Він прийшов із минулої осені

Із букетом нездІйснених мрій.

Цвіт весняного щастя розносили

У той час по землі солов’ї.

Він прийшов десь із зАкутків пам’яті,

Щоби зорі знайти у очах,

Щоб зігріти те серце поранене,

Що колись він тримав у руках.

Він прийшов із єдиною іскрою,

Що так довго у грудях ховав,

Від гарячого полум’я чистого,

Яке сам загасив й розтоптав.

Він прийшов, від думок утікаючи,

Від нав’язливих спогадів-снів.

І, сторінки кохання гортаючи,

Шукав втрачений свій оберіг.

Він прийшов… Але час невблаганний

У майбутнє його не впустив.

В руках келих гіркої правди –

Не зберіг, запізнився, не встиг…

Зачем бунтуете, когда вас судят?

Зачем страдаете, обиду затаив?

И тут же сами осуждаете вы судей,

Своим суждением уподобляясь им.

Вам больно от судов несправедливых?

Но невдомёк простую истину принять –

Что невозможно сердцем гордым и строптивым

Любовь и справедливость высшую понять.

Всегда найдёте сотни оправданий,

Подкармливая эго жалостью к себе.

Живя в иллюзиях придуманных страданий,

Вы тонете, как рыба в отравленной воде.

Кто судьи ваши? Ваше окружение?

Но стОит ли глухую стЕну разбивать?

Лишь сильный духом молча примет осуждение,

И пред толпой не станет оправдания искать.

И если сердце требует расплаты,

От возмущения вулканом кровь бурлит,

Вы вспомните на миг о Чистоте распятой!

О Том, кто осужденьем мира был убит.

Он и сейчас стоит пред взором судей,

Всё так же терпит и в смирении молчит…

Так сделайте же наконец свой выбор, люди!

Прислушайтесь, что сердце ваше говорит.

Есть два пути и третьего не будет –

Христу быть верным, крест Любви принять,

Иль стать на сторону бездушных лживых судей

И в рабство зла и смерти жизнь свою отдать

Як про усе сказати? Забракне в світі слів,

Щоб з серця передати всю гаму почуттів.

Її любов зігріє сильніше за усіх,

Своїм теплом розтопить сердечний біль і сніг.

Вона все зрозуміє, розрадить і простить,

Бо за дітей радіє й сумує кожну мить.

ЗавждИ із нами поруч її душа свята,

Не знає часу й відстані безмежна доброта.

Вона завжди чекає жаданого дзвінка,

Життя благословляє натруджена рука.

Хоч рОки невблаганні, спливають, мов ріка,

Та мама завжди буде красива й молода.

Хай Бог оберігає всіх наших матерів,

Нехай у нас не буде для них байдужих слів!

У мамину домівку вертайтесь знов і знов,

Ніщо вам не замінить її святу Любов!

Розкидає вечір зорі-діаманти,

Ніч у сни розносить мрії кольорові.

І лунатимуть над світом до світанку

Світлих Ангелів небесні колискові.

В сад чарІвний срібна стелиться доріжка,

Сяйвом місячним, мов кИлимом покрита.

В теплих променях дитячої усмІшки

Розквітають неземні прекрасні квіти.

Тут живуть герої всі казкові,

Тут пташкИ і звірі розмовляють.

Це країна безумовної Любові,

Де завждИ привітно й щиро зустрічають.

Срібнокрилі ельфи у танок покличуть,

Феї навчать плести з добрих діл віночки.

В подарунок різнобарвну райдугу залишать,

Й ніжну пісню заспівають лісові дзвіночки.

ПонесУть увись лелеки понад небокраєм

В край незвіданий, далекий, де смутку немає.

Буде серце пізнавати світ чудес до ранку,

І збиратиме в долоні зорі-діаманти.

Среди россыпи жемчужных звёзд

Рядом с Ангелами души обитают.

Их хранители, не сдерживая слёз,

В путешествие на Землю отправляют.

Добровольно принимает путь душа,

Дом родной небесный покидая.

По соизволению Творца

Память звёзд до времени стирая.

Начиная новый жизненный отсчёт,

Чистый лист ты в Книге Жизней открываешь.

Ангел в новую “обитель” проведёт,

А ты так по дому Отчему скучаешь…

Как примут тебя, невинная душа,

Те, кому себя ты доверяешь?

То ли с радостью обнять тебя спешат,

То ли гнев свой на тебя бросают?

Под молитвенным покровом в мир войдёшь,

Облачась в Любви надёжную защиту,

То ли бремя рода понесёшь,

Чтоб очистить грязь сердец закрытых?

Бог даёт Любви и Жизни дар,

Их отнять лишь Он один имеет право.

Испокон веков завет сей дан,

Никогда Он свои души не оставит!

Серед галактик і незвіданих світів

В просторах серця Мрія народилась.

Рікою чистою без меж і берегів

Вона в долині підсвідомості розлилась.

Живилась Мрія та молитвами душі,

Її любов і віра укріпляла.

До рук Творцеві усі задуми свої

Вона з довірою щоденно віддавала.

Життя тягнуло у зневіри вир,

Та хвилям сумнівів вона не піддавалась.

Лиш до небес звертала ясний зір,

І вірною своєму  серцю залишалась.

Від неба до землі стелився шлях,

Думки й бажання будували перепони.

І Мрія мучилась, неначе в клітці птах,

У розуму недосконалого в полоні.

Та голос серця її кликав із глибин,

Щоб визволити з розумОвої сваволі.

Розбивши дзеркала оманливих вітрин,

Свідомо мрія відреклась своєї волі…

Немов дитя, Отець її на руки взяв,

З Першопричиною дозволивши зустрітись.

Він  вірне серце ніжно-ніжно обійняв,

І світлій Мрії на Землі дозволив воплотитись.

С первым лучиком весны

Просыпается подснежник.

В платье из цветной мечты

По земле ступает Нежность.

В небесах парит Любовь,

Души светом наполняя.

Из улыбок и цветов

Радугу в сердцах сплетает.

В День рождения Весны

Торжествует вся планета.

Праздник Солнца и Луны

Разливается по свету.