Відповідь на "Вот, скопипастил не много"

            Прочитав замітку "Вот, скопипастил не много", того, що Born in USSR  http://blog.i.ua/user/1789943/597374/ 

Так копіпастити ж можна й інші джерела, хоча борнуті ін ЮSSР більше схильні до однієї "общєй історіі" чи  "общєй" думки, чи "общіх" поглядів, головне, щоб було зручно і думати щоб не треба було. Подумав я, покопіпастив трохи і виявилося, що як і в усьому, існує дві правди, одна - така, як хочеться, друга - така, як не хочеться.

Сказання про віночки з дітей. В російській  (русофільській) інтерпретації, іноді - "калакольчікі із дєтєй"

Проект відомого польського скульптора Маріана Конєчного - це п'ятиметрове бронзове дерево з крилами, до стовбура якого прибиті та прив'язані колючим дротом замордовані діти. Як виявилося, автора концептуально надихнула відома в Польщі фотографія з аналогічним сюжетом. Усі поляки знають, що вона була зроблена на Тернопільщині в сорокових роках, і вона буцім-то демонструє звірства ОУН-УПА проти мирного польського населення. Цю тезу, підкріплену жахливою фотографією, активно передруковували часописи, її використовували у своїх працях польські та російські історики. Після резонансу щодо наміру спорудити пам'ятник і стосовно його проекту, (лютий 2007 року) з'ясувалося, що міф, яким живилася міжнаціональна ворожнеча - фікція. Це довели на сторінках видання Rzeczpospolita (Річ Посполита) польські вчені Ада Рутковська та Даріуш Стола. Ініціатива увічнення пам'яті поляків зі східних областей (Схiдніх Кресiв - подарунок Сталіна, щоправда українців тамтешніх не питали), яких вбили бійці УПА, належить організаціям переселенців із Волині та Галичини. Натхненникам залишалося лише отримати в муніципалітеті Варшави погодження проекту. Однак сам проект пам'ятника спровокував гарячу дискусію не лише в Україні, а й у самій Польщі, де інтелігенція рішуче протестувала проти його спорудження. Безліч версій однієї історії Вперше фотографію з звірячим сюжетом  злодіянь українців оприлюднили у вроцлавському журналі «На межі» Na rubiezhy на початку 1990-х. Підпис до неї був таким: «Польські діти, замучені і вбиті підрозділом УПА в околицях села Козова на Тернопільщині восени 1943 року» (із зібрання доктора Станіслава Кшаклєвський). Через два роки те ж саме зображення з'явилося в праці Й. Угорського «Армія Крайова на території Станіслава та Тернополя» з іншим підписом: «Діти, вбиті підрозділами СС «Галичина »у районі Козовій, Бережанський повіт (із збірки В. Залоговіча). Вона також була включена до альбому «Геноцид. Звірства УПА проти поляків: документальні фото », який вийшов у 2003 році. Проте нещодавно міф про дітей, яких нібито замучила УПА, спростовано. Rzeczpospolita з'ясувала справжню історію фотографії, яка є чи не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків. З'ясовується, що українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото відноситься до 20-х, а не до сорокових років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Більш того, фотографій із місця події є декілька, і всі вони свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався в 1923 році. Косі лінії на широковідомій фотографії «звірств УПА», які вважають колючим дротом, насправді є просто дефектом негатива або ж згинами оригінальної фотографії - на інших світлинах, які знайшов польський часопис, жодних ліній чи колючого дроту немає. «Це сталося в ніч на 12 грудня 1923 року, - стверджують автори газети Rzeczpospolita. - Чотири жертви - це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Цю подію докладно описано в публікаціях про судової медицини 1928 року (очевидно, в пресі тих часів). Уперше фото опублікували у статті «Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці» Вітольда Люнєвського, директора відповідного закладу у Творках. Стаття вийшла в психіатричному щорічнику Rocznik Psyhiatryczny (Психіатричний щорічник). Подію з ілюстрацією описано в «Підручнику із судової медицини для студентів і лікарів», що у 1948 році видав професор Віктор Гриво-Домбровський. «Це, власне, доведений факт, що вбивцею дітей була їхня мати, - повідомляє Rzeczpospolita. - Нещасна жінка вбила чотирьох дітей у розпачі після арешту чоловіка та розпаду циганського табору, в якому вона жила, не сумніваючись, що їм загрожує неминуча голодна смерть. На наступний день вона сама прийшла в поліцію ». Міфологізація історії Rzeczpospolita вважає, що містифікацію можна виправдати тим, що безліч людей з південно-східних областей колишньої Речі Посполитої бачили такі жахливі речі, що зазначена фотографія з трупами дітей могла виявитися правдоподібною. А українські історики стверджують, що символи міжнаціональної ворожнечі доволі часто експлуатують у політичних цілях. І те, що самі символи можуть бути сфальсифікованими, для міфотворчості та стереотипів не має значення. Приписування бійцям УПА звірств на основі жахливих фотографій будь-якого було походження в Польщі практикують і досі. - Наприклад, є фото замученого молодого українця, якого закололи багнетами. Його надрукували в 1946 році в книзі Миколи Лебедя. Там дано ім'я хлопця - Іван, є розповідь про те, звідки він був і обставини, при яких його погубили червоні партизани, - розповідає Володимир В'ятрович, директор Центру досліджень визвольного руху, представник Українського інституту національної пам'яті у Львівській області. - Поступово ця фотографія перекочувала до польської історіографії, і зараз її використовують уже як доказ «звірств банд УПА» проти цивільного польського населення. Взагалі фотографії - досить суперечливі історичні джерела. Щоб точно з'ясувати, що саме на них зафіксовано, слід знайти очевидців, але на прикладі сфальсифікованих «віночків із дітей» видно, що це неважко організувати. Як пояснює український історик В'ятрович, поява такої публікації в одному з найпопулярніших журналів Польщі є знаковою.  Бо вона підтверджує існування в польському суспільстві здорових сил, які в змозі протистояти усталеним міфам. - Бойові дії проводили обидві сторони, і з кожною були жертви, - говорить В'ятрович. - Очевидно, поляків постраждало більше, але на цій території вони були в меншості. Як свідчить історія, селянській війні властива особлива жорстокість. Як відомо, проводилися планові акції УПА проти поляків, проте останні постійно зміщують акценти і стверджують, що це була боротьба проти цивільного населення. У такій боротьбі дуже важко називати одну із сторін «цивільним населенням». Окремі населені пункти були базами польського опору, і з цих баз здійснювали напади на українські села. Вони також були базами "п'ятої колони» для розгортання польської акції оборони, надавали допомогу червоним партизанам і бійцям Армії Крайової, яка чинила з українцями те ж саме, про що досі пишуть поляки.   

А ті, що борн ін ЮSSР - досі жаліють кого завгодно, аби не українців. Бо ті, "хто завгодно" не знають хто за ними плаче крокодилячими сльозами, ті загиблі поляки не знали, що їх чекало, це вже знали українці, яких масово розстрілювало НКВС. Тепер, скромно потупивши очі, асвабадітілі - ті, хто розстрілював поляків у Катині тисячами, тичуть кривавими пальцями в УПА, щоб поляки, за Східними Кресами не побачили Катині і повних польської крові підвалів НКВС і не згадували щасливого життя у Поьській народній Республіці, принесеного на багнетах асвабадітєлєй.