Лезвие медленно крутишь в руках,
Пытаясь забыть свою злобу и страх,
Крики и стуки сжигают мосты
Словно надежды твои.

Ты не забудешь тот ветер в глаза,
Как на ладонь упала слеза,
Как в один миг все проклял ты,
Все твоей жизни мечты…

Там, в пустоте… не иди, нет, не иди…
Там, в тишине… ты упал на полпути…
Там, на краю… ты забыл, о чем мечтал,
Ты там навсегда, ты там навсегда,
Ты взглянул судьбе в глаза…

Мысли как волны сбивают с пути,
И больше негде надежду найти,
Ты уже выиграл следующий лот,
Вот он, бери его, вот…

Стекла разбиты, поломаны сны,
Кажется, что не дожить до весны,
Нет, ты не сможешь, окутан в страх,
Нет, все должно быть не так…
        
Там, в пустоте… ты не знал куда идти…
Там, в тишине… ты упал на полпути…
Там, на краю… ты забыл, о чем мечтал,
Ты там навсегда, ты там навсегда,
Ты взглянул судьбе в глаза…

Чорний колір навколо зими,
Та безкраї джерела пітьми,
Карі очі з-під лоба блистять,
Аж мурашки по шкірі біжать.

Крок за кроком та серце не в такт,
Чорний ангел чи демон-дивак,
Стукіт серця десь у висках,
Що приховує радість чи страх…

Пр.:
Закохатися в сатану                                   /(у пітьму)
Вибач, я більше не прийду,
Прощавай ти мій рідний рай,
Не прийду, навіть не благай…

Легкий вітер здіймає птахів,
Та у вись розганяє думки,
Чорна постать торкається снів,
Й забирає в незнані віки…

Ми забули все що пам’ятали,
Ми заснули разом із думками,
В небі наче журавлі літали,
Та забули все що пам’ятали…

Ми не хочемо шукати правди,
Ми забули про життя своє,
Помічаємо ми тільки вади,
І приймаєм все що доля шле...

Пр.:
Ми не бачим, ми не бачим сонця,
Ми не бачим, ми не бачим зір,
Ми не бачим, ми не бачим неба,
Ми не бачим цього до цих пір…

Ми забули що ми мали віру,
В те що все навколо справжнім є,
Ми не хочемо шукати правду,
Нам майбутнє щось похмуре шле.

Ми не бачимо уже світанок,
Надвечір’я надихає нас,
Ми як зомбі зустрічаєм ранок,
І вогонь в душі давно погас…

Зорі, зорі кличуть нас знову,
В танець з вітром, що серед поля,
Знов будемо ми кружляти,
Знов ми не зможем встояти.

Мрії, думи віра й надія
Перемелються із чар-зіллям,
Босяка по травам і квітам,
Все куди веде мене вітер…

Пр.:
Танець, танець, вічна надія,
Місяць, небо, моя-твоя мрія,
Крізь простір щиро кружляєм,
До неба легко злітаєм…

Крізь нічні простори і трави,
Легкий вітер з присмаком кави,
Шелестить дрібним-дрібним листям,
Наче рідних трав чиста пісня.

Крізь барвінки та крізь ромашки,
Ледь-ледь чути музику пташки,
Крок за кроком – сходинки в небо,
Піднімаюся я до тебе…

И опять я по тропинке жизни,
Все иду, иду наперекор судьбе.
Пробираясь сквозь сомнения и мысли,
Иногда лишь вспоминая о тебе.

Человек, который дал мне веру в чудо,
Дал мне силы и горошинку тепла,
И немножечко, немножечко надежды,
В то, что я свою судьбу вершу сама.

Я срываю листик с золотого клена,
Вместе с ветром, что унес тепло,
Подчиняясь всем неписаным законам,
И пытаясь сохранить его…

Поднимая взгляд с бескрайнего пространства,
И совсем не повинуясь пустоте,
Я иду и не боюсь совсем остаться,
Я иду, иду наперекор судьбе…

Я сижу у костра, слушаю мгновение,
Каждый звук, каждый треск словно чье-то пение.
Смотрят звезды с небес, разгоняя тишину,
Чтоб костер не погас я ему налью…

Ходят зомби вокруг, прячась за деревьями,
Нарисую белым круг, чтоб не подошли.
Кто-то сонно храпит, разгоняя пустоту,
Лишь костер все не спит – я ему налью…

Зашуршала трава, кто-то подкрадется,
Пропадают слова, зомби мне не нравятся…
Только птица взлетит беззаботно в вышину,
И костер все горит, я ему налью…

Яскраве світло
Одразу в очі,
Я задихаюсь,
Нічого не хочу.
Пісок із вітром
Збиває шкіру,
Блукаю світом –
Шукаю силу.
Шукаю сонце,
Натхнення, мрії,
Безхмарне небо –
Мої надії…
Десь за морями
Я заблукала,
Шукала птаха –
Тебе шукала.
Та десь у горах
Знайшла натхнення,
В пелюстках квітів
Твоє імення.
І залишилась
Одна-єдина
Дорога в небо –
Моя картина.
Я забуваюсь,
Лечу на світло,
Я як метелик –
Житиму вічно…
13.10.09

Світ чужий, не видно неба,
Не видно світла – пустота,
Якісь особи ходять поруч,
Навколо тихо й темнота.

Іду осінньою тропою,
Крокуючи кудись вперед,
І з неба сиплять все крупою
З ще невідомих нам планет…

А дощ із сонячним промінням,
Танцюючи у тишині,
Наповнять душу цим повітрям
Десь за лісами, в вишині…
4.09.09

Как хочется обратно на вершины,
Как хочется, туда ж рукой подать,
Но мы должны спускаться на равнины,
И негде больше тучи потоптать.

Как хочется увидеть снова скалы,
И чувствовать тот ветер, высоту,
Дойти, и окунутся в тех озерах,
Увидеть неземную красоту.

А я, сейчас, на сказочной поляне,
И тут костер, сосна над головой,
А мы идем в цивилизованные страны,
В последний раз, ночуя под луной.

И возвышается недалеко горный хребет,
Он загрустил, прощаясь с нами снова,
Он же всегда стоит, вот так, без бед,
Я оставляю здесь 1-2 теплых слова.

Я оставляю здесь немножечко себя,
Я оставляю здесь и радость, даже грусть,
И ностальгия пусть не мучает меня,
Я обещаю, горы, я сюда вернусь!

20.08.09