Расставаясь с тобой навсегда,

Подарю я тебе улыбку,

А себе я оставлю мечту,

Не была ж ведь любовь ошибкой.

                                            Вдруг в глазах проблеснёт слеза,

                                            Только знаешь,я плакать не буду,

                                            В своё сердце захлопнув дверь,

                                            Я тебя навсегда позабуду.

Не вернуть нам время назад,

Твоё фото завтра сожгу я,

Только губы ещё хранят

Вкус прощального поцелуя...   

Научилась прощать,

Не сумела забыть,

Ведь не знаю,как сердцу

Приказать не любить.

                              Навсегда улетели

                              Мгновенья весны,

                              Но опять возвращаешься

                              Ты в мои сны.

Ну зачем же опять

Ты в час ночи звонишь?

Взгляд случайный бросаешь,

И при встрече молчишь?

                                  И хотя сердцу больно,

                                  Всё-же гордость сильней.

                                  Не хочу быть я больше

                                  Игрушкой твоей!

Ты собою доволен,

Ты ведь неотразим.

Почему же,мой милый,

До сих пор ты один?

                                     Знай,я буду смеятся,

                                     И не буду грустить.

                                     Я сумею былое

                                     Навсегда отпустить.

И пускай будет трудно,

Но сдержу я себя.

Ты не веришь?..

Но я проживу без тебя! 

Я візьму у осені яскраві фарби,

Й розмалюю ними все своє життя,

Світ навколо стане різнобарвним,

І не буду більше сумувати я.

                                       Намалюю я веселку в небі,

                                       Щоб з"єднала чиїсь руки і серця,

                                       Щоб була надією для мене і для тебе,

                                       Казкою,в якій нема ні краю,ні кінця.

Я візьму у осені мелодію,

Напишу до неї я слова,

Хай вселяє у серця гармонію,

Хай печаль і смуток розвіва.

                                          І красою чарівною заворожена,

                                          Я вдихну п"янкий жоржинний аромат,

                                          Подарую я усмішку осені,

                                          А вона її поверне у сто крат.                                    

Я б хотіла пташкою у небі стати,

Й полетіти в синю далечінь.

Де немає смутку і печалі,

Ні розчарувань і ні терпінь.

                                 Суджено у світ людиною родитись,

                                 Не літати вільно,а нести земні жалі,

                                 Тільки як,скажіть,з душею пташки

                                 Увесь вік прожити на землі?

І не раз поранять душу пересуди,

Нелегкий тягар земних тривог,

Та усе прийму і нарікати я не буду,

Знаю я одне-так хоче Бог.

                                     Він дає усім надії крила,

                                     Тим,хто разом з Ним свій хрест несе.

                                     І в хвилину відчаю Він серце обігріє,

                                     Бо Його любов безмежна,вища над усе

Він говорив"Кохаю",не кохаючи,

Вона ж тремтіла вся від ніжних почуттів.

Він цілував палкі вуста,назавжди покидаючи.

Вона ж повірила в реальність своїх снів.

                                       Він не повернеться...Іще вона не знала.

                                       У болі і чеканні день за днем минав.

                                       Та у душі надія тихо помирала,

                                       А він вже іншій поцілунки дарував.

Вона ніколи більше не кохатиме,

Бо серце скам"яніло й навіть не болить.

Прошу вас-не кажіть"кохаю",не кохаючи.

Йдучи назавжди,краще промовчіть. 

Не смогу я уснуть до утра,

Ты проснёшься в холодной постели,

И в душе моей снова зима,

В твоём сердце метут метели.

                                     А недавно была весна,

                                     Радость встреч и чудес ожиданье,

                                     И не верили мы тогда

                                     В то,что будет у нас расставанье.

Крикнет сердце:"Ну кто ж виноват,

Что разбилась любовь на осколки?"

А в ответ лишь холодный твой взгляд

Моё сердце пронзит как иголкой.

                                       Вот багряная осень пришла,

                                       И любовь привела другую,

                                       Но она мне сейчас не нужна,

                                       Я во сне лишь тебя целую.

Почему ты уходишь,любовь?

Ведь сердца ещё не остыли.

Но заплачет лишь тихо она:

"Вы же сами меня погубили".

                                       Ты прости,что сберечь не смогли

                                       Наши самые светлые чувства.

                                       В наших душах погасли огни,

                                       И для нас никогда не зажгутся. 

Там,де сонце за обрій сідає,

Де нам пісню співає весна,

Тихо вечір нас проводжає

В світ чарівний,де ти і я.

Там здійснилися наші мріі,

Там сплелися руки й серця,

І так палко вуста шепотіли

Найніжніші у світі слова.

Чи це сон?Чи це дивна казка,

У якій тільки ти і я?

У якій тільки ніжність і ласка,

І безмежна любов моя...

Гаснуть зорі,шепочуть"Вже ранок",

Але ти не відпустиш мене.

Скоро день,ось вже й світанок,

Він за нами невблаганно йде.

Знову день нас новий розлучає,

Знову вечір надію несе.

Не страшні нам тривоги й печалі,

Бо любов наша понад усе!

Не залишай мене одну,не залишай!

Прошу тебе,мене не відпускай!

Не віддавай мене холодним вітрам,

Я лиш тобі усе життя своє віддам!

                                         Чому ти йдеш?Чому мене ти покидаєш?

                                         Чому кохання наше так жорстоко ти вбиваєш?

                                          Навіщо я повірила словам,

                                          Коли ти шепотів:"Тебе нікому не віддам"?

Усе минуло...Час для мене зупинився...

Лиш тільки синій погляд у душі 

Назавжди залишився...

Лиш осінь за вікном кружляє листопадом,

І срібна ніч проллється в душу зорепадом...

Під синім небом ти така єдина,

І кращої немає на Землі,

Ти наша рідна мати-Україна,

Сьогодні низько ми вклоняємось тобі!

                                         Не раз ти кров"ю багряною обливалась,

                                         Не раз тебе хотіли підкорить,

                                         Та ти сльозами обмивалась,

                                         А потім знову підіймалась,

                                         І ворогам на зло продовжувала жить.

Ще й досі тебе ділять,розривають,

І зерна ненависті сіють між людьми,

Та все це марно,бо нас віра і любов єднає,

І Схід,і Захід-Українці ми!

                                        То ж з днем народження тебе,моя Вкраїно!

                                        Сьогодні ми піднімем келихи вина,

                                        Щоб ти завжди цвіла вишневим садом,

                                        І щоби вільною й соборною була!  

Я опять в царство грёз улетаю,

И опять о тебе лишь мечтаю,

Без тебя мои дни пусты,

Я хочу,чтобы знал это ты.

                                   И быть может,всё это зря,

                                   Без тебя пропадаю я,

                                   Без тебя вдохновения нет,

                                   А с тобой моя жизнь-это свет.

Ты позволь лишь себя любить,

Ты на свете мне всех дороже,

Хоть не можешь ты мир заменить,

Но и он тебя тоже не сможет...