Гиля-гиля або як наші прапрадіди у футбола грали.

алаверди   http://blog.i.ua/user/2675316/1116049/

Автор: Невідомий.



Під час ремонту стародавньої будови, спортзалу Долинської середньої школи №1, робітники знайшли папери, писані понад сто років тому. Була там і тодішня газета, в якій привернув увагу репортаж під назвою «Гиля-гиля». Виявилося, що так тоді називався в нас футбол. Прихильники цієї чудової гри, мабуть, з цікавістю прочитають репортаж, який передруковуємо майже без змін тогочасного стилю і термінології.


ГИЛЯ-ГИЛЯ

У Долині, на зарінку, коло потічка, стиналися у гранні «гиля-гиля» долинські моцарі із болехівськими. Грання було дуже інтересне, бо довкола вигона зібралися купи людей, які дивилися за тим, хто кому більше накопає бальонів. Тота ватага, що загилить [заб'є – тут і далі примітки Ю’З’] більше пузирів [голів], у падолисті буде здибатисі у Станиславові із ріпниками Калуша на ліпший копняк року і наймоцнішу ватагу «гиля-гиля» з-попід гір.

Гилянка розпочалася в півполуденок. Наші моцарі віхопилися на обліг у вишитих сорочках, пущених поверха такого ж відтінку гачей [штанів], а болехівські хлопаки були в срібних підсинених сорочках, опущених у фіялкові гачі.

Долинською ватагою заправляв капітан Михась Калічка, він же і брамкар [бо стоїть на брамі, воротар тобто]. Загилювальники [забивальники]: Іван Варгатий, Василь Суковатий, Кирило Дзьобатий, відбирачі [напівнападники] - Стах Кадило, Юзьо Мастило, Данило Напханий, підтиначі [захисники] - Яким з-під Запуста, Гаврило Лінивий та Максим з Новички.

Болехівські грачі [гравці] малисі в такім коші [команді]: брамку сторожував Левко Перевертайло, загилювальники - Вінтін Борзий, Василь Ксьондзів, Михайло Друнцьо, відбирачі - Ґеньо Пелехатий, Орко Витвицький, Казьо Опришків, підтиначі - Йосафат Паранин, Іван Ваків і Гринь Пля'цок.

Розборонником [суддею] у копанні був Гарасим Справедливий зі Стрия.

Гилянку розпочали гості. Вінтін Борзий ухопив бальона і відраз погнавсі з ним до наших воріть. Здалеку як вгамселив направець, то Калічка ледве вхопив пузир обіруч, що відбивсі від лівої футрини [штанги]. Наші хлопаки настрашилисі того і пігнали бальона попри ліву фосу вгальопи. Співчувальники [вболівальники] долинської ватаги додавали їм духу, репетуючи: «Гиля! Гиля!». Тогди Яким з-під Запуста вірвавсі з-під ніг болехівців і головов зафайдулив бальона в брамку, аж сі шнурки порвали. Долинські співчувальники з усього горла вівівкували: «Гил-Гил!», присвистуючи в пальці, а болехівські гендлярі [торговці], що приїхали хто волами, а хто пішодрала, гет сі затєли і затіяли між собов гутірку: чому сі так стало?

Розборонник запищав у вербове свистало, і грання знов сі почєло з середини облогу. Але тіко Гаврило Лінивий хотів відобрати у Василя Ксьондзового бальон, остатний, холера, зашпортавсі в свої широкі гачі і пішов по траві карбулясом. Розборонник дмухнув у піщевку, що так не мож, збештав Гаврила, а відтак дав кару нашим.

У бальон приціливсі Орко Витвицький і відгилив'го Йосафатові Параниному, а той дав шпруньга до долинських ворітців. В нашого брамкара заделькотіли ноги, і тим часом Йосафат як вгатить з усьої сили, аж верхня лата брамки трісла. Бальон спинивсі там, де треба. Тепер сі утішили співчувальники з Болехова. Вони підскакували і підкидали вгору капелюші, ходаки і били полінічьом у цебрики.

Наш капітан почавсі відсварувати з розборонником, що болехівський моцар бив з непоззоленого пляцу, бо був на 20 цалів напереді. Але розборонник розгорічивсі, що йому перечит, подув у свистало і грізно покивав на нього пальцем.

Потому грання пішло не в лад. Усі сі роззлостили, деякі батяри більше копали в гачі супостатів, ніж в бальон. То розборонник мав роботу. На полуденок братчики пішли з нічим.

Підопхавши під ремінь трохи логази з киселицею і віпивши по келішку сивухи, моцарі знов повібігали на зарінок.

Долинські парубки (видко, під час полуденка дав їм доброго прочухана і. Гольдкремер, що помалу сі кивали) рвалисі усією гурбою до брамки болехівців.

У другий захід облоги брамки гостей фраерився Стах Кадило. Він бігом подріботів лівим боком. Навскоси до нього гальопами зближувавсі болехівець Гринь Пляцок. Коли учув, що не може утримуватисі з нашим загилювальником, ухопив го ззаду за очкур, гуда розв'язавсі, шнурок лишивсі в руках Пляцка. Кадило, великий патрійота свої ватаги, незважаючи на сміх співчувальників, зо спущеними гачима таки добіг близько до ворітців і загилив бальон.

Така утіха вкрила облоги довкола, що не мож було ніц почути. Онисько Маруні Онуфренкової з Підлівча, що сидів з іншими бахурами на трепеті, упав долів з радості, а в церквах ударили дзвони. О!

Болехівські моцарі не хотіли здаватись, вони сі роз'ятрили, як дідько в пеклі. Ґеньо Пелехатий шмальнув по писку Данила Напханого, аж той заївсі юшков. Сюди нагодивсі розборонник і назначив кару за таку капость. Потерпілий повтирав від болота ноги, перехрестивсі і так цільно вдарив бальона, що брамкар лише сі за голову вхопив – З : 1.

Грання уже було зігране, хоча скінчилосі аж тоді, коли сонце було за дві жердки від землі. Наші били бальона поза фоси - шкодували сили, бо напереді відповідальна гилянка на ліпшу ватагу з-попід Карпат. Усі разом скажемо: аби їм Панбіг поміг перегилити калуських моцарів у падолисті.



Текст скопійовано відЮрка Зеленого
Перше джерело (с)