Подавляющее большинство тяжких преступлений и изнасилований в столице России совершают приезжие, сообщил начальник ГУВД Москвы, генерал-лейтенант милиции Владимир Колокольцев. "Наиболее дерзкие и опасные преступления совершают члены этнических группировок. Внедриться в их земляческие связи непросто. Где-то порядка 70% преступлений, причем преступлений тяжких, совершаются иногородними", - заявил В.
Статья:
http://dpni.org/articles/lenta_novo/17365/

С начала 2010 года население Российской Федерации сократилось на 65,6 тысяч человек и составило 141,8 млн. человек. При этом, как отмечает Федеральная служба государственной статистики, потери населения были на 60,5% компенсированы миграционным приростом. 42 субъекта России дают положительную динамику числа родившихся за первое полугодие 2010 года.
Статья:
http://dpni.org/articles/lenta_novo/17364/

Жители московских районов Текстильщики и Рязанский в знак протеста против строительства мечети высадили деревья на месте, отведенном под религиозное сооружение. Об этом 26 сентября сообщает агентство &ldquo.Интерфакс&rdquo.. Участники акции протеста посадили на пустыре около Волжского бульвара 15 кленов. Противники строительства мечети рассчитывают, что в будущем на этом месте появится не мечеть, а парк.
Статья:
http://dpni.org/articles/lenta_novo/17359/

Живя для жизни, росcич всегда выбирает свободу. Нет смерти, Ратибор

На вековые леса — снег пушистыми шапками.
Только будущее зыбкое теперь, шаткое.
Скоро и некому станет глядеть в чащу с ласки.
Белизна родная кровью сочит красной.
Прём врагом обманутые, косяком в бредень.
Юные совсем ещё души уже червями изъедены.
Всю грязь почитать заставляют и славить,
На колени добровольно встаём без памяти.
Истово молясь, дабы без перерыва пёрло.
А сзади кто-то подойдет и полоснёт по горлу.
Тут и Вера вспыхнет — в ладони оберег.
Только красная струей уже брызжет на белый снег.
Враг хитер как дьявол, работа без риска.
С этой войной нас осмеивают даже близкие
Тропой окольной, в тени, и воздух затих.
Уходим в ледяную ночь умирать за своих.

Рано по утру на гром боя пойду из обители.
В дорогу брось упрёк, взглядом проводи презрительным.
Дыры от пуль и клыков на рваном кителе.
Под снегом нехоженым буду только твоим победителем...

Проклятая проклятьями, ядом усыпана снова
Земля под снегом серым, рельсами полосована.
Ноша тяжела, морозами битая ряса.
Распятие — на капроне, и рюкзак с боеприпасами.

Будем жить вечно. Лететь над серой гладью,
Одна идея высшая — здесь умереть за братьев.
Глядя на звезды, дорога в гниющие дали.
В чащу тёмную, кишащую хищными тварями.

Настанет наступление, и на небе заискрится.
Держим напор вражеский на подступе к границе.
Руками разрывая плоть, подыхаем от вони.
Я чувствую поджилками, что нас здесь похоронят...

Отрядами идём, по лесу мелькая бликами.
Коварные подножки ставя шествию великому —
Армии разврата, ведомой низменной целью...
Пусть наша кровь станет в пасти их ядом смертельным.

Рано по утру в бой пойду из обители.
В дорогу брось упрёк, взглядом проводи презрительным.
Дыры от пуль и клыков на рваном кителе.
Под снегом нехоженым буду только твоим победителем...

Смерть не страшна, Ратибор! Страшна жизнь в неволе!!

У місті Умань на Черкащині в ніч на неділю в результаті отриманого ножового поранення помер 19-річний громадянин Ізраїлю.
Статья:
http://www.reactor.org.ua/news/4048-8.html

Нам постійно говорять, що політики, які вибудовують свої передвиборчі програми на мовному питанні, лише намагаються відволікти суспільство від більш важливих проблем. Справді, із цим можна було би беззаперечно погодитися, якби йшлося про якусь іншу державу, де мовне питання давно вирішено попередніми поколіннями, а разом із ним не виникає жодних клопотів із, наприклад, цивілізаційним вибором.
Статья:
http://sd.org.ua/news.php?id=18872

Янукович: Не будемо говорити про погане, а краще зробимо!
Статья:
http://sd.org.ua/news.php?id=18870

Петро Остапенко
Підписання угоди про продовження базування Чорноморського флоту в Севастополі не є лише результатом активної політики Кремля та здачі національних інтересів Януковичем і Партією регіонів. Відсутність серйозного організованого спротиву угодам з боку так званої опозиції (НУНС та БЮТ) ба навіть підтримка де-якими їхніми депутатами Харківського пакту, свідчить про те, що вся українська верхівка стала на шлях угодовства та зради. Нажаль, багато хто з нас тішив себе ілюзіями про те, що незважаючи на партійну приналежність та передвиборчі гасла, наші можновладці зацікавлені в розвитку нашої держави та зміцненні її суверенітету. Насправді все виявилося набагато простіше і банальніше. Новообрана влада з шаленною швидкістю без щонайменшого спротиву та навіть хоч би якогось торгу кинулась здавати національні інтереси.
Основною причиною гнилості так званої еліти є те, що вся вона складається з олігархів та їх прислужників. Фактично Україною правлять кілька олігархічних кланів, які не лише контролюють стратегічні галузі – енергетику, металургію, хімічну промисловість, машинобудування, банківську систему, а й бюджет, державні закупівлі, всі головні фінансові потоки держави. За своїм менталітетом ці люди є бізнесменами або просто гендлярами. Основна їх мета- особисте збагачення. Такі питання як підвищення могутності та обороноздатності країни її економічний розвиток, добробут народу їх абсолютно не цікавлять. Вони не пов”язують своє майбутнє та майбутнє своїх дітей з Україною. Їх діти переважно навчаються за кордоном, вони купують собі там нерухомість, вкладають кошти в іноземні банки та бізнес. З Україною їх пов”язують лише підприємства, які вони ще не встигли перепродати та кошти які вони крадуть з бюджету.
Держава та український народ розглядаються ними лише як джерело особистого збагачення. А, що таке національна гордість, національні інтереси, мова, історія, наші святині, наші герої – для них це все абсолютно невідомі поняття. На чому тут можна заробити гроші? І тут знаходяться покупці з Москви які щедро платять за все це, точніше дають знижки за газ – чому б це все вигідно не обміняти? До того ж народ позбавлений мови, історичної пам”яті, національних героїв досить легко перетворити на слухняний електорат, який навіки продовжить панування псевдоеліти.
Ось чому в знищенні української нації кровно зацікавлена не лише російська влада , але й місцеві олігархи. Їх наступ на все українське буде продовжуватись аж поки не наразиться на стійкий опір українського народу, в іншому разі українську націю буде знищено. Саме олігархи розколюють Україну, протиставляючи Схід і Захід, створюють напругу у суспільстві. Їх принцип – Розділяй та владарюй. Вони бояться єдності українського народу, адже єдиний народ не залишить їх при владі. Тому боротьба за повалення олігархічного режиму є боротьбою за українські ідеали і цінності. І навпаки відстоюючи наші права на мову, історію, героїв ми обмежуємо вплив на суспільство ідеології олігархів – космополітизму, підтримуємо в суспільстві дух опору, створюємо передумови для подальшого звільнення українського народу від іноземного панування та місцевих олігархів.
У 2004році частина олігархічних кланів( в першу чергу пов”язаних з банківським капіталом), які були зацікавлені в залученні іноземних інвестицій та перепродажу українських підприємств іноземцям, використовуючи невдоволення народу правлінням Л.Кучми, привели до влади В.Ющенка. Прикриваючись ліберальними гаслами, помаранчевій владі вдалося налагодити контакти, як з керівництвом країн Європи та США, так і з міжнародними корпораціями. Вони досягли своїх цілей. Ряд українських банків, зокрема Аваль, Укрсиббанк було продано іноземцям, загальний обсяг іноземних інвестицій (в основному в підприємства які належать олігархам) зріс протягом 2005 – 2008рр. майже в 4 рази.
Оскільки, нова влада була підтримана патріотичним електоратом, то вона прикривалася патріотичними гаслами, проводила певні кроки по розширенню сфери застосування української мови, відновленню історичної справедливості, вшануванню українських героїв. Проте, всі ці кроки мали швидше показовий характер. Поруч з цим йшла потужна проросійська пропаганда, безперешкодно діяли російські шовіністичні організації які розколювали українське суспільство, нав”язували прокремлівські погляди на події в Україні.
Наприкінці 2008р. розпочалася світова економічна криза. Починається потужній відтік капіталу з України. Олігархи в розпачі, більшість з них не встигли перепродати українські підприємства (зокрема металургійні) іноземцям на піку цін. Більш того фінансове становище цих підприємств сильно погіршилось. Підняття Росією цін на газ викликало повну капітуляцію з боку олігархів, та здачу ними суверенітету і національних інтересів України. Як раніше, одні їх ставленики проголошували українські ідеї, так зараз інші, або навіть ті самі політики, перефарбувавшись, змагаються один з одним в українофобії та москвофільстві. При цьому не виключено, що на певному етапі ці самі люди знову перекинуться, будуть фарисействувати, бити себе в груди і згадувати як навіть голосуючи за чорноморські угоди, відважно захищали Україну. Отже, олігархи та їхні політичні партії постійно торгують Україною, нашими національними інтересами, пристосовуючись до обставин та витягуючи з них свою максимальну вигоду.
Чи дійсно, Харківський пакт, та так зване зниження ціни на газ поліпшить стан української економіки? Ні вони лише посилюють колоніальну залежність економіки України від Росії. Підписані минулого року урядом Ю.Тимошенко газові угоди, поставили Україну в кабальну залежність від Росії. І не лише через базову ціну за газ на рівні 450 дол.США за 1000 куб.м., але й через зобов”язання викуповувати великі обсяги газу та штрафними санкціями за його недобір. Очевидно Ю.Тимошенко свідомо накинула газовий зашморг на шию України та відкрила шлях до її подальшої колонізації. Її справу успішно продовжили В.Янукович та уряд М.Азарова. Вони не скасували угоди Ю.Тимошенко, а лише отримали знижку ціни на газ взамін на безкоштовне 25-річне перебування Чорноморського флоту в Севастополі. В той час як формула розрахунку ціни на газ (в ній ціна на газ прив”язана до ціни на нафтопродукти в Європі), базова ціна на газ 450 дол.США за 1000 куб.м., штрафні санкції за недобір газу, обсяги закупівлі газу залишилися незмінними. Тобто Україна залишилася міцно прив”язана до Росії газовою трубою. Ми протягом наступних 9 років не зможемо скорочувати закупівлі россійського газу, а значить розвивати власний видобуток газу, завозити зріджений газ з країн Африки та Близького Сходу, впроваджувати газозберігаючі технології, тощо. В той час, як країни Європи скорочують споживання російського газу, переходять на альтернативні джерела. З цих країн Росія не лише не стягнула штрафи за недобір газу, але й погодилась на суттєві знижки в ціні, ще більші, ніж надала Україні за оренду Севастополя. В.Янукович та М.Азаров не зробили навіт жодних спроб змінити газові угоди на користь України. В той час,роблять все, щоб Россія все міцніше не лише політично але й економічно прив”язала Україну до себе. Слідом за газовими угодами планується здати Росії українські атомні станції, родовища урану, підприємства машинобудування та хімічної промисловості. Не виключено, що і металургія врешті-решт опиниться під російським контролем. Отже, Харківський пакт має на меті не забезпечення України дешевим російським газом, а повне підпорядкування української економіки Росії.
Поки олігархи знаходяться при владі не може йти мова про політичну, економічну, культурну, інформаційну незалежність України. Навіть, якщо Росія ослабне – олігархи знайдуть Україні нового господаря – США, ЄС, Китай, Туреччину… Звільнення України можливе лише за умови повного знищення олігархічних кланів.
Ким були нинішні олігархи 20 років тому? Партійними функціонерами, дрібними бізнесменами, злодіями. Яким чином національні багатства України опинилися в руках цих людей? Чи заробили вони їх чесною працею, чи збудували вони всі ці підприємства, що належать їм нині ? Очевидно, що ні. 20 років тому всі ці підприємства знаходилися в державній власності (в загальнонародній, як тоді казали) і всі ми були, хоча і формально, власниками цих багатств. Всі ці багатства було створено працею наших дідів, батьків, нас з вами, тих хто відмовляв собі в самому необхідному, жив бідно, але створював економічний потенціал країни. Всіх нас було пограбовано. І ми повинні повернути все те, що по праву нам належить.
Чи ефективно розпоряжаються олігархи тим що вкрали в народу? Очевидно що ні. Українська економіка занепадає вже майже 20 років, виробництво скорочується, рівень життя людей знижується. Кожен з нас знає про тисячі фактів, коли приватизовані підприємства переобладнувались під торгівельно-розважальні комплекси, офіси, тощо. Як високотехнологічне обладнання та техніку різали на металобрухт, приміщення розбирали на будівельні матеріали, людей позбавляли роботи. Тисячі підприємств, ферм, колгоспів, стоять зараз зруйновані та покинуті, як після війни чи стихійного лиха. Та й ті, що працюють не визначаються високою ефективністю. В той час як олігархи, на вкрадені в українського народу гроші, будують собі палаци та маєтки в тому числі і за кордоном, купують дорогі яхти, автомобілі, розважаються.
Знищення режиму олігархів полягає не лише в поверненні, вкрадених ними в народу підприємств, землі, грошей, але в конфіскайії в олігархів, корумпованих чиновників та членів їх родин нерухомості, особистого майна, інших активів в тому числі й тих що знаходяться за кордоном. Адже все їх майно отримано злочинним шляхом в результаті розкрадання та рейдерських захоплень державного та колективного майна, зубожіння українського народу.
Час люстрацій минув. Люстрації необхідно було проводити в перші роки незалежності. Зараз мова йде про масове притягнення до кримінальної відповідальності олігархів, чиновників, суддів, депутатів які причетні до державної зради, розкрадання та занепаді Української держави, зубожіння українського народу, порушення його прав і свобод.
Знищення олігократії та прихід до влади кращих представників українського народу назавжди покінчить з угодовством та зрадництвом вищого державного керівництва, об”єднає український народ, забезпечить розвиток, могутність та процвітання Української Держави.
Статья:
http://ntz.org.ua/?p=1904

О капитализме, государстве, а также об условиях революции…

Размышления о революции - В связи с диалектической природой революции, лучший союзник революционного движения – правящий класс. - Распад современной, постиндустриальной, либерально-капиталистической системы будет основан не столько на мудрости Партии и ее способности принимать правильные решения, сколько на усиливающейся тенденции системы, приводящей к ее собственной гибели. - Когда система сильна – мы по-прежнему неподвижны. Когда система слаба – мы продвигаемся. Успех Партии на данный момент является хорошим индикатором текущего состояния системы. - Когда мы оцениваем состояние либерально-капиталистической системы, мы не должны заблуждаться по поводу ее кажущейся и истинной силы. - Для того, чтобы понять истинную природу революционного процесса, необходимо получить четкое представление о факторах, которые способствуют тенденции системы к самоуничтожению. - Государство всегда является инструментом в руках правящего класса. Социалистическое государство должно подчиняться воле рабочего класса, в либерально-капиталистическом государстве на практике господствуют интересы капиталистического класса. - Уничтожение либерально-капиталистического государства основывается на том факте, что все государство использовалось для обслуживания малочисленных эгоистичных элит. Их безжалостная жадность находится в прямом противоречии с потребностями рабочего класса. - Капиталистический класс стремится удовлетворить свои потребности, и постепенно стремится уничтожить основу своего собственного существования. - Капиталистическую элиту можно сравнить с раком. Он питается жизненной силой своего хозяина. Рак, так как он силен на данный момент, высосал хозяина досуха, но в то же время он уничтожает основу для своего существования. - Непосредственно перед своим разрушением, капитализм будет казаться наиболее сильным. - Незадолго до своего разрушения, власть капиталистического класса и его значение достигнет своей кульминации в обществе. - История – диалектический процесс, который прогрессирует с помощью насильственных революций. Каждая социальная система развивается по своим собственным внутренним законам, проходит свой путь до конца и исчезает. - Элита всегда слепа. Это типично для элиты, что она открыта только для слепых, бесхарактерных оппортунистов, для тех, кто полностью проглотил официальные истины, скармливаемые им системой. - Господствующее положение элиты не позволяет ей видеть истинную природу проблем. Господство элиты не позволяет ей начать реформы – они могут навредить этому господству. - Парадокс власти: в страхе потерять власть, каждый цепляется за нее. Это первопричина того, почему власть в конце концов будет потеряна. - Система, которая развивается согласно своим собственным внутренним законам, не может восстановить себя. Таким образом, в конце концов, судьба каждой элиты неизменно готовит путь к ее собственной гибели. - Поборники нового грядущего мира, всегда его ожесточенные противники. - Характерной чертой капиталистической системы является то, что она обернется против себя самой, когда выдастся шанс. - Уничтожение современной постиндустриальной капиталистической системы будет основано на тенденции свести к минимуму затраты и максимизировать свои рынки путем глобализации. - Современный капитализм минимизируют издержки производства за счет автоматизации, перемещения производства в страны с низкой стоимостью рабочей силы или путем привлечения дешевой рабочей силы в огромных количествах в промышленно развитые страны, чтобы уничтожить организованный труд и снизить заработную плату. - Современный капитализм максимизирует рынки за счет максимизации продаж своей продукции в промышленно развитых странах Запада с наибольшей покупательной способностью. Для того, чтобы добиться этого, они отменяют все ограничения на импорт из стран с более дешевыми производственными затратами. - Недостаток в расчетах современного капитализма состоит в том, что покупательная способность западных обществ основывается на их высоком уровне индустриализации. Это веское основание того, что современный капитализм постепенно разрушается. Таким образом, мы можем видеть, что логика современного капитализма самоубийственна по своей природе. - Государство является наиболее важным инструментом современного капитализма. - Государство не только защищает современный капитализм и его деньги, но и создает необходимые правовые и материальные основы для экономической деятельности современного капитализма. - Государство является наиболее важным инструментом современного капитализма, но современный капитализм также зависит от государства. - Государство защищает современный капитализм не только от внешних врагов, но и от самого современного капитализма. - Государство предоставляет необходимые средства для управления самоубийственными тенденциями современного капитализма. - Выживание современной, постиндустриальной капиталистической системы основанно на существовании государства. - Постоянно занимая деньги, государство в состоянии распространить социальные выгоды, которые во все большем масштабе составляют основную часть покупательной способности населения. Эта покупательная способность необходима, чтобы поддерживать спрос на продукты, которые современный капитализм хочет продать в быстро деиндустриализирующемся западном мире. - Современный капитализм хочет иметь все. Он хочет, чтобы государство поддерживало необходимую правовую и материальную основу для его хозяйственной деятельности, но в то же время современный капитализм не хочет принимать никакого участия в оплате затрат. - Современный капитализм ставит государство в невыносимое положение. Для того, чтобы поддерживать спрос на продукцию капиталистической системы, необходимыми являются две вещи: покупательная способность населения должна быть достаточно высокой и необходимая инфраструктура современного общества должна быть сохранена. Эти задачи заставят государство занимать деньги во все возрастающих масштабах, поскольку современный капитализм хочет минимизировать свои расходы, которые включают в себя налоги. Стремительно растущие процентные ставки – зыбучие пески, в которые государство будет погружаться еще глубже, по мере того, как оно изо всех сил пытается остаться на плаву. Чем больше современный капитализм уменьшает издержки, тем выше его прибыль. Однако, чем больше современный капитализм уменьшает издержки, тем более тяжелым будет бремя государства, которое должно будет обеспечивать безработных, и в то же время поддерживать их способность покупать продукты, реализуемые современным капитализмом. - Чем более разрушительно действие современного капитализма по отношению к обществу, тем выше будет его прибыль, пока все не будет уничтожено. - Постоянное увеличение государственного дефицита приводит к тому, что стоимость денег все больше и больше отдаляется от реальности. Фондовый рынок превращается в гигантский пузырь, который неизбежно лопнет в тот момент, когда реальность настигнет его. - Мы испытаем экономическую истерию: воображаемые деньги снабжают ярмарку иллюзий. Алчные рабы Мамоны1 продают мечты друг другу и отчаянно пытаются разобраться в мимолетных абсурдных знаках и предчувствиях. - В гонке между капиталом, производством и трудом, состоит неизбежная судьба рабочего класса индустрализированного Запада. Он потерпет горькое поражение и будет сокращен до материального уровня пролетариата третьего мира, с которым он должен конкурировать за остатки с пиршества современного капитализма. - Современный капитализм всегда будет недоволен государством. Государство является слишком вялым деятелем на мировом рынке. Современный капитализм также относится неодобрительно к постоянному заниманию денег государством, не понимая, что ответственность за это несет непосредственно он. - Наконец современный капитализм должен хотеть избавиться от государства. Государство использовало его в качестве своего лакея, теперь оно является для него обузой. Современный капитализм хочет полной свободы для себя. - Революция в современном постиндустриальном обществе будет основана на крупной стратегической ошибке капитализма: он будет уничтожать основу своего существования – будет разрушать государство. - Государство не будет свергнуто массами революционных рабочих, но непосредственно капиталистами, ослеплеными своей жадностью. - Революция в современном постиндустриальном обществе будет иметь место, когда революционные контробщества опорных баз заполнят собой пустоту, образовавшуюся из саморазрушительного безумия капитализма. - После того как капиталисты, ослепленные своей жадностью, разрушат государство, революционный рабочий класс создаст его снова – но на сей раз это будет социалистическое государство, которое будет служить потребностям и интересам рабочего класса. Примечания: 1. – Мамона – божество у древних сирийцев, олицетворявшее богатство и земные блага. Статья: http://volniza.info/?p=2773

Андрій Шкіль Зранку 7 січня 1979 року долину Меконгу тишу розірвали вибухи бомб і снарядів. У цей день в’єтнамська армія увійшла до Кампучії і задушила один з найбільш масштабних в історії нашого століття експериментів з побудови спільноти, альтернативи суспільству ліберального кшталту. Мається на увазі те, що звично називають “чотирма роками полпотівського жаху, кривавими експериментами червоних кхмерів над власним народом”. Хоча, також, вважається, що є підстави вважати це “пекло” раєм. Уже сам факт одноголосного несприйняття побудови червоними кхмерами нового суспільства в Кампучії є доволі цікавим. Ось визначення, котрі представники обох таборів давали полпотівському режимові: “повернення до первісно-общинного ладу… до середньовічного варварства” (”Правда”), “порівняння з гітлерівською Німеччиною напрошуються самі собою… тут експеримент є ще більш тотальним” (”New York Times”), “утопічний комунізм” (”Matin”). Засновник “проклятої” держави, товариш Пол Пот (справжнє ім`я – Салот Сар), народився в 1928 році. Уже в 1946 році він вступає до підпільної Комуністичної партії Індонезії і починає брати участь у боротьбі проти американського імперіалізму і його місцевих поплічників. В 50-х роках Пол Пот разом зі своїми найближчими спільниками, котрі згодом очолять побудову в Кампучії “тотального соціалізму” (Ієнг Сарі, Сон Сен, Кхієу Самфан), їде на навчання до Парижу. Очевидно, власне там вони зрозуміли `всю огидність буржуазного способу життя, заснованого на тотальному відчужені. Уже на початку 60-х років Пол Пот організовує в кампучійських джунглях соціалістичний партизанський рух, який одержує особливий розвиток після заколоту в 1970 році і встановлення диктатури Лон Нола. Пол Пот створює Національний єдиний фронт Камбоджі і, що цікаво, об’єднується із скинутим принцем Сіануком, представником традиційного роду кхмерських царів. Фронт звільнює цілі провінції, роблячи очевидним для всіх кхмерів разючий контраст між життям і “смердючим животінням під фактичною владою янкі”. Тому, коли 17 квітня 1975 року колони вбраних у чорну уніформу Червоних кхмерів увійшли в столичний Пномпень, ніхто не чинив їм жодного спротиву. Мешканці стали зустрічати визволителів… Однак, Пол Пот приготував горожанам сюрприз. Солдати почали виганяти їх з будинків, формувати в колони і направляти у сільську місцевість, в гори, в джунглі, на рисові плантації. “Відсьогодні, коли люди хочуть їсти, вони повинні самі здобувати собі їжу на рисових полях. Місто – джерело пороку. Тут володарюють гроші та комерція, а це справляє на людину згубний вплив. Ось чому ми повинні ліквідувати міста” – говорили червоні кхмери. Через два дні двохмільйонний Пномпень й решта кампучійських міст спорожніли. У столиці залишились лише урядові установи, посольства, кілька фабрик і одна крамниця, що працювала два рази на тиждень. Населення Пномпеню скоротилось до двадцяти тисяч, заасфальтованими вулицями буяли тропічні зарості, а поле Олімпійського стадіону перетворилось на великий город. Як висловивсь Пол Пот, побудова “небаченої в світі держави” розпочалась. Усі зв’язки із зовнішнім світом було перервано. Гроші було скасовано, а Національний банк підірвано разом із усім його вмістом. В країні було знищено всі системи зв’язку, пошту, телеграф, телефон. Закрито усі інститути і школи. Спалено усі книги. Про те, що відбувається в країні, висвітлювала єдина газета “Революція”, що виходила раз на десять днів, і котру кхмерам зачитували на політзборах. Суспільство було піддано тотальній мілітаризації. Усю повноту влади було зосереджено в руках “ангкі”, що можна приблизно перекласти як “організація” і що в дійсності означало закриту, майже окультну структуру, керівників котрої, свого роду “вищих невідомих”, ніхто не знав, але очолювана ними організація, тим не менше, досконало здійснювала керівництво революцією. Єдиною основою суспільства “тотального соціалізму” стала комуна, як висловився один із західних кореспондентів Кампучії, “егалітарний сільський кооператив без товарно-фінансових зв’язків”. Радянський агітпроп звинувачував Пол Пота в насадженні “божевільних” концепцій “оточення міста селом”, “великого стрибка”, “опори на власні сили”. Багато спільного у червоних кхмерів є і з ідеями Троцького про мілітаризацію праці. Але існує ще одна течія, котрій відповідають революційні перетворення Пол-Пота. Це… німецький “фолькіш” націонал-більшовизм Отто Штрассера і Ернста Нікіша, з їх опорою на селян і солдатів як єдино революційні класи, ненавистю до буржуазної інтелігенції, проектами відновлення землеробського феодалізму шляхом роззосередження промисловості і перенесення праці у трудові комуни. Ось що писав Нікіш в книзі “Політика німецького опору” в 1930 р., викладаючи свою програму: “f) воля до бідності; простий спосіб життя… g) заперечення гуманітарних ідеалів, виставлення акценту на ідеалах варварських, спрямованих проти західної цивілізації; h) вибір простого життя, в дисципліні та обов’язку. Створення ситуацій, котрі змусять міські маси прийняти такий спосіб життя; і) розвиток усіма засобами військової освіти; j) заперечення принципу приватної власності”. Воістину не сваріть так Гітлера, панове інтелігенти. В райхах Нікіша чи Пол Пота вам би пощастило менше… “Із восьми мільйонів кампучійців мені потрібен лише один” – любив говорити Пол Пот. Звичайно, він був антропологічний песиміст і знав, що “людина є те, що слід подолати”. Усе населення Кампучії було поділено на три частини. У найнижчу потрапили “чиновники-прислужники янкі”, інтелігенція, підприємці, їх було оголошено “ворогами нації” і вони підлягали негайному знищенню. Набоїв на них не витрачали – їх вбивали мотиками, палицями, вбивали цвяхи у скроню, закопували і спалювали живцем. Друга категорія – решта жителів районів, що перебували під контролем властей Лон Нола. Їх насильно переселяли у засновані “комуни” і примушували працювати на благо революції. Накінець, вищу категорію населення складали активні учасники революційної боротьби і жителі звільнених до 17 квітня районів. Вони повинні були скласти ядро майбутньої відродженої кампучійської нації, як висловився Пол Пот, “очищеної від іноземної скверни і ще сильнішої, ніж будівничі Ангкора”. Найбільш відданими та ідейними кхмерами були діти. Вони, не розбещені дорослими страхами та комплексами, склали таємну поліцію Пол Пота, котра нещадно розкривала і придушували будь-які прояви міщанства та буржуазності. Невідомо, чи знав Пол Пот, що свого часу у Флоренції великий Джироламо Савонарола також використовував дітей як “непорочну силу” для боротьби з лихварями – нездатні брехати хлопчаки краще за усіх визначали тих, чиє майно треба було кинути в “багаття марнославства”. Діти завжди загострено відчувають справедливість і не знають прощення для ворогів. “У нашому суспільстві ніхто не має права любити чи не любити. Думає і вирішує ангка. Вона – мозок, а ми – руки і тіло, – говорить 13-літній кхмер, -… до дітей зрадників я не знаю жалоби. Якщо ви хочете врятуватись під тарганів, ви не вбиваєте лише дорослих тарганів”. Як і решті, так і цьому експериментові з побудови великого Міста Сонця, соціалістичної Утопії не дали звершитись. Сьогодні в Камбоджі править король Сіанук, колись соратник Пол Пота, забезпечуючи безперебійну роботу філій американських банків. Китай забув цитатник Мао і проводить політику капіталістичних реформ. У В’єтнамі відкриваються вільні економічні зони. А десь у джунглях, на кордоні з Таїландом, до цього часу існують місця, вільні від впливу капіталізму. Там панують комуни, там люди ставляться одне до одного як брати, там немає грошей та інтелігентів. Там будують свій рай червоні кхмери. І, можливо, там люди уже навчились жити щасливо. Джерело: Андрій Шкіль, „Вітер Імперії”, Видавництво „Євразія”, ISBN 966-7074-01-3. Статья: http://ntz.org.ua/?p=1911