Козаки, українське питання в Речіпосполитої Обох Народів

Багато понять та способів організації суспільного життя Козаки прийняли від Татарів (наприклад, отаман – це поняття для означенні татарського вождя, як найважніший особи в групі Козаків).

До сьогодні збереглась традиція Донських Козаків, згрупованих в районі міста Новочеркаська.

Для історії Речіпосполитої найважнішою козацькою групою були Запорізькі Козаки. Запорозькі Козаки становлять важний елемент історії України та української національної свідомості.

Запорізькі Козаки, як визнавці східного християнства, рекрутувались з втікачів з теренів Польщі, Литви, Росії, Молдавії та Волощини. Втікачами зазвичай були хлопи, що втікали від панщини, особами які шукали себе безпеку від переслідувачів, та також біглими в’язнями та злочинцями, що втікали від покарання.

Від початку XV віку вони почали тісніш скупчуватись на теренах Дикого Поля. Дике Поле – це історична назва краю, пізніше названого Запоріжжям. Воно обіймає терени над Дніпром нижче гряди його порогів.

По Люблінської Унії, - унії польсько-литовської в Любліну в 1569 році, - Дике Поле стало часткою Речіпосполитої та воєводства київського. Практичне безлюдні, покриті степом та важкодоступні, обшири Дикого Поля являли природну криївку. Природні та географічні умови справили так, що усілякий контроль того обширу державою був дуже ускладнений.

Запорізькі Козаки почали організовувати впорядковані загони за часів старости міста Теребовля, Шльонзака Бернхольда фон Пріттфітза, який за панування Зигмунта Старого у половині XVI віку, здобув славу успішної будовою оборонної системи східного кордону від Татарів.

Бернхольд фон Пріттфітз зорганізував Запорізьких Козаків як жолнежів для охорони польсько-литовського південно-східного прикордоння. Віт того періоду, Козаки на службі Речіпосполитої підлягали козацькому реєстрові.

Запис до реєстру гарантував військове жалування та особисту свободу. Однак, козацький реєстр був обмежений лічбою ( початкове він обіймав тільки близько 500 Козаків), велике число Козаків, не вписаних до реєстру та зберігаючи свій спосіб життя, були фактично поза правом.

Проблеми реєстру та постави королів Речіпосполитої стосовно Козаків мали ключове значення для долі польсько-литовської держави в XVI віці.

Головним осередком Запорозьких Козаків була Запорізька Січ, укріплений табір в дольній частині Дніпра, багато разів перенесений (найважнішою серед них була на острові Хортиця).

Поняття «Січі” обіймало як самих Козаків, так обшир Дикого Поля та козацької влади. В XVI віці у козаків усталилась система влади на взірець Речіпосполитої: на чолі Козаків стояв гетьман, який обирався загалом Козаків на свобідних виборах. Навколо гетьмана усталились уряди на взірець урядів Речіпосполитої (писар – канцлер, родова старшина – сенат, рада Козаків – сейм).

Козаки витворили також власну правну систему, що була оперта на магдебургське право, й праві польському та литовському.

Хлопство на обширах Дикого Поля окреслене іменем черні, нечисленні міста, закладені Козаками, були замешкані Жидами та Вірменами, які займались торгівлею.

Козаки, хоч вони й формально замешкали на теренах Речіпосполитої, фактично були поза становим суспільством Польщі та Литви. Вони були поєднані з польсько-литовською державою єдине но козацьким реєстром, та витворили зародки власної державної влади, незалежній від Речіпосполитої.

Козацьке існування на південно-східних кресах становило надто вимірну політичну проблему. Козаки поза реєстром живились з трофейній здобичі з виправ на Чорне Море, де плюндрували турецькі міста.

Принципове ворожі щодо Козаків були польські магнати, які не визнавали незалежності Козаків. У козацькому реєстрі вони бачили загрозу своєму впливові: побоювались, що на козацькій базі король створить регулярну армію Речіпосполитої, що відкрило би йому дорогу до абсолютної влади.

На північ від козацьких земель знаходились обширні латифундії у володінні руської, сполонізований, заможній та впливовій шляхти (родин Вишневецьких, Острозьких). Власники латифундій намагались підпорядкувати Козаків, бо ж бо вони мали свідомість, що до козацької вольниці втікають з їх земель їх хлопи.

Козацькі повстання почали вибухати ще в дев’яностих роках XVI віку й були спрямовані не проти короля Речіпосполитої, шанованого Козаками, але геть віддаленого від козацьких проблем, а проти експансії місцевій магнатерії. Три перші повстання – під проводом козацьких гетьманів Кшиштофа Косинського, Семена Наливайка та Павла Павлюка, закінчились поразками Козаків та репресіями, проти них інспірованими шляхтою.

В 1638 році, по повстанню Павлюка, з ініціативи коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, в Козаків відібрані права, що виникали з козацького реєстру, а для контролі над ними збудовано польську фортецю над Дніпром – Кодак.

Найважливіше козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького тривало в 1648 – 1655 роках. Богдан Хмельницький був потомком польської шляхти, у війні з Турцією в 1620 – 21 роках потрапив до турецької неволі, а після визволення з неї осів на південно-східних кресах.

Однак, увійшов в шерег конфліктів з місцевою магнатерією, не знайшов справедливості в польських судах, що схилило його до подорожі на Січ. Там дістав уряд писаря, другий за важливістю за гетьманом, й при Владиславові IV брав участь в плануванні війни з Османською імперією за кримський ханат.

Смерть гетьмана Станіслава Конецпольського та нехіть щодо війни з боку магнатів перекреслила можливий вибух війни, що для Козаків, очікуючих поновлення козацького реєстру та можливості трофеїв, було би корисне.

Богдан Хмельницький, влекомий бажанням особистої помсти, але, також, діючи в інтересах Козаків, жадаючих війни, прийняв на Січі владу та по укладенні союзу з Татарами, розпочав повстання проти магнатерії та антикозацьких законів від 1638 року.

У 1648 році військо нового гетьмана Речіпосполитої – Миколая Потоцького понесло дві поразки у битвах під Жовтими Водами та Корсунем, що вони збіглись у часі зі смертю Владислава IV.

Безкоролів'я, що тривало понад півроку, в умовах свобідного вибору та протилежних інтересів магнатерії заслабіло Річпосполиту. У вересні 1648 року козацько-турецьке військо у битві під Пилявцями завдало дошкульної поразки війську Речіпосполитої, унаслідок якої Богдан Хмельницький опанував усе Поділля та Волинь. Його військо просувалось углиб Речіпосполитої та почало облогу Львова та Замостя.

Обрання взимку 1649 р. королем Речіпосполитої прихильного до козаків Яна Казимира схилило Богдана Хмельницького до поступок, - він отримав зріст лічби реєстрових Козаків, а сам був офіціально іменований королем на гетьмана.

Богдан Хмельницький був зацікавлений створенням держави Русі зі столицею в Києві на базі вже існуючих козацьких інституцій.

Проте, угоди між владою Речіпосполитої та козаками не були додержані обома сторонами. Козаки і Татари дістались поразки у битві під Берестечком від київського воєводи Стефана Чарнецького, а великий литовський гетьман Януш Радзівіл відновив панування над Києвом.

Військо Речіпосполитої не було здатне на подальші дії внаслідок нехітті магнатерії та епідемії холери. Сам Богдан Хмельницький в 1654 році звернувся за допомогою до Москви.

Задумана як тимчасовий союз Козаків з Москвою переяславська угода була укладена поміж послами царя Олексія I та старшиною запорозьких козаків. Це один з важніших документів, який вирішив устрій Центральній та Східній Європи.

Взамін за підтримку Росії, Богдан Хмельницький отримав підтвердження влади козацького гетьмана, але погодився на підпорядкування цієї функції цареві. Водночас, цар запевняв збереження козацького реєстру на рівні 60 000 осіб.

Православна Церков України, до тих пір підлегла Константинополю, у силу переяславської угоди стала підлеглою московській церкві. Переяславська угода утвердила прийняття України Росією, що мало бути підтверджене осадженням в Києві російської залоги.

Положення переяславської унії спричинились до російського нападу на Річпосполиту та польсько-російську війну 1654 – 1667 років. Цар Олексій I не додержав положень переяславської унії, водночас трактуючи Козаків за власних підданих. Також з переяславської угоди була незадоволена київська церков.

Вже за чотири літа пізніше, в 1658 році, в умовах польсько-російської війни, наступник Богдана Хмельницького Іван Виговський уклав з Річюпосполитою трактат: Гадяцьку Унію.

За суттю унії вирішене про перетворення польсько-литовської держави в Річпосполиту Трьох Народів у складі Корони (Польщі), Великого Князівства Литовського та Руського Князівства (України).

Руське Князівство мало складатись з земель, приєднаних до Корони у силу положень Люблінської Унії (1569 року – примітка перекладача) – київського, брацлавського та чернігівського воєводств.

Гадяцька Унія закладала утворення в Україні урядів, аналогічніх існуючим в Польщі та Литві, переведення козацької старшини у стан шляхетський та допуск їх до свобідного вибору короля Речіпосполитої, допуск православних єпископів до сенату.

Водночас, Гадяцька Унія підтверджувала права магнацьких родів на провадження українських латифундій. Затверджена королем Яном Казимиром Гадяцька Унія не увійшла в життя внаслідок інтервенції Москви:

Росіяни підбили чернь – українських хлопів на бунт й довели до повалення гетьмана Івана Виговського. Проект Речіпосполитої Трьох Народів був занехаяний.

Наслідки польсько-російської війни та переяславської угоди

Польсько-російська війна 1654 – 1667 років закінчилась андрусівським перемір ям та Трактатом Ґжимултовського (від прізвища познанського воєводи, що підписав трактат від імені короля Яна III Собеського).

Трактат у суті своєї являв поділ козацьких земель між Польщею та Росією вздовж лінії Дніпра, при чому Київ перейшов у володіння Москви.

Україна була поділена на правобережну, приналежну Речіпосполитої, та лівобережну, приналежну до Росії. Від тих часів козаччина Речіпосполитої втратила значення.

Ще до часів Катерини II значення мало відносно незалежне військо запорозьке на Лівобережній Україні. Збережена система Запорозької Січ та гетьманська влада, що було зумовлене справами оборони прикордоння від чужими наїздами.

Найбільш відомим з пізніших гетьманів був лівобережний гетьман Іван Мазепа, військо якого відіграло значну роллю в північній війні.

Запорозька Січ була остаточно ліквідована в 1775 року, коли то військо Катерини II Великої поверталось з війни з Турцією, - відтоді гетьманський титул став одним з титулів царя, старшина була зрівняна у правах з російською шляхтою, а позосталі Козаки були як холопи піддані панщині.

Повстання Богдана Хмельницького та утворення ним зародку козацької держави на Русі є незвичайно важливим фактом в історії України. Переяславська угода, хоч й швидко повалена, була поворотним моментом в історії Східної Європи, передрішила ж бо силу зв’язку України з Росією та, водночас, послаблення зв’язку Українців з Заходом та Польщею.

Зведення ролі Києва до міста російського вкрай загамувало творення української свідомості. Поразка проекту Речіпосполитої Трьох Народів послабила позиції Польщі та Литви на Сході. Трактат Ґжимултовського було був одним з перших великих успіхів Москви в її експансії на сході.

Він також свідчив про подальше послаблення Речіпосполитої та її політичній системи, - шляхетської вольності. У силу трактату Росії отримала право інтервенції в справи Речіпосполитої для оборони православної людності.

Джерело: 31.10.2010.

( з польської мови переклав: А.Грабовський,)

09.07.2011.; Дебальцеве За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.

При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.

Перекладач не завжди згідний з думкою авторів