Я візьму у осені яскраві фарби,

Й розмалюю ними все своє життя,

Світ навколо стане різнобарвним,

І не буду більше сумувати я.

                                       Намалюю я веселку в небі,

                                       Щоб з"єднала чиїсь руки і серця,

                                       Щоб була надією для мене і для тебе,

                                       Казкою,в якій нема ні краю,ні кінця.

Я візьму у осені мелодію,

Напишу до неї я слова,

Хай вселяє у серця гармонію,

Хай печаль і смуток розвіва.

                                          І красою чарівною заворожена,

                                          Я вдихну п"янкий жоржинний аромат,

                                          Подарую я усмішку осені,

                                          А вона її поверне у сто крат.                                    

Я б хотіла пташкою у небі стати,

Й полетіти в синю далечінь.

Де немає смутку і печалі,

Ні розчарувань і ні терпінь.

                                 Суджено у світ людиною родитись,

                                 Не літати вільно,а нести земні жалі,

                                 Тільки як,скажіть,з душею пташки

                                 Увесь вік прожити на землі?

І не раз поранять душу пересуди,

Нелегкий тягар земних тривог,

Та усе прийму і нарікати я не буду,

Знаю я одне-так хоче Бог.

                                     Він дає усім надії крила,

                                     Тим,хто разом з Ним свій хрест несе.

                                     І в хвилину відчаю Він серце обігріє,

                                     Бо Його любов безмежна,вища над усе

Він говорив"Кохаю",не кохаючи,

Вона ж тремтіла вся від ніжних почуттів.

Він цілував палкі вуста,назавжди покидаючи.

Вона ж повірила в реальність своїх снів.

                                       Він не повернеться...Іще вона не знала.

                                       У болі і чеканні день за днем минав.

                                       Та у душі надія тихо помирала,

                                       А він вже іншій поцілунки дарував.

Вона ніколи більше не кохатиме,

Бо серце скам"яніло й навіть не болить.

Прошу вас-не кажіть"кохаю",не кохаючи.

Йдучи назавжди,краще промовчіть. 

Не смогу я уснуть до утра,

Ты проснёшься в холодной постели,

И в душе моей снова зима,

В твоём сердце метут метели.

                                     А недавно была весна,

                                     Радость встреч и чудес ожиданье,

                                     И не верили мы тогда

                                     В то,что будет у нас расставанье.

Крикнет сердце:"Ну кто ж виноват,

Что разбилась любовь на осколки?"

А в ответ лишь холодный твой взгляд

Моё сердце пронзит как иголкой.

                                       Вот багряная осень пришла,

                                       И любовь привела другую,

                                       Но она мне сейчас не нужна,

                                       Я во сне лишь тебя целую.

Почему ты уходишь,любовь?

Ведь сердца ещё не остыли.

Но заплачет лишь тихо она:

"Вы же сами меня погубили".

                                       Ты прости,что сберечь не смогли

                                       Наши самые светлые чувства.

                                       В наших душах погасли огни,

                                       И для нас никогда не зажгутся. 

Там,де сонце за обрій сідає,

Де нам пісню співає весна,

Тихо вечір нас проводжає

В світ чарівний,де ти і я.

Там здійснилися наші мріі,

Там сплелися руки й серця,

І так палко вуста шепотіли

Найніжніші у світі слова.

Чи це сон?Чи це дивна казка,

У якій тільки ти і я?

У якій тільки ніжність і ласка,

І безмежна любов моя...

Гаснуть зорі,шепочуть"Вже ранок",

Але ти не відпустиш мене.

Скоро день,ось вже й світанок,

Він за нами невблаганно йде.

Знову день нас новий розлучає,

Знову вечір надію несе.

Не страшні нам тривоги й печалі,

Бо любов наша понад усе!

Не залишай мене одну,не залишай!

Прошу тебе,мене не відпускай!

Не віддавай мене холодним вітрам,

Я лиш тобі усе життя своє віддам!

                                         Чому ти йдеш?Чому мене ти покидаєш?

                                         Чому кохання наше так жорстоко ти вбиваєш?

                                          Навіщо я повірила словам,

                                          Коли ти шепотів:"Тебе нікому не віддам"?

Усе минуло...Час для мене зупинився...

Лиш тільки синій погляд у душі 

Назавжди залишився...

Лиш осінь за вікном кружляє листопадом,

І срібна ніч проллється в душу зорепадом...

Під синім небом ти така єдина,

І кращої немає на Землі,

Ти наша рідна мати-Україна,

Сьогодні низько ми вклоняємось тобі!

                                         Не раз ти кров"ю багряною обливалась,

                                         Не раз тебе хотіли підкорить,

                                         Та ти сльозами обмивалась,

                                         А потім знову підіймалась,

                                         І ворогам на зло продовжувала жить.

Ще й досі тебе ділять,розривають,

І зерна ненависті сіють між людьми,

Та все це марно,бо нас віра і любов єднає,

І Схід,і Захід-Українці ми!

                                        То ж з днем народження тебе,моя Вкраїно!

                                        Сьогодні ми піднімем келихи вина,

                                        Щоб ти завжди цвіла вишневим садом,

                                        І щоби вільною й соборною була!  

Я опять в царство грёз улетаю,

И опять о тебе лишь мечтаю,

Без тебя мои дни пусты,

Я хочу,чтобы знал это ты.

                                   И быть может,всё это зря,

                                   Без тебя пропадаю я,

                                   Без тебя вдохновения нет,

                                   А с тобой моя жизнь-это свет.

Ты позволь лишь себя любить,

Ты на свете мне всех дороже,

Хоть не можешь ты мир заменить,

Но и он тебя тоже не сможет...                    

Прилечу я в сны твои

Даже хоть на крыльях ночи,

Прошепчу я в них тебе,

Что люблю тебя я очень.

                                   Пусть в разлуке мы сейчас,

                                   Знаю,тоже ты тоскуешь,

                                   Только гордость сильней нас,

                                   Ты молчанье не нарушишь.

Не могу я без тебя,

По тебе я так скучаю.

Днём и ночью жду тебя,

О тебе сейчас мечтаю.

                                      Где же ты,любимый мой?

                                      Ты прийди,люби меня нежно.

                                      Знай,что в сердце у меня

                                      Горит искорка надежды...

Вновь пишу я о любви,а в конце три точки...

Моё сердце ты разбил на мелкие кусочки,

Я устала плакать,я устала страдать,

Я устала тебя бесконечно ждать.

                                          Но как жить без тебя,я даже не знаю,

                                          Я по тебе безумно скучаю,

                                          Я без тебя до боли тоскую,

                                          Ну кто мне придумал жизнь вот такую?

И опять ты прийдёшь-моё сердце растает,

И в бездонных глазах я опять потеряюсь,

А потом снова скажешь,что будешь скучать,

Ну а я улыбнусь...И опять буду ждать...