оборона Львова 1939...

З Інтернету                огляд польських медіа українських глядачів
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
КУР’ЄР ГАЛІЦИЙСКИЙ / KURIER galicyjcki /
індекс передплати 98780
ДВОТИЖНЕВИК
НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ
15-28 жовтня 2010 № 15 (139) [с.14]
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Опрацював - Krzysztof Szymaski
Світлини- Konstanty Czawaga та архіву

                            вересень 1939 II світова війна


Польські жолнежи – оборонці Львова у вересні 1939 р. 10 днів боролись з переважаючими німецькими військами, а затим також й з совіцькими. Ця боротьба, як рівно й участь в неї цивільного населення Львова, заслуговує на пам'ять.



 
Підрозділи Червоної Армії вступають у Львів
http://www.lwow.com.pl/kurier-galicyjski/kg_19_119.pdf
 

http://www.lwow.com.pl/kurier-galicyjski/kg_19_119.pdf
Реконструкція подій вересня 1939 р



Передвоєний Львів, столиця воєводства, трете за чисельністю населення місто в Польщі, був місцем стаціонування кількох військових єдносток. З хвилею мобілізації, оголошеній 27 серпня, вони були поповненні резервістами та вислані на головні терени військових дій, - на захід Польщі. 

1 вересня Львів став садибою Командування Округи Корпусу IV, однак в місті залишились нечисленні нестройові підрозділи. Командиром Округи був генерал бригади Владислав Лангнер, народжений в Яворові побіля Львова в 1896 році. Війна вже в перші дні дала про себе знати . Нальоти німецької авіацій розпочались з перших днів вересня. Затим, до міста почали напливати численні групи втікачів з теренів, охоплений воєнними діями. З’явились перші трудності з постачанням харчів. Наприкінці першого тижня війни почато посилено формувати загони самооборони: Місцева Громадянська Стража на чолі з генералом дивізії у відставці Владиславом Енджейовським та Громадянський Комітет Оборони Львова, головою якого став ректор Університету Яна Казимира, професор Роман Лонгхамрс де Бер’ер. Ці організації неустанно діяли аж до останньої хвилини – до 22.IX.1939 року.

Воєнна підготовка з метою формування оборони міста розпочалась 7 вересня. Ото, події тих днів.


7 вересня

У зв’язку зі швидким просування німецьких військ та наближанням фронту до Львова, ген. Лангнер почав організовувати оборони на лінії Верещаці. Підготовку самого міста до оборони доручив дипломованому полковнику Болеславові Фіалковському.


9 вересня

Ген. Лангнер створив Командування Оборони Обширу Львів, на чолі з генералом дивізії у відставці Рудольфом Пріхем (який в 1919 р. був шефом штабу Генерального Командування Львів) та шефом штабу полковником К.Беньковським. Увечері ген. Лангнер був викликаний до Луцька на нараду до міністра військових справ ген. Тадеуша Каспшицького.


10 вересня

На нараді в Луцьку ген. Лангнер отримує наказ створення загороджень на лінії: Белжець – Рава Руська – Магерів. Того ж дня проїздом у Львові оказався ген. Казимир Соснковський й пізно уночі він отримав доручення Головнокомандувача маршала Едварда Рудз-Шмігли обійняти командування на південною групою армій з завданням утримання лінії Сану та прикриття Львова.


11 вересня

Оперативний наказ ген. Пріха доручав новій групі самостійну оборону Львова та обширу на північ від Жовкви, з висунутим пунктом оборони в Раві Руської; а на заході над Верещицею: Янув – Гродек Ягелонський до Любеня Великого. 
Дослівно, годиною пізніше було видано доручення просування лівого флангу оборони над Верещицею до Комарна. Північний напрямок мало обороняти угрупування дипломованого полковника Стефана Івановського, а Верещаці угрупування підполковника Людвіка Дмишевича.  
Зовнішня та внутрішня оборона самого Львова було довірена угрупуванню дипломованого полковника Болеслава Фіалковського, якому були придані два запасних батальйони піхоти, сотня охорони летовища, артилерійська батарея ( 3 гармати 100 мм, 1 гаубиця 100 мм, 12 гармат 75 мм; оті останні мали бути уживані поодиноку як протитанкові засоби) , та неповна саперна сотня.

Крім того, до угрупування направлені кадри інструкторів з одного фортифікаційного відділу. З оцими силами полковник Фіалковський мав збудувати на зовнішньому обводу оборони міста барикади та протитанкові рови (з допомогою місцевого населення), а в нутрі міста, поділеного на самостійні сектори та оборонні блоки, збудувати барикади та закласти для цього склади амуніції, харчів та санітарії.


12 вересня

Уранці надійшли перші донесення про просування німецьких військ. Уночі вони зайняли Самбор. Роботи ж побудови фортифікацій навколо міста посувались нечувано повільно. У часі організування оброни надійшла й перша атака німецьких підрозділів.

Під Львовом з’явився авангард загону полковника Шернера. Німецькі моторизовані частини рушили на Львів. Розвідувальні відділи в кількох місцях натрафили на опір польських підрозділів. Це послабило швидкість маршу та стрімкість атаки. У 14-оо год. авангард групи Шернера з’явився на розі вулиці Гродецької зі сторони Зимній Води.
Опорний пункт знаходився на розі Гродецької, а його залогу становила чота піхоти підпоручника Антонія Хмури, підсилена кулеметною чотою, та протитанкова чота підпоручника Зигмунта Орліти з двома гарматами 75 мм. Насуваючи німецькі колони були затримані та розбиті вогнем польських підрозділів. Це змусило Німців до зайняття позиції оборони та бою. 

З прибуттям нових підрозділів, німецькі війська вже на широкому відрізку, а не тільки вздовж вулиці Гродецької, багаторазово атакували польські позиції. На руку оборонцям прибув резерв Державної Поліції. Хоча ж й за великих втрат, позиція на розі Гродецької була утримувана до 20-оо год. та не допустила вона німецький авангард у місто. Вже з початком боїв на вулицю Гродецьку почали прибувати відділи польської піхоти. 

Розпочалась боротьба за Львів. Німці змушені були відступити й, тільки по прибуттю чергових відділів авангарду групи полковника Шернера, перейшли в наступ. Пополудні, у тяжких боях німецьким відділам вдалося проломити польську оборону та дістатись до костьолу святої Ельжбети. У той час Командування Оборони Львова спрямувало на підкріплення дрібні відділи піхоти. Німці були відкинути на попередні позиції. Та за подальшим прибуттям німецьких підрозділів, знов почались атаки. Генерал Лангнер наказав командирам напрямків будову протитанкових загороджень. Опорою її мала стати піхота за участю цивільних добровольців під керівництвом приділених саперів. Населення Львова енергійно та жертовно приступила до будови барикад на вулицях.  
Ген. Лангнер отримав підтримку від 10-ї Бригади Моторизованій Кавалерії, яка знаходилась на північ від Львова. Завданням Бригади під командуванням дипломованого полковника Станіслава Мачека, було нанесення удару з півночі по німецьким військам , витіснення їх зі Збойська та відкриття собі шляху до Львова. Евакуація воєводської влади заскочила ген. Лангнера.


13 вересня

До Львова почали напливати різні піхотні підрозділи, підрозділи, що відступали з місць боїв в напрямку угорського та румунського кордону.  
Група полковника Шернера, посилена новими підрозділами 1-ї Гренадерської Дивізії, напирала на західну частину міста, намагаючись оточити його з північній сторони. Затяті бої тривали за Кортумову Гору на північному заході Львова, з якої був добрий вид на Львів, що дозволяло корегувати артилерійський обстріл усього міста. На початку командир західного сектору полковник Янковський мав до своєї диспозиції тільки три батальйони та кільки гармат 75 мм.  
В північному сектору полковник Вашкевич розпоряджався чотирма батальйонами піхоти та протитанковими гарматами. Вже вранці, після артилерійського обстрілу, німці здобули Кортимову Гору. За дворазовими контратаками, при слабкій підтримці власній артилерії, польським підрозділам не вдалося повернути гору.  



14 вересня

 Рахуючись з можливістю подальших атак на Львів (власне танків), Підрозділи 10-ї Бригади опанували Збоїське, але прилеглі вершини були Німцями утримані. Атаки польської піхоти зі Львова закінчились не поводженням. У тих днях вже тривали локальні бої на заході міста, а на півдні німецькі війська зайняли Козельніки та Сіхов. У тої же час, до Львова почали напливати різні піхотні підрозділи, кавалерії та артилерії, як й важкої. Також прибули два бронепоїзди. 

У самому місці організовані нові батальйони Народної Оборони та батальйон добровольців з карцерів. З поблизького магазину зброї в Голоску доставлена зброя та амуніція. Зміцнена залога відбивала атаки німецького війська.

Місто постійно підвергалось як авіа нальотам, так й артилерійському обстрілу. Були пошкоджені водогони та електровня, вибухали пожежі. У місту було близько 100 тис. цивільних біженців та близько 3 тис. хворих та поранених.  


15 – 16 вересня

Продовжувались тяжкі бої польських підрозділів, що пробивались до Львова через Яновські Ліси, до державного кордону. Окрім таких успіхів, як розгром моторизованого полку SS «Германія , невдалими були спроби пробитись через Голоску Велике. Підрозділи 10-ї бригади килькиразово наступали на вершини під Збоїськом, проти окрім окремих локальних успіхів, не вдалося прорвати кільце оточення німецьких військ.



17 вересня

Перед ранком Червона Армія, співпрацюючи з німецькими військами, вступила на східні терени Речіпосполитої. Вже ранком Командування Округи Корпусу у Львові отримало рапорт про вторгнення совіцьких військ та їх просування вглиб країни. Того ж дня, пополудні, ген. Лангнерові був переданий наказ Верховного Головнокомандування, аби воювати тільки з Німцями, а до підрозділів Червоній Армії вогонь відкривати тільки у випадках доконечної самооборони. 
Пополудні, вже за відомістю про вторгнення Червоній Армії, полковник Мачек отримав наказ Верховного Головнокомандування про перехід Бригади на південь за Дністр, а затим, в Угорщину. У напрямку Львова просувалась 6-та Армія (Українського Фронту) під командуванням комкора Филипа Голикова.

Облога Львова. Поступово німецькі війська оточали місто з півночі та півдня. Німецькому командуванню дуже залежало на швидкому здобуттю Львова як з погляду політично-престижового, так й милитарно-стратегічного. Це їм унеможливила найперв, рішуча постава горстки оборонців, а затим, непоступлива боротьби львівської залоги.


18 вересня

Передові частини танкових і моторизованих військ дотерли до рози вулиці Личаківської зі сторони Вінник. Дійшло до сутички та розпочались бої львівської залоги проти двох наїзників.  

Німці, які дуже хотіли здобути місто, скидали летучки з закликом піддатись та висунули ультиматум. Наступного дня здійснили генеральний штурм, який був відбитий. Тоді ж на розі Гродецької дворазово зголошувався офіцер-парламентер з пропозицією зустрічі з представником польського командування, але був повернений.  
Відповідно до рапорту тодішнього польського парламентаря, поручника резерви Вітольда Ліса-Ольшевського німецькі представники казали, що якщо Львів піддаси Німцям, то залишиться в Європі, а якщо більшовикам, - то перейде до Азії. Певно, що нищі німецькі командири не орієнтувалось, як має проходити лінія поділу Польщі між двома грабіжниками. На містом пролетіла ескадра совіцьких літаків, але вона не була обстріляна, бо ж не уважалась за ворожу.


19 вересня

У східному сектору був нічний алярм з приводу появи совіцьких танків на вулиці Личаківської. Колона лічила 6 танків та близько 60 вантажівок з військом. Підрозділи з опорного пункту оборони після обстрілу з танкових гармат, відступили та обсадили барикади про кошарах уланів Язловецьких. 2 танки пройшли в проходи барикад на вулиці Личаківській, - після чого по короткій перестрілці повернулись до своєї колони. Затим ота колона відступила, а донесення показували, що у Вінниках знаходяться танка та бронеавтомобілі.  
Зміцнене оборону східного напрямку. 

У зв’язку з тим, проведені інтенсивні фортифікаційні роботи нічні роботи за допомогою цивільного населення. Копались протитанкові рови, укріплювались барикади та підготовлювались до оборони будинки. Кожний підрозділ мав забезпечитись якнайбільше пляшками з бензиною або нафтою. Інструктувались детально, як підбивати танки за допомогою отих пляшок. Разом з надходженням совіцьких підрозділів Львів, оказався у повному оточенню.

Військо Польське вело бої в секторах північному, західному та південному проти Німців, та енергійно патрулювало східний сектор, слідкуючи за діями Червоній Армії.

Вже вранці на розі Личаківській прибули офіцери Червоній Армії та запропонували перемови з командуванням оборони Львова. Лангнер вислав на перемови дипломованого полковника Броніслава Раковського та підполковника Казимира Ризінського. Розмова точилась у Вінниках. Червону Армію представляв командир танкової бригади полковник Іванов, який на початку ствердив, що «вони прийшли бити Німців”. Перш за все, однак, хотіли би увійти в місто. Польські представники послались на брак повноважень на таку тему перемов. На цьому перша зустріч закінчилась.



20 вересня

Залога Львова готувалась до кругової оборони. Командири секторів та командири артилерії та саперів мали укріпити фронтову лінію оборони міста шляхом загущення фортифікаційних засобів, будову нових барикад та протитанкових ровів. Барикада з однієї сторони мала бути заслоною для розрахунку протитанкової гармати, та самостійні групи при ній або поблизу, озброєні автоматичною стрілецькою зброю та засобами підбиття танків, мала обороняти барикади.

Артилерія повинна була створити вогневий зв'язок між передовими пунктами оборони на очатами опору на передовій лінії оборони. Ген. Лангнер доручив командирові східного сектору створення сильного вогневого сектору обстрілу на вершинах Знесення, аби уможливити використання району Міської Стрільниці, як позицій важкої артилерії.

У Штаб Оборони Львова почали напливати рапорти, що німецькі підрозділи поступово відступають з південного та північного обводів міста, а їх місце займає Червона Армія. Оскільки совіцькі підрозділи наближались до барикад, що обороняли Львів, командування ОК IV видало розпорядження, аби у разі наближення совіцьких солдатів на відстань 300 м вжити зброю після триразового пострілу. Пополудні цього ж дня, заборонене патрулювання, розвідка та обстріл у отих секторах, де зафіксовано присутність совіцьких військ. Такий само наказ, вірогідно, отримала й Червона Армія.


21 вересня

Вечором, на нараді командирів ген. Лангнер обрисував ситуацію, та пояснив: «На бажаючи наражати в подальшому часі мешканців Львова на смерть, а місто на нищення, постановив провести перемови з більшовиками на умовах капітуляції”. Це було найтрудніше рішення, яке він мусив прийняти як командир.

 
http://www.lwow.com.pl/kurier-galicyjski/kg_19_119.pdf
Реконструкція подій вересня 1939 р


22 вересня 

У Вінниках представники Червоної Армії без дискусій прийняли умови, висунути генералом Лангнером. Складений був протокол про передачу міста Львова Червоній Армії, в якому м. і. стверджено, що Військо Польське покиніть усі сектори. Про подальшу долю війська була мова в пунктах 8 та 8, які голосили: «6. Рядові в’язні та молодші офіцери пішими колонами, а старші офіцери автами, опустять місто вздовж шосе Львів-Куровице […] 8. Офіцерам Війська Польського гарантується особиста свобода та недоторканість особистої власності. Про переїзд до Чужоземних Держав вирішує Міська Влада разом з представниками дипломатичної влади даної Держави”.  
Цей протокол підписали представники Червоної Армії: комбриг Курочкін, комбриг Яковлєв, полковник Дедов, полковник Фотченков, та полковий комісар Макаров; зі сторони Війська Польського генерал Лангнер, та полковник дипломований Раковський.  
Совіцькій стороні дуже залежало на швидкому зайняттю Львова. 

У підрозділах, які оказались під Львовом, ще були командири та жолнежи, що пам’ятали 1920-й рік, коли ж то 1-ша Кінна Армія Буденного не здолала здобути цього міста. Тай ми й не приділяли уваги до формулювань протоколу, бо не мали наміру його реалізовувати. Зрештою, це не було першим віроломством Совітів.  

Пополудні, розпочалась совіцька окупація Львова. Враз з лінійними підрозділами вступили служби та функціонери НКВД. Їх першою паствою пали офіцерові, які мали покинути місто, - старші на автах, а молодші в колонах. На розі вулиці Личаківський їх оточено кордоном і пішки прогнане до Тарнополя, Звідтіль, завантажено у бидлячі вагони, та вивезено до Росії, головним чином до Старобільська.  

Сьогодні, по роках, знаємо, що були вони замордовані НКВД в Харкові весною 1940 року , та поховані в поблизькому лісі.  

Німецькі війська того дня закінчили відступ від Львова, передаючи своє позиції Червоній Армії. Конечні втрати оборонців Львова становили 484 жолнежів вбитих ( у т.ч. 116 з 99-го полку гірських стрільців), 918 поранених та 608 хворих (польові хвороби та хвороби стоп)є
Також були значними втрати озброення та транспортних засобів. Втрати цивільного населення до сьогодні не визначені.



На вступу до Львова Червона Армія враз з НКВД від початку здійсняли численні злочини, м. і. були розстріляні польські поліціянти на розі вулиці Зеленій, як рівно, інша група жолнежів та поліціянтів в Бригідках. З другого боку, до вечора тривали ще сутички з невеликими групами польських жолнежів, які провадили вогонь з карабінів та кулеметів з вікон домів, з дахів та дзвіниць костьолів. Ґвалтування та грабунки Совітів допровадили до протесту президента міста С. Островського совіцькому командуванню , але без жодного результату.

Нова влада увела реєстрацію біженців та позосталих в місці військовиків. Інакше поточилась доля ген. В. Лангнера, Після розмови 24 вересня в Тарнополі з командувачем Українського Фронту командармом С. Тимошенком, який запевнив його у дотриманні умов договору про здачу Львова, 26 вересня відлетів до Москви, де зустрівся з шефом штабу Червоній Армії та заступником Оперативного Управління Генерального Штабу.

Натомість, не дійшло до планованій розмови з маршалом Климентом Ворошиловим. 4 жовтня ген. В. Лангнер був перевезений назворот до Львова, аби поінформувати про дійсне затвердження договору 22 вересня з випадком звільнення офіцерів – оборонців Львова. Затим, 18 листопаду таємно покинув місто та дістався до Румунії, а звідтіль, до польського війська на Заході.  

Про оборону Львова та боях в околицях міста у вересні 1939 р. не можна було писати протягом довгих повоєнних літ. Це тема була табу, як й усе, що дотичило східних земель Речіпосполитої. Тільки на початку шести десятих років почали з'являтись перші пресові згадки про бої під Львовом. Однак, згадуване тільки про початковий період оборони проти німецького війська, цілковито замовчуючи останні дні боїв проти Червоної Армії.  

Документи і публікації, які появились в останніх роках (особливо публіковані в 1978 році в Лондону записники ген Владислава Лангнера) позволяють частково узагальнити та скорегувати дотеперішні напрацювання.  

Не спосіб вичерпно подати проблеми, зв’язані з обороною Львова в 1939 р., а був це дуже важливий фронт боротьби проти двох наїзників: німецькому війську та совіцької Червоної Армії.



KG

 Див. джерело : сайт газети 24.10.2010.

http://www.duszki.pl/kurier_galicyjski/artykuly/2010_10_15/KG_19_119_sredni.pdf
==============================================================================

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
02.11.2011.; Дебальцеве

 За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.