розмова далі

-- Ти радиш, просто отак здатись?
--------------------------
Кажу:  ні, я хочу що б ти віднайшла душевний спокій.

Я намагався поводитись як друг, а не священник.
Тепер час розмежувати, боже від кесаревого.
Кажу: ходім  до церкви. Вона погоджуєтья. Ідемо. Невеличка приміська церква.  Потрапляєм якраз на вечірню службу.
Ми молимося разом. Молимось довго. Я молюсь за неї і за Кубу.   
Стає трохи легше. Молитва корегує хід думок. Ну от і влип, а так гарно все починалось. Мальовничій захід сонця, приємні дівчата. А тепер купа якихось суєтних деталей , в яких я не розбираюсь, і чути не хочу. І розумію що радити як друг не можу, бо це означає брати на себе відповідальність за її рішення. Починаю говорити як братчик.    ( Що я їй сказав ви вже приблизно читали)
-- Ти як багато сучасна людей,  втратила віру твій чоловік  даний тобі із Божим
умислом. Для того щоб ти щось вивчила, розвивалась. Що ви з того зробили? Ця ситуація рукотворна... Вона не дає мені договоити:
 -- Він бив мене, як можна залишатись з чоловіком який піднімає руку на жінку?
Цей аргумент впоперек, вибиває у мене з під ніг грунт.   Це наскільки вже треба не контролювати свої нерви?...Але наступна думка :  І вона все одно з ним залишається! Наче демонструє, а я все одно тут, а я сильніша!  і нічого ти мені не зробиш! 

Кажу:  -- не питай, хочеш залишайся! але залишатись без любові -- засіювати ненависть, розлучайся, тільки не муч ні себе, ні його, ні людей.
-- Він не хоче розлучатись. Йому і так комфортно. У нього все є: комп"ютер, музичка, їжа.  
-- Якесь зачароване коло. То що, ти так і будеш залишатись із ним, приводити нових друзів, приносити нових котів, до поки він не витримає і не піде сам?
--Не знаю... -- на цей раз задумалась вона.  
--Не дуже хороша стратегія, Куба видається терплячим.
Хочу продовжити, але в її очах бринять сльози. Якось я все ще не навчився сприймати жіночі сльози. Замовкаю. Той спокій досягений молитвою знову втрачено. Заглиблююсь у свої думки. У місії було простіше. Між мною та селянами була дистанція. Я говорив правильні речі, я був переконаний у слушності своїх слів. Там все було драматичніш, яскравіш. Там я дізнався що значить хвороба, смерть, війна, що значить нести світло, дарувати надію. А тут... Тут мене наче засмоктувало в болото якогось побутового дріб"язку. Дріб"язку який мене, власне, і не стосується. Хтось правильно підмітив у сучасному світі проблеми перемістились у власне ліжко. Нас не цікавлять ідеї, нас цікавлять лише власні проблеми. Може ще не час відсахнутись, відійти як від хворого на лихоманку?
.....