Донецьк завжди був цікавим і дивним містом. Але найбільш дивовижне те, що роботящі донеччани так і залишаються найбільшими прихильниками радянщини. Я далекий від думки, що всі жителі є дітьми партноменклатури. Це більше схоже, мабуть, на незнання і святу впевненість у правоті того самого незнання свого ж таки минулого. Минулого кривавого, минулого, за яке заплачено кров’ю їхніх же батьків-дідів, а більшість ще й досі вдячні товаришу Сталіну за їхнє «щасливе дитинство». З деякого часу, на Донеччині, ця тема є табу, вона не обговорюється і не озвучується. 1-2 репортажі у День пам’яті жертв репресій, при цьому скромно не уточнюється - чиїх жертв і хто винен, бо уточнення викличе «осквернєніє свєтлой памяті вождя всєх народов», якому нині модно пам’ятники встановлювати. А все-таки, жертв чиїх? Сталінських? Так, саме так прийнято їх називати, щоб не розділяти
відповідальність з вождем. Не «жертви радянського режиму» чи «жертви
комуністичного режиму», а «жертви сталінського режиму», от так – персоніфікуй злочин і всі, хто спускав гачок свого нагана у потилицю шахтарю чи ФЗУшнику - ніби і не винні. А вони самі, їхні діти-онуки і досі користуються пільгами за рахунок податків, сплачених дітьми своїх жертв.
Чомусь, у Донецьку пам’ятають лише загиблих у ІІ Світовій війні (Великій вітчизняній війні) від рук фашистів. Ці пам’ятні дати відзначають аж 4 рази (день початку війни, День Перемоги, День визволення Донбасу, День визволення України). Також, проводять траурні мітинги пам’яті євреїв, знищених німцями (пам’ятник стоїть в центрі міста, біля цирку і монумент біля шахти 4/4 біс, хоч там не лише євреї). «Вспомнім всєх поімьонно....» - ревуть динаміки, котяться сльози по щокам ветеранів, дзвенить Дзвін Пам’яті.....(після урочистостей, діти в нього хвилин 30 калатають, по-черзі, а батьки радісно фотографують своїх нащадків). Але...зовсім тихенько, майже таємно проводяться заходи, присвячені пам’яті жертв репресій комуністичного режиму. Півсотні добровольців та родичів жертв....і все? Ні вам салюту з трьох залпів, ні вам схиленого прапора, ні вам пошани....Вам..., розстріляних своїми ж.... Ніяких офіційних «ліц» і посадовців....промов і «вспомнім...», як ніби не радянські поранені солдати були розстріляні радянськими бійцями радянського НКВС, ніби не свої, радянські громадяни розстріляні тими, хто повинен був їх захищати.
Стоїть, одинокий, пам’ятник жертвам радянського комуністичного режиму і ніхто його не згадує, ніким не охороняється, за домальовані крейдою на розіп’ятому тілі неподобства ніхто не відповість, як за осквернення (на відміну від судового переслідування за пошкодження пам’ятника Каннібалу у Запоріжжі), бо при владі колишні радянські партапаратчики і ідейні комуністи, або їх діти. А осуджувати можна лише злочини фашистів, а своїх – нізя-а-а, бо .....не толерантно бачте.....
Як пише у своїй статті за 28.03.2011 року Д.Віровєц, учасник тих розкопок, міська влада лише 25 листопада 2005 року (16 років потому) в День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій на Україні, нарешті, спромоглася відкрити пам'ятник репресованим на Рутченковому полі. Час, затрачений з 1990 по 2005 роки - проста ілюстрація лукавства і дволикості місцевої влади. За два роки (1988-1990), група не байдужих людей, зробила в справі розслідування таємниці Рутченкового поля більше, ніж можновладці за всі 16 наступних років. Чому перепоховано лише 540 загиблих? А решта? А скільки їх взагалі там лежить. Це вже нікого не цікавить. А вони там...їх війна, їх біль не скінчились, їхні душі досі не знають спокою, бо мають розказати правду про тих, хто в одній руці тримаючи лозунг «Всьо для народа», другою стріляв у той самий народ. Відповів за злочини лише Сталін та його найближче оточення. А коли прийде час
відповісти тим, хто безпосередньо виконував їх злочинну волю?
Потрапила на очі стаття з сайту ukr.sevastopal.(Я в ній нічого не змінював, подаю як є.) Автор сказав свою думку коротко і чітко. Тема ніби і не нова, але актуальна, особливо в світлі постійного лементу совків про втрату пам’яті минулого. Хочеться їм сказати, що Рутченкове поле – це теж минуле, ваше криваве «савєцкоє» минуле. І його судити треба новим Нюрнбергським трибуналом, причому так, щоб всі знали призвіща тих, хто спускав гачок нагана. І щоб ви, нащадки скажених псів царя Йосипа, ховалися від сорому, а не пишалися своїми предками-катами.
Донецк переименован из Сталино в 1961г, но его гвардия вся на месте в названиях улиц города: Артема, Постышева, Кирова, Абакумова и т.д. еще недавно была улица Вышинского... Так начинается рассказ в ЖЖ. Но не само изложение трагедии, - мало ли мы их знаем, - а огромное число фотографий заинтересовало и увлекло. Смотришь на дело рук ...Чьих рук? Марсиан? Немцев? Итальянцев? Красных кхмеров?... Ан нет, богоизбранные. Это ВАШИ деды и отцы палили из наганов в затылки своих односельчан. Тысячами косили...
Припоминаются ублюдочные рассуждения о том, что дома, в Москве и других городах не могли собственные российские службы взрывать... Как же! Мирно спящие жители... А тут СВОИ с гексогеном... Нет, не бывает такого...Бывает, бывает. Еще как бывает. И взрывали СУКИ своих, и пуляли в затылки немощным в военно-полевых лазаретах, когда немцы были уже близко... А то и просто, взрывали краснопузики краснопузиков, потому что ЭТО ТАКОЙ НАРОД!
Имя ему - РУССКИЕ!
В памятные сталинские времена город старался по максимуму соответствовать чести носить это великое имя. И, получая, как и все
населенные пункты, разнарядки на аресты и расстрелы своих граждан, просил увеличить им нормы и лимиты. И вместо 1 тыс. надлежащих к расстрелу (данные по одному из приказов к исполнению в течение 3 месяцев 1937г.), получал дополнительно 4 тыс. В музее Медного мы тоже видели переходящее знамя соревнований среди отделов НКВД! - это было время перевыполнения и встречных планов во всех государственных предприятиях.
Расстреливали в подвалах НКВД (ныне в этом здании консерватория) и на самом Рутченковом поле за высоким дощатым забором, где всех
и закапывали в 100-метровых рвах, заполненных многослойно телами убитых. В особо "урожайные" сутки расстреливали до 3 сотен, в одном документе есть цифра 592! Расстрелы здесь шли с 33 по 41 гг.
В 1941г. немцы, захватившие город, нашли это место, (были и другие, но документация не сохранилась) и, согнав народ, заставили разрыть свежие еще могильные рвы и продемонстрировали всему народу
эти злодеяния, говоря: это сделали не мы! Долгие десятилетия это поле было заброшенным, но пользовалось дурной славой. А в конце 1988 г. на его краю начали строить гаражный кооператив, и детки автовладельцев начали обзаводиться прострелянными черепами и костями. Это стало известно. И весной 1989 г., не имея никаких планов и документов на
это место, с лопатами в руках сюда пришли несколько студентов-археологов Донецкого университета и правозащитников. И наудачу начали раскопки. Первый ров заложили под самыми гаражами, и сразу же пошли костные останки. Вызвали прокуратуру и было заведено дело.
Приехавший следователь бросил фразу; "А может быть, это останки
собак?!"
Чтобы не было шума, студентам эту работу зачли за практику. Но они демонстративно вышли из комсомола. Отчасти раскопкам помогла
статья молодого журналиста из "Правды" - "Там, где решили строить гаражи", - все же центральная пресса, на нее в Донецке привыкли
ориентироваться и реагировать с усердием. Ребята совершили огромную работу, при этом следствие требовало настоящих археологических раскопок, т.е. послойной расчистки и описания. Все черепа имели одно или несколько пулевых отверстий. В одной из ям они нашли целый ящик пустых бланков на расстрел. Наганы, трехлинейка, россыпи гильз и множество пустых бутылок из под вина и водки. Мы вспомнили, что расстрельной команде в Бутово ставили водку в ведрах. Но поражали не столько они, а скорее, попадающиеся молочные бутылки, зубные щетки, кошельки, шахтерские жетоны (отдаешь жетон- получаешь лампу) -
людей вырывали из их обыденной жизни и … Владислав, отвечая на наш вопрос, как они переживали то, что открывалось, сказал, что ими двигало желание обнажить всю правду, а с костями археологам не привыкать дело иметь. Но специфика этого места была очень тяжелая, он до сих пор помнит русую косу, сохранившуюся в тяжелых глинах. В этих пластах вообще еще не завершилось разложение тел, и возникла опасность заражения. Но раскопки и следствие остановило не это, а находки останков множества раненых красноармейцев, с принадлежностями военного госпиталя - культи, гипсы, кислородные подушки, больничная посуда. И
свидетели - жители города, приходившие к месту раскопок, сначала осторожно, а потом все более открыто рассказывали о расстреле своих же раненых из госпиталя перед входом в город немцев, - чтобы не попали в плен! И еще было открыто такое же страшное преступление - расстрел учеников ФЗУ, детей "врагов народа". Были найдены чудом сохранившиеся ученические гимнастерки, скелеты подростков, пряжки ремесленного училища. 7 июля 1989 г. было постановлено свернуть раскопки и приступить к разработке мероприятий по перезахоронению. Уже отрытые останки 540 жертв (считая по черепам, в которых было по 2-3 отверстия) были сложены в ящики и с помпой перезахоронены тут же, неподалеку 16 сентября 1989 года. Никто не знает точного числа похороненных тут, но Владислав говорит, что не менее 70-80 тысяч... И почти каждый из них имеет потомков, и, скорее всего, именно в этом городе.
Дальше мы приведем пару цитат из обсуждений этой трагической зарисовки о собственных предках - палачах и жертвах. Я сама была поражена масштабами трагедии, которая развернулась в нашей стране. Когда мы были в паломничествах, это открывалось зримым образом. Почти в каждом городе есть свой полигон, кладбище, ров, в которых похоронены десятки тысяч, расстрелянных в 37-38 гг. Уничтожение своих раненых, видимо, была стандартной практикой в РККА. В Севастополе при сдаче крепости был взорван госпиталь с несколькими тысячами раненых красноармейцев. Командующий немецкими войсками (кажется фон Клейст) был поражен таким зверством.
Прошло еще 20 лет. Гаражный кооператив отгородился от своей проблемы бетонной стеной, а бесхозное поле памяти используется местной молодежью для пикников, - кругом валяются бутылки, мусор. И неудивительно, на въезде сюда нет ни слова о том, кто вас тут ожидает и с чем…Вся наша земля стала кладбищем. Вобщем, я хочу сказать, что действительно, Вы правы, у нас не любят вспоминать о своем же
прошлом, легче обвинить во всем фашистский режим, протестовать против
уравнивания сталинизма и нацизма, и т.д. Я все думала, почему так? Наверное, людям очень трудно думать о бессмысленности такого количества жертв, это просто не вмещается в голову. Вопрос "почему?" просто сводит с ума, потому что на него нет ответа.
Коментарі
eto*ia
127.11.11, 17:20
Если вспомнить, что после войны уничтожали инвалидов, героев - победителей, то зверские расстрелы во время войны уже не очень удивляют.
Все это должно быть прежде всего в учебниках, что бы молодежь об этом знала. Тогда они сделают выводы, думаю, правильные.
українець3
227.11.11, 17:26Відповідь на 1 від eto*ia
Але ....бач, пишуть "общюю історію"...щоб "ні вашим ні нашим", братьєв щоб не образити
Левус
328.11.11, 03:00
Тисячі убитих - це вже статистика..
українець3
428.11.11, 09:32Відповідь на 3 від Левус
А тисячі не похованих - це .....
Прояв твердолобості, черствості, чи ще чогось....
Левус
528.11.11, 10:27Відповідь на 4 від українець3
Добре відомо чого. Це інопланетяни, у яких не має людських почуттів.
українець3
628.11.11, 10:34Відповідь на 5 від Левус
анонім
728.11.11, 10:38
"опалы с комуняками" и ахамениджаном новую бойню планируют...
анонім
828.11.11, 10:46
Також звернув увагу, що навмисно не уточнюється чиїх рух діло всі ці звірства, навіть по 5-му каналу...
анонім
928.11.11, 10:58Відповідь на 1 від eto*ia
вчора ригіанали відновили цю традицію своїх комуняцьким праЩУРів
Люстерко
1028.11.11, 11:03
Для Опалів, та інших совків та комуняків це не аргумент
.
Це ж не їх близьких вбивали, а навпаки, їх близькі таке творили.
Тому вони завжди знайдуть їх вчинкам виправдання.
Як хочеться щоб відкрили архіви і обнародували імена всіх катів!