Облога химер (Частина 3)
- 28.03.09, 12:35
Леді Золотоволоска сварилася з Доном:
- Почекай, - воркотала вона, - візьмемо владу, а потім будемо її ділити. Король поранений. Скоро почне діяти отрута, і він сам віддасть владу.
- Ага! Давай відразу визначимося – хто, що матиме?
- На кого ми можемо покластися? – запитав Червонний Туз і одночасно провів атаку – лицарі розминалися з мечами в парку.
- В мене є п’ять сотень бійців – моя особиста гвардія. Звірі, а не хлопці! – гордо відповів Рош, і відбив удар Червонного.
- Відповідаєш? Звірі? – Червонний пригнувся і пронирнув під меч.
- Звірі! – підтвердив Рош і зустрів удар знизу в живіт своїм мечем, - один легко ложить десь шість-сім звичайних воїнів або десь п’ять гвардійців, озброєння – хіба, що в мене краще, і то якщо враховувати мій родовий меч, а так – як і в мене! - Роша переповнювала гордість.
- Та ну! – недовірливо кинув Червонний.
- Двошарові лати – безшумні й міцні, абсолютно не заважають в бою, шоломи абсолютно неможливо пробити – перед тим як озброїти воїнів, я особисто рубав їх бойовою сокирою. Мечі, - Рош відскочив від удару, що застав його зненацька. Червонний всміхнувся, – мечі, - продовжував Рош, - в кожного по два – короткий на поясі і довгий за спиною – кращий метал, в самого Дона в копальнях такого не має, сам подумай – з копальні поблизу твого графства, - Рош провів атаку і притиснув Червонного до стіни замка, - бойові сокири – загартована сталь з тієї ж копальні, сокири, - продовжував він, - королівські гвардійці з ними тренувалися – заважкі, мої хлопці – ними махають як паличками! Ну ще міцні щити, на сідлах луки зі стрілами – на стрілах – все той же метал. Купа дрібничок – кинджали, кастети, всяке таке. Окрім того – вправляються з списами, палицями, прослизнуть в будь-яку шпарку, в рукопашному бою, - Рош знову провів атаку, - в рукопашному бою рівних не має – вдвох мене кладуть, правда, - Рош став відвертим, - два рази було один на один мене клали – уявляєш? – Рош розговорився і пропустив удар в плече, - одним словом – моя гвардія! – і знову пішов в атаку, вибивши в Червонного меч.
- А які в них коні?
- Пішли зі мною, - ховаючи меч до піхов, покликав Рош.
Лицарі підійшли до величезної будівлі – манежу Роша. Він приховуючи гордість, недбало відкрив двері – Червонний, який бачив на своєму віку багато коней, сам був до них не байдужий і завжди оточував себе лише кращими, був вражений! Таких коней він ще не зустрічав – кремезні, здатні витримати їх вдвох з Рошем в повному обладунку, швидкі, граційні, блискучі вороні коні!
- Нічого собі! – Червонний вражено оглядав коней.
- Ну, це ті, що для гвардійців, - недбало кинув Рош, - мої в сусідній стайні.
- Можна?
- Звісно!
Червонний підійшов до баского коня, той недовірливо глянув на нього. Рош покликав, кінь почувши хазяїна радо підійшов.
- Ну як?
Червонний обережно протягнув руку до коня, той знову напружився. Рош всміхнувся, взяв руку Червонного і провів своєю і його по шиї скакуна. Тоді кінь признав Червонного.
- Вони ще й норовливі в тебе!
- Аякже!
Кінь, признавши його як свого, раз велів хазяїн, дозволив Червоному пестити себе. Лицар не міг відвести очей від коня – ворона грива, м’язиста шия, тіло грає під його рукою! Рош дивився як Червонний з дитячою щирістю захопився конем.
- Він твій, - всміхнуся Рош, - забирай, забирай, тобі ж подобається!
- Дякую! Ти все роздаєш, що мені подобається?
- Так, на що ми натякаємо? – прижмурився Рош, - чи не та те, що я подумав?
- Дивлячись, що ти подумав… А що – ти вже встиг, так би мовити заявити права?
- От ніяк не збагну про що ми… - розвів руками Рош.
- Ну все, все… Я й не думав претендувати, просто пожартував…
- Жарти в тебе…
- Так розказуй – що там в тебе?
- Де?
Червонний розсміявся:
- В тебе в спальні, куди я так невчасно зайшов…
- Чарівна пані, яку ти ж і привіз.
- Це докір? – Червонний намагався стримати посмішку.
- Червонний, ти, особисто, претендуєш?
- Я? Ні. Просто…
- От і добре! Значить домовились.
- А якби я сказав – претендую?
- Червонний! Ну давай не будемо!
Червонний розсміявся і обнявши Роша за плечі сказав:
- Ну так пішли до замку! Чого ми тут стоїмо?
Після цілющого бальзаму Роша, Сінгі почала одужувати, пообідді, вони вже втрьох гуляли парком. Сінгі була в довгій білій сукні, волосся прикрашене мереживом з перлинами, обличчя все ще бліде, але сама вона значно енергійніша. Рош із задоволенням показував парк. Парк дійсно був дуже гарний – декілька десятин, покритих старовинними рідкісними деревами, в кінці парка велике озеро «дикої» форми, багато квітів і то там, то тут альтанки, фонтани, будівлі… По межі парку височів міцний мур, біля головної і додаткових брам – військові будівлі – казарма, стайня, манеж. Весь парк був якийсь «чоловічий» і дихав могутністю та силою, здавалося парк сам є Рошем – кремезний і прекрасний. Замок Роша врізався в парк і мав асотею над передньою частиною, що колонами спиралася на балкон першого поверху. По бокам замок обіймали сходи, плавно запрошуючи гостей на бічні балкони. Рош вів гостей до вишуканої альтанки, що ховалася в тіні дубової рощі. Вони повернули з основної алеї і їх зустріла доріжка, що плуталася між кущами троянд і жасмину. Як і на все, що його оточувало, Рош не шкодував коштів, і квіти в нього були одна кращої іншої! Це місце було улюбленим розарієм Роша – він тут зібрав сорти з усього світу! Сінгі, яка сама любила і вирощувала квіти, була вражена. Вони пірнули під арку, оповиту червоними трояндами і опинилися в мармуровій альтанці, на якій були розкидані оксамитові подушки. На вікнах альтанки стояла гордість Роша – горщички з мініатюрними трояндами – маленька копія справжніх троянд, вони були дуже рідкісними і примхливими, мало кому вдавалося їх виростити!
- Я відразу казав Королю – дограєшся! Люди не готові до таких свобод. Ти сьогодні даєш їм вольності, а завтра менестрелі, яким ти ж сам дав свободу співати, що заманеться, будуть розказувати який ти тиран! – Червонний роздратовано влігся на мармурову лавку.
- Так, Вік, тут виявився утопістом, - підтримав Рош, - ти прекрасно знаєш, яким він бачить королівство – заможним, сильним, вільним. Але, це не одного покоління справа. Він, яким би сильним і чесним він не був, не зможе цього зробити за своє життя. Можна закласти фундамент, на якому розбудується Королівство. Він це робить. Але фундамент треба ставити на міцну основу, а не народ, який піде туди, куди вкажуть продажні менестрелі. Свобода, вольності – це все буде. Але потім. Потім, коли королівство до цього визріє. Коли королівство буде єдиним. А не зараз, коли ми перемогли, а він милує герцога Дона! Чи він вважає, що Дон буде разом з ним зрощувати королівство? Він розуміє, що ні. Але, але він прагне, щоб кожен в королівстві мав право на власну думку, навіть якщо вона шкодить державі. Це неможливо допускати, поки держава до цього не дозріє. Поки вона не буде єдиною і допоки всі люди не будуть думати саме про благо королівства, а не про інтриги! – Рош невдоволено дивився на кущі троянд.
- Він дав волю вільно мислити і говорити людям і це обернулося проти нього. Але ж він прекрасно знав, що Золотоволоска цю волю використає на свою користь! – Сінгі була у відчаї.
- Знав. Але він вважає, що народ сам має приймати рішення. Але цікаво на основі чого? Балад і казок, що ними так щедро годують менестрелі? Сінгі, ти як і багато людей, звісно не бачила державних паперів і маєш про них уявлення як і всі – хіба що з уст герольдів. А раз фактів ніхто не бачив, то кожен герцог чи навіть барон може спокійно розповідати свою версію того, що відбувалося при дворі, того, які підписано міждержавні грамоти. Звідки кожен може бачити, що робила Перший міністр, що робив Король? Я згоден з Королем – люди повинні думати самі, але для цього у них мають бути достовірні відомості, на основі яких можна зробити висновки. Набридло. Я йому це не раз казав. Щиро й відверто. Тепер маємо те, що маємо. І в мене таке враження, що він взагалі радий, що народ може вільно вийти проти нього. Він сам хотів, щоб народ не боявся монарха. Що це не народ, а викинутий герцог і навіжена леді, це він воліє не помічати! – Рош роздратовано розлігся на подушках.
- Ну допустимо, нам короля не шкода. Допустимо, для нас головне королівство. Якщо король віддасть владу, що буде?
- Як це нам короля не шкода?!!! – спалахнула Сінгі.
- Чекай! Червонний сказав «допустимо». Він не сказав, що нам король не важливий. Червонний, ти питаєш, що буде?Сам не уявляєш?
- Приблизно…Думаю, ні Золотоволоска, ні Дон не зроблять тієї помилки, яку допустив Король – вони в вольності гратись не будуть…
- Далі?
- Далі те чого так прагнула Золотоволоска при дворі – безроздільна влада і…
- А от про це не треба! Ти прекрасно знаєш, звідки все це почалося. І через що в неї почалася істерія. Ти хочеш тепер мене звинуватити в тому, що король в оточенні?!!!
- Чому ж? Ти абсолютно був не зобов’язаний робити те, чого абсолютно не бажав… Я знаю, як ти ставишся до короля, але заради нього відповідати на примху навіженої леді – це вже занадто…
- Я готовий померти за свого короля. І волію довести йому свою відданість на полі бою, а не в… Думаю мій меч краще послужить нашій справі, ніж…
- Рош, не кип’ятись! Я ж сказав – навіть заради короля ти абсолютно не змушений був це робити. І потім, навіть отримавши що хотіла, вона б все одно маніакально прагнула б влади. Чи ти може шкодуєш, що…?
- Червонний! Ми це вже обговорювали.
- Ну все-все. Мовчу, - Червонний підморгнув Сінгі. Та кліпала очима, розуміючи що мова йде про якісь придворні інтриги, які їй не відомі.
- Червонний, якщо це доведе тобі моє абсолютно байдуже ставлення до обговорюваної особи, то я готовий особисто проштрикнути її мечем! Заодно і Короля врятуємо!
- Ага! А хто буде затикати рота її менестрелям, які на всіх усюдах будуть співати про те, як славний лицар Рош вбив беззахисну жінку?
Рош посерйознішав:
- А тут ти правий. Якщо її вбити, то саме це й буде. Але… Але якщо її не чіпати, вона знову візьметься за своє. Ні ти, ні я, ні Король, не можемо її вбити – вона саме на це розраховує. Навіть якщо її вже не буде, її соратники піднімуть на прапор «невинно вбиту жінку», а наше ім’я буде навіки вкрите ганьбою. Ти прекрасно знаєш, що мені не шкода покласти своє життя за короля і його державу… Але, про герцога Роша не будуть говорити, що він воює з жінками! Хоча, мені здається це не жінка, а божевільна химера!
- Зате я знаю хто може її вбити, не зачепивши свою честь, навіть навпаки…- задумливо сказав Червонний і подивився довгим поглядом на дівчину…
- Сінгі?!!! – обурився Рош, - ти пропонуєш віддати нашу Сінгі на розправу Золотоволосці?!!! І це каже Червонний Туз! Ти пропонуєш все зробити руками тендітної дівчини?!!! – Рош підскочив і височів своєю могутньою статурою над не менш кремезним Червонним.
- А в тебе є інші варіанти?
- Я готова стати до бою з Золотоволоскою, - піднялася Сінгі, - вона заслуговує на смерть після того, що вона зробила проти Короля і нашого королівства! – очі Сінгі були сповнені рішучості і серйозності
Рош, займаючи собою весь простір альтанки задумливо ходив туди-сюди. Він розумів, що ідея Червонного є слушною, але…
- Сінгі, ти розумієш, на що йдеш? Особисто я не хочу, щоб замість мене прийняла бій і неминучу смерть невинна дівчина! І потім – це не твоя справа – ми лицарі, і рятувати Короля це наш священний обов’язок! Це ницість, кидати в бій молоду дівчину, яка не тримала в руках меча!
- Чому не тримала? Я досить вправно ним володію.
- Як же трапилося, що тебе ледь живу Червонний виніс з лісу?
- Там була засідка.
- І що з того? Ти вважаєш, що у відкритому бою переможеш Золотоволоску?
- А в нас не має вибору. Інакше, навіть якщо Золотоволоску вб’є хтось із Вас ми все одно не повернемо Королю трон. Золотоволоска й розраховує на свою безкарність. Вона розуміє, що жоден з лицарів не підніме меч на жінку. Все. Я йду з Вами. І викликаю Золотоволоску на бій.
- Подивимось…, - невдоволено пробурчав Рош.
Червонний, який тепер абсолютно був впевнений, що він зараз тут зайвий, відразу ж знайшовся:
- Рош, якщо ти не проти, я піду огляну бійців.
- Йди, вони знають хто ти, і твоє слово – моє слово. Я трохи пізніше приєднаюсь.
А сам Рош повів Сінгі далі гуляти по парку. Вони йшли трояндовою доріжкою, що перебігала в алею з білих лілей. Далі звернули до кущів жасмину, які оточували мармуровий фонтан, а далі в дубовий гай. Велетенські дерева були схожі на могутніх воїнів, що впевнено й кремезно височіли над ними. Далі дуби скінчилися і Рош з Сінгі опинилися перед ще однією, більшою дерев’яною альтанкою, за якою виблискувало озеро. Вони підійшли ближче, вода була прозорою як сльоза – можна було легко побачити дно і дрібних рибок, що плескотілися в ній. Рош обійняв Сінгі за талію, вона знову відчула силу й жар його рук. Вони підійшли ближче, Сінгі зачерпнула води:
- Яка вона прозора і тепла!
- Скупаємося? - запропонував Рош, ослабляючи сорочку.
- Не знаю…
- Ну давай! Спекотно ж!
Він розпустив їй шнурівку сукні, Сінгі якусь хвильку вагалася, потім сукня спала до ніг і вона залишилася в довгій білосніжній шовковій сорочці. Рош миттєво роздягнувся і бачачи вагання Сінгі, підхопив її на руки й поніс в воду. До вуха Червонного долинув дівочий сміх.
Вони плескалися, плавали, пірнали. Нарешті Сінгі втомившись перевернулася на спину і розкинувши руки насолоджувалася кришталево чистою водою і сонцем, що пробивалося з поміж крон дерев. Поруч плавав герцог, вдоволено всміхаючись. Нарешті вони попливли до берега. Сінгі розпушила своє розкішне волосся і сушила його проти сонця, що оповило її стрункий силует.
- Ти замерзла.
- Ні.
- Ну я ж бачу, - всміхнувся Рош і притиснув сором’язливу Сінгі до своїх грудей. Якусь хвилину вони так і стояли – кремезний, рази в два ширший від неї герцог і дівчина, що обережно дивилася на нього з під довгих вій. Раптом Рош притягнув її до себе і торкнувся губ.
- Рош…
- Я щось не те роблю? – і поніс червону Сінгі до альтанки…
Ввечері лицарі і дівчина сиділи на круглому балконі, що спирався на білосніжну колонаду ганку.
- Мені вдалося дещо добути, - сказав Червонний Туз, і розвернув капітанський мундир армії Золотоволоски.
- Звідки?
- Поки Ви були на озері, я вийшов з замку і мені зустрілися заколотники…
- А нічого, що нам поки не варто висовуватись? Ти хоч гвардійців з собою взяв? – невдоволено запитав герцог Рош.
- Навіщо? Я й сам впорався.
- Ще встигнеш. Дарма ти виходив, йдіть за мною.
Лицарі і дівчина пішли до зброярні Роша. Там були десь по триста мундирів армії Золотоволоски і герцога Дона…
- Звідки, Рош?!!!
- Не задавай питань…
- Як ми пройдемо до королівського палацу? Король не знає, що це ми.
- Туз! Не сміши! В мене ключі від таємного ходу. Але проблема в тому, що до нього треба пробратися через військо Леді. Моя гвардія переодягнена в їх воїнів оточує їхнє військо і чекає команди.
- Хто веде гвардію?
- Командир моїх хлопців, мій вірний васал – віконт Клич, молодий правда, але довести від мого замку до королівського палацу зможе.
- Що ти пропонуєш робити в палаці?
- Перш за все я хочу переконатися, що з Королем все гаразд. Потім ми звернемося до народу. Гвардія стоятиме напоготові.
- Ти як Вік! Думаєш народ послухає?
- З народом треба говорити. Іншого виходу не має.
- І Золотоволоска й Дон так підуть?!
- А для цього в нас стоїть гвардія! Одним словом – першочергово дістатися палацу. Там ще переговоримо з Королем,на місці зорієнтуємося. Завтра в вечорі вирушаємо.
(продовження буде)
- Почекай, - воркотала вона, - візьмемо владу, а потім будемо її ділити. Король поранений. Скоро почне діяти отрута, і він сам віддасть владу.
- Ага! Давай відразу визначимося – хто, що матиме?
- На кого ми можемо покластися? – запитав Червонний Туз і одночасно провів атаку – лицарі розминалися з мечами в парку.
- В мене є п’ять сотень бійців – моя особиста гвардія. Звірі, а не хлопці! – гордо відповів Рош, і відбив удар Червонного.
- Відповідаєш? Звірі? – Червонний пригнувся і пронирнув під меч.
- Звірі! – підтвердив Рош і зустрів удар знизу в живіт своїм мечем, - один легко ложить десь шість-сім звичайних воїнів або десь п’ять гвардійців, озброєння – хіба, що в мене краще, і то якщо враховувати мій родовий меч, а так – як і в мене! - Роша переповнювала гордість.
- Та ну! – недовірливо кинув Червонний.
- Двошарові лати – безшумні й міцні, абсолютно не заважають в бою, шоломи абсолютно неможливо пробити – перед тим як озброїти воїнів, я особисто рубав їх бойовою сокирою. Мечі, - Рош відскочив від удару, що застав його зненацька. Червонний всміхнувся, – мечі, - продовжував Рош, - в кожного по два – короткий на поясі і довгий за спиною – кращий метал, в самого Дона в копальнях такого не має, сам подумай – з копальні поблизу твого графства, - Рош провів атаку і притиснув Червонного до стіни замка, - бойові сокири – загартована сталь з тієї ж копальні, сокири, - продовжував він, - королівські гвардійці з ними тренувалися – заважкі, мої хлопці – ними махають як паличками! Ну ще міцні щити, на сідлах луки зі стрілами – на стрілах – все той же метал. Купа дрібничок – кинджали, кастети, всяке таке. Окрім того – вправляються з списами, палицями, прослизнуть в будь-яку шпарку, в рукопашному бою, - Рош знову провів атаку, - в рукопашному бою рівних не має – вдвох мене кладуть, правда, - Рош став відвертим, - два рази було один на один мене клали – уявляєш? – Рош розговорився і пропустив удар в плече, - одним словом – моя гвардія! – і знову пішов в атаку, вибивши в Червонного меч.
- А які в них коні?
- Пішли зі мною, - ховаючи меч до піхов, покликав Рош.
Лицарі підійшли до величезної будівлі – манежу Роша. Він приховуючи гордість, недбало відкрив двері – Червонний, який бачив на своєму віку багато коней, сам був до них не байдужий і завжди оточував себе лише кращими, був вражений! Таких коней він ще не зустрічав – кремезні, здатні витримати їх вдвох з Рошем в повному обладунку, швидкі, граційні, блискучі вороні коні!
- Нічого собі! – Червонний вражено оглядав коней.
- Ну, це ті, що для гвардійців, - недбало кинув Рош, - мої в сусідній стайні.
- Можна?
- Звісно!
Червонний підійшов до баского коня, той недовірливо глянув на нього. Рош покликав, кінь почувши хазяїна радо підійшов.
- Ну як?
Червонний обережно протягнув руку до коня, той знову напружився. Рош всміхнувся, взяв руку Червонного і провів своєю і його по шиї скакуна. Тоді кінь признав Червонного.
- Вони ще й норовливі в тебе!
- Аякже!
Кінь, признавши його як свого, раз велів хазяїн, дозволив Червоному пестити себе. Лицар не міг відвести очей від коня – ворона грива, м’язиста шия, тіло грає під його рукою! Рош дивився як Червонний з дитячою щирістю захопився конем.
- Він твій, - всміхнуся Рош, - забирай, забирай, тобі ж подобається!
- Дякую! Ти все роздаєш, що мені подобається?
- Так, на що ми натякаємо? – прижмурився Рош, - чи не та те, що я подумав?
- Дивлячись, що ти подумав… А що – ти вже встиг, так би мовити заявити права?
- От ніяк не збагну про що ми… - розвів руками Рош.
- Ну все, все… Я й не думав претендувати, просто пожартував…
- Жарти в тебе…
- Так розказуй – що там в тебе?
- Де?
Червонний розсміявся:
- В тебе в спальні, куди я так невчасно зайшов…
- Чарівна пані, яку ти ж і привіз.
- Це докір? – Червонний намагався стримати посмішку.
- Червонний, ти, особисто, претендуєш?
- Я? Ні. Просто…
- От і добре! Значить домовились.
- А якби я сказав – претендую?
- Червонний! Ну давай не будемо!
Червонний розсміявся і обнявши Роша за плечі сказав:
- Ну так пішли до замку! Чого ми тут стоїмо?
Після цілющого бальзаму Роша, Сінгі почала одужувати, пообідді, вони вже втрьох гуляли парком. Сінгі була в довгій білій сукні, волосся прикрашене мереживом з перлинами, обличчя все ще бліде, але сама вона значно енергійніша. Рош із задоволенням показував парк. Парк дійсно був дуже гарний – декілька десятин, покритих старовинними рідкісними деревами, в кінці парка велике озеро «дикої» форми, багато квітів і то там, то тут альтанки, фонтани, будівлі… По межі парку височів міцний мур, біля головної і додаткових брам – військові будівлі – казарма, стайня, манеж. Весь парк був якийсь «чоловічий» і дихав могутністю та силою, здавалося парк сам є Рошем – кремезний і прекрасний. Замок Роша врізався в парк і мав асотею над передньою частиною, що колонами спиралася на балкон першого поверху. По бокам замок обіймали сходи, плавно запрошуючи гостей на бічні балкони. Рош вів гостей до вишуканої альтанки, що ховалася в тіні дубової рощі. Вони повернули з основної алеї і їх зустріла доріжка, що плуталася між кущами троянд і жасмину. Як і на все, що його оточувало, Рош не шкодував коштів, і квіти в нього були одна кращої іншої! Це місце було улюбленим розарієм Роша – він тут зібрав сорти з усього світу! Сінгі, яка сама любила і вирощувала квіти, була вражена. Вони пірнули під арку, оповиту червоними трояндами і опинилися в мармуровій альтанці, на якій були розкидані оксамитові подушки. На вікнах альтанки стояла гордість Роша – горщички з мініатюрними трояндами – маленька копія справжніх троянд, вони були дуже рідкісними і примхливими, мало кому вдавалося їх виростити!
- Я відразу казав Королю – дограєшся! Люди не готові до таких свобод. Ти сьогодні даєш їм вольності, а завтра менестрелі, яким ти ж сам дав свободу співати, що заманеться, будуть розказувати який ти тиран! – Червонний роздратовано влігся на мармурову лавку.
- Так, Вік, тут виявився утопістом, - підтримав Рош, - ти прекрасно знаєш, яким він бачить королівство – заможним, сильним, вільним. Але, це не одного покоління справа. Він, яким би сильним і чесним він не був, не зможе цього зробити за своє життя. Можна закласти фундамент, на якому розбудується Королівство. Він це робить. Але фундамент треба ставити на міцну основу, а не народ, який піде туди, куди вкажуть продажні менестрелі. Свобода, вольності – це все буде. Але потім. Потім, коли королівство до цього визріє. Коли королівство буде єдиним. А не зараз, коли ми перемогли, а він милує герцога Дона! Чи він вважає, що Дон буде разом з ним зрощувати королівство? Він розуміє, що ні. Але, але він прагне, щоб кожен в королівстві мав право на власну думку, навіть якщо вона шкодить державі. Це неможливо допускати, поки держава до цього не дозріє. Поки вона не буде єдиною і допоки всі люди не будуть думати саме про благо королівства, а не про інтриги! – Рош невдоволено дивився на кущі троянд.
- Він дав волю вільно мислити і говорити людям і це обернулося проти нього. Але ж він прекрасно знав, що Золотоволоска цю волю використає на свою користь! – Сінгі була у відчаї.
- Знав. Але він вважає, що народ сам має приймати рішення. Але цікаво на основі чого? Балад і казок, що ними так щедро годують менестрелі? Сінгі, ти як і багато людей, звісно не бачила державних паперів і маєш про них уявлення як і всі – хіба що з уст герольдів. А раз фактів ніхто не бачив, то кожен герцог чи навіть барон може спокійно розповідати свою версію того, що відбувалося при дворі, того, які підписано міждержавні грамоти. Звідки кожен може бачити, що робила Перший міністр, що робив Король? Я згоден з Королем – люди повинні думати самі, але для цього у них мають бути достовірні відомості, на основі яких можна зробити висновки. Набридло. Я йому це не раз казав. Щиро й відверто. Тепер маємо те, що маємо. І в мене таке враження, що він взагалі радий, що народ може вільно вийти проти нього. Він сам хотів, щоб народ не боявся монарха. Що це не народ, а викинутий герцог і навіжена леді, це він воліє не помічати! – Рош роздратовано розлігся на подушках.
- Ну допустимо, нам короля не шкода. Допустимо, для нас головне королівство. Якщо король віддасть владу, що буде?
- Як це нам короля не шкода?!!! – спалахнула Сінгі.
- Чекай! Червонний сказав «допустимо». Він не сказав, що нам король не важливий. Червонний, ти питаєш, що буде?Сам не уявляєш?
- Приблизно…Думаю, ні Золотоволоска, ні Дон не зроблять тієї помилки, яку допустив Король – вони в вольності гратись не будуть…
- Далі?
- Далі те чого так прагнула Золотоволоска при дворі – безроздільна влада і…
- А от про це не треба! Ти прекрасно знаєш, звідки все це почалося. І через що в неї почалася істерія. Ти хочеш тепер мене звинуватити в тому, що король в оточенні?!!!
- Чому ж? Ти абсолютно був не зобов’язаний робити те, чого абсолютно не бажав… Я знаю, як ти ставишся до короля, але заради нього відповідати на примху навіженої леді – це вже занадто…
- Я готовий померти за свого короля. І волію довести йому свою відданість на полі бою, а не в… Думаю мій меч краще послужить нашій справі, ніж…
- Рош, не кип’ятись! Я ж сказав – навіть заради короля ти абсолютно не змушений був це робити. І потім, навіть отримавши що хотіла, вона б все одно маніакально прагнула б влади. Чи ти може шкодуєш, що…?
- Червонний! Ми це вже обговорювали.
- Ну все-все. Мовчу, - Червонний підморгнув Сінгі. Та кліпала очима, розуміючи що мова йде про якісь придворні інтриги, які їй не відомі.
- Червонний, якщо це доведе тобі моє абсолютно байдуже ставлення до обговорюваної особи, то я готовий особисто проштрикнути її мечем! Заодно і Короля врятуємо!
- Ага! А хто буде затикати рота її менестрелям, які на всіх усюдах будуть співати про те, як славний лицар Рош вбив беззахисну жінку?
Рош посерйознішав:
- А тут ти правий. Якщо її вбити, то саме це й буде. Але… Але якщо її не чіпати, вона знову візьметься за своє. Ні ти, ні я, ні Король, не можемо її вбити – вона саме на це розраховує. Навіть якщо її вже не буде, її соратники піднімуть на прапор «невинно вбиту жінку», а наше ім’я буде навіки вкрите ганьбою. Ти прекрасно знаєш, що мені не шкода покласти своє життя за короля і його державу… Але, про герцога Роша не будуть говорити, що він воює з жінками! Хоча, мені здається це не жінка, а божевільна химера!
- Зате я знаю хто може її вбити, не зачепивши свою честь, навіть навпаки…- задумливо сказав Червонний і подивився довгим поглядом на дівчину…
- Сінгі?!!! – обурився Рош, - ти пропонуєш віддати нашу Сінгі на розправу Золотоволосці?!!! І це каже Червонний Туз! Ти пропонуєш все зробити руками тендітної дівчини?!!! – Рош підскочив і височів своєю могутньою статурою над не менш кремезним Червонним.
- А в тебе є інші варіанти?
- Я готова стати до бою з Золотоволоскою, - піднялася Сінгі, - вона заслуговує на смерть після того, що вона зробила проти Короля і нашого королівства! – очі Сінгі були сповнені рішучості і серйозності
Рош, займаючи собою весь простір альтанки задумливо ходив туди-сюди. Він розумів, що ідея Червонного є слушною, але…
- Сінгі, ти розумієш, на що йдеш? Особисто я не хочу, щоб замість мене прийняла бій і неминучу смерть невинна дівчина! І потім – це не твоя справа – ми лицарі, і рятувати Короля це наш священний обов’язок! Це ницість, кидати в бій молоду дівчину, яка не тримала в руках меча!
- Чому не тримала? Я досить вправно ним володію.
- Як же трапилося, що тебе ледь живу Червонний виніс з лісу?
- Там була засідка.
- І що з того? Ти вважаєш, що у відкритому бою переможеш Золотоволоску?
- А в нас не має вибору. Інакше, навіть якщо Золотоволоску вб’є хтось із Вас ми все одно не повернемо Королю трон. Золотоволоска й розраховує на свою безкарність. Вона розуміє, що жоден з лицарів не підніме меч на жінку. Все. Я йду з Вами. І викликаю Золотоволоску на бій.
- Подивимось…, - невдоволено пробурчав Рош.
Червонний, який тепер абсолютно був впевнений, що він зараз тут зайвий, відразу ж знайшовся:
- Рош, якщо ти не проти, я піду огляну бійців.
- Йди, вони знають хто ти, і твоє слово – моє слово. Я трохи пізніше приєднаюсь.
А сам Рош повів Сінгі далі гуляти по парку. Вони йшли трояндовою доріжкою, що перебігала в алею з білих лілей. Далі звернули до кущів жасмину, які оточували мармуровий фонтан, а далі в дубовий гай. Велетенські дерева були схожі на могутніх воїнів, що впевнено й кремезно височіли над ними. Далі дуби скінчилися і Рош з Сінгі опинилися перед ще однією, більшою дерев’яною альтанкою, за якою виблискувало озеро. Вони підійшли ближче, вода була прозорою як сльоза – можна було легко побачити дно і дрібних рибок, що плескотілися в ній. Рош обійняв Сінгі за талію, вона знову відчула силу й жар його рук. Вони підійшли ближче, Сінгі зачерпнула води:
- Яка вона прозора і тепла!
- Скупаємося? - запропонував Рош, ослабляючи сорочку.
- Не знаю…
- Ну давай! Спекотно ж!
Він розпустив їй шнурівку сукні, Сінгі якусь хвильку вагалася, потім сукня спала до ніг і вона залишилася в довгій білосніжній шовковій сорочці. Рош миттєво роздягнувся і бачачи вагання Сінгі, підхопив її на руки й поніс в воду. До вуха Червонного долинув дівочий сміх.
Вони плескалися, плавали, пірнали. Нарешті Сінгі втомившись перевернулася на спину і розкинувши руки насолоджувалася кришталево чистою водою і сонцем, що пробивалося з поміж крон дерев. Поруч плавав герцог, вдоволено всміхаючись. Нарешті вони попливли до берега. Сінгі розпушила своє розкішне волосся і сушила його проти сонця, що оповило її стрункий силует.
- Ти замерзла.
- Ні.
- Ну я ж бачу, - всміхнувся Рош і притиснув сором’язливу Сінгі до своїх грудей. Якусь хвилину вони так і стояли – кремезний, рази в два ширший від неї герцог і дівчина, що обережно дивилася на нього з під довгих вій. Раптом Рош притягнув її до себе і торкнувся губ.
- Рош…
- Я щось не те роблю? – і поніс червону Сінгі до альтанки…
Ввечері лицарі і дівчина сиділи на круглому балконі, що спирався на білосніжну колонаду ганку.
- Мені вдалося дещо добути, - сказав Червонний Туз, і розвернув капітанський мундир армії Золотоволоски.
- Звідки?
- Поки Ви були на озері, я вийшов з замку і мені зустрілися заколотники…
- А нічого, що нам поки не варто висовуватись? Ти хоч гвардійців з собою взяв? – невдоволено запитав герцог Рош.
- Навіщо? Я й сам впорався.
- Ще встигнеш. Дарма ти виходив, йдіть за мною.
Лицарі і дівчина пішли до зброярні Роша. Там були десь по триста мундирів армії Золотоволоски і герцога Дона…
- Звідки, Рош?!!!
- Не задавай питань…
- Як ми пройдемо до королівського палацу? Король не знає, що це ми.
- Туз! Не сміши! В мене ключі від таємного ходу. Але проблема в тому, що до нього треба пробратися через військо Леді. Моя гвардія переодягнена в їх воїнів оточує їхнє військо і чекає команди.
- Хто веде гвардію?
- Командир моїх хлопців, мій вірний васал – віконт Клич, молодий правда, але довести від мого замку до королівського палацу зможе.
- Що ти пропонуєш робити в палаці?
- Перш за все я хочу переконатися, що з Королем все гаразд. Потім ми звернемося до народу. Гвардія стоятиме напоготові.
- Ти як Вік! Думаєш народ послухає?
- З народом треба говорити. Іншого виходу не має.
- І Золотоволоска й Дон так підуть?!
- А для цього в нас стоїть гвардія! Одним словом – першочергово дістатися палацу. Там ще переговоримо з Королем,на місці зорієнтуємося. Завтра в вечорі вирушаємо.
(продовження буде)
0
Коментарі