Знахідка

На минулих вихідних вирішила передивитись свої «скарби» в шухлядах письмового стола. За час, відколи придбала новенький стіл, накопичилось багато непотрібних «потрібних речей», на які досі не піднімалась рука викинути. Зазвичай після таких рейдів вільного місця стає вдвічі більше.Так от… сиджу перебираю шухлядку за шухлядкою і не моргнувши оком викидаю все зайве. Коли розбиралась з самою нижньою шухлядкою, то для зручності витягнула її геть. На самісінькому дні стола лежали якісь «папери». «Щоб це могло бути?»-подумала я, і, не дивлячись, дістала їх. Побачивши що я витягла,  одразу забула про останній ящичок: у мене в руках була карта Львова! Якийсь час я просто крутила її в руках, здивовано дивлячись на неї, а потім примружила очі і перед очима попливли спогади про моє знайомство з містом Лева, і від тих спогадів стало так тепло і приємно…

Основну частину минулорічної відпустки я спланувала заздалегідь. Оскільки вона мала бути на мальовничих просторах Західної України,то на зворотньому шляху вирішила завітати у славетне місто Львів.

…І ось вже були позаду кілометри пішої мандрівки Свидовецьким хребтом. Ми усім гуртом чекали на автобус, який мав відвезти нас до Івано-Франківська. І чомусь вже не так сильно хотілось до міста мрії… Більше хотілось прямо додому… Подорож гірськими вершинами була дуже вдалою з наплічником приємних вражень, але все одно мандрувати вже хотілось лише внапрямку рідної оселі. Я прекрасно розуміла, що обміняти квитки у мене немає ніяких шансів, оскільки у розпалі був сезон відпусток. «Що, Наталко, захотілося здійснення мрій, то бери речі і мовчки їдь у омріяне місто!»- сказала я собі… Закілька годин наша група була у Франківську, де ми всі і розпрощались. Я почимчикувала на автовокзал і менш ніж за годину, сидячи в комфортабельному автобусі, прямувала до Львова. Після того як ми спустились з гір на землю, повітря здавалось якимось густим, було важкувато дихати. Незважаючи на це, чотиригодинний переїзд минув досить швидко.

Зупинитись мала у своїх колег, тому на вокзалі мене вжечекали. Поки ми йшли до авто, мені повідомили що ввечері буде лазерне шоу (на календарі було 24 серпня - День Незалежності), вдень була репетиція, тому в районі нема світла і як наслідок бойлер не працює, води нема. Всю дорогу мене гріла думка, що от-от доберусь до благ цивілізації - і тут на тобі! Знову захотілось  додому, аж до сліз хотілось додому, але відступати було нікуди. Під вечір світло таки з’явилось  і далі життя закружляло новим вихором подій. Про «додому» вже ніхто не думав, мінливі промені лазерного дійства манили на свято.

   На годиннику було близько півночі, а ми втрьох бродили вуличками древнього міста. Не спало все місто, гамірно було,  як вдень. Я слухала все що мені розказували про старовинні вулички, проте я не здатна була що-небудь запам’ятати. Мені здавалось що все це я бачу уві сні: оперний театр, Латинську катедру, площу Ринок, мимо нас продзвенів останній трамвайчик. Але це все було наяву! Досить реальною була піцерія з плетеними стільчиками, мої колеги-друзі, бурштинового кольору пиво - як же без нього. Все одно було важко повірити в те, що навколо мене казка під назвою Львів! На дворі панувала тепла літня ніч, свято потрошку вщухало, люди розходились по домівках. Ми теж не поспішаючи  пішли вулицею Вірменською, потім Городоцькою, ділячись враженнями про нашу зустріч.

Наступного ранку розпочався звичайнісінький робочий день, тому знайомитись з містом Лева далі мені довелось самотужки. У найближчому кіоску я придбала путівник і карту міста. Безнадійно полиставши путівник, я поклала його в кишеню і взялась за вивчення карти. Розкривши її на позначц «центр міста» зрозуміла, що знайомство має починатись з оглядового майданчикана вежі Ратуші - звідти місто дійсно було видно як на долоні. Але це булопотім, а спочатку була 65-ти метрова висота сходами, яку підкорити було не набагатолегше, ніж 2000 метрів гірських вершин.

 Та воно того варте!!! Особливо цікава остання ділянка гвинтовими сходами.

Одним словом кажучи раджу всім, не пожалкуєте. З такої висоти було зручно роздивлятись план міста, провести оглядову екскурсію  чудернацькими дахами будівель,

     а на останок переполошитись бемкотіння годинника, який вирішив повідомити про настання наступної години )). Цікаво було роздивлятись архітектуру безлічі храмів та костелів,

спостерігати за метушливими трамвайчиками. Після столичних широт історична частина Львова здавалась мені майстерно зробленою декорацією до історичного фільму.

Потім більшу частину дня я бродила вузенькими гостинними вуличками, періодично звіряючись з картою.

Особливого колориту місту додають сувенірні крамнички: лише у Львові ви можете придбати на згадку ґудзик з одягу сажотруса,

частку бруківки з гербом Львова, філіжанку з неповторними видами міста. Можна навіть почути чудернацьку історію від того самого сажотруса, якого раптом зустрінете на порозі крамниці. А вечір приготував мені новий дарунок: янарешті зустрілась з віртуальною подругою IrrrenKo .

Вечірнім містом ще лунали відголоски свята, вулички занурювались в приємну прохолоду і ми вирішили піти у Кав’ярню на бамбетлі. Якщо при всіх умовах ви не вживаєте каву навіть у Львові, то вам запропонують смачний чай, чудернацький коктейль або ніжний десерт.

 Попереду в мене був ще один день у Львові, але Львів для мене так і лишився загадкою. Це відчуття не можливо осягнути. Скільки б разів ти не приїздив до Леополісу, кожного разу він буде іншим, і кожного разу хотітиметься повернутись до нього знову. Не можливо осягнути того, коли ти купуєш каву на подарунок і на твоє питання «Що ж взяти?» стороння, літнього віку, пані з захопленням розказує тобі про особливості сортів кави і на останок каже: « Не забудьте додати тертого шоколаду!». Ти повертаєшся щоб подякувати, а загадкової пані вже нема, лише вхідні двері крамниці ліниво зачиняються, ніби щойно хтось вийшов…

…До відправлення потяга лишалось хвилин тридцять. Цьогочасу мало вистачить захопити свої речі і дістатись до вокзалу. Додому ніяк нехотілось їхати. Було досить дивно від того, що два дні назад бажання було зовсім іншим. Щойно друзі «закинули» мене у вагон, потяг зрушив з місця. І я вже знала що я знову повернусь у казку під назвою Львів!!!