Шановне,товариство.Пропоную Вашій увазі кілька розповідей одного з моїх друзів.Ми домовились з ним ,що після всіх публікацій,я надам адресу його гостьової і всі,в кого виникнуть запитання,зможуть їх задати. Отже,частина 1.

Моє покоління хлопців (початок 80-их), по-ідеї, повинні добре пам'ятати дуже цікавий (за тогочасними уявленнями) фільм «Пригоди Електроніка». У ньому головний герой - Електронік, був роботом, якого нібито винайшов один вчений. І цьому Електроникові потрібно було поповнювати свою енергію від електрики, після чого він міг демонструвати супер-силу…

У той час я жив в м. Лозова (Харківської обл.). Це було молоде місто і будівництва для нього були далеко не рідкістю. Ну і, напевно зрозуміло, що для молоді розвідка території і приховування подалі від дорослих є природним бажанням. Я був не виключенням - мені завжди хотілося «полазити десь з пацанами» на будівництві, пошукати собі пригоди.

В один прекрасний день ми з хлопцями забралися на будівництво із охороною. І те, що вона охоронялась, нам ще більше додавало адреналіну в кров, і нам було від цього ще цікавіше. Будинок був недобудований, біля нього знаходився дуже високий підйомний кран на рейках. Кран був електричним, а тому до нього тягнулися електричні кабелі. Місця стиків кабелю були закриті ізолентою.

Побачивши злегка оголений кабель в мені зіграв дуже сильний азарт, причому це був азарт, в якому поєднувалися: свідома велика небезпека і разом з тим велике бажання спробувати зарядиться як і Електроник від електрики (щоб стати таким же сильним як і він!).

Всі мої друзі пробігли далі кудись, а я як заворожений спочатку дивився на цей кабель, а потім присів біля нього.

У той момент я точно добре пам'ятав усі настанови і страшилки дорослих, які забороняли грати з електрикою! Але тоді в той момент мої переживання, напевно, можна було порівняти з переживанням стрибаючого перший раз з парашутом, який знає чим це може закінчиться для нього, але все ж азарт відчути нові сильні враження, взяв гору!

Немов підступаючи до краю прірви, я з великою емоційною тривогою зняв ізоленту з кабелю та злегку доторкнувся до одного з оголених проводів. Читати далі

Надіслали друзі фото - http://photo.i.ua/user/779501/173457/6571486/
Перейшов по адресі,що внизу плаката - читати далі

Цілий вечір отримував листи щастя -
Если в друзья будет проситься Андрей Федотов, Тамбов-27 лет- не соглашайтесь и не смотрите его страницу-это ВИРУС, разрушает комп. Передайте тем, кто у Вас в друзьях. Если кто из друзей его хапнет, то он автоматически перейдет к Вам. И еще: "кузнечик@майл.ру" и "сателит@бк.ру"- тоже вирус. В "Одноклассники" запустили ВИРУС. Он разрушает весь жесткий диск. Если его кто-то схватит из Вашего списка, то Вы - тоже.

Не розіслав,тепер маю - з"явився з того боку Федотов і тюкнув мені молотком по монітору.Результат - величезна дірка,насилу дописав замітку.
На добраніч!!!

1 січня -не найкоротший день- доведено мною.
Зі святом!!!

О, ненаситна, ненажерна жабо,
Коли ж свою ти утамуєш хіть?
Коли на радість всьому світу згинеш,
Коли потонеш в бурях лихоліть?
Так,як і ти півсвіту потопила
В крові й сльозах у поступі віків,
Так, як і ти півсвіту потоптала
Чобітьми ницих п’яних байстрюків.
Тобі завжди свог було замало,
О, нечестива бісова душа!
Де сягне око – там твої простори,
Де впала шапка – там твоя межа.
А, зрештою, та що свог у тебе
Було і є, та, хто тебе, де знав?
Ватаг лайдаків, вигнаних із роду
В гнилому місці град побудував.
На крові та кістках людей невинних,
На попелі сусідніх язиків
Постала ти пекельною горою
Із помахом заздренної руки.
І зразу ж тую руку простягнула
В далекі й близькі землі та краї:
Палила, грабувала, підбивала
Усе під чорні списи й нагаї,
Давила і гнобила вільну волю,
Душила в твані, полум’ї й диму,
Перетворивши всі краї навколо
В суцільну єврозійську тюрму.
А скільки ще народів напоїла
Отрутою своїх облудних слів.
Оце ж про тебе Божий учень в "Одкровенні”
Як про "Блудницю вавилонську” оповів.
Для тебе всі малі, дурні і темні,
Лиш ти одна "велика і свята”,
Вселенське іго чорне безпросвітне-
Твоя єдина збочена мета.
Нікому ти не хочеш буть рівнею,
Лиш тільки зверху, тільки під каблук.
Для тебе кожен завжди тільки менший,
В тіні твоїй замурзаний малюк.
Та ти й своїх дітей нізащо маєш,
Людське життя для тебе не ціна,
У м’ясорубки кидала й кидаєш-
Не мати, а зла мачуха страшна.
Що вже й казать про іншії народи,
Як в тебе зі своїм завжди війна:
Терори, революції, гулаги -
Перед моїм же вічная вина;
Без ліку в дружбі і братерстві кревнім
Завзято й палко нам завжди клялась,
Та кожен раз безбожно продавала,
І в колі зради наша кров лилась.
Ніколи не забуду й не пробачу
Тобі я зраджений розіпнутий наш блиск.
Душею й тілом зичу та бажаю,
Щоб і з тобою так же повелись.
Аби в усіх пригнічених тобою
Людей, нарешті, увірвавсь терпець,
Та у вогні священнім справедливім
Твоєму звірству наступив кінець.

Валерій Гнатюк

Сучасна українська поезія

Агов, брати! Нічого не змінилось!
Панують скрізь жиди і москалі.
Невже нам зроду-віку не судилось
Пожить по-людськи на своїй землі?
А мати лиш горби та мозолі?

Та що жиди? Он власні ренегати,
Забувши голос крові на біду,
Деруть на шмаття гірше супостата
Вітчизну-Неньку – вбогу сироту,
Продавши душу – черству і пусту.

Що? Продали Вкраїну, байстрючата?!
Здали флоти, ракети і лани;
Продовжуєте й далі продавати
Без совісті, без честі, без вини,
Ганьба народу, сучії сини!

О, Боже мій! Коли ж ви нажеретесь?
Та до якої ж міри і межі?
На той же світ всього не заберете,
А як прийдешнім тут зростать і жить?
А як державу будувать, творить?

Невже ми всі хохли, а не вкраїнці?
Невже ми маса – збидлена й тупа?
Мабуть, не буде ладу в цім звіринці,
Як не прозріє нація сліпа –
І не постане ще одна УПА!

Валерій Гнатюк

А я візьму у руки атомат,
  Бігме візьму, як буде в тім потреба...
  Т.Байда

Як треба, я візьму і автомат,
Бо я приїхав на усе готовий.
І тут таких, як я за рядом ряд,
Нестримних, юних, сильних і здорових.

А нам давно урвався вже терпець
І чаша гніву випита до дна,
Ми вийшли на Майдан, немов на герць:
Єдине тіло і душа одна.

Нема для нас ні плати ні ціни,
Хіба життя для воїна – ціна?
І тим, хто переповнений вини,
За все умить «віддячимо» сповна.

Ні, крові ми не хочемо в цей час,
Але якщо підніме руку кат,
Це буде для нас всіх, немов наказ,
І я візьму у руки автомат.

Тоді здригнуться небо і земля,
Коли на сполох вдарить дзвін-набат.
Собачим падлом вкриються поля,
Якщо візьму я в руки автомат.

Валерій Гнатюк.

 Коментарі на Фокусі:
Якщо не розумієте мови де живете - необхідно вчити.
Даже не собирался учить!А где я живу??Одесса от вас не зависит,еще раз
повторяю у нас свой язык-Одесский и чхать мы хотели на ваш!!!
http://www.focus.ua/politics/153163/?r=15&s=date&p=4#comments&p=3&r=15&s=date&c=comments
НОВА МОВА!!!

Палучіл сіфодня ат какофата блогєра сасранним нікам "Слушпа паттєршкі" маляву.Ну,тіпа шото атом,шо какієта польсаватєлі папрасілі удаліть ісмаєво блога стіхі. Я тока палюбіл стіхі-і воттє рас!!! Стіхі,как і паложєно фнармальнай сранє -нарускам.Ватеті:

Государство абсолютной мрази, Слепленное из кровавой грязи, Оскорбляющее мирозданье Фактом своего существованья. Подлость, воплощенная в граните, Лжи всеоплетающие нити, Хамство, закрепленное в законах, Упыри и воры на иконах. Царство безысходности и мрака, Душный пафос рабского барака, Наглые раскормленные морды, Злобные завистливые орды. Кровь и плесень, цепи и затворы, Сверху — нравы шелудивой своры, Снизу — тупо блеющее стадо, Коему другого и не надо… Зря вздымают дряхлые химеры Липкие знамена тухлой веры - Нет тебе ни веры, ни прощенья, Только ужас, стыд и отвращенье. Защищать? Тебя?! Любить?! Тебя же?!! И на анекдот не тянет даже. Я благословляю все напасти - Те, что разорвут тебя на части! Не зови меня — резона нету: Ты не мать мне. Ты — болезнь планеты. Я приду — чтоб поддержать ту силу, Что вколотит кол в твою могилу

Юрий Леонидович Нестеренко — российский писатель и поэт. Еташ дакакова маразма дашлі,што удаляют стіхі!!! Ядаше дагадиваюс ,штаета бендеравци су... суслікі етакіє,вот, га... гардіни штопаниє напі... напісалі мадіратару.Патамушта тока смідаміти пі... пінгвіни умєют стучать.