ще шматочок

Хоч кухня і одна на поверх, вона поруч. Я чую всі перемови в кімнаті.
Дівчата говорять між собою англійською. Видно Таня  соромиться говорити польською, хоч наче стверджувала що розуміє.
Наша кухня це щось таке номінальне, приказка про церковну мишу "це про тут". Роздивляюсь полиці.  Не густо, хербатка (чай) наче є, навіть заварна. А от печива чи цукерок... Такого тут не водиться. Наріжу хліб,  от якесь варення (ми не горді).  Поки я вирішую господарські питання, ( у якого з сусідів поцупити ще одну чашку). Чую розмову. Таня (очевидно дивиться у вікно) під враженням що у монастирькому дворі скаути з братом (то брат Збишек, особа достойна не однієї історії) грають у баскетбол!  Каже що православного батюшку за таким заняттям не уявити. До себе сміюсь -- у нас тут і не таке побачиш. Рената (ну звичайно як я міг сумніватись) перше що вона прокоментувала це музичний центр і ноут-бук. Коментар на кшталт : такого рівня техніка якось не узгоджується з образом францисканця. Мені і смішно, і не дуже...
Далі Таня каже: а все ж прикольно він так, просто пустив нас до себе ми ж запросто тут могли б щось узяти і піти. На що Рената не менш єхтдно відповіла: ну хоть щось із брацьких чеснот ще залишилось.
Нарешті чай готовий, я повертаюсь до кімнати.