© Дина ДинамоУже йде 2 доба, як Тебе нема... Без Тебе невтямки, що треба спати.Я пішла до нашого саду, де росли троянди, осяяні брюхатим місяцем... наші троянди...Я зламувала квітки, не переймаючись тим, що руки стали кольору ружі... нехай... Біль від шипів на мить приніс забуття. Лише на мить...Я спам"яталася тільки тоді, як лишилась одна квіточка, вкрита росою, чи, мо, моїми слізьми...Зранку віднесу їх Тобі, розсиплю побіля Твого останнього прихистку, ні,ні, упорядочу, бо ж Ти любив...
Читати далі...