«Десь колись в якійсь країні…» Леся Українка Облога химер Йшов п’ятий рік з часу його тріумфального сходження на престол. П’ять років тому народ носив його на руках, пристрасно ненавидячи попередника і призначеного ним наступника герцога Дона. Тоді, він, король Вік, на чолі багатотисячного війська, що складалося з обуреного й прагнучого змін народу, взяв владу. Разом з ним був його народ, разом з ним були численні побратими. Він взяв престол, він мріяв навести в країні лад – дати свободи,...

Читати далі...

Король задумливо міряв кроками залу. Що він зробив не так? Чому, його народ, який ще недавно йшов за ним, зараз пристрасно хотів його прибрати? Він не виправдав довіру? Що саме він не зробив або навпаки зробив не те? Що саме чекали від нього і що саме вийшло не так? Завжди сповнений сил та енергії Король, Король, який пройшов горнило повстання, Король, який міцно тримав удар як при вирішенні проблем всередині країни, так і в стосунках з сусідніми Державами, Король, який змусив поважати свою...

Читати далі...

Леді Золотоволоска сварилася з Доном: - Почекай, - воркотала вона, - візьмемо владу, а потім будемо її ділити. Король поранений. Скоро почне діяти отрута, і він сам віддасть владу. - Ага! Давай відразу визначимося – хто, що матиме? - На кого ми можемо покластися? – запитав Червонний Туз і одночасно провів атаку – лицарі розминалися з мечами в парку. - В мене є п’ять сотень бійців – моя особиста гвардія. Звірі, а не хлопці! – гордо відповів Рош, і відбив удар Червонного. - Відповідаєш...

Читати далі...

Королівський палац, який, здавалося, був вмурований в скелю, височів над пагорбами, що були вкриті наметами війська Золотоволоски і герцога Дона. Палац прикрашали відлиті статуї якихось древніх химер – дивних чи-то звірів, чи-то птахів. Вечоріло, загін Золотоволоски в черговий раз обходив королівський палац. Заколотники відпочивали, то там то тут було чути веселий гомін. Недалеко від головного намету герцога Дона стояли кінні війська, в яких Червонний впізнав воїнів, що розгромили його гвардію...

Читати далі...

- Туз! Пішли з нами! – покликав Рош. Лицарі й Сінгі спустилися до фехтувального залу, що був поряд зі зброярнею. - Ну давай, Сінгі – раз ти вирішила стати до бою з Золотоволоскою… Точно вирішила? – Рош не покладав надії її відмовити. - Так, - спокійно відповіла Сінгі. - Рош, ти ж розумієш, що у нас не має іншого вибору! – наполягав Червонний, - по-перше ми, а значить і Король, відразу станемо тиранами й нелюдами, що вбили через ненажерне прагнення влади безневинну Леді – єдину надію на...

Читати далі...

З вулиці почувся звук рогу, наростаючий гомін натовпу, брязкіт зброї. Через весь цей шум було чути пронизливий голос Золотоволоски: - Це наш останній і рішучий бій! Вже завтра Ви всі відчуєте зміни! Вже завтра, ні – сьогодні Ви всі будете вільними й заможними! Ми змусимо його припинити знущання над власним народом! Чуєш, Вік! Виходь! Якщо в тобі є хоча б краплина совісті, якщо ти справжній чоловік, якщо в тобі залишилася хоч краплина честі – вийди до свого народу! Вийди, Віку, і зречись...

Читати далі...