Как молоды мы были...

Років двадцять тому я була підлітком. Дивлюсь на сучасних підлітків і розумію, як кардинально змінився світ. Зараз їхнє життя є більш комфортабельним, різноманітним.  Ми  частіше стикалися з труднощами та нестачами, хоча їх не порівняти з повоєнним поколінням. Але, можливо, ми тому більш підготовлені до викликів життя.

В ті роки я була старшокласницею звичайної середньої російськомовної школи в провінційному місті. Граніт науки був ледве по зубам Ксероксів не було. Не можна було відсканувати статтю в бібліотеці, потім віртуозно підправити на комп’ютері, добавити пару власних фраз і роздрукувати в якості реферату. Ні, і ще раз ні! Треба було йти в похмуру і холодну бібліотеку, порсатися в запиленому паперовому каталозі, годину чекати на книгу, потім читати її, старанно переписуючи в зошит тези. Жіночі видання навіть радили знайомитися в бібліотеках, де можна знайти собі розумного і серйозного хлопця. В якості прикладу наводили історію Білла і Хілларі Клінтон.  Але щось жодного разу я ні з ким не познайомилась.  

Потім вдома, під тьмяним депресивним світлом настільної лампи, треба було  писати реферат, підкладаючи під білий папір „лінійку”. Рука починала боліти від напруги, але іноді все рівно доводилося переписувати начисто. Бо мій почерк був дрібним і незрозумілим, і викладачі погрожували, що не читатимуть.

 Якщо не вистачало інформації, її отримували з важких томів енциклопедій, а не з незакінчених сторінок Вікіпедії. Англійські слова дивились в важких томах словників, а не в піратських Лінгво 12 або напряму в інтернеті. Перші комп’ютери опановувалися за допомогою програми MS-DOS і Norton Commander. На  уроках інформатики ми старанно виписувалиалгоритми і записували не зовсім зрозумілу комп’ютерну мову в зошити. Перший нормальний комп’ютер з Віндою та вордом наша сім’я придбала тільки в 1996 році, і коштував він тоді, навіть страшно уявити,майже тисячу доларів! Зараз такий комп’ютер не вартує і сотні доларів. Електронноїпошти ще не було (можливо, десь в наукових колах, але в нашому університеті вона  з’явилась десь в середині 90-х).

Електронна пошта стала одним з перших див цивілізації, які ми з подивом та захопленням відкривали.  Інтернету не існувало, як не існувало „однокласників”, „контакту”,„фейсбуку” та інших соціальних мереж, де можна миттєво зв’язуватися з друзями на іншому боку земної кулі. Та куди там Інтернет? Вдома не було навіть звичайного стаціонарного телефону, бо в наш будинок його чомусь не проводили.  Подружки та хлопці не могли дзвонити, могли тільки приходити в гості. Або ж ми зустрічалися в лабіринтах дворів і гуляли вечорами, проводячи довгі години за плітками, балачками та фліртом. 

Обов’язкову шкільну форму в наші часи вже було відмінено. Але від цього легше не стало. Оскільки моє тінейджерство припало на важкі часи дефіцитів, коли навіть секонд-хендів не було, то в школу доводилося ходити місяцями в одному светрі. Не тільки мені, а й  однокласникам. Та й светри часто були самов’язані. До цього часу я пам’ятаю свій фіолетовий светр та довгу чорну спідницю, а також зелену та рожеву кофти моєї найкращої подруги.  Деякі дівчата з паралельних класів, батьки яких першими почали „челночити” до Польщі і Туреччини,  хизувалися у джинсах, а інші придушували в собі біло-чорні заздрощі. Сучасним школярам така добровільно-примусова форма навіть у страшному сні не могла наснитися.

Мабуть, в якості компенсації бідній одежі, всі приділяли багато уваги зачіскам. Популярним був перманент в стилі Майкла Джексона, який робив дівчат схожими на відцвілі кульбабки. Якби сучасна дівчина зробила перманент, то з неї би знущався весь клас. А тоді це було майже стандартом краси. З „хіміями” ходили цілі сім’ї - бабусі, матусі і онучки.Зі старших класів почалося і фарбування волосся. Вибір фарббув надзвичайно обмеженим, тому доводилося користуватися тим, чим є. Волосся фарбували переважно хною або відтіняли настоєм ромашки. А одного разу я навіть застосувала лушпиння цибулі, щоб волосся набуло медового відтінку. Але не врахувала зворотній бік медалі – після цього голова так смерділа, що було неприємно навіть мені самій. Прийшлося дуже довго відмивати волосся шампунем. Про бальзами я теж не мала уявлення. Тому від перманенту та висвітлювання волосся стирчало в різні боки і ніяк не хотіло приймати гарну форму. Іноді я намагалась зробити гарну зачіску шляхом єзуїтської процедури – спання прямо з бигудями на голові. На другий-третій день в мене було кучеряве волосся, але на перший день  волосся не випрямлялося зовсім, і я виглядала досить страшно.

Ще гіршим був процес відбілювання волосся. Його здійснювалиблакитним порошком пергідролю, що сквичав після додавання перекису водню. Цю пекельну суміш наносили на волосся, вона трохи стікала на шию і вуха, які нестерпно боліли. Отриманий колір залежав від часу дії засобу та ступеню витривалості волосся, але майже завжди в ньому лишалися неприємні жовтуваті відтінки. Для того, щоб додати волоссю попелястого відтінку, ми купували московський шампунь „Іріда”, темно-фіолетового кольору. Попелястий відтінок з’являвся десь після п’ятого миття голови, а після перших на висвітленому волоссі утворювалися пасми фіолетового кольору. Не те що зараз – десятки різних імпортних виробників, усі можливі відтінки волосся, детальна інструкція, спеціальні рукавиці, фарба не стікає і не пече, а навпаки, „захищає та укріплює волосся” (хоча це звичайно відносно, бо будь-яка фарба псує волосся). Але і в часи загниваючого соціалізму краса потребувала жертв, і ми на ці жертви впевнено йшли.

Звичайно, не було CD-плейерів і взагалі дисків. Перші магнітофони уявляли собою величезні агрегати з плівкою, змотаною в бобіни. Бобінний магнітофон я часами слухала у своєї подружки, переважно групу „Міраж”, „Модерн Токінг” та диско 80-х, і днями нав’язливо мріяла про магнітофон. Мені дістався магнітофон вже нового покоління – касетний „Весна”, який ми ділили на двох з дідусем. Але ми не сварилися – записували трансляцію „пісні року” і слухали потім протягом року. Тільки треба було бути обережними з касетами, бо вони нерідко зжовувалися, і касета ставала схожою на спагетті.

Коли ми разом з дідусем дивилися фігурне катання, мене часто дивувало, чому ведучий повідомляє – партнерша в жовтій сукні, партнер в зеленому костюмі. І так все зрозуміло. А він мені пояснив: „Це тому, що на чорно-білому телевізорі не видно, щоб люди могли краще уявити”. Ще багато людей в той час мали чорно-білі телевізори, які постійно ламалися. Мій родич ремонтом телевізорів заробляв собі на життя. Про таку кількість фотоальбомів в інтернеті, яку зараз має кожнапересічна молода людина, могли мріяти тільки кінозірки. Ми фотографувалися дуже рідко, як правило, в салонах. Зйомка фотографій для шкільного альбому в фотоательє  була цілою подією. Всі дівчата робили неприродно красиві зачіски, і зйомка розтягувалась на декілька годин.Вдома наш батько робив кольорові слайди – приємна екзотикана ті часи. Проблема з ними була в тому, що слайди можна було дивитися тільки за допомогою спеціального проектора, тобто нечасто. Коли ми зараз іноді влаштовуємо перегляд слайдів, то дуже потішаємося з зачісок і одягу того часу. А справжні кольорові фотографії з’явились в моїй сім’ї десь на початку 90-х. Друкувати їх було досить дорого, а якість залишала бажати кращого. А зараз зробити фото цифровим фотоапаратом – простіше простого, кожна дитина зможе.

Книжок з езотерики, астрології, фен-шую, які зараз переповнюють книжні полиці, тоді в продажу взагалі не було, бо Радянський Союз не схвалював відхилення від наукового атеїзму. Така література передавалась з рук в руки, і єдиною можливістю зберегти її в себе було переписувати від руки. Пам’ятаю, як ми разом з матусею місяць переписували астрологічний альманах, що уявляв собою зібрання досить примітивних гороскопів, які зараз можна знайти вкожній другій книзі. Але тоді це було справжнім одкровенням. Серед своїх однолітків я здобула репутацію гуру, який знається на багатьох таємничих речах.

Читанням гороскопів я розважала своїх гостей. До речі, в гості ми ходили значно частіше, ніж зараз, коли живе спілкування замінюється соціальними мережами. Але і коло знайомих було аж надто вузьким, і там не могло бути американців, канадців та й навіть європейців.

Дивлюсь на сучасних підлітків, і підозрюю, що для них наше тінейджерство виглядало майже як кам’яний вік. Але можливо і в їхнє життя криза внесе певні корективи. Кажу не зловісно, але суспільство суцільного споживання не може існувати довго в такому вигляді, завдаючи серйозної шкоди природи.