Хочу закричати щоєсили:

---

Не можу стверджувати, що дійсно хтось запланував розколоти нашу країну, але події останнього часу неодноразово це підтверджували. Я не буду спиратися у даній статті на телеканали чи  Інтернет ресурси, все, що зараз напишу є навколо мене та й кожного українця.

Опис подій хочу розпочати з того місця, де я проживаю, місто Миколаїв. Чутки про те, що "бандерівці" приїхали на потязі до міста розповзлися по всім куточкам. Люди прийшли захищати облдержадміністрацію від НІКОГО, бо жодного аргументу підтвердження даного факту ні одна особа не могла надати. Не буду вдаватися у подробиці, що далі відбулося, "хто шукає - той знайде".

Далі телефонують родичі нашій родині з міста Тернополя. Вони у паніці, їм казали, що на заклад, у якому вони працювали нападали "люди з Донецька". 

Дзвінок з Донецької області, знайома плаче у слухавку: "На нас "бандеровцы" наступают!!! Что нам делать???!". З такими ж словами пришли до жителів Криму, але люди уже знають, що робити, треба створювать дружини, щоб захищатися від  гостей...

Вам не здається, українці, що нас намагаються обдурити? Які "бандерівці" чи "люди з Донецька"??? Який Захід чи Схід??? Українська чи російська мова? 

Бандерівці? Ще згадайте опришків, мельниківців, махновців і т.д. будемо один одного називати. 

У нас Україна одна, так географічно є: західні, східні території, а ще південні та північні, центральні також, як і у кожної держави на цьому світі. Мова у нас одна, але з різними відтінками, філологи називають це діалектами. У жодній країні не має чистої мови і це факт. Але тільки ми, українці, можемо піддаватися провокаціям. Чому? 

---

Аріна та Ганна Майстренко

На дворе лето,
А в душе - зима.
Ты ходишь где-то,
Где нет меня.
Ты смотришь в небо,
Где море птиц,
Там солнце яркое,
Там нет границ.
А я хожу
        по мягкой траве,
В ногах я топчу
        реки страстей...
Я слышу то, что не слышишь ты
Несущие звуки странной толпы...
Ты мой, а может... чужой...
Вот о чем думаю
        я порой...
Маленький дождик спустился
        из тучек...
Люблю я тебя,
        мой солнечный лучик!!!

Подруга розумієш, ти - дура,
Звичайнісінька, жорстока дурепа.
Допомогала тобі мікстура,
Може з раю? Вряд чи. З пекла.
Енергії багато сосала,
Випила її доостанку.
Вампіром ти просто стала,
Не в ніч, а чудового ранку.
Навіщо скільки років у прірву?
Скільки гарних прекрасних моментів...
Я голими ручками зірву,
Поламаю всіх їх дощенту.
Ти говориш, що ненависть в тебе,
А в мене тоді що? Любов?
Зіпсувала на тебе всі нерви,
Не ятри мені душу знов.
Я назву тебе ніжно Зрада...
Тебе я терпіла довго
У тебе відкрилась Правда...
Не чекала від тебе такого.
Я тебе вночі б застрелила,
Задушила б, якби мала змогу.
Чому Доля Зраду створила,
Не порадившись із Богом?

Вдих...Видих...Серця стукіт...
По жилам кров, як та вовчиця мчить.
Я чую табуневий тупіт,
Звуки кінських копит.
Тік...Так...Шумить комп`ютер,
Годинник із зозулею вже замінив.
А я стою й дивлюсь в майбутнє,
Бо минуле хтось-таки закрив!
Тук...Кап...Ляп...Бах...
Ці вже колись знайомі звуки чую я.
Ліворуч повернусь - стоїть зі мною рицар Страх,
Праворуч - Совість панночка моя.
Хоча мені заборонили....Я обернусь!!!
І то не коні були, то мого дитинства дні, хвилини...
І вже не плачу... знаю більше не вернусь..
Видих...Вдих. Стою я ледь притомна,
Та все ж набралася я сил іти вперед!
Не знаю буду я з достатком чи бездомна,
Та власноруч збудую я намет!

Тільки тобі, лише тобі і більше нікому

Присвячую ці вірші, ангелу моєму святому.

Ти  на небі, а я на землі, живемо дуже далеко...

Ти подобаєшся мені! Стану птахом - полечу у небо.

Ти - мій ворог чи друг? Це мені небайдуже.

З цих пір називаю своїм "Товаришем", друже.

Як злечу стрімко ввись, віднайду Синю птаху.

Украду лиш для тебе, заховаю Щастя під плаху.

Увірвуся у рай - Богу я поклонюся,

А ти поки тікай! Тебе проситиму, Йому помолюся.

Проте він сказав, що забере в тебе крила.

Раптом з неба ти впав. Я цього не просила!!!

До тебе спущусь на червоних крилах любові,

Проте ти вже не той, не маєш ангельської крові.

Я заплачу, а сльози побіжать угору

Я за тебе, мій милий, щиро вдячна Богу самому.

Тільки тебе і лише тебе, більше НІКОГО

Бажаю...цілуючи, вишкрябую віршика свого.

 

Знаете, что сейчас дорисую?
Нет, ни в коем случаи, что я протестую.
Начерчу я тихонько на стенке
Буквачками большими, не мелкими.
Что сейчас хорошо мне живется,
А душа только к творчеству рвется
Жизнь, когда в твои глаза гляжу
Не страшно мне, ведь хорошо живу.
И может быть, когда на краю пропасти стою,
Я все равно Судьбу свою люблю.  
"Люблю я Жизнь!!!" во всю кричу,
Люблю ее , когда сижу,
Когда по улице тихонько иду,
Когда я плачу иль смеюсь,
Когда от страха вся трясусь,
Когда катаюсь на качельке,
Когда признание пишу на стенке.
Еще раз может повторю:
"Жизнь - прекрасна! Я ее люблю!!!"

Твои глаза пылают страстью,
Твой взгляд горит всесильной властью.
Кофе заварю, потом я крепко поцелую.
Мешаю кофе. Тихо дую.
А в кофе том я заварила:
Любовь, надежду, веру, силу.
Ты подожди. Пускай остынет,
Ведь обожжешься нежный, милый.
Я кофе ложечкой мешаю
И кофе черный я с тобой равняю.
Твои глаза и цвет волос...
О, как ты, ласковый, из кофейком похож!
Попробовала. Уже напиток вовсе не горячий.
Ну что же, лучик мой, хочу тебя я озадачить.
Ведь не люблю теперь я кофе пить
Иду зеленый чай варить.

Знову Сирість країну гріє,

І Холод тішить душу її.

Чом чорноземи в піски перетворили?

Валяємось, як ті свині, в багні...

Що зробили з милозвучною мовою?

Чому ж так з традиціями повелися?

Держава - хвора, не звіть ви її здоровою,

А згвалтували її Ненажери із товстими рильцями.

Ще не здалась Україна! Ще ні!

Не піддалась провокаціям,

Затулила Правдою рот Брехні.

Їй начхать на партії, фракції.

По цимбалах їй та Політика,

Вже і так забруднила весь люд,

У парламенті коється містика.

Іноземці запитають: "Ще стоїть та країна?"

А ми скажемо разом: "СТОЇТЬ!"