Що таке образа?
Образа — людська емоція, яка виникає,
[ Читати далі ]
взято з Вікіпендії
Жили були два голуби Васька і Петька. В один день вони вилетіли з рідного гніздечка і неважливо як)))
опинилися на площі одного провінційного містечка. Васька був спокійнішим голубом а ось Петька був той ще джигіт ))) Петька почав булькати, гикати по-всякому різному показувати своє захоплення побаченим. А побачив він що на площі було повно різних-прерізних пернатих – голубки-мулатки, голубки-блондинки,голубки-афроамериканки (такі чорненькі, але негритосками не можна їх називати,бо можна отримати
доброго шпіца під зад), були навіть з червоними очима(це такі любительниці гостреньких вражень, що любили підклювати їжі на фармацевтичній фабриці)! Та тільки Васька з Петьком почали «крабиками» підкочуватись поближче до двох гламурних голубочок, неочікувано отримали по пару стусанів у груди від двох миршавих голубівнезрозумілої національності. «Куди прете дурні-селюки???? Понаїхали тут! Провінція!» Васька і Петька продовжували очманіло дивитися на червоні дзьобики голубок, не зразу розуміючи що звертаються до них. Ще пару стусанів привело їх
до тями. «Ого-го….. не все тут так просто» прогуділи вони в один голос….
З того часу вони постійно згадували свій перший день на площі і раділи своєму сьогоднішньому становищу – тепер вони не самі – вони тепер мають маленьку зграйку – вони знайшли собі ще пару голубок – Машку і Наташку – вони прилетіли з сусіднього села, майже їхні землячки. Прибився до них Павлік – голубок-інвалід, а також косоокий Федька та незграбний Тімоша. Васька був тепер самим головним! Це безкінечно тішило його. Але деколи на нього накочувалася така ностальгія і смутна туга за чимось незвіданим, незнаним…. І тоді він дуже дуже боляче клював Петьку. «за що???» бурчав Петька і не знаючи як подолати свій гнів підбігав і клював косоокого Федьку. Федька (той ще дурашечка!) кожного разу дивувся цьому як перший раз і не знаючи що дальше робити зі своїми почуттями правдивого гніву та образи, давав болючого стусана Тімошці, а Тімошка в свою чергу клював в тім’ячко Павліка. Павліку було най-най образливіше. Але йому вимістити на комусь своє зло не було на кому (поки що) і тому він без кінця клював, клював землю і асфальт, сточуючи ще більше свого дзьобика і залишаючи
маленькі дірочки на асфальті… Проходили дні,
місяці, роки… Пихата груба голубка паслась з своєю молоденькою дочкою-голубицею на площі. «Мамо, мамо, що це? Що це за дірочки в асфальті??» «Не звертай увагу, моя квіточко, то правдива істина – завжди найдеться один дурень, який замість того щоб шукати собі поживу та голубку длубить дірки дзьобом.» - «Мамусю але чому? Чому?» - «Завжди так є і буде, і не питай мене чому, це тому що так створений наш світ».
