісно, наші повії будуть шукати контакту з сусідом наглим. Нечисть липне до нечисті. 
І, звісно, наглий сусід, керуючись хамською мораллю, буде лізти на наше подвір'я. Бо його «долг - защитить интересы собратьев». А «долг псобратьев» - віддячити «защитнику». Пудовкіни - це лише гирі у руках хамсбулатових. А хамсбулатови - «выжиматели» пудовкіних. Рухає цим усім хамська мораль. Та мораль, про яку застерігав ще великий класик: 

А судьи кто? – 
За древностию лет 
К свободной жизни 
их вражда непримирима. 
Сужденья черпают 
из забытых газет 
Времен Очаковских 
и покоренья Крыма... 

І коли бачиш на екрані телевізора стару жабу в адміральській уніформі, з прізвищем «всесоюзного старосты», яка квакає: «Черноморский флот и город Севастополь, как бастион на южных рубежах нашей родины...», то розумієш, чого «покорители» так тримаються за «покоренный» Крим. Крим був «последним оплотом белых», коли наступали «красные». Крим є «последним оплотом красных», коли наступають «белые». 
«Бастион южных рубежей» їх «Родины». У них нема країн, земель, народів. У них є «рубежи» і «население». Їх «родина» там, де ступила їхня «покоряющая» нога. І тільки та нога (щоб вона відсохла кожному «покорителю») ступила на чужу землю, як та земля вже «исконно русская». 
Севастополь - «город исконно русский» на «южных рубежах»... 
Кенігсберг - на «северных рубежах»... 
Нарва - на «западных рубежах»... 
Нема «исконно» татарської землі, німецької, естонської. Нема їх народів. Є «русскоязычное население»... І «бастионы», які те «население» охороняє. 

Конаюча відьма хотіла б, щоб увесь світ помер разом з нею. 
Конаюча імперія - гірше конаючої відьми. Відьми конаючої імперії вже п'ють кров на «бастионах» в Югославії, Карабасі, Придніпров'ї, Прибалтиці, Грузії, Таджикистані. Тепер їм запраглося відьомського шабашу на «южных рубежах». І знову грають «населением».. 

Я - Вітя Царапкін, дитя Уралу, син України - не «население»! Я шаную свій «русский язык» і пишу ось українською мовою. Бо я син тієї землі, яка мене породила, і достойний, прийомний син того народу, який мене прийняв по достойному. 

«Население» - це ті, якими свого часу населяли українські села, виморені голодом. 
«Население» - це ті, які займали садиби, вивезених у Сибір «куркулів». 
«Население» - це ті, які займали квартири, розстріляних по застінках НКВД та КГБ... 

Отже, вважаю, що ні я, ні багато подібних до мене росіян, не мають нічого спільного з цим «русскоязычным населением». Так само, як «население» Москви типу хамсбулатових, руцких, пудовкіних, попових, «население» «Верховного Совета России» не має нічого спільного з російським народом. 
Зараз в Україні часто ставлять запитання російською піснею: «Хотят ли русские войны?» Р у ц к и е - постійно хочуть війни. Звір, який хоч раз спробував людської крові, буде людоїдом до скону. 

Вважаю: 
Що мій, російський, народ не допустить, щоб із його святої многостраждальної землі по інших землях розповзалися людоїди. 
Що мій, український, народ не допустить, щоб людоїди повзали по його святій многостраждальній землі. А його політичні повії безкарно продавали цю землю. 

Тому закликаю всіх чесних людей: гуртуймося! 

Вітя ЦАРАПКІН, cправжнє дитя Росії та істинний син України. 
Заяву передрукував та до публікації подав Євген Дудар - істинний друг Віті Царапкіна.

Євген ДУДАР