Далі до теми... (або чим далі в ліс, тим товстіші партизани)

Цитата: Я живу в місті, де автохтонне населення завжди розмовляло українською мовою. Але якби я захотіла щось написати в блозі, я мабуть теж вибрала б російську мову. Вибачте, але я її краще знаю. Ось в чому загадка. Вказана цитата настільки красномовна, що її варто розглянути у деталях. Бо це і є серцевина явища.

Відповідь. Ви її краще знаєте...Тому що ту мову для вас розробив Пушкін з Гоголем та багато інших. А от уявіть Пушкіна, що мне десятого листа Тетяни до Євгенія, бо лист освідчення не мислиться російською. Йому було легко? А уявіть як його це все дістало він плюнув і сказав: -- "Від завтра я писатиму французькою, я її краще знаю!" -- Але він цього не сказав і не зробив. А сказав він от що: --"ленивы ми и не любопытны!". (Загалом, він багато чого хорошого сказав).

До Пушкіна тих, до кого приходила думка, що російською можна писати (виявляється) -- можна перерахувати на пальцях. Ситуація з укр. мовою не така вже й трагічна. (Подякуємо Тарасові Григоровичу). Принаймні питання "бути, чи не бути" -- не стоїть. Було б бажання.

Цитата. Чи можна на олбанському писати високохудожні твори? Мабуть можна. Але чи варто?

Відповідь. Аж напевно, уся підліткова література яку ви (ми) читали, ви (ми) читали російською. Тому в словнику активному є слово "доблесть", а слово "звитягя" дай Бог, щоб було хоч у пасивному. От і виникає у голові це чудове поєднання поезії срібного віку та говірки хмельницького (вставте ближчу вам назву) базару. Це явище, як Сердючка, може подобатись, може дратувати. Але це об'єктивна реальність. Раптом помітивши його, ми починаємо в жасі волати: "Боже, невже Україна, це оце ?" -- і це теж вона... У будь-якому разі не варто плювати на дзеркало. Тому хай живе Клєрррр Захарівна, "камеді клаб" і хто там ще. Це обєктивна реальність. Щоб себе зрозуміти, треба себе прийняти, таким як є.