Чорна кава з вершками...

Чорна кава З вершками… І сльоза на щоці…   Кава стає солонуватою… Смак сліз І вершків… Гіркувато-солоний… Але слiз ти більше не відчуваєш… Вони стали з кавою одним цілим… Як біль і ти – нероздільні…   А щастя,здається,так близько… Достатньо лише простягнути руку… Але ти це собі забороняєш… Бо воно не твоє…   І,нехай,та інша не буде так Його кохати,так дорожити Ним,так за Ним сумувати, як ти… Але ж Він Поруч саме з нею… Отже,це щастя належить їй…   Цікаво,де він зараз? Береш в руки мобільний… «Може,хоч поговорю з Ним… Мені стане краще… Хоча… ні… він,певне, зараз з нею..» Вмикаєш сумну музику… Поглиблюєшся в свою самотність…   плакати через відсутність Нього стає традицією…   Скажіть,це параноя???!! (_КоШеНяТкО_)