Люблю. Без пам'яті люблю... Хай, може, більше проклинаю. Я знаю - сам себе гублю, Але не можу і кохаю... Хто ти? Ти квітка без краси, Ти літній ранок без проміння, Ти в щасті жити не даси З душею, повною каміння. І все ж люблю! За що люблю, І сам не бачу і не знаю... Я знаю - сам себе гублю, Але не можу і кохаю.  Олександр Громов

Не заплачу... Лиш спогад, мов злодій Прокрадеться в шпаринку у серці. Тане час... і у вирі мелодій Розіб'ю я свій спокій на герци. Не розкажеш... А що говорити? Розказали про все твої очі. І кохання, сльозами залите, Я не стерплю! Не хочу! Не хочу!!! Не заплачу... Бо сльози солоні, Після меду кохання, як трунок. Я ж принесла у своїй долоні Своє серце - тобі подарунок. Інна Білан

  Плакала скрипка в руках скрипаля. Плакала тихо, бо чулась здаля. І в ніжній мелодії щастя й печалі Нам відкривались заобрійні далі Чужих почуттів, надій, та страждання… У те чудодійне музичне зітхання Влилися людської душі часточки. Смичок розставляє дрібні крапочки… Мов заворожена, скрипка співала, Ніби про біди кожного знала. Скрипка замовкла… та на душі, Лишились страждання й зітхання чужі.. Оксана Вишневська

Сіяв радість - зійшла мука. Не питав чи боляче! Зайшов в душу - не постукав! А тепер пече. Вірив в мрію - не збулася! Іншому дісталася. Міняв щастя на нещастя, Серце не питалося. Марив мною... А я крига... Знаєш... Точно знаєш... Я - твоя закрита книга! Вже не дочитаєш!!! Інна Білан

Я ЧЕКАЮ промінчик сонця,  що приходить після дощу.  Він освітлює всі віконця,  Я надію в серці рощу. Я ШУКАЮ між ними рідне привідкрите твоє вікно. По веселці тихенько зійде Наша Доля, як у кіно. Я ТРИМАЮ тримірний вимір, бачу там людей почуття. А в цю мить робить хтось свій вибір, Починає нове життя. Я ПРИЙМАЮ потік із Неба, відчуваю його тепло. Знаю, буде все так, як треба. Пам’ятаю те, що було. Я ДОЛАЮ сумнівний подих, і роблю крок назустріч змін. Не залишу в собі...

Читати далі...

    Згадай мене під срібний дзвін дощу, Під тихий шелест липи на світанні, І я в думках до тебе прилечу Віддати почуття свої останні. Згадай мене у гомоні лугів, Що миють в сонці очі волошкові, Й хмільного літа зоряний мотив Розсипле краплі пізньої любові. Згадай мене у спалахах зірниць, В крилатих кронах яблуні і сливи, Й медове щебетання синіх птиць Проллє над світом солов'їні зливи. Згадай під журавлиний плин сторіч, Під світлий звук вишневої сонати, І подих серця донесе ...

Читати далі...

Я божеволію від тебе. Назад немає вороття. Я божеволію... Так треба. Ти змінюєш моє життя. І кожна мить, немов остання. Я поринаю в забуття, І я не стримую бажання... Я змінюю твоє життя. Я божеволію без тебе... І без наркотику очей, Очей бездонних, наче небо, З солодким присмаком ночей. Я божеволію... Повстання У грудях полум’ям горить. Я знаю точно – це кохання У серці солодко болить. Я щастя більшого для себе Не можу уявити сам, Ніж божеволіти від тебе... І жити...

Читати далі...

Гірка холодна кава, Мов вистигла любов. Мені вже нецікаво, Навіщо ти прийшов. На гущі поворожу, Не слухаючи слів. Любити вже не зможу, Бо ти цього не вмів. Мене вже не хвилює Те, що тебе гризе. Я тишу намалюю. Я - робот. От і все. Ірина Брунда

Нам не дозволено любити. Небеса Заплакали в тривожному мовчанні, І знов моя сполохана душа Боїться миті, що зовуть прощанням. Боїться снів, розгублених у днях, Боїться мрій, розбитих самотою, Боїться болю. А без нього як, Коли не можу жити не тобою? Нам не дозволено. Між нами, як межа, Твоє вагання і мої тривоги. Холодна ніч і стомлена душа, Одна любов. І дві чужі дороги… Роксоляна Жаркова . 

Ти доторкнись легенько до руки -  І я тривоги й сумніви відкину! Перечитаю всі твої думки Й щасливою зостанусь на хвилину!.. Ти доторкнись легенько до руки — Цілунки пальців, як травневий вітер, Що завмира на березі ріки, Щоб не сполохати тендітних квітів! Ти доторкнись легенько до руки —  І розпачі навіки заніміють, Й твоєї ласки сонячні струмки Моє зболіле серце відігріють... Ти доторкнись легенько до руки —  Укрий полин солодкими речами, Нехай наш біль — колючий і...

Читати далі...