Повернути євгеніку

  • 01.04.12, 19:55
Всі я думаю знають, що в Європі скандинавські країни займають перші місця по різним рейтингам. Наприклад Данія є найбільш безпечна країна світу, Норвегія найбільш комфортна країна Європи, Швеція має найбільший рівень життя. В скандинавських країнах найменша злочинність у світі. Але мало хто знає, що в скандинавських країнах найдовше у часі діяли євгенічні закони. Наприклад у Швеції закони про примусову стерилізацію неблагонадійних осіб діяли з 1934 по 1976 роки (!!!). В Данії їх відмінили трохи раніше, але почали діяти вони найперше в світі - з 1924 року. Нинішня гуманна наука вважає теорію про вроджену злочинність як наслідок генетичної дегенерації ненауковою, хоча жоден науковець не довів хибність самої теорії, а лише намагаються уникати теми. А факти говорять якраз проти толерастних науковців, але ж на жаль в нас час діють за принципом: "якщо факти суперечать теорії, тим гірше для фактів".

Одним з перших залежність між злочинними нахилами і вродженою дегенерацією помітив Чезаре Ломброзо. Ломброзо звернув увагу на ряд маркерів, котрі вказували на вроджену схильність до злочинів. Зокрема це перш за все деформований череп та випираючи вперед лобні долі. Ще він зауважував відтопирені вуха неправильної форми та ассиметрію обличчя. Він пов'язував злочинні нахили з психічною хворобою, одним з видів епілепсії. Чезаре не оставив обік і політичне життя. В своїх працях "Анархісти" та "Політична злочинність" він вказував, що часто лідерами революційних рухів часто стають ці самі злочинці-психопати і саме тому всі перетворення закінчуються численнами жертвами. Це жага до вбивств, але зреалізована крізь політику. 


Чезаре Ломброзо

Для того, щоб не бути голословним, давайте подивимось портрети. Це таблиця злочинних типів по Ломброзо:


А зараз давайте порівняємо з лідерами революційних рухів: 


Це Робеспьєр, під гільйотинами якого загинули мільйони людей. Як бачимо чітко видна деформація черепа. Це саме можна спостерігати і в двох інших червоних революціонерів, жертвами котрих теж стали мільйони людей:



Для того, щоб чіпати не тільки політиків, можемо подивитися на портрети двох відомих маньяків Чікатила і 
Онопрієнка:


Не дивлячись на гвалт ліберальних вчених і повне ігнорування досліджень Ломброзо, питання які він підняв все ж знайшли розвиток. Зокрема зараз вже можна пояснити з чим пов'язана деформація черепа у злочинців. Ломброзо вважав вродженну злочинність видом епілепсії. Епілепсія деформує головний мозок. Тому через деформацію головного мозку, відбувається і деформація черепної коробки. На підтвердження цього можемо подивитися на такий знімок:


Це дослідження 1920 року, що відбувалися в США штаті Пенсильванія. Як видно з досліджень мізки злочинців є деформованими порівняно з мізками нормальних людей. Це й підтверджує і мозок Леніна. Відомо, що в нього повністю була згнивша права півкуля мозку, а оскільки права відповідає за почуття, то й звісно це створіння не мало не жалю, не совісти, це майже машина для вбивства.

В 20-40 роках відбувся розквіт науки євгеніка, котра підтверджувала факти Ломброзо, Феррі, Гальтона. Всесвітньо відомий профессор генетик українського походження Феодосій Добжанський (уродженець міста Немирів, працював в США) на Міжнародному конгрессі, присвяченому питанням євгеніки у 1932 році в Нью-Йорку заявив:

«Нет никакого сомнения, что если бы в Соединенных Штатах закон о стерилизации применялся бы в большей мере, то в результате меньше чем через сто лет мы ликвидировали бы по меньшей мере 90 % преступлений, безумия, слабоумия, идиотизма и половых извращений, не говоря уже о многих других формах дефективности и дегенерации. Таким образом, в течение столетия наши сумасшедшие дома, тюрьмы и психиатрические клиники были бы почти очищены от своих жертв человеческого горя и страдания.»


Феодосій Добжанський

Після другої світової почався занепад євгеніки і наступ загальної толерастії. Однак навіть тут голос розуму проривався крізь туман ліберального ідіотизму. Англійський генетик Джон Холдейн в своїх дослідженнях довів, що кожна людська популяція створює "генетичний вантаж", тобто певну групу, котра внаслідок генетичних мутацій "вироджується". До речі Холдейн чесна людина. Він був членом комуністичної партії, але всупереч волі керівництва опублікував свої дослідження, через що був вигнаний з комуністичної партії. Однак не полишив своїх досліджень.

 

Джон Холдейн

Через деякий час інший вчений, нобелівський лауреат в галузі фізики професор Стенфордського університету США Вільям Шоклі провів дослідження і встановив, що психіка і поведінка людини залежать мінімум на 80% від генів і лише на решту від соціального оточення. Одразу після публікації досліджень висновки Шоклі були визнані неполіткоректні. Професора затаврували як некомпетентого вченого в даній галузі.

 

Вільям Шоклі

Задля розвінчування міфів справу в питаннях ДНК вирішили поручити професору Гарвардського університету, нобелівському лауреату за дослідження структури ДНК, біологу Джеймсу Уотсону. Однак замість спростувати висновки професора Шоклі, професор Уотсон тільки підтвердив результати досліджень Вільяма Шоклі. Що змусило "громадськість" затаврувати самого Уотсона начеб то за "расиські вислолювання" та вигнати з університету. Отак от свобода слова.


Джеймс Уотсон

Як бачимо, не дивлячись на весь спротив, дослідження розпочаті Ломброзо знайшли підтвердження в сучасності. Безумовно попереду ще численна купа досліджень, але вже зараз можна зробити висновки. Злочинна тяга є видом психічної хвороби (виду епілепсії), котра може бути встановлена на рівні генетики та попередження шляхом стерилізації об'єкта. Це безумовно не знищить злочинність як таку, але якщо вірити професору Добжанському знизить її близько на 90%. І повернутися до неї треба вже зараз. Навіть такі благополучні країни, як Швеція та Норвегія далеко не поїдуть на старому багажі, що довів психопат Брейвік.


Вибори у Франції

  • 22.03.12, 23:10
От кажуть, що на заході з демократією все добре. Ну от як раз наближаються вибори у Франції, хотілось би зробити біглий аналіз, що власне обиратимуть французи.

Взагалі по-суті у Франції вже давно стійке двополярне розділення на "голлістів" та "червоних". Є ще страшний фашиський "Національний фронт", котрий до недавнього часу був в інформаційній опалі, але раптом все змінилося, про це згодом. Нагадує ситуацію з Україною, де є "демократична опозиція", котра в опозиції навіть коли при владі та "антидемократичні сили", котрі уявляють собі такий совковий консерватизм і позиціонують себе як "сильна рука". Схоже і у Франції, де "голлісти" обіцяють навести порядок, а соціалісти "вічні революціонери", що обіцяють потрусити "грошових мішків".

"Голлісти" така ж безглузда назва у Франції, як в Україні термін "демократична опозиція". Що воно таке вже не розуміють навіть ті, хто використовує цей термін, тому власне так називають усіх, хто правіший за соціалістів, хоча певно сам Де Голль перевернувся б в труні, якби побачив таких "голлістів" як Саркозі. Це бренд і під цей бренд збирається багато усякого штибу недолугих політичних ляльок. Дійшло до смішного. Партія "Союз за Народний рух", лідером котрого є Саркозі, на своєму сайті позиціонує себе як "ліберально-консервативна сила"(розрив мозку)

Головним кандидатом "голлістом" буде діючий президент Ніколя Саркозі. Наше ЗМІ любить казати про відповідальних політиків на Заході, а у самій Франції кажуть, що Ніколя вже за рівнем невиконаних обіцянок став лідером за всю історію Франції, перегнавши іншого пустозвона Міттерана. Головний перл Саркозі був "боротьба з мігрантами", питання яких він обіцяв вирішити. Його гучні слова про провал політики мультикультурності. Але саме цікаве те, що Ніколя Саркозі сам мігрант і власне він не Ніколя Саркозі, а Нікола Шаркьозі. Його батьком був Пал Надь-Боча Шаркьозі, єврей з Угорщини, а матір'ю Андре Малла, дочка єврейського мігранта з Греції. Отак от мігрант обіцяв боротися з мігрантами. Хоча обіцяти він вміє. А ось виконувати - ні. Тут можна добавити і обіцянки покращити життя (вже сьогодні - чули), провести реформи соціального забезпечення, податкову реформу (реформи, реформи...десь також чули), зменшити рівень злочинності і корупції (ну прям викапаний Фьодорович). Загалом вже всі впевненні в одному - Саркозі вдруге президентом не буде.

Цікавіше з соціалістами. Кандидатом від соціалістів буде Франсуа Олланд, напевно майбутній президент Франції. Взагалі кандидатура чудова - з пролетарської родини, вчився в ENA (престижний заклад у Франції. Незрозуміло одне - де це пролетарське диво взяло гроші на освіту?). Все чітко по-соціалістичному. Але і тут є декілька "але". Він живе цивільним шлюбом з попереднім кандидатом від соціалістів Сеголен Руаяль, дивною панянкою. Її поразка Саркозі у 2007 пояснювалась часто тим, що пані Руаяль вела аж не надто "соціалістичний" спосіб життя, надаючи перевагу тусовкам по злачним закладам Парижу ніж зустрічам з виборцями десь в глибинці. Більш того зараз в Соціалістичній партії другою людиною є секретар партії Мартін Обрі. Цю панянку взагалі важко пролетаркою назвати, оскільки вона дочка Жака Делора, французького банкіра(!!!) і дуже багатої людини. Він доречі є одним з батьків єдиної валюти - Євро. І не забуваємо, що членом Соціалістичної партії є і донедавна був головним кандидатом в президенти від лівих, Домінік Стросс-Кан, сексуальний збоченець і власник найбільшого особистого автопарку у Франції. Дивна така компанія, як на соціалістів.

Ну і нарешті третій кандидат від "Національного фронту" - Марін Ле Пен, дочка знаменитого Жан-Марі Ле Пена. 
Жан-Марі Ле Пен мені завжди подобався, а ось французьким ЗМІ - ні. І ось останнім часом сталося диво - після того,
як Жан-Марі пішов з поста голови НФ, а головою стала його дочка, раптом ЗМІ почало пестити НФ та кандидата Марін.
І вже кажуть, що навіть має шанси (поки що невеликі) стати президентом. Чого б це раптом? А відповідь, як зазвичай, 
я знайшов на єврейському сайті. Як виявилося головне тут імідж.

Комитет поддержки кандидата в президенты Франции, лидера партии "Национальный фронт", Марин Ле Пен, представил журналистам и широкой общественности своих наиболее выдающихся активистов, среди которых оказался "еврей-патриот" Мишель Кьярди, сообщает LeJDD.

Вице-президент "Национального фронта", Мари-Кристин Арнотю, отметив, что в состав комитета не входят "телевизионные звезды и завсегдатаи ночных клубов", сообщила имена семерых активистов, "проявивших их талант и смелость особенным образом". Всего же комитет насчитывает около 800 членов.

Среди "семерых выдающихся активистов" оказался Мишель Кьярди, назвавший себя "евреем-патриотом". Кьярди является основателем Союза французских евреев и учредителем интернет-издания "Светский ответ", посвященного "защите светского характера Французской республики перед угрозой нашествия исламистов".

Напомним, что партия французских националистов активно борется за создание нового имиджа "Национального фронта", который заставит забыть антисемитские выпады Жана-Мари Ле Пена, экс-главы партии и отца Марин.

Эксперты отмечают, что его дочь, претендующая на пост президента Франции, делает все, чтобы в кратчайшие сроки завоевать репутацию "умеренного политика". Этим же стремлением объясняется и присутствие "еврея-патриота" в рядах Комитета по поддержке Марин Ле Пен.



Ну можемо бути спокійними - вибори у Франції пройдуть чесно. Питання в іншому: а який сенс у виборах, 
коли обирати серед таких кандидатів? Як казав колись сам Жан-Марі Ле Пен: "У Франції можна досягнути влади 
в трьох випадках або ти комуніст, або ти гомосексуаліст або ти єврей".


Суд Лінча: історична довідка

Незважаючи на перемогу північних штатів у Американській громадянській війні (1861-1865рр.), «реконструкція» (відновлення і реорганізація) південних штатів 1865-1867 років проходила вкрай тяжко. Розорене війною і тероризоване неграми біле населення стало утверджувати свої права крайніми засобами, а саме особливою розправою над неграми-злочинцями та білими зрадниками – судом Лінча.

Лінчування – це народна страта (або побиття) без офіційного суду і слідства, що отримала свою назву від імені плантатора Чарльза Лінча, який жив у XVIII столітті у штаті Вірджинія. Лінчування звичайно застосовувалось щодо чорних злочинців, хоча часто йому піддавались і білі, за аналогічні злочини або пов’язані зі зрадою свого народу і раси.

З 1882 року, коли зафіксовано перші прояви самосуду, по 1927 рік лінчуванню було піддано 4950 осіб. Більшість зі страчених були неграми, але зовсім не через вибірковість чи упередженість «білих расистів». Бо вже тоді абсолютна перевага у злочинності в США належала чорним, а співвідношення страчених лінчуванням цілком відповідало реальній картині злочинів і співпадало з офіційною статистикою правоохоронних органів. Але якщо поліція не завжди могла довести справу до суду через брак доказів, то народ не обходили юридичні тонкощі і він давав злочинцям по заслугах.

Більшість страт, особливо тих, які мали місце на півночі і заході США, здійснювались простими засобами, наприклад, при допомозі вогнепальної зброї або мотузки, то на півдні люди часто удавалися до жорстоких засобів страти. Проте при розгляді злочинів, які стали причиною страти така реакція стає цілком зрозумілою. Наприклад, у 1893 році, 10 тисяч чоловік зібралися у місті Парижі, штат Техас, щоб бути присутніми при народній страті негра, що жорстоко вбив білу дитину. За рішенням громади злочинець був спалений на вогнищі. Незважаючи на зростаючу урбанізацію Півдня і на зусилля «Національної гвардії» з припинення самосуду, що призвели до зниження числа покараних злочинців, на початку XX століття у деяких ізольованих місцях суд Лінча продовжував правити у стосунках між білою громадою і чорними злочинцями.

Показовий випадок чорної злочинності і невідворотного покарання відбувся у Мемфісі 1893 року. Дві білі жінки їхали на возі в місто, коли на них напав негр і хотів зґвалтувати. Жінки підняли крик і негр втік, але потім був схоплений поліцією. Обурена громада штурмом взяла тюрму. Ґвалтівника було виведено з в’язниці і повішено на телеграфному стовпі, а потім спалено. Під час мітингу навколо вогнища громадяни закликали владу надалі страчувати негрів-ґвалтівників таким чином, і висловлювали стурбованість про те, що їх дружини і дочки можуть стати жертвами нападів негроїдів.

Провідну роль у провадженні лінчування відіграла біла патріотична організація Ку-Клукс-Клан. Клан особливо організовував свої таємні суди. Якщо негрів страчували серед білого дня, то відносно білих здійснювався таємний судовий ритуал. На початку існування Клан викликав злочинця на суд, що проходив зазвичай вночі, десь на пустинній місцевості або в лісу.

Не з’явитися на суд означало визнати свою вину і вирок Клану виносився заочно. Отримавши повідомлення людина могла уникнути суду, полишивши країну або, якщо провина стосувалася публічних дій, відмовившись від своїх антинародних поглядів і публічно засудивши їх. Звичайно Ку-Клукс-Клан влаштовував такий крок. Тих хто відмовився від покаяння, дуже часто чекала смерть, причому суди були прекрасно організовані, а у поліції південних штатів було така кількість членів Клану або співчуваючих, що практично жоден з судів не був розкритий як злочин.

Якщо звинувачуваний з’являвся на суд, то його чекала незвичайна містична церемонія. У нічній темряві його оточували члени Клану у білих балахонах, освітлені лише світлом смолоскипів, перед звинувачуваним стояв Голова Клану і зачитував звинувачення. [Маски і балахони, що робили членів Клану схожими на привидів були обрані не випадково – початково такий вигляд вибрали тому, що суєвірні негри вважали таких «привидів» духами вбитих солдатів армії Півдня, що додатково навіювало жах]. Спроби виправдовуватись і довести свою правоту могли лише обтяжити покарання, адже Клан проводив розслідування і звинувачував не випадково. Треба було визнати свою вину і просити пощади. Білі чоловіки потрапляли на замітку Клану переважно за публічне висловлення політичних гасел щодо «рівноправ’я негрів» і т.п., за спроби переслідування членів Клану тощо. Білі жінки могли бути покарані на таємному суді за сексуальні зв’язки з неграми і мулатами.

Тих, хто визнав свою провину і розкаювався звичайно відпускали, їх могли змусити полишити країну, роботу, рідше могли висікти. Якщо ж звинувачувані упиралися у своїх хибних поглядах то покарання було тяжчим.

Жінку могли остригти в знак ганьби, роздягнути догола, побити батогом тощо. Інколи на тілі жінки випалювали клеймо. Найбільш впертих або небезпечних противників вішали, перед тим роздягнувши догола і побивши батогом. Найгірша доля чекала членів Клану, які зрадили організацію і товаришів. Їх викрадали і доставляли у безпечні місця: закинуті підземелля, будинки. Там підозрюваного допитували.

При підтвердженні підозр зрадника піддавали покаранням: за дрібні проступки побивали батогом, проводячи крізь лаву озброєних бичами членів організації. Значно гірше було тим, хто зрадив друзів видавши таємниці Клану, або шпигував на користь властей. Таких зрадників звичайно били батогом і страчували.

Один з найгучніших судів Лінча у XX столітті пройшов у 1918 році, коли в ході п’ятиденного масового протесту у штаті Джорджія, було страчено 8 чорних злочинців і білу жінку, вагітну від негра. На півдні США суд Лінча діяв до кінця XX століття. Так у 1987 році у штаті Алабама члени Ку-Клукс-Клану спочатку побили, а потім повісили на дереві чорного злочинця.

У 1990 році був оштрафований на суму 2,5 мільйона доларів колишній Голова Ку-Клукс-Клану, який санкціонував страту його членами негра у Портленді, штат Орегон.

Слід відмітити, що до суду Лінча удавались не лише білі патріоти. Ця методика самосуду широко застосовувалась членами «Комітетів пильності», які існували за часів Фронтієра (XIX - початок XX ст.) у західних штатах, Техасі, Клондайку, Алясці. Оскільки у цих місцях нечисленні шерифи не могли адекватно протистояти розгулу бандитів, конокрадів, мисливців за золотом та іншої нечисті, обурені безладом злочинців мешканці почали організовувати самочинні загони, переслідувати злочинців та їх спільників і після короткого розслідування вішати.

«Пильні» так само як і члени Ку-Клукс-Клану приховували обличчя під масками, побоюючись помсти злочинців, проте судили завжди у людних місцях, в оточенні співчуваючих громадян. Так само як на судах Клану засуджених не катували, а просто страчували, проте бували й виключення. Влада часто намагалася завадити самодіяльним творцям правосуддя, але дуже довго ці спроби виявлялись марними. Самодіяльні суди вдалося усунути лише після освоєння цих штатів і встановлення сучасної адміністрації.

Після згадуваної страти негра у Джорджії 1987 року, сенатор штату М.Фігерс заявив:

«Це поворотний пункт нашої історії, і я впевнений, що ми більше ніколи не зіштовхнемося з цим ганебним явищем».

Сенатор був правий, сьогодні у США остаточно запанував лібералізм з толерантністю і політкоректністю. Справді такого «ганебного явища» як лінчування більше немає. А про торжество людяності свідчить жахлива кримінальна статистика геноциду білих людей паразитами. На початку 90-х негри складали лише 12% (відповідно 6% чоловіків) населення США, але кількість їх злочинів непропорційно більша. На них приходиться 58% убивств, 41% зґвалтувань, 62% пограбувань та інших злочинів. Щороку негри вбивають більше 1600 білих людей. Кількість білих, вбитих неграми у 18 разів більша від числа негрів, вбитих білими. Щороку негри вбивають, грабують, нападають і ґвалтують біля 1 мільйона білих. Біля 90% жертв злочинів на расовому ґрунті – білі. На душу населення негри коять у 50 разів більше насильницьких злочинів ніж білі. Негри коять у 8 разів більше нападів ніж білі, у 9 разів більше зґвалтувань ніж білі, у 14 разів більше убивств ніж білі, у 19 разів більше збройних пограбувань ніж білі. Негри коять у 2,5 рази більше злочинів у співвідношенні до їх проценту від загального населення, а насильницькі злочинів у 4 рази більше у співвідношенні до проценту від населення. Кількість убивств, скоєних неграми у 5 разів більше від їх процента популяції в США. За останні десять років жахливі цифри зросли, але більше не оприлюднюються державними органами статистики США.

Тільки тепер насправді видно, яке саме явище можна назвати ганебним. Народ більше не захищається перед ворогом. Тепер паразити безперешкодно знищують білу расу за сприяння Системи.

На закінчення треба сказати, що традиція судів Лінча не була справою лише США, а існувала і існує у багатьох країнах світу. І наша Батьківщина має свою історію подібних судів. Не вдаючись у деталі можна згадати що ще у XVII-XVIII століттях українці саджали на палю пійманих циган-конокрадів. Також достатньо почитати оповідання Грінченка або Купріна, щоб переконатись, як зловлених злодіїв і конокрадів на Русі всім селом забивали на смерть.

Якщо держава не дбає про інтереси народу і політика її спрямована не проти соціальних паразитів, а проти страждаючого народу, то для окремих людей не здатних водночас побороти Систему не залишається іншого виходу як вершити самосуд і ставати санітарами занедбаного суспільства. Коли маса таких представників народу досягне критичної межі, то справа не обмежиться окремими судами. Перед народним судом постануть всі: паразити, виконавці Системи, зрадники.

Проблеми США тепер актуальні і для України…

P.S. 2 лютого 2006 року в районі станції метро «Шулявська» відбувся дикий злочин проти українців. П’яний негр почав чіплятись до двох молодих українок. Після чого на заклик знахабнілого “гостя” збігалось біля дюжини одноплемінників (імовірно, працівники ринку), які по звірячому побили дівчат. В результаті обидві українки потрапили до лікарні: у одної відбито нирки та важкий струс мозку, у другої зламано ніс.

Автор: Петро Пильний, УНТП

Ну дуже актуальні...

Смертна кара

  • 16.03.12, 19:58

 "Изучайте личность этого преступника — изучайте не отвлеченно, не абстрактно, не в тиши вашего кабинета, не по книгам и теориям, а в самой жизни: в тюрьмах, больницах, в полицейских участках, в ночлежных домах, среди преступных обществ и шаек, в кругу бродяг и проституток, алкоголиков и душевнобольных, в обстановке их жизни, в условиях их материального существования. Тогда вы поймете, что преступление есть не случайное явление и не продукт "злой воли", а вполне естественный и наказанием не предотвратимый акт. Преступник — существо особенное, отличающееся от других людей. Это своеобразный антропологический тип, который побуждается к преступлению в силу множественных свойств и особенностей своей организации. Поэтому и преступление в человеческом обществе также естественно, как во всем органическом мире. Совершают преступления и растения, которые убивают и поедают насекомых. Животные обманывают, крадут, разбойничают и грабят, убивают и пожирают друг друга. Одни животные отличаются кровожадностью, другие — любостяжательностью"
Чезаре Ломброзо


Хочу торкнутися проблеми смертної кари. Особливо актуально після миколаївських подій. Отже навіщо треба смертна кара? От тим всім гуманістам хочу задати питання. От скажімо якийсь маньяк-збочинець вбив вашого близького (не приведи Боже). Його спіймали і посадили у в'язницю. Все, справедливість восторжествувала. Ви тепер працюєте і сплачуєте податки, з яких держава і утримує цього урода. Тобто справедливість в тому, що того, хто завдав вам горя, посадили вам на шию. Тепер його годують, вигулюють, книжечки читає, в спорт-зал ходить. Ну хіба, що дискомфорт в тому, що його могли опустити, але не переймайтеся, мої любі гуманісти, рік другий його потягають і йому почне це подобатись. І тут йому плюс. А хоробрі борці за права людини будуть бігать і слідкувати, щоб цього виродка вправно годували і не дай Бог не ображали, бо ж такий гвалт підіймуть, що до Євросоюзу дійде. А з часом його випустять і він продовжить свою справу. "Украл, выпил, в тюрьму! Романтика!" І між цими виходами-входами він знайде якусь дегенератку, якій застругає дитинча, яке буде таким же дегенаратом як папа і мама, і через декілька десятків років продовжить справу свого баті. І знову та сама історія - "Украл, выпил, в тюрьму! Романтика!". Хоча скоріше тут буде "вбив, випив, в тюрьму". А ви, шановні гуманісти, тримайте цього виродка на своїй шиї. 

А ще є такий вигук гуманістів: "А раптом вбьют безневинного?". Ну що ж, а давайте порахуємо скільки життів коштувало оцей гуманізм і боязнь стратити невинного? Цей гуманізм доволі дивний, адже змагає до рятунку якогось "гіпотетичного невинного", в той же час забиває великий і товстий на реальних жертв, котрих десятки щодня. До речі ті самі америкоси, котрі вимагають відміни смертної кари, як недемократичного інституту, самі відмовляться від неї не збираються. І ця "перлина демократії" якось то забиває на цей гуманізм і сотнями відправляє усіляких дебілів на електричні стільці, в газові камери і на смертельні ін'єкції. І сама перлинка тут в тому, що за статистикою найбільша злочинність в США в тих штатах, де смертна кара відсутня. 

А ще вигук: "а раптом зачепить аппазіцію". Ну за антивладну діяльність навіть Брєжнєв не страчував, садив - так, а страчувати - ні. Тим паче смертна кара завжди передбачає страту за масові вбивства або вбивства з особливою жорстокістю. "Подстава" завжди може бути, але див. пункт про безневинних. Та й повірте, розумні люди оппозицію знищують швидко і таємно. Так надійніше, а від варіанта "а-ля червоний террор" жодний закон не врятує, який би він не був гуманістичний. Тому заборона смертної кари захищає в першу чергу не оппозицію чи невинних, а самих дегенератів вбивць.

Отже які маємо плюси смертної кари:

- необхідність протидії народженню потомства від виродків (бо ж малі виродки будуть такими самими, як батьки)

- це економічно доцільно

- це найкраща превентивна міра проти рецидиву злочинів, котрий на 80-90% у таких виродків буде, а отже ми захистимо чергову потенційну жертву

  А мінуси:

- погана правоохоронна ситсема, але це легко (ну може і не зовсім легко, але все ж...) змінюється, що довела Грузія

- можливість вбити невинного, що буде усюди і завжди, але чи варто це десятки інших реальних жертв?

Як на мене, на вагах пані Феміди, плюси перевісили б мінуси. Це цинічно, але запитайте в тих людей, які стали жертвами таких випадків. Їм не до дешевого моралізаторства.

Справа сенатора Маккарті

  • 13.03.12, 23:38
Американець ірландського походження Джозеф Маккарті був одним з небагатьох чесних,порядних людей, патріотів своєї країни, що зуміли пробитися на вищі щаблі влади в такому болоті як США, особливо в ХХ столітті. Саме з його прізвищам пов'язують такий термін як "маккартізм", що в устах дермьократів-лібералів означає ущемлення "демократії" і якихось та їхніх збочених свобод. Але це брехня. Але чому ці ліберасти (з писком "кошерним") так не люблять сенатора Маккарті?

Джозеф Маккарті мав юридичну освіту і викладав в коледжі. Після початку Другої світової, пішов добровольцем у морську піхоту. Після війни він потоварищував з відомим політиком Гарольдом Хантом, котрий спочатку симпатизував республіканцям, але переконавшись, що то за омут під "патріотичним соусом" ще в часи війни почав організовувати "третю силу", праву партію, котра не залежала від республіканців та демократів. Була створено Товариство Джона Берча, патріотичне консервативне утворення. Це Товариство стояло на антикомуністичних позиціях, але в той же час вимагало розформування НАТО та виходу США з ООН, оскільки на думку одного з членів цього товариства Роберта Уелча: "«американское и советское правительство оба находится под контролем одного и того же конспиративного кабала интернационалистов, алчных банкиров и коррумпированных политиков. Предатели внутри правительства США готовы отдать суверенитет страны в руки ООН ради коллективистского Нового Мирового Порядка, управляемого социалистическим мировым правительством". 

До цього Товариства і примкнув Джозеф Маккарті і став сенатором від штату Вісконсін. За сприянням сенатора Маккарті в сенаті була створена Комісія по розслідуванню антиамериканської діяльності. В її діяльності приймав участь сенатор і після свого розслідування зробив сенсаційну заяву, що мінімум 205 членів Державного департаменту США є членами міжнародної комуністичної організації. Він опублікував прізвища цих людей, котрі були звільнені з роботи після цього. Але сенатор продовжив своє розслідування. І дійшов сенсаційних висновків: "Коли ми приймалися за роботу, ми були впевнені, що в нас сильна комуністична п'ята колона, але коли ми ознайомились з ситуацією, ми були шоковані - уся влада окутана червоним туманом змови!". Потім він казав: "Висновки приголомшливі. Для нас, християн, це неприпустимо, але при владі знаходять майже усюди самі безбожники і гомосексуалісти".  "Кажуть це середньовіччя. Так це середньовіччя, коли ми боремось проти безбожників і содомітів!"

Група Маккарті-Ханта почала набирати все більше впливу в той час, як до них примкнув герой Другої світової Дуглас Маккартур. Дуглас: "В мене є сумнів, чи дійсно в Білому домі працюють на інтереси США. Я думаю там зараз керує інший інтерес, який мені невідомий". Дуглас Маккартур, що мав широку підтримку в США був видвинутий групою Товариством Берча та піртією Конституціоналітстів на посаду президента. Це був серйозний виклик.

Але цей "невідомий Дугласу інтерес" (а нам відомий - євреї сіоністи з Уолл-Стріт) зіграли хитро. На противагу одному герою війни вони виставили іншого - Дуайта Ейзенхауера від республіканців. Від демократів йшов Адлай Стівенсон. Був один нюанс, котрий кидається в очі. Дуайт Давід Ейзенхауер був євреєм від матері Айди і батька Давида. Другий момент - Дуайт не створив жодної переможної операції, а був лише "весільною королевою" у вигляді керуючого об'єднаними військами США та Великобританії. В той час як Дуглас створив не одну вдалу операцію, чого вартий лише порятунок Південної Кореї в Корейській війні. Але підконтрольне ЗМІ створило Дуайту ореол великого військового. До речі Адлай Стівенсон також був євреєм. Про що казав Маккарті.

Отже "таємним силам" вдоалося перехитрити Товариство і президентом ста Ейзенхауер. Після перемоги хлопці взялися і за Маккарті. У 1954 році два єврейських журналіста Едвард Марроу та Фред Френдлі на каналі Сі-Бі-Ес зробили велику пропагандистську передачу про "злочини макартізму", ущемлення політичних прав та прав гомосексуалістів. Створивши суспільну думку Сенат приймає резолюцію якою "забороняє Джозефу Маккарті займати будь-які владні пости" (це ті що нили про ущемлення "політичної свободи"). Це вперше та поки що в останнє в історії США. Так їх налякав сенатор Маккарті. А у 1957 році Джозеф Маккарті помер. Дуглас Рід стверджує, що його отруїли, що цілком можливо. "Демократи" в США люблять так "боронити свободу", згадаємо Кеннеді...

А потім і зникло Товариство Берча. Вірніше не зникло, а ЦРУ домоглося, щоб його головою став Вільям Баклі, колишній агент того ж таки ЦРУ, котрий і очистив Товариство від всіх неугодних, таких як той же Уелч, котрий сказав про Ейзенахуера: "він фанатичний агент комуністичної змови".

Цікаво подивитися на список "жертв" Маккарті, над котрими лили сльози Марроу та Френдлі: Юліус та Етель Розенберги (радянські шпигуни), Леонард Бернштайн (композитор), Девід Бом (фізик), Аарон Копленд (музикант), Стенлі Крамер (кінорежисер), Пауль Фелікс Лазарфельд (соціолог), Корнелій Ланцош (фізик), Альберт Мальц (письменник), Філіп Лєєб (актор), Роберт Оппенгеймер (вчений фізик), Фред Ціннеман (режисер), Чарлі Чапілн (актор), Альберт Ейнштейн (вчений) (список неповний, але тенденція відчутна.) А що об'єднує цих всіх "жертв"? Та всього нічого - всі вони євреї.


П'єса

  • 11.03.12, 17:07
Страданія святой аппазіції

Місце дії: Римська імперія на схилі років

Дієві особи:

Фьодор Якубовіч - божевільний монарх з гомосексуальними схильностями.

Тюля Юмашенко - свята діва в застінках колізею. В п'єсі присутня лише у вигляді портрету, що мироточить.

Тур-Чин - ефіопський пастир, релігійний фанатик і адьютант Тюлі.

Онаній Римський - лідер оппозиції монарху, вихідець з Юдеї і бувший перший первосвященик юдейський

Дімітрій Махоркінус - ще один вихідець з Юдеї, адьютант Якубовіча, автор концепції Нової римської історії, відповідно до якої римляни не є нардом, а лише частиною юдейського племені.

Германія - єдина особа, що розуміє Якубовіча і перекладає його на людську мову. Дочка варвара і юдейського раввина, хоча стверджує, що є нащадком тевтонського княжого роду.

Варвар Клич - здоровенний гал, що підпав під вплив Онанія.

Савва Горлопан - вуличний  глашатай, їхав в Рим в одній повозці з Онанієм та Махоркінусим з Юдеї, але по дорозі випав, вдарився головою і там залишився.

Салід - вигнаний з Саудівської Аравії за торгівлю дівчатами, змінив магометанство на юдаїзм і продовжив в свою роботу в Римі. Він же підібрав на вулиці Савву і пристроїв працювати.

Старий рабин - нікому невідома особа, рабин римської синагоги.

Дія 1. Палац монарха. Якубовіч лежить на ложі, бринькає на арфі, біля ніг улесливо лежить Германія. Монарх продукує незрозумілі звуки під музику.

Якубовіч (співає): Ех, фраер, фраерок, ти по что жигана загубіл...

Германія: Прекрасно, мій господар!

В залу входить Махоркінус.

Махоркінус: Доброго дня, господар!

Якубовіч: Чьо на?

Германія (перекладає): Що трапилось?

Махоркінус: Народ знову бунтує! Студенти не хочуть приймати нової концепції історії, не бажають вчити івриту, вже белькочуть на своєму латинському діалекті. Під палацом знову мітинг. Крові жидівської хочуть! А я знаєте в Рим не для того приїхав, щоб мене тут розіп'яли. Я знаєте і так з гонимих людей. Доколє ми, бідний єврейський народ, будемо терпіти таке нахабство? Я знаєте гуманіст, з усіма хочу дружити. Дайте...Дайте мені легіонерів, я ту заразу в м'ясо стопчу. Грьобані антисеміти.

Якубовіч: Ша!

Германія (перекладає): Заспокойтесь!

Махоркінус падає на підлогу, починає битися в конвульсіях, з рота йде піна.

Махоркінус (волає): Дайте мені концлагеря! Хочу їх всіх посадити! Дайте мені ката! Ката мені! Я їх всіх положу. Скільки вони будуть мучити бідний єврейських народ! Легіонерів мені, преторіанців, дайте! 

Махоркінус стоїть на колінах б'є кулаком о підлогу, з очей текуть сльози.

Махоркінус (ридає): Ну, дайте мені, легіонерів! Дайте,ік, лагеря! Ката...
Германія: Божевільний!

Якубовіч (знизує плечима): Фраєр

Германія: Преторіанці, виведіть його.

Гвардія виводить Махоркінуса.

Германія: Що будемо робити?

Якубовіч: Салід

Дія 2. Опозиційні катакомби. В катакомбах сидять Онаній Римський і Варвар Клич та співчуваючі, на сцені Тур-Чин. За спиною мироточащий портрет Тюлі.

Тур-Чин: Браття енд сестри! Ми всі зібралися сьогодні, щоб почути глас з неба. В тяжкі часи поневірянь тільки святи сили нас врятують. Всі разом, браття енд сестри - АліТюля! Ну голосніше! АліТюля!
Варвар Клич: Давай по-суті

Тур-Чин: Увага, браття енд сестри. Серед нас Фома Невіруючий. Він не пізнав сили портрету святого. Вийдіть на сцену, ми виженим цих бісів. Вийдіть, брат, я вам кажу встань і йди!

Онаній Римський: Пора завершувати ту шарманку.

Варвар підіймається на сцену, хапає Тур-Чина за шкабарки і викидує зі сцени. На сцену підіймається Онаній.

Онаній Римський: Отже, друзі. Нам треба підходити конструктивно. Конструктивний підхід передбачає повне погодження з діями влади, але не зовсім повне. Вірніше воно як би повне, але якщо на це подивитися з фактичної сторони, то ми зрозуміємо, що юридична сторона питання тут зовсім інша. Дякую за увагу!

Бурні оплески.

Варвар Клич: Ні чорта не зрозумів!

Онаній Римський: Не бери в голову

Дія 3. Палац монарха. В залу входить Салід в оточенні голих дівчат. Кланяється, цілує руку і сідає на підлогу.

Якубовіч: Шухер гнілой!

Германія (перекладає): Оці мітинги його величності не подобається.

Якубовіч: Фраєр кіпішуєт

Германія (перекладає): Махоркінус нервує. Плакав. Дуже ображений.

Якубовіч: Лохотрон подключіть.

Германія (перекладає): Треба ЗМІ підключити, вашого Савву, він майстер цих речей

Якубовіч: Лошков подвязать, пусть бидлоту усмірят, я ім пільтішко подгоню

Германія (перекладає): З опозицією домовитись. Ми їм заплатимо.

Салід нюхає кокаїн.

Салід: Та не питання. Все зробимо, бля буду, клянусь Аллахом, Єговой і Заратустрой. Підключемо Савву, інших лохотроншиків, скандальчик якийсь вигадаємо. Лохи клюнуть.

Якубовіч: Пєтляй, нах.

Германія (перекладає): Ви вільні


Дія 4. Площа Рима. На трибуні стоїть Савва і волає

Савва: Увага! Скандал! Деякі сенатори нетерпимо ставляться до маврів. Римську співачку Матонгу Калабонгу було обізвано мавром. Расизм! Расизм! Мітингувальники біля палацу вимагають гнать Махоркінуса, кричать: Геть, жида! Антисемітизм! Антисемітизм! В той же час нас святійший монарх підняв зарплатню гладіаторам, тепер вони будуть отримувати дві буханки хліба! Слава нашому монарху.

Обурений натовп стягує Савву з трибуни і починає бити ногами. На балконі стоїть Салід, нюхає кокаїн і дивиться на баталії внизу.

Салід (своїй голій адьютанці): Запускай тему зародження нацизму в Римі!

Адьютанша: Визвати преторіанців, щоб захистили Савву?

Салід: Не треба, так сюжет смачніше получиться.


Дія 5. Палац монарха. До зали входить Онаній, кланяється і цілує руку.

Якубовіч: Успокой лошйо!

Германія (перекладає): Треба припинити ці мітинги

Якубовіч знімає з себе золоту накидку і віддає її Онанію. Оаній кланяється і виходить.


Дія 6. Площа. Натовп мітингує, серед натовпу бігає Тур-Чин з портретом і закликає всіх кланяться. На трибуну вибирається Онаній.

Онаній: Пані та панове! Ми сильні і цю силу треба показати через місяць на виборах в сенат. А поки розходимось, не треба провокацій!

Громадянин Риму: А звідки це у вас накидка з плечей Якубовіча?

Онаній: Товарищі! Зверніть увагу на цю людину! Це проплачений провокатор. Він змагає до роз'єднання оппозиції. Нам варто об'єднатись. Настали часи, коли в нас навіть диявол союзник

Громадянин Риму: Такий диявол як ти, морда жидівська! 

Онаній: Ось вони проплачені Якубовічем нацисти! Вони хочуть роз'єднати оппозицію. Але в них не получиться - ми єдині. 

Громадянин Риму: Ви в оппозиції до Риму, так само як і той божевільний підарас в палаці! Геть з Риму, разом зі своїми ренегатами!

Онаній: Не ведіться на провокації! Розходьтеся по домівкам і приходьте на виборчі дільниці, наша головна задача зараз перемогти на виборах.

Громадянин Риму: Наша головна задача вигнати з Риму таких потвор як ти!

Онаній: Приберіть провокатора!

Натовп починає бити невдоволеного римлянина. На сцену, не дивлячись на спротив Варавара, вириваєтья Тур-Чин з портретом.

Тур-Чин: Браття енд сестри! Я тримаю в руках святий лик. Він визволить нас з лап нечистого. Всі разом АліТюля! Давайте музику!

Онаній кутається в монаршу накидку і йде зі сцени. На сцену виривається люди в білих балахонах, грає музика. Тур-Чин дригається в такт музики. На сцені починається фанатичне безумство. Побитий римлянин піднімається з підлоги і мовчки йде.


Дія 7. Синагога. На підлозі сидять Онаній Римський і Дімітрій Махоркінус. Старий рабин гладить їх по голові, як улюблених дітей.

Старий рабин: Молодці мої, хлопчики! Ми помстимося римлянам за Юдею!


Дія остання. Римська імперія зазнає краху. Навколо анархія і безлад. На площі, в тому місці де колись його били, сидить старий римлянин. Озирається навколо.

Старий римлянин: Дурні!


Было ли что-нибудь в Бабьем Яру?

  • 11.03.12, 13:36

Михаил Никифорук является председателем Исследовательского Комитета Бабьего Яра. Отчёт комитета был впервые опубликован в 1991 году. Ukrainian Friends of Fairfield Association, 25 Third Street, Stamford, Connecticut 06905.

Аэрофотосъёмка до и после Отечественной Войны показала отсутствие еврейских массовых захоронений. Что если в сентябре 1941 года в пригороде Киева, называемом Бабьим Яром, вообще ничего не случилось? В соответствии с официальной версией, 250 тысяч киевских евреев были тогда убиты и зарыты немцами в овраге Бабьего Яра. Данные аэрофотосъёмки, обнаруженные в Национальном Архиве США, говорят о том, что это преднамеренная ложь.

В феврале 1996 года украинский суд выбросил на помойку обвинения, предъявленные украинскими евреями против В. Кретитнича из общества Святого Андрея и Е. Мусиенко, издателя "Киевских вечерних новостей", которые подвергли большому сомнению официальную версию Бабьего Яра. После этого "Киевские вечерние новости", в номере за 19 марта 1996 года, опубликовали полную четырёхстраничную историю фальшивого Бабьего Яра. Что как всегда поражает, так это масштабы фальсификации и лжи, поскольку в действительности никаких массовых убийств в местечке Бабий Яр не имело места за весь период немецкой оккупации. Овраг Бабьего Яра не использовался немцами для массового захоронения евреев.

Десятилетиями аэрофотосъемка используется в археологии как незаменимый метод исследования. С помощью точного, аэрофотографического оборудования обнаруживаются развалины древних городов и кладбищ, которые были позабыты столетиями. Аэрофотосъемкой были обнаружены даже остатки затопленных греческих городов. Аэрофотографии из Национального Архива в Вашингтоне были успешно использованы при расследовании массового убийства бериевским НКВД 15 тысяч польских офицеров, в 1939-1940 годах, в местечке Катынь под Харьковом. Аэрофотосъемка же предместий Киева, включая Букивнию, Билгородку и Дарницу, обнаруживает только более ранние, начала 30-х годов, массовые захоронения жертв украинского Голодомора 1932-1933 года и другие, тоже более ранние захоронения ОГПУ-НКВД. Таким образом, резонно было бы ожидать аэрофотографические доказательства несравненно большей братской могилы на 250 тысяч человек в Бабьем Яру.

Национальные архивы в Вашингтоне содержат более одного миллиона ста тысяч аэрофотографий. Из них - более 600 аэрофотографий Киева и его предместий, включая Бабий Яр. Все эти фотографии были сделаны во время более чем 20 воздушных облётов данной территории. Первые фотографии были сделаны в 12 часов 30 минут 17 мая 1939 года. Эти фотографии выявляют даже такие детали, как автомашины и тени от фонарных столбов на улицах Киева. Каждый куст или маленькое деревце отчётливо видны на склонах и на дне оврага Бабьего Яра. Последние аэрофотосъемки Бабьего Яра были сделаны в июне 1944 года, через девять месяцев после "освобождения" Киева советскими войсками. Последовательные серии аэрофотографий показывают, что растительность и почва Бабьего Яра и его окрестностей оставались совершенно нетронутыми за всё время двухлетней немецкой оккупации. Если сравнить ранние и более поздние фотографии, то можно легко идентифицировать даже те же самые деревья, которые подросли за это время. На последовательных снимках, произведённых с 1939 по 1944 год, не обнаруживается никаких следов не только человеческой, но даже животной деятельности на исследуемой площади оврага Бабьего Яра и его окрестностей.

В ноябре 1943 года группа западных журналистов, включая корреспондента "Нью-Йорк таймс" Вильяма Лоренса, еврея по национальности, были приглашены в Киев. Это случилось сразу же - через две недели - после "освобождения" Киева советскими войсками. У себя на родине им сказали, что шесть недель назад, при отступлении, немцы зарыли в овраге Бабьего Яра бульдозерами семьдесят тысяч трупов. Однако западные журналисты не нашли в Бабьем Яру никаких материальных подтверждений этому заявлению.

Полное отсутствие физических улик самого большого массового убийства Второй мировой войны наводит на размышления. Более того, не было найдено ни одного реального свидетеля, который бы подтвердил официальную версию бериевского НКВД, которое сначала предъявило западным журналистам аж целых трёх "свидетелей" 250-тысячного убийства, из числа своих сотрудников. Хотя редактор "Нью-Йорк таймс" вырезал тогда наиболее абсурдные выдумки типа душегубок, мыла из людей и абажуров из кожи, абсолютно противоречивые показания этих трёх сотрудников НКВД стали основой развития всей последующей истории о Бабьем Яре.

Учитывая то, что все советские военнопленные, побывавшие в плену у немцев и вернувшиеся на родину, или расстреливались, или отправлялись на уничтожение в лагеря, можно понять, что для НКВД было легко найти любых свидетелей для любых показаний. НКВД стало развивать показания своих трёх "свидетелей". В соответствии с советскими газетами того времени, "40 тысяч киевских евреев послали обращение Сталину, увеличив число жертв Бабьего Яра до ста тысяч человек" ("Нью-Йорк таймс", 4 декабря 1943 г.).

Поскольку из этих, якобы сорока тысяч, человек обнаружилось только одиннадцать, которые в последующем согласились официально выступить как свидетели, то военные репортажи "Нью-Йорк таймс" о Бабьем Яре можно считать выдумкой. НКВД всегда имело репутацию учреждения, которое может выбить любые показания из любого человека. Например, после того как 1 июля 1941 года немецкие войска вошли в город Львов и сразу же обнаружили 4 тысячи убитых и замученных в тюрьмах львовского НКВД - чему есть убедительнейшая кинохроника, которая была показана немцами всему миру, - в августе 1941 года ТАСС заявило, что это дело рук немецких войск.

Свидетели НКВД всегда утверждали, что это немцы расстреляли польских офицеров в Катыни. Более того, трупы польских офицеров привозились в Москву в Институт Судебной Медицины, который тогда располагался на Садовом Кольце рядом с метро "Маяковская", и там расстреливали трупы из немецкого оружия. Эти "свидетельские показания и материалы" были опровергнуты самими же русскими только в 1990 году. Однако тогда это ещё было предметом горячего спора, пока не были предъявлены аэрофотографии местечка Катынь, которые еще до появления немцев в этих местах показывали отчётливые массовые захоронения большого количества людей (польских офицеров, учителей и т.д.). Эти фотодокументы были переданы Горбачёву осенью 1989 года в качестве неопровержимого доказательства.

НКВД подсунуло трёх "бабийярских свидетелей" для того, чтобы обкатать историю перед западными корреспондентами. Хронология событий показывает, что история с Бабьим Яром была тогда состряпана НКВД, именно как противовес Катынскому преступлению бериевского НКВД, которое тогда уже было широко известно на Западе. В результате полного провала "свидетелей Бабьего Яра", НКВД на 25 лет положило эту фальсификацию в долгий ящик и закрыло доступ для западных журналистов как к этим "свидетелям", так и к самим окрестностям Бабьего Яра, Катыни и другим подобным местам.

Более того, ещё во время войны бериевское НКВД четыре месяца - с 29 сентября 1943 г. по 24 января 1944 г. - не допускало западных журналистов к местечку Катынь, пока все улики не были покрыты толстым слоем снега. Разгорячённый пыл западных экспертов НКВД умерило в холодных палатках, предоставленных им в заснеженном лесу. Среди западных наблюдателей работы экспертов в Катыни была 25-летняя Кэтлин Хэрримэн. Это была дочь известного агента ЦРУ, тогдашнего посла США в Москве В. Аверелла Хэрримэна. Вместе со своим печально известным папашей она тут же начала отстаивать версию бериевского НКВД. С другой стороны, вышеупомянутый корреспондент "Нью-Йорк таймс" Лоренс, как и ранее, в случае с Бабьим Яром, подверг большому сомнению всю официальную версию по Катыни, и в результате его отчёт так и не был никогда опубликован в "Нью-Йорк таймс", являющейся официальным рупором известных кругов.

Более того, НКВД так и не разрешило провести независимое интервью предполагаемых "свидетелей" по Бабьему Яру в отсутствии официального представителя НКВД. Советские архивные документы показывают, что вся пропаганда в нужном русле вокруг дела о Катыни и Бабьем Яре была раздута писателями Ильёй Эренбургом и Василием Гроссманом, которые также взяли с потолка и официальные цифры жертв немецких концлагерей: Освенцим - 4 миллиона, Майданек - 1,5 миллиона и Треблинка - 3,5 миллиона.

Даже во время Нюренбергского трибунала, когда были так необходимы документальные свидетельства немецких зверств, чтобы осудить немецкое руководство, НКВД не смогло предоставить ни одного вещественного доказательства массовых убийств, организованных немцами на всей контролируемой НКВД территории. Вместо этого, представитель НКВД полковник Смирнов безуспешно пытался навязать сфабрикованные "письменные показания" относительно Катыни и Бабьего Яра, однако эти "свидетельства" выглядели как откровенные фальшивки и никак не могли быть использованы на процессе, несмотря на все объединённые старания обвинителей.

Кроме этого, Илья Эренбург безуспешно пытался реанимировать историю с Бабьим Яром в 1947 году в своей, ныне позабытой повести "Буря". Однако тогда ему это не удалось, и он перепоручил это дело Анатолию Кузнецову. Вся история с Бабьим Яром никак не раздувалась, пока через 12 лет американский еврей украинского происхождения Йозеф Шехтман каким-то способом не убедил молодого диссидента-поэта Евгения Евтушенко написать эмоциональную поэму о Бабьем Яре. Однако поэтическая фантазия не выдерживает вещественных доказательств. Аэрофотосъёмка Киева и всей местности Бабьего Яра смогла выявить только десять небольших братских могил, которые находятся не в Бабьем Яре, а в ста пятидесяти метрах от ограды немецкого трудового лагеря Сырец в Киеве, и в которых захоронено не более одной тысячи человек, умерших (но не убитых!) в этом трудовом лагере за два года немецкой оккупации. (Для сравнения: в обычной городской больнице СССР на тысячу коек за год умирает более тысячи человек, то есть это худший показатель, чем для немецкого концентрационного лагеря).

Кроме этого, на аэроснимках видна ещё одна братская могила, около небольшого Лукьяновского православного кладбища. Эта могила не более чем на две тысячи человек, которая, в принципе, может содержать тела расстрелянных немцами людей, но не рядовых гражданских лиц, а партизан.

В связи с этим необходимо напомнить, что, в соответствии с Гаагской конвенцией 1905 года и Женевской конвенцией 1920 года, гражданские лица, захваченные с оружием в руках и не имеющие знаков принадлежности к армейским подразделениям, могут быть расстреляны на месте безо всякого следствия (как это всегда широко практиковалось американскими войсками, в том числе и сейчас в Ираке и Афганистане). В соответствии с данным положением международного права, немцы не несут ответственности за расстрел диверсантов и партизан, включая широко разрекламированный случай с повешением диверсантки Зои Космодемьянской, которая в действительности поджигала избы и конюшни своих же колхозников, оставляя их зимой без дома. Вследствие этого, на Нюренбергском процессе случай с Зоей Космодемьянской вообще не упоминался обвинителями НКВД.

Кроме того, существуют и другие данные, говорящие за то, что массовое убийство в Бабьем Яру никогда не имело места. Например, Бабий Яр совсем не упоминается в заявлениях пресс-центра украинских партизан, которые знали обо всём, что происходит на их земле. При этом партизаны регулярно извещали обо всех имевших место расстрелах партизан немцами.

Дальше - больше. Бабий Яр ни разу не упоминается в воспоминаниях украинских беженцев из Киева на Запад вплоть до конца 70-х годов, а ведь среди них большинство было евреями.

Также Бабий Яр не упоминается и в украинских энциклопедиях, некоторые из которых перепечатывались даже западными университетами.

Но самое любопытное, пожалуй, заключается в том, что в течение нескольких десятилетий тема Бабьего Яра не привлекала никакого внимания еврейской интеллигенции города Киева, по одной причине: врать можно только потомкам, но никак не современникам.

Беженцы из числа около 440 еврейских общин со всего СССР опубликовали в Израиле книгу о своих советских общинах под названием "Ицкербикерс". В этой книге, вышедшей на идише, они подробно рассказывают об истории своих общин в СССР: о городах, городках и даже сёлах. И в этой энциклопедической книге нет никакого упоминания о Бабьем Яре! В 1983 году в США вышло расширенное издание этой книги, также на идише. Возникает вопрос: почему свыше 150 тысяч евреев, интеллигентных эмигрантов и современников из Киева, ничего не могут сказать о Бабьем Яре?!

В преддверии 50-той мнимой годовщины расстрела в Бабьем Яру пресса выплюнула, с точностью до человека, количество расстрелянных в Бабьем Яру евреев - 33.771 человек! Каково, а? Не было ничего, и вдруг такая точность! При этом по-разному утверждается, за сколько часов расстреляли такое количество: за 48, 36 и 24 часа. Эта цифра была взята из будто бы захваченных у немцев (а на самом деле - подделанных!) документов так называемых "айнзатцгрупп", но она никаким образом не относится к Бабьему Яру.

При этом пресса "забыла" упомянуть, что все главные историки, включая самого главного эксперта по холокосту, профессора-еврея Рауля Хильберга, считают цифры, приводимые в этих "документах айнзатцгрупп", высосанными из пальца. Дело в том, что согласно немецкому закону, местности, находившиеся на расстоянии 200 километров от линии фронта, находились в ведении немецкой армии, и никакие этнические чистки, которые якобы выполнялись специальными айнзатц-подразделениями СС, в этих зонах были невозможны. Киев всегда находился в такой зоне и подчинялся только военному командованию немецкой армии, которое занималось исключительно военными операциями против советской армии и партизан и не занималось операциями против гражданского населения, тем более этническими чистками.

Аэрофотографии города Киева и его окрестностей убедительно доказывают, что вся история с Бабьим Яром была состряпана бериевским НКВД в пропагандистских целях. Вполне возможно, что немцы выслали какое-то число жителей из Киева. Во всяком случае, могилы пропавших жителей Киева надо искать в другом месте.

Фабрикация подобных историй о массовых убийствах немцами не была монополией одного НКВД. Взглянем на донесение штаба 12-й американской армии, дислоцировавшейся в Европе, которое было опубликовано среди других 1 мая 1945 г. в "Нью-Йорк геральд трибюн". В нём сообщается, что захваченный в плен немецкий доктор Густав Шюббе сознался в руководстве институтом, в котором производилось массовое уничтожение людей и в котором было убито 110 тысяч человек - причём тоже в Киеве! При этом он сознался, что собственноручно ввёл смертельные инъекции 21-й тысяче пациентов! Неясно, каким образом он мог руководить этим институтом, поскольку сделать двадцать одну тысячу инъекций - это вам не сигару выкурить. Для этого нужно десять с лишним лет надо ни спать, ни есть, а только этим и заниматься.

Такую же "ценность" представляют и "признания" доктора Менгеле, врача из Освенцима, из которого сделали чудовище, несмотря на полную абсурдность обвинений, приписываемых этому человеку. До сих пор ни советские, ни чисто еврейские организации не могли и не изъявляли ни малейшего желания указать бывшее расположение этого мнимого "Киевского Немецкого Института Уничтожения", который, согласно статье из "Нью-Йорк таймс" от 1 мая 1945 г., занимался исключительно уничтожением киевских евреев и цыган.

В 1991 году Киев посещал президент США Дж. Буш-старший и подарил Киеву большую еврейскую менору-подсвечник, которую установили где попало, в то время как, если бы пресловутый "Институт Уничтожения" действительно существовал, эту менору надо было бы несомненно водрузить на месте этого учреждения. Вот как они ловятся на откровенном вранье. На месте Бабьего Яра после войны и до недавнего времени была свалка городских киевских отходов, где сжигали мусор. Это было бы совершенно невозможно, будь это действительно место захоронения 250 тысяч убиенных евреев, учитывая то, что вся мировая пресса открывает огонь из всех орудий, если только где-то, кто-то в мире на еврейскую могилу брызнул краской!

До 1966 года никто не возлагал вину за Бабий Яр на самих украинцев. Единственным "свидетелем", предположившим это, была актриса Киевского кукольного театра Дина Проничева. Она зря старалась вымазать в грязи украинцев - людей, с которыми она вместе родилась и прожила всю свою жизнь. Она ничего не знала о существовании аэрофотографий и думала, что ложь имеет длинные ноги.

Интересно, что ни один из так называемых "свидетелей" не попытался притянуть ни одного украинца к работе мифического киевского "Немецкого Института Уничтожения", хотя, там явно не могли работать одни немцы. "Институту", несомненно, были бы нужны хотя бы уборщики и истопники. При наличии такого огромного количества потенциальных обвинителей, если эти обвинения не выдвигаются или не идут дальше общих заявлений, очевидно, что это заведомая ложь. Астрономические масштабы и безаппеляционность этой лжи просто поражают.

После развала СССР лидеры новой Украины быстренько решили сорвать политические выгоды от темы Бабьего Яра. Посол Украины в США Геннадий Удовенко ни с того ни с сего вдруг сделал бездоказательное заявление (газета "Вашингтон Таймс", 5 сентября 1991 г.), согласно которому за первую неделю Бабьего Яра было расстреляно 50 тысяч человек - в основном, как он сказал, дети. Откуда он это взял и зачем он это сказал?

Документально известно, что в течение лета 1941 года власти СССР, забросив оборону и армию, занимались эвакуацией евреев из европейской территории СССР на восток, в том числе в далёкую и тёплую Среднюю Азию. Именно это является настоящей причиной панического отступления советской армии в первые месяцы войны - еврейские власти СССР не думали об армии и обороне, а занимались эвакуацией самих себя и своих семей из европейской части СССР. Они вывезли миллионы евреев на Восток и, в частности, в Среднюю Азию, которые прекрасно там прижились и не собирались возвращаться. Их только однажды потревожило Ташкентское землетрясение 1966 года, но они тогда заставили всю страну им помогать.

Только с развалом СССР эти евреи стали эмигрировать на Запад из республик Средней Азии. Они уже более 15 лет эмигрируют, по 50 тысяч человек в год только в одни США (в одном только Нью-Йорке официально проживает около 500 тысяч евреев из СССР, два миллиона человек эмигрировало из СССР в Израиль), и их поток не убывает. Можно представить себе, сколько евреев было эвакуировано во время войны на восток и в Среднюю Азию, хотя многие и вернулись в столицы?

Документально известно, что из одного только Киева летом 1941 года на восток было эвакуировано более 150 тысяч евреев. Именно поэтому Киев не оборонялся - еврейские власти были заняты своей эвакуацией. То же самое происходило и в Москве и других крупных городах, где, собрав всех "гоев" и послав их в окопы (дав им при этом одну винтовку на пятерых!), они тем временем эвакуировались со всеми драгоценностями из Москвы по Владимирской дороге и железной дороге Казанского направления.

150 тысяч евреев, эвакуированных из Киева, - это ровно столько, сколько по статистике жило в Киеве перед войной - 150 тысяч человек. Получается: сто пятьдесят тысяч евреев проживало в Киеве до войны, сто пятьдесят тысяч эвакуировалось из Киева на восток, сто пятьдесят тысяч бежало из Киева на Запад и писало мемуары. Откуда тогда взялись дополнительные 250 тысяч евреев, предположительно уничтоженных немцами в Бабьем Яру? С арифметикой у них всегда были не лады. При этом украинский посол в США, утверждая, что убитые в Бабьем Яру были, в основном, дети, предполагает, что евреи, эвакуировавшись, бросали своих детей на произвол судьбы!

Может быть, нынешние еврейские руководители Украины хотят целенаправленно отвлечь общественность от того, что сделал Троцкий с населением Украины после революции - так же как и Каганович и второй секретарь ЦК ВКПб Украины Хатаевич, который был непосредственным исполнителем - во время Голодомора в начале тридцатых годов?

Поражает готовность евреев допускать огромные жертвы своего народа. Они всегда бросаются цифрами в миллионы человек, которых, в соответствии с их же статистикой, в наличии нет. При этом статистика жертв других народов их не интересует вообще. Они так тужатся, что их жертвы всегда во много раз превышают наличное количество еврейского населения. Другой их особенностью является то, что по прошествии времени они сами начинают искренне верить в сказки, которые придумали наиболее изобретательные из них, и которые, как им кажется, служат на благо еврейского народа. Как сказал Иисус Христос, "Нет ничего тайного, которое не стало бы явным, и нет той лжи, которая бы не открылась".

Примечание. В 2004 году в издательстве "Дух литературы" вышло исследование еврейского писателя Михаил Мицеля "Евреи Украины в 1943-1953 гг. Очерки документальной истории". В этом исследовании собраны все реальные документы по этому вопросу. Так вот, в этом исследовании документов почему-то нет даже словосочетания "Бабий Яр", нет даже косвенного упоминания о событиях в Бабьем Яре. Почему бы это? Ведь факт предположительного расстрела десяти (или ста и более) тысяч не только евреев, но и вообще людей, должен быть хоть как-то упомянут. Это по всем показателям из ряда вон выходящий случай, если он имел место в действительности. Сравните с Катынью, где НКВД достоверно расстреляло 15 тысяч польских офицеров и гражданских лиц. Почему достоверно и доподлинно? Потому что в Катыни до сих пор не могут отделаться от такого количества трупов и костей. А вот в Бабьем Яру, при почти в двадцатикратном числе расстрелянных, не найдено ни одного трупа?!?!?! А что значит отсутствие трупа в следовательской практике? Правильно - отсутствие факта преступления. Быть может, поэтому Михаил Мицель избегает говорить о 1941 годе и предпочитает начать с 1943 года?

"Barnes Review", Volume II, Number 7, July 1996

Пам'ятник дегенерату-брехуну в Києві

  • 10.03.12, 19:16
В Києві, на розі вулиць Фрунзе і Петропавлівської є такий пам'ятник


Це пам'ятник відомому диссиденту, "письменнику" (чому в лапках - далі) Анатолію Кузнєцову, автору брехливого роману "Бабин Яр", про "бідних жертв Холокосту". Тільки ніхто на справді не скаже, ким був цей Кузнєцов. Отже...

Хронический алкоголик, агент КГБ, содержал в Туле конспиративную квартиру-притон, на которую он приглашал знакомых писателей, подпаивал - чтобы у них развязался язык, затем писал на них доносы. Писал доносы и на Евтушенко - теперь евреи говорят что "с его согласия". Устраивал в своем притоне оргии - которые фотографировал и сам печатал фотографии. Жил там с бл..ми, несмотря на то что был женат и имел ребенка. Нагулял ребенка на стороне.
В 1969 г убежал в Англию. Некоторые считают "побег" агентурным выходом.
В Англии Кузнецову сразу предоставили политическое убежище, он сразу женился, родил ребенка, окончательно спился, умер в 1976-м. О сотрудничестве с КГБ и о том как он писал доносы на писателей - Кузнецов сам подробно рассказал в эфире радио "Свободная Европа".

За границей А.Кузнецов стал подписываться "Анатоль" (A. Anatoli). В 1971-м году в Нью-Йорке вышла книга "Octobriana and the Russian Underground" (Октябрина и русское подполье). Книга была издана крупнейшим американским издательством Харпер анд Роу, в ней было 128 страниц, много иллюстраций, в том числе и цветных. Книга-альбом была выпущена массовым тиражом и продавалась по одному доллару. Эту книгу называли "путеводителем по советской порнографии". Предисловие к книге написал Анатоль Кузнецов. Он писал "Несмотря на риск строгого наказания, в Советском Союзе огромное количество доморащенной порнографии... Я знал самых уважаемых людей, которые имели целые коллекции и библиотеки из порнографии. ... я видел много подобных групп и людей во многих городах. Таким образом я интимно знаком со всем тем миром, который описывается в этой книге...". В книге описаны пьянки и оргии киевской богемы и описана деятельность партии ППП  (Прогрессивной Политической Порнографии). От кандидата в партию требовали сделать нечто такое, что можно использовать как компромат, если бы он захотел  выдать ППП - например, его фотографировали во время оргии (т.е. то что делал Анатоль в своем притоне). Автором книги значится Петр Садецкий, но многие считают что книгу написал Анатоль Кузнецов.  В конце предисловия написано: "А. Анатоль, автор "Бабьего Яра" ... один из самых знаменитых советских романистов, сбежал на Запад в 1969 году..."

Книга "Бабин Яр" очень странная, совершенно выпадает из "творчества" Анатоля Кузнецова, который до этого написал лишь несколько посредственных публицистических рассказов. Складывается ощущение, что ее писал сексуальный маньяк-садомазохист. В книге масса нестыковок и откровенной лжи. Многие считают, что книга была написана или по заданию КГБ или в структурах КГБ. Сцены расстрелов, удушения в мобильных душегубках и сожжения трупов абсолютно выпадают по стилю и логике повествования из всей книги - как будто их писал другой человек и потом вставил в собрание киевских слухов военного времени. Что ее существенно отличает от всех предыдущих сказок о Бабьем Яре? Появление украинского следа в расстрелах. Именно в 1966 г КГБ начал целый ряд спецопераций, направленных как на дискредитацию украинского национально-освободительного движения так и на противодействие «попыткам блокировки оуновцев с сионистами»...Если проследить логику появления этой книги - другую причину тяжело разглядеть. Кто-то влиятельный был заинтересован в ее выходе - иначе она не вышла бы в самом тиражном журнале СССР. Поражает и скорость с которой она была написана. Недаром во вступлении Кузнецов пытается убедить что все описанное - это сущая правда и что он давно был готов ее написать. Только 20 лет все не до того было - оргии, б**ди, пьянки...

Показательный факт. Когда один из авторов мифа про Бабий Яр редактор журнала "Юность" Б.Полевой показал Кузнецову что напечатают от его имени, Анатоль начал возмущаться, на что Полевой цинично, издеваясь, сказал: «Печатать или не печатать – не вам решать. И рукопись вам никто не отдаст, и напечатаем, как считаем нужным».

Незадолго до побега Борис Полевой назначил Кузнецова членом редколлегии журнала "Юность". Полевой, который вместе с Эренбургом придумал проект "Бабий Яр", сохранил свой пост когда его протеже убежал, что было невероятно в СССР.

Ни до выхода книги, ни после Анатоль Кузнецов никакого интереса к теме Бабьего Яра не проявлял - только к пьянкам и оргиям. За 10 лет пребывания в эмиграции Анатоль как писатель не написал ни единой строчки.
Дело Кузнецова в бывшем тульском партархиве по сей день засекречено, как и дело хранящееся в архиве Тульского управления ФСБ.


Отакі дегенерати і увіковічуються. Разом з відвертою брехнею про "жахи холокосту".

Гарвардський проект

  • 10.03.12, 15:51
Часто чую від декотрих "неокомуністів" про страшний "Гарвардський проект", котрий начеб-то був проектом розвалу СРСР клятих амерікосів. Але ці всі діячі, як виявилося, взагалі не розуміють, що таке Гарвардський проект і які його завдання. Кобівська ахінея до речі, жодного разу не пояснила суть цього проекту чи то спеціально, чи то від незнання. Отже спробую пояснити, що таке був Гарвардський проект.

Отже проект інституту Гарвард, спонсований Пентагоном, розпочався у 1948 році. Центр досліджень Гарвардського проекту був у ФРН, де приймали участь професори психології та психіатрії Гарвардського університету та завербовані агенти КДБ. Керівник проекту - Джон Патон Девіс.

Сутність проекту складалася в психоаналітичному дослідженню громадян СРСР, імігрантів та психоналітичних досліджень лідерів СРСР. Саме головне це те, що саме встановили дослідження Гарвардського проекту (ГП). За даними ГП певним групам людей властиве певне коло психічних комплексів, які можна назвати "комплекс влади". Їх можна поділити на "комплекс Троцького" та "комплекс Сталіна". 

Комплекс Троцького - це людина, зі стійким комплексом мазохізму, переважно через латентну підарастію. Цей комплекс створює "перманентого революціонера", тобто людина, котра як казав Кенеді "завжди проти будь-чого і будь-кого". Інстинкт самознищення штовхає даних осіб в горнило всіх революційних подій. Цей комплекс був поширений серед так званих "троцькістів" і як виявилося дуже притаманий взагалі євреям. Саме цей тип був винищений при великих чистках Сталіним, як "контрреволюційний".

Комплекс Сталіна (він же - комплекс Леніна, Гітлера, Наполеона, Мао і т.д.) - це людина, зі стійким комплексом садизму, переважно через подавлену підарастію. Створює диктатора - людину з манією величі і стійким параноїдальною манією переслідування. Часто ці люди страждають на роздвоєння особистості. Приклад Гітлер - ненависть до євреїв в поєднанні до дбайливого ставлення до тварин. Як виявилося є притаманним для змішаних шлюбів. Ця людина стрждає через посилену жагу до влади, як засіб до задоволення своїх садистських потреб. Часто переноситься в сексуальну сферу. 

Наприклад можна взяти Януковича. Його жага до зґвалтування в молодості, є свідченням "комплексу Сталіну", тобто потреби домінування над жертвою. Звідси і диктаторські замашки. В той час, як можна бачити його "візаві" Тимошенко увесь час виставляє себе "жертвою" і увесь час має нездорову тягу до революційних перетворень. Типові комплекси на лице - комплекс Сталіна в Януковича, комплекс Троцького в Тимошенко.

А тепер питання навіщо це все було Пентагону? Звіти ГП поступили в департамент планування Госдепа США, котрим керував Джордж Кеннан. На основі висновків був розроблен план по "демократизації" механізмів влади в СРСР, що, згідно з висновками ГП, мало призвести до входження у владу більшої кількості психопатів з "комплексом влади". Навіщо? Бо таких людей найлегше всього контролювати. І почав цей проект працювати не в "часи Горбачова", як стверджують КОБісти, а в часи перевороту Брежнева, коли до влади прийшов типовий індивід зі стійким комплексом влади і гіпертрофованою манією величі (згадайте скільки він нагород собі присвоїв).

Але ця демократизація згідно планів Госдепа не могла втримати таку штучну державу як СРСР, тому власне він і розпався, не через ГП, а через об'єктивні причини, чого навіть злякався Джордж Буш старший, котрий приїзджав сюди у 90-х і вмовляв нас не виходити з совка. Совок їм потрібен був, але совок контрольований. Але ж такий гібрід не здатен до життя, на щастя.

До речі ГП дає нам відповідь чого в нас така влада. При демократії на гору пробиваються лише ось такі психопати. Тому власне там стільки збоченців і підарастів. Перший декрет якобінців в часи Французької революції? Відміна переслідування педерастії. Коли в Росії відмінили перслідування підарастії? Після Жовтневої революції і аж до 30-х років. Перший акт незалежної України? Відміна статті КК України про переслідування підарастів.