Коли на День Незалежності гуляла, випадково забрела на Майдан. Якраз ішов концерт. Слухати не стала, пішла далі - я не цікавлюсь подібною музикою. Але мене вразили люди і те, як виглядала вулиця. Раніше я дивилась концерти тільки по телевізору, тому навіть не здогадувалась, що при цьому робиться навколо.
Вздовж усього Хрещатика лежало сміття, пляшки, пакети. Траплялись люди напідпитку. І це була лише сьома година вечора. Що ж робиться о десятій?
Я рішуче не розумію такого свята. Невже так приємно ходити по смітнику? Боляче дивитись на це. До чого ж ми йдемо, коли засмічуємо все навколо себе?
Я вважаю, що, якщо ми дійсно хочемо жити в чистому місті, то повинні самі щось для цього робити, хоча б не смітити. І тепер я думаю, що в інших аспектах те ж саме, бо психологія та ж. Ми хочемо дуже багато - і правильно хочемо. Хочемо мати гарне, чисте навколишнє середовище, умови проживання і т.п. Хочемо також щоб нас поважали, цінували наші права і свободи, наші особистості. Але мало хто для цього щось робить. Яке може бути чисте довкілля, якщо ми самі ж його засмічуємо, а потім переходимо на чисте місце і знову засмічуємо, і знову...
Смітимо не тільки в буквальному смислі, а й в переносному. Засмічуємо і мову, і думки, звужуємо свій світогляд до недопустимо малих рамок, настільки вузьких, що вже майже нічого не помічаємо. Тільки від сих до сих. Тоді хто ж буде нас поважати, хто нас буде сприймати за людей, якщо ми навіть самі себе не поважаємо?
Самі собі шкодимо, а потім шукаємо винних. Звичайно ж, винні завжди є, але яка з цього користь? Я не хочу сказати, що в усіх своїх проблемах ми винні, але вважаю, що, якби постаралися, то жити було б простіше.
