Доля і недоля польського хлопа

Замилування свободою має бути однією з найважніших рис Поляків. Ото Річпосполита, як одна з нечисленних європейських країн, тішилась устроєм шляхетської демократії, в якій громадяни не стогнали під ярмом абсолютизму. Вважаймося за потомків шляхти, а шляхтич на садибі рівний воєводі. Літа національної неволі є ланцюгом повстань та заколотів, показуючи незломне польське прагнення свободи, дорожчій за життя.

У такий спосіб з нашій історичній свідомості зникає події визволення з неволі кріпосництва, увінчані в XIX наданням хлопам власності. У Великопольщі в 1823 р., в Галіції в 1848 р. й в Конгресувці (польські території під російським забором – примітка перекладача) в 1864 р. . Час визволення, переломний для 70 процентів польської популяції, повністю затінюється повстаннями 1794, 1830, 1848 та 1863 років. Хиба ж Поляків, які міфольогують свободу, неволя хлопів, а врешті ж їх предків, їх аж ніяк не обходить.

Moнтеськ'є казав, що магнати визискивають хлопа, тяжіючи до отримання від нього якнайбільше збіжжя, аби ото збіжжя висилати на експорт. В «Енциклопедії” читаємо: «здається на те, що огром невільництва та претензійна свобода борються за те, хто швидше знищить Польщу; шляхта може мати на це бажання; тіло народу тквить в невільництві ”. Він стверджує при тому, що Річпосполита «наклала кайдани своїм власним дітям”.

Така опінія серед Австріяків була досить поширеною, губернатор Галіції граф фон Берген писав, наприклад, про «найбільше невільництво” на провінції. Англієць Nathaniel Wraxall (XVII в.) аналогічно оцінював польських селюків: «хлопи й надалі прозябають у тієї саме нужді, темноті та кріпосництві, що було їх долею від літ”, а Француз Hubert Vautrin, що «йому самому [хлопові] припадає уділ кривавій праці та скупих зборів з поля, яке кожній хвилини може він втратити”.

Тож належить запитати, які були передумови такого саме, ані іншого ставлення шляхти до хлопів. З одній сторони потрібно вказати на сарматизм. Ця шляхетська ідеологія доводила, що шляхта походить від стародавнього племені Сарматів, і є такі з ліпшої глини, аніж хлопи, які зі своєї натури призначенні до неволі. Хлопи ж би мали походити від злого біблійного сина Ноя, Хама.

Як однак доводить Норберт Еліяс, втримання у собі агресії було довготривалим процесом виховання, у результаті чого людина нової епохи була ще запальною, скорою до вибухів агресії, та мала трудності з опануванням своїх емоцій.

Жорстокості шляхти стосовно хлопів окремий розділ присвятив Януш Тазбір у книжці »Жорстокість в новій Європі”, хоча ж автор є поміркований в оцінці з’явища. Це не означає, що не було добрих панів і лагідних люди, але не вони домінували в суспільному краєвиду епохи. Може, однак, ключову роллю, як оцінює видатний знавець давній господарки Єжи Топольський, відігравали війни XVII та XVIII віків, та економічні механізми, наприклад, падіння ціни збіжжя, що погіршувало становище хлопів, цілком терпімо ще в XVI віці.

Якщо на заході та півдні Німеччини кріпосництво було поступово витиснене, то на півночі та сходу доходило до його поступово загострення, чому товаришувало масове явище втечі хлопів. Пани поступово відбирали в них землю та включали її до своїх маєтків, на яких хлопи мали відпрацьовувати панщину. Прибутковість виробництва збіжжя для шляхти виникала перед усім з близькості Балтики та зросту попиту на експорт збіжжя з цього обширу в Європу.

Може тут подано перебільшений образ хлопського нещасті та шляхетського не поводження, була ж бо цілком чисельна верства заможних хлопів, але, це спрощене яскраве поняття має протиставитися до сьогодні домінуючому образу національній ідилії. Якщо й забули ми зовсім про давню хлопську неволю, себто, про неволю наших предків, бо майже усі в кінцевому розрахунку походимо з сіла, то цьому є кільку причин.

Перед усім, хлопи були темні, забобонні, потоптані шляхетським чоботом й зовсім не надаються на героїв масової свідомості. Хлопський нарід з хлопами зовсім не ототожнюється від часу, коли Сенкевич героями народного образу зробив Скшетуського, Кміця та Володимирського. Слухати хочемо тільки про здорових, гарних та багатих, бо нужда є нудна й смутна, але на якийсь час протверезіння не зашкодить.