Цар Бомба

З Інтернету огляд польських медіа для українських читачів

------------------------------------------------------------------------------------------------------------

http://www.polityka.pl/ Piotr Oska 3 listopada 2011

http://static.polityka.pl/_resource/res/path/9f/de/9fdef793-da3c-4165-bfcf-a0f21f0131fb_665x665 історія найбільшої бомби світу Бо бомба була за дужа

Перше натуральне випробування відбулось в 11-32 год. за московським часом 30 жовтня 1961 року. В рамах гонитви озброєнь Совіцький Союз підірвав 50-мегатоний термоядерний пристрій, який відповідав силі вибуху 50 млн. тон тротилу, найбільшу бомбу

від початку розвитку людської цивілізації.

копія Цар Бомби в Музею Атомової Зброї в Челябінську, 1992 р.

Вибух першої водородної бомби Ivy Mike на атолу Єніветок, 1 листопада 1952 р.

Осередок ядерних досліджень Арзамас-16 в 90-х роках. Перед цим його існування було цілковитою таємницею.

Ще за кільки десять місяців раніше, ніщо не вказувало на те, що осінь 1961 р. принесе апогей ядерного змагання між супердержавами. Перемога Джона Кеннеді на президентських виборах у листопаді 1960 р. у Кремлі була прийнята майже з ентузіазмом. Микита Хрущов, 1 секретар ЦК КПСС, на те жартував, мовляв ото Американці зробили йому презент на річницю революції. На тлі свого попередника, Dwighta Eisenhowera, Кеннеді виступав як людина компромісі та прихильник перемов, відкритий на порозуміння з Совіцьким Союзом.

Угодова постава американського президента була, однак, в Кремлі сприйнята як довід слабкості . Хрущов, переконаний, що без проблем зможе накинути свою волю молодшому та малодосвідченому політикові, запропонував зустріч на нейтральному ґрунту. Оферту Кеннеді сприйняв, однак, у часі дводенних розмов, розпочатих на початку червня 1961 р. у Відні, категорично відмовив у згоді на пропозицію совіцького зверхника щодо поєднання Берлина – ключового значення концепцію для Москви. Хрущов, роз’ярений неочікуваним опором, втратив панування над собою, та загрозив, що якщо Сполучені Штати хочуть війни, то будуть вони її мати. Бачачи тут, що він переоцінив власний талант перемовника, почав шукати інши аргументи, якими міг би погіршити становище Вашингтону. У липні 1961 р. в Кремлі відбулась зустріч партійного керівництва з групою ядерних фізиків, які працювали на воєнно-промисловий комплекс. Серед них був молодий і таланливий дослідник Андрій Сахаров. Власне, це представлений ним проект термоядерного пристрою з майже необмеженою потугою, збудив найбільше зацікавлення Хрущова, Навіть через роки, у щільно зредагованих споминах, не потрафив укрити, як дуже піднесла його перспектива здобуття нової зброї: «Це було щось колосально. Ніколо до того не мали ми до диспозиції такої потуги!”. Віктор Адамський, один з учасників зустрічі, пізніше згадував: «Усі, включаючи Сахарова, презентували наївний, патріотичний погляд, що ми повинні сконструювати як більш потужнішу та найбільш результативну зброю, про що поінформуємо як «потенціальних ворогів” , так й «людей доброї волі”, які могли б вплинути на свої уряди та схилити їх до підписання повній заборони випр. обувань ядерної зброї ”. І сам Сахаров у спогадах написав, що мав надію, що вибух гігантичної бомби окажеться останнім таким вибухом в історії холодної війни. З другої сторони, як він признався, рушило ним інтелектуальне визвання, зв’язане з тим підприємством, власне, подолання численних технологічних проблем при конструюванні найдужчого пристрою. За дорученням Хрущова невідкладно приступили до створення пристрою, скорі охрещеного назвою Цар Бомба. Праця йшла в Сарові, невеликому містечку в 500 км від Москви, повністю переоріентованному на осередок ядерних досліджень. Аж, до 90-х років існування цього міста-лабораторії було покрито повною таємницею: ця місцевість, оточена загородженнями, не фігурувала на мапах, навіть, в тайних документах послуговувались тільки кодовою назвою осередку: Арзамас-16. Проте, саму інформацію про планований підрив, совіцька влада цим разом не намагалась тримати в таємниці. Напроти, вже за кільки тижнів перед підривом, Кремль почав інформувати Захід про свої наміри. Першим рушив сам Хрущов, коли наприкінці липня гостив в себе на дачі на Чорному Морі президентського радника Johna McCloya. Совіцький вождь, роздратований твердою поставою Американців у справі Берлину, загрозив війною, «результат якої буде досягнутий за допомогою термоядерної бомби, яка «зітре з поверхні землі Сполучені Штати разом з їх європейськими союзниками”. Він додав, що його інженери збудували вже 100-мегатонну атомову бомбу й не можуть дочекатись, коли її випробують. «Повідомив їм, - вихвалявся Хрущов у типовому для себе фамільярному стилю, - «Не кладіть в штани. Скорі будете мати до того нагоду»” [в оригіналі: «Nie srajcie po gaciach. Wkrtce bdziecie mieli okazj” – перекладач дещо пом’якшив вислів з огляду на цензуру суспільної моралі]. 1 вересня Росіяни зламали мораторій, який обов’язував з 1958 року, та розпочали серію випробувальних ядерних вибухів в атмосфері. Перші пристрої мали потугу не більше 1 мегатонни, однак, Захід був занепокоєний частотою здійснених вибухів: протягом місяці їх було проведено 17. У тої час праця в Сарові тривала. Несподіваною проблемою оказалось підбір відповідній потуги для проектованого пристрою. На початку, згідно з бажанням Хрущова, силу вибуху окреслено на 100 мегатонн – у 5 тис. раз більше, ніж при вибуху в Хиросимі (20 кілотонн). Округла цифра, відображаючи гігантизм системи, сама по собі являла потужну пропагандову зброю. Навіть, в Совіцькому Союзі не було полігону, на якому можна було би проводити такий потужний підрив без ризику знищення залюднених теренів. Остаточне рішення у справі бомбу повідомлене світові 17 жовтня, у часі XXII З’їзду КПСС. “Хочу повідомити, що наші випробування новій атомової зброї проходять вдало, - висловився у своєї доповіді. – Скорі їх закінчимо, вірогідно, наприкінці жовтня. Їх завершенням буде детонація водородної бомби потугою в 50 млн. тон тротилу. Раніше ми говорили, що маємо 100-мегатонну бомбу. То є правда. Проте, не маємо наміру її ужити, бо коли б то зробили, могли би собі вибити усі вікна. У зв’язку з цим наразі утримуємось від її ужиття. Однак, підрив 50-мегатоній бомби буде випробуванням пристрою, яке в будучині позволить нам підірвати 100-мегатону бомбу. Бороні Боже, як мовиться, аби ж ми коли-небудь мусили вжити оцю бомбу над чиєю не будь територією. (…) Але, якщо вороги миру погрожують нам силою, мусять бути й будуть силою потрактовані, й ота сила зробить на них враження виняткове. Коли б хто таки невзмозі цього зрозуміти сьогодні, певно зрозуміє це завтра ”. Американська відповідь прийшла чотирма днями пізніше, й була витримана в подібному тоні. Адміністрація Кеннеді остаточно відмовилась від політики погодження. Подсекретар оборони Roswell Gillpatrick повідомив: «Залізна куртина не є також аж непроникненою, щоб змусити нас до поважного трактування кремлівського похваляння. Існуючі сили стримання, якими диспонують Сполучені Штати, навіть, при раптовому совіцькому нападі на наші бази, були би рівновеликі як, а може бути більшими, ніж, - уся незнищенна сила, яку ворог може спрямувати проти Сполучених Штатів при першому удару. Коротко кажучи, посідаємо здатність до другого удару, щонайменше, такою саме потугою, яку можуть використати Росіяни при першому удару. Тому, ми переконані, що Росіяни не спровокують поважного атомового конфлікту”. Gillpatrick перелічив види зброї, де Американці мають безперечну перевагу: міжконтинентальні ракети, стратегічні бомбардувальники, підводні човні Поляріс, здатні стріляти атомовими головками з підводного стану, авіаносці, пересувні ракетні комплекси. «Сполучені Штати не мають вдаватись до терористичних методів, - пояснив – та будувати гігантичні бомби, які ніколи не знайдуть застосування на війні”. Наступного дня в контратаку пішов совіцький міністр оборони Маршал Родіон Малиновський, застрашуючи Захід видьмом атомового апокаліпсису, від якого втечи немає: «Перед обличчям атомових і водородних бомб усілякі схрони є не більше, ніж гробами та могилами, завчасно підготовленими. Немає ще такого бункеру, неважно як би то герметичного, в якому би можна було би спокійно і безпечно сидити при вибуху атомового пристрою. (…) Мусити зрозуміти, шаленці, що заледве кільки багатомегатоних атомових бомб вистачить, аби стерти з поверхні землі ваші малі та густо залюдненні країни та вбити вас усіх в ліжках!”.

читай далі »

12.12.2011. Piotr Oska 3 listopada 2011 Продовження»

Загрозливу ситуацію поглибив факт, що обмін войовничими повідомленням припав на час виняткового напруження стосунків між супердержавами. Американці не хотіли погодитись з політикою доконаних фактів, проваджених Хрущовим у справі Берлину, та енергійно демонстрували свій спротив будуванню мури, що розділив обидві частини міста. В загрозливій атмосфері кожний інцидент міг стати початком війни, - 26 жовтня дійшло до відомій сцени при Checkpoint Charlie на кордону поміж східним та західним Берлином, коли совіцькі та американські танки стали один проти другого.

У додатку, світ був переражений можливими наслідками вибуху совіцької супербомби. Медіа прогнозували, що радіоактивні опади накриють більшу частину північній півкулі. Особливо ураженим мав бути обшир поміж 60-70 меридіанами, - смуга, що обіймала м. і. Скандинавію, Канаду та Аляску, - де очікувалось ураження в сотні разів більше допустимих норм та масова смертність внаслідок променевої хвороби. Найбільш побоювались можливого ураження дитячого харчування. Уряди робили резерви порошкового молока, а в багатьох містах Європи та Америки мешканці у паніці почали штурм магазинів, викуповуючи консерви, макарони, ліхтарики та батареї до них (деякі експерти твердили, що електромагнітний імпульс від вибуху може пошкодити електромережу у просторі до тисячі кілометрів. Ураз з наближенням терміну пробного підриву бомби, на Заході піднімалась хвиля протестів та демонстрацій. 21 жовтня в Лондону тисячний тлум оточив совіцьку амбасаду. Дійшло до ґвалтовних заворушень, в яких поліція затримала понад 500 демонстрантів. Подібні сцені відігрівались й перед совіцькими представництвами в Штатах та Канаді. Демонстранти закидали садибу совіцької місії при ООН каменями, завернутими в картки з написом «50 мегатонн”, вибивши більшість шибок. У свою чергу, група норвезьких маток застосувала телеграми до Ніни Хрущової, дружини совіцького вождя, з апелем про занехаяння атомових випробувань. Узяла голос також й ООН. 25 жовтня Політичний Комітет Асамблеї проголосував резолюцію, що була «урочистою відозвою до совіцького уряду про занехаяння планового випробування 50-мегатонового атомового пристрою”. На засіданні представник СССР Семен Царапкин однак не залишив ілюзій, що його країна пристане на прохання Асамблеї. «Жодний підступний маневр зі сторони держав НАТО не відштовхне нас від удосконалення нашої власної обороноздатності”, - повідомив. На тої час будова Цар Бомби була вже закінчена. Пристрій завантажено в спеціальний потяг, який ззовні виглядав за звичайний вантажний потяг, та, за найвищій таємниці, а також усіляких заходів безпеці, транспортовано до бази стратегічної авіації, де вже чекав спеціально перероблений бомбардувальник Ту-95. Пристрій, вісьміметрової довжини, у стандартному бомбовому люку не містився, тож то потрібно було вирізати отвір у фюзеляжі літака. Бомбу споряджено парашутом, який мав затримати її падіння та позволити літунам віддалитись на безпечну відстань. Як ще пізніше з’ясувалось, літак дослівно тільки в останньої хвилі вийшов з загроженний зони. 30 жовтня по кількох хвилинах після 10-оо години московського часу, бомбардувальник піднявся в повітря. Коли вийшов над визначеною частиною полігону Сухий Ніс на архіпелагу Нова Земля, залога літака відкрила бомболюки та вивільнила держателі, а потім максимально збільшила швидкість літака. У тої саме час з наземного командного центру був висланий радіосигнал, який урухомив запальник бомби. Хід усієї операції слухав особисто маршал Кирил Москаленко. На височині 4 тис. метрів стався вибух. Блиск підриву був видимий на відстані тисячі кілометрів, а хмара диму характерною формою гриба досягла височини 64 км. Перебіг випробування відслідковувався двома групами спостерігачів в літаках, віддалених на десятки кілометрів від полігону. Один зі свідків запам’ятав: «Хмари під літаком і далеко перед нами були підсвічені потужним блиском. Море світла розлилось під літаком, навіть, хмари почали світитись й стали прозрачнішими. У цю хвилину наш літак вискочив з двох шарів хмар й внизу, в просвітах хмар, вилонилась велика, світоча, помаранчева куля. Куля була велика і пригнічувала, як Юпітер. Повільно й в тиші вона уносилась догори… Пробилась через тонкі шари хмар і далі зростала. Здавалось, що вдягне усю Землю. Це був фантастичний видок, сюрреальний, надприродний”. Інший учасник польоту так описував: «Побачив потужний, білий блиск над видноколом, а по довшому часу почув віддалений, невиразний й тяжкий тектонічний удар, так, якби хтось вдарив Землю!”. Як доповідав Адамський, «один з [наземних]” спостерігачів випробування спостеріг блискавку через чорні спецокуляри й відчув на обличчю тепловий удар на відстані, навіть, 270 км. Навколо за сотні кілометрів дерев'яні доми були зрівняні з землею, а камениці втратили дахи, вікна та двері. Радіозв’язок був перерваний майже на годину». Того ж саме дня Хрущов зачитав делегатам з’їзду телеграму від маршала Москаленка з інформацією про вдале випробування. Зала прийняла цю інформацію довготривалими оплесками, для усього світу була це найважніша відомість, більш сенсаційна навіть, ніж прийнята того ж саме дня рішення про усунення тіла Сталіна з мавзолею на Червоній Площі. Совіцький вождь тріумфував. Протягом тижнів потім похвалявся, що Совіцький Союз диспонує багатьма головками 50 – та 100-мегатоними, «як будуть висіти над головами капіталістів як Дамоклів меч”. Проте, у дійсності підрив Цар Бомби у жодній степені на покращила становище Совіцького Союзу на міжнародній арені. Хоча оказались (на щастя) значно меншими, ніж передбачалось, та розмір знищень від вибуху перекрив усілякі виображення науковців. Навіть совіцькі штабісти мусили признати, що нова зброя не надається до уживання при конфлікту в Європі, бо ж ризик знищення власних сил є надмір великий. Власне з цього поводу, підрив совіцької супербомби дослідниками визначений як зворотний пункт в історії як гонитви озброєнь, так й всієї холодної війни. У листопаду група американських вчених провела, - на підставі даних совіцького випробування, - моделювання наслідків підриву 100-мегатонного пристрою. Оказалось, що він був би у стані цілковито спустошити державу величиною з Францію. Тож Американці, як й Росіяни, усвідомили собі вповні, що обмін ядерними залпами між супердержавами мусить допровадити до, - як уявив оце британський прем’єр в розмові з Кеннеді, - до невідворотного кінця роду людського». Історик John L. Gaddis, описуючи історію холодної війни, дорікнув щодо терміну «атомова дипломатія”. Як скоро наявна зброя оказалась геть нищівною, аби надаватись до її уживання, - доводив він, - а ядерна війна не могла мати переможця, вигравала сторона, що здатна була більш переконливо задемонструвати зміну своєї позиції. Кожний конфлікт між Сполученими Штатами і Совіцьким Союзом у такій ситуації провадив до війни грізних вислів. Це яскраво унаочнилось за рік по вибуху супербомби, у часі кубинської кризи, коли конвой російських воєнних кораблів затримався перед американською блокадою.

Кеннеді переміг у тій сутичці не завдяки мегатонним ядерними пристроям, але, потому, що потрафив більш переконливо продемонструвати противнику зміну своєї позиції. Державний секретар Dean Rusk пізніше проказав: «Стали ж ми обличчя в обличчя. Вони моргнули перші.”

Piotr Oska Петр Осенка

див. джерело: 12.12.2011 http://www.polityka.pl/historia/1520626,2,historia-najwiekszej-bomby-na-swiecie.read …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… (з польської мови переклав: А. Грабовський,) 14.12.2011.; Дебальцеве За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились; також перекладає тексти авторів, з якими він не погоджується.

Zaremba

Цар Бомба

Останні статті

Коментарі