Знову хочеться весниА можливо й літа,Знову хочеться знайти,Можливо й зустріти)Знову хочеться квіток -Незбагненне поле.Знову хочеться ковтокХочеться у море.

Я піду в країну квітівБуду тихо мандруватиНазбираю я волошківЙ в коси їх буду вплітатиЗаплету вінок чарівнийРізнобарвний і духмянийБуду схожа на царівнуЩо живе в квітковій казці)

Що у пані в голові?Судячи з картинки -В неї сумочки одні,Підбори й резинки)Ще й у неї певно тамСережки, браслети.Те що і не снилось ВамВсе тримає вперто)

Розповім я казочку Місяцю ясненькомуСвої оченятонькаЩоб закрив міцненько він.Від рядків прочитанихХай закриє віченькиЩоби снів приємнонькихНадивитись ніченькойХай бачить він зірочкиІ Чумацький шляхЩоб лишились спогадиУ його очах

Занадто холодно, щоб була сніжна казкаЗанадто сумно, щоб щасливий був кінецьЗанадто по-дорослому все стало розвиватисьЗанадто страшно що загубиться все десь....В очах блакитних довго в пошуках любовіМожливо час безцінний витрачать.Якщо розібється нестримна брила болюТо щастя там можливо відшукать.І зовнішність оманлива, як казкаЙ метелики в волоссі мов живіІ на обличчі посмішка і ласкаТа очі все промовлять блакитні...

Хай ніч зігріє теплими зіркамиКоли мороз вночі міцно тріщить,Нехай обіймуть міцними рукамиТого хто потребує це в цю мить

З чарівних ниток доліНам звязує життя.Комусь вяже по волі,Комусь і навманняАле напевне вяжеЩасливий нам кінець.Нікого не образеВсім вистачить сердець...

Скільки всього в слові море -Блиск води і біла піна,Спокій, тиша на просторіІ блакить глибин чарівна.

Тендітно, ніжно й непомітно,Вона йшла подихом зими.Немов чарівна ніжна квітка,Що розпустилася в пітьміВ її очах горіла радість,У рухах легкість і нестрим,Обличчя проявляло щирість,Наївність й доброту притім

Подаруйте леді квітиДайте їй ковточок щастяДайте їй відчути митіЩо, як ці квітки прекраснаНе шкодуйте даруватиНе кажіть - вони зівянутьБо для неї можуть статиНадто дорогим зізнанням