Тут без слів!!!!!!!!!!!!

Я бывал в Украине, - самой что ни на есть западной, более того - и с председателем ОУН Цеповичем встречался, и в музее бандеровского подполья был, в Львовской области. "Москаля на нож" - да, безусловно, говорят. И ещё как. И ещё много чего говорят. Лично мне говорили, потому что и я - безусловный москаль, из Москвы. И будут говорить. И не только украинцы, все, кто испытал советскую оккупацию, - нас, мягко говоря, не любят.

Но - такой вопрос: а куда деваться? как они могут воспринимать нас - иначе? С 91-го года на вопрос "русские - это то же самое, что советские"? - всё упорнее, всё громче из России звучит ответ: ДАААААА!!!! Попробуйте представить, как видит нашу страну - иностранец? Вот хотя бы западный украинец, карпатский гуцул, у которого прадедушка был подданным Австрии, дедушка - Польши, а ему самому объясняют. что он - русский, говорящий на нелепом нелитературном диалекте? Тот, у кого половина родни - расстреляна, пропала в концлагерях - потому, что у дедушки был хутор в горах и пять коров?

Чтобы удобнее было увидеть РФ глазами иноземца, давайте - представим себе аллегорическую картинку. Вот - приезжаем мы, русско-советские люди, которых дедушки воевали против фашизма, в город Берлин. Идём по улице Геринга, переходим на улицу Геббельса, вот переулок Гестапо, а потом - на какую-нибудь центральную Фашистенплац, где стоит огромный чёрный мавзолей Фюрера. По дороге видим - бюст Гитлера, потом гранитный Гитлер, потом чугунный Гитлер, потом памятник героической охране Бухенвальда, первым национал-социалистам, смелым солдатам СС. На каждом втором доме - или свастика, или орёл со свастикой. Заходим в книжный магазин: там две трети книг - о том, как велик, гениален, честен и смел был Гитлер, о победах бесстрашного Вермахта и о том, что несмотря ни на что Германия - это великая нация, а Австрия и Бельгия - исконные германские земли, временно отторгнутые агентами ЦРУ. Да и Крым - это тоже, в общем, древняя Готия. И - немцы: нет, никого не пытают и не воюют ни с кем, концлагеря - маленькие и только для своих. Просто каждый немец убеждён, что Третий Рейх - это "тоже наша история", что нельзя забывать прошлое, что надо чтить дедушек - героев СС, что гестапо боролось с врагами Фатерлянда, и иначе нельзя было, такое уж время суровое. Что Гитлер сделал много хорошего - и для своего народа, и для соседних. Что "зато тогда нас (немцев) все боялись". И тд.
А теперь - сами смотрите: вот идёт украинец по Москве. Чьи имена носят улицы ? Кому памятники стоят. В книжном магазине с каждой второй обложки - торчат бандитские усы гения Джугашлвили. А если он на 9 мая приедет?

Они, иноземцы, правы - актуально. Потому что Западная Украина советчину вычистила дотла - там ни одного ленинского истукана нет, до самого Житормира, ни одного красного пентакля. Латвия и Эстония упразднили советский период - юридически, на уровне Конституций. Литва легитимным президентом объявила полевого командира, который в 1940-х в лесах против большевиков воевал. А вот Россия - единственная страна, которая до сих пор сладострастно купается в советской грязи, где до сих пор бережно сохраняются все уродливые символы рабовладельческого режима. В последние годы новосоветизм - уже официальная идеология, и доценты-историки, например, всерьёз боятся что-нибудь несоветское сказать даже в кругу друзей - потому что за это увольняют.

Почему иноземцы, обязаны заглядывать нам в глаза, проникать в душу, стараться угадать в нас нечто иное, несоветское - когда мы сами этого 25 лет не делаем, и явно не собираемся. Они обязаны понять, простить и примириться - а, собственно, с какой стати?
facebook.com/NarodnyeVesti?ref=stream
Мені видався цікавим допис - ділюся з друзями.

7 листопада з"явився на світ новий український козак Юра!!
Дядя Толя став вперше дідусем.

Осьмак Кирило (псевдонім Псельський) (1890 – 1960), учасник національно-визвольної боротьби. Під час Другої світової війни, президент Української Головної Визвольної Ради, член Центральної Ради, агроном, організатор кооперативів.

Народився 9 травня 1890 року у м. Шишаки на Полтавщині, навчався у Шишацькій народній, згодом Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі. В 1910 р. Кирило Осьмак поступив у Московський сільськогосподарський інститут. Будучи студентом, писав статті в журнал "Украинская жизнь", який виходив у Москві, і редактором його був Симон Петлюра, а також у часописі «Рілля», що виходив у Києві.

Кирило Осьмак був одним із тих, хто 17 березня 1917 р. створили у Києві всеукраїнську громадську організацію, яку назвали Центральною Радою, яка згодом перетворилася у тимчасовий парламент України.

За радянських часів, аж до початку Другої світової війни, Осьмак зазнає безперервних репресій. 5 березня 1928 р. Кирила Осьмака та ще 15 українців заарештували. Це були агрономи і кооператори. Їх звинуватили в тому, що вони вимагають паритетності цін на хліборобську та промислову продукцію та збільшення ціни на цукровий буряк. Слідчий у цій справі Соломон Брук на слідстві говорив: «Всю Україну слід було б знищити, та не можемо, але вас, українські інтелігенти – ми знищимо». Отже, справжня причина їхнього арешту була в тому, що вони інтелігенти, еліта нації і за далекосяжними кремлівськими планами мали бути винищені.

2-го березня 1930 року Осьмака знову заарештували, звинувативши у тому, що він був членом Інституту української наукової мови. Вирок – три роки концтабару в Північних таборах. В 1933 р. К.Осьмака звільняють, він оселяється з родиною під Москвою, працює директором радгоспу. У 1937 р. – знову арешт, слідство тривало 25 місяців, після чого був звільнений. Тільки твердість, з якою він тримався, невизнання ним жодного звинувачення, які йому висували врятувало його від розстрілу.

У березні 1940 року після 12-річної відсутності Осьмак повернувся до Києва. У жовтні 1941 року в Києві створилася Українська Національна Рада як національне представництво, яке за сприятливих обставин мало стати законодавчим державним органом. Очолив Раду професор Микола Величківський. Осьмак став членом цієї Ради, керівником відділу земельних справ, а також створив при Раді та очолив бюро кооперативного товариства "Сільський господар".

Осьмак вважав, що треба об'єднати всі політичні українські організації в інтересах спільної боротьби на ґрунті політичної платформи Суверенної Української держави, яка має бути тільки національною та забезпечити українській нації право на свою мову, культуру та економіку. У 1942 р. написав декларацію під назвою «В єднанні – сила нації», в якій є фрази актуальні і в наш час: «про право народу на свою мову і свою економіку, про створення такого законодавства, яке б забезпечило добре ставлення народу до уряду».

У Галичину Осьмак приїхав разом з родиною у вересні 1943 р. За порадою друзів він влаштувався в один із Моршинський санаторіїв поправити здоров’я, підірване трьома арештами. Тут у Моршині він познайомився з письменником Іваном Багряним. Після закінчення курсу лікування 6 грудня 1943 р. осьмак оселяється в Стрию, де одержав посаду директора товариства «Сільський господар», яке мало широку мережу гуртків (313), що охоплювали 65 тисяч господарств у Стрийському повіті.

Фізично зміцнілий, отримавши благословення митрополита Андрея Шептицького на боротьбу за самостійну Україну, він повністю віддається просвітницькій і агітаційній роботі. Посада директора «Сільського господаря» давала можливість йому безперешкодно пересуватись по окупованому німцями Прикарпаттю. Саме в цей час Кирило Осьмак виступає з лекціями на сільськогосподарські теми, пропагуючи ідеї українського націоналізму в селах Дуліби, Конюхів, Гірне, Комарів, Угерське, читає лекції у сільськогосподарській школі в Бережниці, виступає на з’їздах товариства в Ходорові та Стрию, проводить заняття для підготовки медсестер для УПА.

Зустрівшись з діячами ОУН та командуванням УПА, Осьмак включився в опрацювання документів, які мали лягти в основу нової організації – Української Головної Визвольної Ради. Основоположні документи — ”Універсал”, ”Плятформа”, ”Устрій” – були опрацьовані К. Осьмаком, Дарією Ребет, Мирославом Прокопом та іншими членами Ініціативного комітету. Здійснює поїздки в місця дислокації військових частин УПА в Журавно, Гошів, Долину, Перегінськ, Гребенів.

У вересні 1944 року у с. Дорожів, Дрогобицького р-ну була облава, під час якої Осьмака арештували. Він відсидів 2,5 роки у Дрогобицьких Бриґідках під слідством. У січні 1947 року його перевезли до київської Лук'янівської тюрми. 10 липня 1948 року “Особим совєщанієм” при МГБ СРСР після 4-річного слідства, яке ввібрало в себе 6 томів “доказів” на підставі як 230 допитів та інших “слідчих” дій Кирила Івановича Осьмака було засуджено до 25 років ув'язнення в тюрмі "за участь в контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну діяльність".

Спроба переконати Осьмака в тому, що ОУН є найстрашнішим ворогом українського народу, не принесла позитивних результатів, а на зроблену йому пропозицію посприяти в боротьбі проти ОУН заявив, що він був і залишається ідейним українським націоналістом і радше готовий піти на смерть, ніж погодитися на участь в заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності.

Секретно. З Доповідної записки тов. Лункову К.Ф. (1953 р.)

Невтомнй борець страждав в ув’язненні від катувань, але залишився ідейним націоналістом і не погодився на участь в заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності.

Навіть після настання так званої "хрущовської відлиги", коли багатьох несправедливо засуджених було звільнено і реабілітовано, Президія Верховної Ради СРСР у звільненні і скороченні терміну ув'язнення Кирилові Осьмаку відмовила. Постанова радянської влади від жовтня 1955 року стосовно людини, яку навіть адміністрація тюрми визнала тяжкохворою постановляла: "Враховуючи, що Осьмак є запеклим українським націоналістом, який свої націоналістичні погляди не змінив за період перебування в тюрмі і своєю ворожою діяльністю становить особливу небезпеку, Указ Президії Верховної Ради СССР від 17 вересня 1955 року щодо скорочення терміну наполовину до в'язня Осьмака Кирила Івановича не застосовувати".

Постанова від березня 1959 р.: "Розглянувши особисту справу Осьмака K. I., встановлено, що він згідно з Указом Президії Вирховної Ради СССР від 14.02.59 р. звільненню або скороченню терміну не підлягає"...

16 травня 1960 року у Володимирській тюрмі в Москві Кирило Осьмак помер. Його поховали на тюремному цвинтарі, біля середньої сторожової вежі під номером 5753.

У 2004 р. його прах був з почестями перепохований у Києві на Байковому цвинтарі.

22 лютого 2012 року Полтавський районний суд під надуманим приводом засудив Ковалівського сільського голову свободівця Юрія Бублика до 3 років з відстрочкою виконання (умовно)  Всеукраїнське об'єднання "Свобода" розцінює це судилище як намагання влади не допустити до виборів кандидатів, які мають абсолютну підтримку суспільства.

"Юрій Бублик – найкращий сільський голова Полтавщини, який має абсолютну підтримку громади. Влада намагається його відсторонити від виборчого процесу. "Свобода" разом із громадою Ковалівської сільської ради, до якої входить 11 сіл, усіма засобами боротимуться за те, аби відстояти справедливість, честь та гідність нашого побратима", – зазначив голова Полтавської обласної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Валерій Черняков.

З часу обрання Юрія Бублика сільським головою з боку голови Полтавської районної ради комуніста Степенка розпочалися спроби "приборкати" націоналіста, аби той виконував вказівки Степенка та став частиною корупційної системи. Оскільки Юрій Бублик з перших днів свого керівництва Ковалівською сільрадою продемонстрував принциповість та розпочав боротьбу із розкраданням землі та "оптимізацією", проти свободівця було сфабриковано кримінальну справу.

Щойно проти свободівця Юрія Бублика було порушено справу, він скликав позачергову сесію і виніс на порядок денний ради питання про довіру сільському голові. Таємне голосування засвідчило: жоден із тридцяти депутатів не висловив голові недовіри – на відміну від представників Феміди у Полтавському районному суді.

"Слід відзначити, що Юрія Бублика судила суддя, яка його попередникові за 70 самописних земельних рішень, що завдали громаді збитків на 8 мільйонів гривень, винесла оправдальний вирок. Його вже скасовано в апеляційному порядку, але факт є фактом. Прикметно і те, що суддя побоялася винести вердикт учора, коли біля суду зібралася громада Ковалівської сільради, щоби підтримати свого сільського голову", – зауважив Валерій Черняков.

Керівник Юридичного управління Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Махніцький наголосив, що кримінальна справа підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях Ковалівського сільського голови Юрія Бублика складу злочину: "Адже відсутнє "використання влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб".

Матеріалами справи у своїй сукупності повністю підтверджено: підписуючи акт № 2 приймання-здачі виконаних робіт із виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів у межах Ковалівської сільської ради, голова сільської ради Юрій Бублик діяв виключно в інтересах служби на виконання Постанови КМУ від 05.03.2008 року № 151, Паспорту бюджетної програми на 2008 рік за КПКВК 240830 "Проведення земельної реформи", Рішення 30 сесії 5 скликання Ковалівської сільської ради від 10.08.2010 року, клопотання Ковалівської сільської ради на виконання таких робіт.

У діях Ю.Бублика відсутня суб'єктивна сторона службового підроблення, а саме вчинення дій з прямим умислом. Крім того, органом досудового та судового слідства не доведено суб'єктивної сторони службового зловживання. А в матеріалах кримінальної справи відсутні докази, які би прямо чи опосередковано вказували на те, що Юрій Бублик діяв з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб. Також відсутні докази завдання державі збитків.

Своїми діями, що не містять ознак службового зловживання, Юрій Бублик жодним чином не дискредитував та не підірвав авторитет органу держаної влади в особі Ковалівської сільської ради, а діяв виключно в її інтересах"....

Василь Никифорович Тютюнник (17 липня 1890, хутір Куторжу (Куторжиха) за іншими відомостями в с. Єньках, Хорольський повіт, Полтавська губернія — 19 грудня 1919, Рівне) — український військовий діяч, полковник генерального штабу Армії УНР, командувач Дієвої Арміїї УНР в 1919 році.

У вузькопрофільних виданнях, присвячених історії України 1918—1920 років, систематично вказуються неправильні дані з біографії Тютюнника, зокрема, дата його народження — 1882 рік. Але, судячи із послужного списку російської армії, який зберігається в Москві в російському державному військово-історичному архіві, Василь Никифорович народився 17 липня 1890 року на хуторі Куторжу, що поблизу Хорола Полтавської губернії.(Киевские ведомости 14 грудня 2004 року).

Закінчив чотирикласне Хорольське міське училище.

Закінчив Тифліське юнкерське училище, служив офіцером піхотних частин російської армії, брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах. В 1917 — підполковник, командир батальйону 25-ї Сибірської стрілецької дивізії.

Від березня 1918 — в українській армії, помічник начальника відділу Генерального штабу. Знаходився на військовій службі і в період правління гетьмана Павла Скоропадського, одночасно будучи членом опозиційного Українського національного союзу і беручи участь у підготовці антигетьманського повстання, прибічником Симона Петлюри. З листопада 1918 був заступником начальника Генштабу — начальником оперативного відділу (у військах Директорії, що проголосила створення Української народної республіки (УНР)), брав участь у поході на Київ, який завершився скиненням гетьманської влади.

В кінці травня 1919, коли українська армія перебувала в скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Червоної армії, Добровольчої армії, та польських військ, Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919. В результаті її виконання вдалося відбити у Червоної армії Проскурів, Кам'янець-Подільський (в якому розмістились урядові органи УНР) і ряд інших.

Після успіху Проскурівської операції — начальник штабу армії УНР, а через місяць — командувач армією. Генерал-хорунжий армії УНР. З серпня 1919, одночасно, — командувач Східною групою об'єднаної армії УНР і Галичини. В серпні 1919 військам під командуванням Тютюнника вдалося відбити у Червоної армії міста Вінниця і Жмеринка. Однак вже в листопаді 1919 вони зазнали поразки від білих військ генерала Антона Денікіна.

17 листопада — 22 листопада 1919 керував обороною Проскурова (нині Хмельницький) від білих військ. Захворів на тиф, від наслідків якого помер від розриву серця у Рівному.

Сучасники відмічають, що Тютюнник, плануючи операції, любив ризикувати. Був видатним полководцем УНР, виступав за ведення бойових дій до останньої можливості. На відміну від ряду інших українських воєначальників, не намагався конкурувати із Симоном Петлюрою.

На могилі генерала Тютюнника в Рівному в 1930-х роках на кошти учнів Рівненської української приватної гімназії було встановлено пам'ятник, реставрований 1992 року.

2001 року на будівлі Рівненського військового шпиталю, де помер Тютюнник, встановлено меморіальну дошку.

Далі замітка в zn.ua

Тут обмеження .Тому,перейдіть за посиланням

Пи.Си.Я горджуся своїми земляками,я горджуся своєю Полтавщиною....Хтось колись назвав Полтавщину форпостом України на Сході....

Але ж не будемо забувати, що іще існують перелітні дятли! Ті, які перелітають із опозиції у владу. Кожного разу, коли влада і опозиція міняються місцями. І якби не цей пернатий шкідник (ми ж звикли вважати, що від дятлів сама тільки користь лісу), якби не цей шкідливий підвид дятлу – справді, сидіти б теперішньому головному опозиційному дятлові в іншому дуплі. Колись до теперішньої опозиційної зграї залетіло аж 36 перелітних дятлів.

Хоча дехто в лісі (спостерігаючи їх перпорхування з дуба на березу) здивувалися і навіть засумнівався у безпомилковості рішення головного дятла прийняти їх до зграї. Бо (на відміну від головного опозиційного дятла) вони вміли розрізняти цей підвид: радше за повадками, аніж за пір’ям – адже воно таке саме, як у решти. І ось ця помилка знову далася взнаки: саме дзьобами перелітних дятлів врешті-решт здобутий результат у голосуванні сумнозвісного закону про мови.

Рішення не було б прийняте, якби із опозиційною зграєю у Маріїнському парку не оселилися перелітні дятли. І в кількості 22-х не дзьобнули б зелену кнопку. Адже 234-22=212. Щоправда, дехто вважає, що перед тим дзьобнули їх. Бо знані орнітологи кажуть, що перед тим з курятника на Банковій у Маріїнський парк прилетів якийсь інший, особливий дятел.

Замість того, щоб домагатися щоб правоохоронні органи охороняли право, у лікарнях – добре лікували, а у вишах – добре навчали і не було корупції , наші дятли довбуть ліхтар.

Мораль цієї байки проста: задовбали. Країні потрібні орли.

Джерело; Наше бі-бі сі

Скільки себе пам"ятаю,не пропустив жодного матчу на чемпіонатах Європи та світу з футболу.Навіть в часи,коли було всього 2 телеканали,телебачення показувало ВСІ матчі з цих футбольних свят.
Не варто мабуть і говорити ,як я та багато фанатів чекали Євро-2012...
О 19.00 дивлюся Польща-Греція...Чекаю наступного суперматчу Росія-Чехія...Вмикаю канал "Україна"...Опппаааа!!!! -"Відома" картина "талановитого" художника:чорний квадрат.
Швиденько біжу на форум...Читаю купу "лагідних" слів про уряд,про донецьких - канал закодували.На "тарілці" він тепер тільки в платному пакеті!!!!
Триндєц!!!! Свято прийшло!!!!!!Без слів...Закінчилися.

П.С. Футбол подивився на німецькому телеканалі Das Erste.Подяка німцям.

Хто скаже,що це за фігня???
Вже задовбався видаляти ці листи.По пропонованому посилання не заходжу.
Листи однакового змісту,але з різних країн.
Ось останній лист  з Польщі:


21 февраля мы начали получать многочисленные жалобы от интернет-пользователей,
в которых они сообщают о массовом приходе писем с рекламой партии.
Глава МММ-2011 Сергей Мавроди выделил 120 000$ на атаки нашего ресурса,
а также всех ресурсов прямо или косвенно связанных с Интернет партией Украины.

А именно, неделю назад была совершена атака на интернет-издание LB.UA, от
руководства издания требовали удалить блог лидера партии Дмитрия Голубова.
Позже была совершена Ddos-атака на интернет-издание dumskaya.net, мошенники
также требовали удалить блог Дмитрия Голубова.

В эти часы идёт атака на сайт www.ipu.com.ua. Пользователем отправляется по
60-100 одинаковых писем. Цель атаки, вызвать гнев украинских пользователей,
которые в свою очередь начнут писать жалобы в хостинг компанию и компанию,
зарегистрировавшую наш домен.

На сайт регистратора домена www.ipu.com.ua, компанию NIC.UA также идёт
DDos-атака.

Напомни, глава пирамиды МММ-2011 Сергей Мавроди 24 января обратился к
украинской власти с требованием наказать лидера Интернет партии Украины,
который постоянно мешает нормальному функционированию пирамиды МММ-2011.

Присоединяйтесь к нам, вместе мы победим!
Наш сайт: http://ipu.com.ua

С уважением, пресс-служба Интернет партии Украины.