Соберу тебе звёзды в букетик,
Оживлю их своею любовью.
Пускай в сердце твоём они светят,
Завлекая своей красотою.
Я по бархатной коже рассыплю
Поцелуев жемчужный дождик.
В сладкий плен твоей нежной улыбки
Своё сердце отдам осторожно.
Перламутровой кистью рассвета
Для тебя новый день нарисую.
И дополню оттенками лета,
У печали тебя уведу я.
Я живу твоим ласковым взглядом
В каждой мысли и в каждом мгновении.
Я с тобою всегда буду рядом.
Навіщо про щось судити,
Якщо тями у тому немає?
Непотрібно вогонь ворушити,
Дуже боляче він обпікає.
Храм душі лиш для Бога відкритий,
Тільки Він усі таїнства знає.
Що довЕлося серцю прожити
Й що насправді воно відчуває.
ЗаводИло життя в лабіринти
Й не давало ніяких підказок.
Лиш новІ і складні розвилки
Без єдиного дороговказу.
За помИлки жорстоко било,
Гартувало стражданнями душу.
У оману не раз вводило
І завждИ говорило“Я мушу”.
Та за всі ці капризи й незгоди
Йому серце безмежно вдячне.
Бо за будь-якої погоди
Воно сонце у небі бачить.
Хтось і далі наклЕпи наводить,
Та пуста то й безглузда справа.
Бо лиш дурість своЮ цим доводить,
Та нікому вона не цікава.
Діамант свого блиску не втратить,
Не затьмарить ніщо його світла.
Його можна лише споглядати,
Та не треба всерЕдину лізти.
Бо там сонце гаряче й яскраве.
Може ніжно воно обігріти,
Та нахаб і занадто цікавих
Воно здатне до тла обпалити.
Пригорни мене міцно та палко,
Наче вперше і наче востаннє.
Снігового зимового ранку
Розігрій теплом свого кохання.
Це не згадка, не сон і не казка,
Це кохання могутня сила.
Нездоланна, таємна, прекрасна,
Вона шлях у майбутнє відкрила.
Пригорни мене ніжно до серця,
І поринь у смарагдове море.
З нього ніжність тобі посміхнеться
І повЕде в кохання простори.
Йде від серця до серця стежина.
То алея Любові живої,
Що провадить в кохання країну.
Мають доступ туди тільки двоє.
Коли говорять очі і серця,
Тоді весь світ навкОло затихає.
Стають єдиним цілим два життя…
В цю мить Любов із ними розмовляє.
Коли до вуст торкаються вуста,
Тіла нестримний трепет огортає.
Бажання полум’ям у дУшах пророста,
Кожну клітиночку собою наповняє.
Коли не можна віднайти потрібних слів…
На тій межі, де вже немає в них потреби,
Там почуттів ріка виходить з берегів.
Її спинити неможливо… Та й не треба.
Там, де на двох єдине відчуття,
Одна молитва, мрія і прохання,
Де в унісон звучить серцебиття,
Небесним цвітом розквітає там кохання.
Моё сердце в твоих руках.
На ладони - любви твоей линия.
Вкус ванили на влажных губах –
Твоих сладостных грёз изобилие.
Долгожданный желанный огонь…
Самый нежный, горячий и страстный.
Ты погаснуть ему не позволь,
Мои чувства теперь в его власти.
Снята горечь былых обид.
Искры взглядов зажгли в душах солнце.
Ну куда же так время спешит?!
Подождёт пусть немного в сторонке.
Кружит голову огненный вальс.
Этот бал нам судьбою заказан.
Пусть морозы забудут о нас,
Пока Ангел Любви с нами рядом.
Не проси даже тени пощады!
Ты измучил достаточно сердце.
Лишь волной голубого взгляда
Захлестни… Утопи до рассвета.
Не проси! Ведь пощады не будет.
Слишком долго душа страдала.
Больше ветер её не остудит,
Она солнца частичкою стала.
До бессилья, до изнеможения,
До потери контроля сознания
Подчини ритму сердца движения,
И сгори в этом страстном дыхании.
Беспощадною сладкою нежностью
Мы заплатим за ночи тревожные.
На руинах ненужной ревности
Мы Любви беспощадной заложники.
Без тебе це місто пусте.
І зорі без тебе не сяють.
Хвилина, як рік, іде,
Коли тебе поруч немає.
Без тебе сумують вуста
І очі печаль ховають.
І я вже без тебе не та,
Якою мене ти знаєш.
Без тебе у серці зима,
Без тебе захмарене небо.
І сонця без тебе нема,
Кохання моЄ лиш для тебе.
Без тебе холодні й сумні
Кружляють самотньо сніжинки.
Ти- світло в моЄму вікні,
Без тебе я наче крижинка.
Без тебе гірчить шоколад,
Не гріє ранкова кава.
Життя на мінорний лад,
І навіть Кличко не цікавий.
Без тебе розділений світ,
І барви веселка втрачає.
З тобою вишневий цвіт
У серці моЇм розквітає.
Что случилось и что не так?
Лучше словом убей, чем молчанием.
И не друг уже, и не враг,
Только я не поддамся отчаянью.
До дна боль эту надо испить,
Заплатив пустотой за доверие.
Иногда нужно душу открыть,
Чтоб взамен получить лишь презрение.
На тебя не держу я обид,
И урок от судьбы принимаю.
В огне памяти дружба сгорит,
Сердце непониманьем пронзая.
Может, вспомнишь хотя бы на миг
Близость душ у живого истока.
Кто же думал, что дружбы родник
Станет воспоминаньем далёким.
Извини, что такая, как есть,
Из “стандартов” твоих выпадаю.
Твою дружбу считают за честь.
Что ж, удачи тебе я желаю.
Теплоту сохраню, а не лёд.
И не стану просить объяснений.
Всё проходит и это пройдёт,
Где есть Дружба, там нет осуждений.
Одна хвилина роздратування або гніву може зіпсувати життя на рік вперед.В той час,як одна щира посмішка здатна зробити цілком протилежне.Ми самі будуємо або руйнуємо свій дім під назвою Доля.І саме МИ відповідаємо за неї,а не вона за нас.)
